About: Linguistics

An Entity of Type: book, from Named Graph: http://dbpedia.org, within Data Space: dbpedia.org

Linguistics is the scientific study of human language. It is called a scientific study because it entails a comprehensive, systematic, objective, and precise analysis of all aspects of language, particularly its nature and structure. Linguistics is concerned with both the cognitive and social aspects of language. It is considered a scientific field as well as an academic discipline; it has been classified as a social science, natural science, cognitive science, or part of the humanities.

Property Value
dbo:abstract
  • الصوتيات أو علم النطق أو علم الأصوات الكلامية هو أحد فروع علم اللسانيات، يُعنى بالجهاز الصوتي ومخارج وتبويبها. كان الخليل بن أحمد الفراهيدي أول عالم صوتيات عربي والقاموس الذي كتبه فيه أول تصنيف لأصوات اللغة العربية.لكل لغة نظامها الصوتي الخاص بها التي يمكن كتابة أصواتها بنظامها الكتابي أو بالألفبائية الصوتية الدولية الصوتية (IPA) التي تمّكن دارسي اللغات من نطق أصواتها أو التعرف عليها. تتألَّفُ اللغة من أصوات تجتمع لتُعبِّر عن الأشياء الحسِّيَّة والأفكار المجرَّدة، ويعتمد تصنيف الأصوات اللُّغويَّة على دراسة كيفيَّات الأصوات وطرائق تحقُّقها وإصدارها والآليَّات التي تدخل فيها والأعضاء التي في إنجازها، أي على المعرفة الدقيقة بأعضاء النطق، وعلى الفهم العلميّ لعمليَّة الكلام... تنقسم الأصوات اللغوية إلى قسمين: الأصوات أو حرف صامت والأصوات أو حرف مصوت. (ar)
  • اللُّغَوِيَّات أو اللِّسَانِيَّات أو عِلْم اللُّغَة هو علم يهتم بدراسة اللغات الإنسانية ودراسة خصائصها وتراكيبها ودرجات التشابه والتباين فيما بينها، ويدرس اللغة من كل جوانبها دراسة شاملة. أما اللغوي فهو الشخص الذي يقوم بهذه الدراسة. ظهرت اللسانيات الحديثة بوصفها علما في القرن 19م، لكنها بوصفها حقلا دراسيا قديمة قدم الإنسان، جاءت اللسانيات بفكرة جديدة ورئيسة مع ظهور العالم فرديناند دو سوسور فبالتزامن مع أراد سوسير علمنة اللغة أيضا في كتابه /محاضرات في اللسانيات العامة/ الذي كان عبارة عن مجموعة محاضرات جمعت عن طريق طلابه واللغة عند سوسير تحمل هويات متعددة مستمدة من قيم الدين، والمحيط، والثقافة، والفكر الفلسفي. (ar)
  • علم المعنى، (السِّيمَنطِيقَا) ويقال له كذلك علم الدلالة هو علم لغوي حديث يبحث في الدلالة اللغوية، والتي يلتزم فيها حدود النظام اللغوي والعلامات اللغوية دون سواها، ومجاله: «دراسة المعنى اللغوي على صعيد المفردات والتراكيب». وحالياً هناك العديد من الدراسات التي تهتم بعلم السيمانتك باستخدام الحاسبات وكذا استخدام السمانتك في مجال البحث الإلكتروني والطب والصناعة، بالإضافة إلى أن هناك نموذجا متكاملا لوصف علم السيمانتك ويفصل في سبع شفافيات كل شفافية لها العديد من الباحثين العاملين بها كما تحددها الورقة البحثية بعنوانSemantic Arabic Information Retrieval . (ar)
  • النُّطقيَّات أو علم تجويد الأصوات أو الفونولوجيا (بالإنجليزية: Phonology)‏ أو علم الأصوات اللغوية أو التصريف الصوتي أو الصوت الكلامي هو فرع من اللغويات يهتم بتنظيم الأصوات في اللغات. يركز هذا العلم تقليدياً بشكل كبير على دراسة نظم الفونيم في لغات محددة، ولكن قد تغطي أيضاً أي تحليلات لسانية سواءً على مستوى ما دون الكلمة (كالمقاطع اللفظية وغيرها) أو على جميع مستويات اللغة حيث يتم اعتبار الصوت هيكلياً لنقل المعنى اللغوي. (ar)
  • La lingüística és la ciència que estudia la llengua natural. Estudia totes les manifestacions de la parla humana, és a dir, l'estudi de la llengua en els vessants escrit i oral. En un sentit ampli, la lingüística és l'estudi de les llengües humanes, i analitza el que tenen en comú i el que les diferencia. Un lingüista és, per tant, una persona que estudia les llengües. En un sentit més estricte, la lingüística s'oposa a la gramàtica tradicional perquè aquesta última és normativa (o prescriptiva) mentre que l'altra és descriptiva. Mentre que la gramàtica jutja els enunciats en termes de l'adequació a una norma donada, la lingüística només descriu. El treball descriptiu es pot fer segons tres eixos principals: * estudis en sincronia i diacronia: l'estudi sincrònic d'una llengua s'interessa només en aquesta llengua en un moment donat de la seva història, i en un sol estat. Per contra, estudiar una llengua —o una família de llengües o una àrea lingüística— en la seva evolució històrica i els canvis estructurals que ha patit és un estudi de tipus diacrònic; * estudis teòrics i aplicats: la lingüística teòrica estudia la creació de les estructures que permeten la descripció individual de les llengües així com les teories que cerquen delimitar llurs constants universals; * estudis contextuals i independents: encara que els termes que defineixen aquesta dicotomia no s'hagin fixat amb claredat, es pot definir de la manera següent: l'estudi contextual s'enfoca en les interaccions entre la llengua i el món, mentre que l'estudi independent considera la llengua per si mateixa, independentment de les seves condicions exteriors. Dins del camp científic, un lingüista és un terme que s'utilitza per a descriure algú que investiga sobre el terreny o empra metodologies pròpies de la lingüística per a estudiar grups lingüístics o llengües en particular. En un sentit més popular, aquest terme també s'utilitza per a referir-se a persones que parlen diversos idiomes amb fluïdesa. (ca)
  • La semàntica, en un sentit ampli, és la part de la lingüística que estudia la paraula, concretament tot allò relacionat amb el seu significat. Etimològicament el seu nom ve del grec σημαντικός sēmantikós, 'sema', que vol dir 'signe'. Com a disciplina va néixer al segle xix. Analitza els components i la transmissió del significat i determina les relacions que s'estableixen entre els mots. Aquestes relacions són (a) la sinonímia: s'estableix entre dos o més mots amb significats semblants, (b) l'antonímia: s'estableix entre mots amb significats oposats, (c) l'homonímia: s'estableix entre mots que, tot i tenir significats diferents, coincideixen formalment (comparteixen un mateix significant) per una qüestió d'evolució històrica. Hi ha casos d'homonímia parcial, en què cadascun dels mots té una categoria gramatical diferent i, per tant, el mateix contingut sintàctic actua com a desambiguador; i casos d'homonímia exulta, quan ambdós mots comparteixen els trets morfològics i, com a resultat, cal que el context actuï com a element desambiguador, (d) la polisèmia: s'estableix quan a un mateix significant li corresponen diversos significats a conseqüència d'un procés de transferència semàntica. La semàntica és una disciplina propera a la filosofia, per l'anàlisi dels conceptes; a la psicologia, per l'estudi de la ment humana i de la comunicació; a la lexicologia, perquè ajuda a definir els mots; a la sintaxi, ja que assigna papers temàtics a funcions dins de la frase i a moltes altres branques del saber. De fet, des de l'anomenat "gir lingüístic" del coneixement al segle xx, la semàntica s'ha convertit en una ciència auxiliar útil per a qualsevol apropament a la realitat. (ca)
  • La fonètica (del grec φωνή (phonê) "so" o "veu") és la ciència que estudia els sons de la parla o fons. Aquests sons es produeixen amb l'aparell fonador. Tanmateix, la fonètica no estudia els sons produïts per l'aparell fonador, que no formen part de la parla (la tos, un esternut, per exemple). És una disciplina que es mou a cavall entre l'acústica, que és la part de la física que estudia el so, i la lingüística. A banda del so, la fonètica s'ocupa d'altres unitats relacionades: la síl·laba, l'entonació de la frase, l'accent prosòdic i les pauses que el parlant introdueix al seu discurs. La fonètica es pot subdividir en tres branques: * Fonètica articulatòria (estudia els sons orals des d'un punt de vista articulatori, és a dir, descriu tots els òrgans que intervenen en la seva producció). * Fonètica acústica (estudia els sons orals des d'un punt de vista físic). * Fonètica perceptiva (estudia la descodificació de la parla). (ca)
  • علم قواعد اللغة هو أحد الفنون العقلية السبعة وهو مجمع قوانین ومجمل ضوابط مستحكمة في اتخاذ أية لغة طبيعية وتناقلها؛ يتفرع منها علم الصرف والنحو والعروض والمعاني وغيرها۔ (ar)
  • La gramàtica és la ciència del llenguatge o estudi del sistema d'una llengua determinada. A més, el terme gramàtica ha estat usat també tradicionalment en un sentit ampli que comprenia tots els aspectes de la lingüística moderna: fonologia, morfologia, sintaxi, lexicologia, recollint l'etimologia original ('art de les lletres' del grec). Aquest sentit ampli, amb un nou contingut, és també el propi d'aquest terme en moltes escoles i en molts corrents lingüístics actuals. Més recentment, el terme gramàtica ha pres una interpretació més estricta, com una part de la lingüística que es limita a aquells aspectes que en la gramàtica clàssica s'anomenaven flexió (o morfologia) i sintaxi. En aquest cas, sol ésser anomenada també morfosintaxi, en oposició a les altres, la fonologia i la lexicologia. Algunes tendències de la lingüística moderna representen un retorn als temes de la gramàtica tradicional des de nous punts de vista. Per tant, la gramàtica també és la part de la lingüística que estudia els mecanismes de generació de mots i frases a partir dels elements fonètics, fonològics, morfològics, sintàctics, lèxics i semàntics en una determinada llengua. Per a l'estudi gramatical, per tant, es divideix la tira fònica en segments de diferent magnitud: de menor a major són els que segueixen: so, monema, mot o paraula, sintagma, proposició, frase o oració i paràgraf. Usualment la gramàtica s'expressa en forma de regles. Així, hi ha una gramàtica descriptiva, que explica què passa a la llengua, dona un panorama de l'ús i per altra banda hi ha una gramàtica prescriptiva, que resumeix què és correcte i què no a una llengua. Normalment, les gramàtiques prescriptives van a càrrec d'alguna institució de prestigi (acadèmia), com són l'Institut d'Estudis Catalans (IEC) i l'Acadèmia Valenciana de la Llengua (AVL) en el cas del català o valencià. (ca)
  • La fonologia és la ciència que estudia els fonemes, les classes de sons considerats distintius en un sistema lingüístic concret, i les relacions entre ells. És una branca de la filologia i té relació amb la síntesi de la veu i la lingüística computacional. Estableix quins són els fonemes d'una determinada llengua, és a dir, els sons distintius que serveixen com a trets bàsics per a diferenciar unes paraules d'altres. També estudia els fenòmens de contacte entre els sons i la seva constitució en síl·labes. La transcripció fonològica dels fonemes es posa entre // per distingir-la de la fonètica, dels fons, entre claudàtors [ ]. (ca)
  • Sémantika (též sémaziologie) je nauka o významu výrazů z různých strukturních úrovní jazyka – morfémů, slov, slovních spojení a vět, popř. i vyšších textových jednotek. Význam se často spojuje či ztotožňuje se vztahem těchto výrazů ke skutečnosti, kterou označují. Skutečností se rozumí to, co člověk poznal, tj. znalostní model té reality; o nepoznaném člověk nic neví. Slovo vzniklo z řeckého σημαντικός, sémantikos, od sémainó, označuji a séma, znak, znamení. Výraz (forma, syntaktická složka, jazykový konstrukt, řetězec symbolů) je nosná struktura, která umožňuje přenos, záznam (pamatování) a zpracování nesené informace – významu. Jazyky jsou neformální (přirozené a umělé, jako např. esperanto nebo mezislovanština) a umělé formální (jazyk matematiky, logiky, programovací jazyky). U neformálních jazyků je význam k výrazu přiřazen vágně, subjektivně s emocionálním zabarvením. Tomuto přiřazení se říká konotace. Konotace se dá měřit některou z metod sémantického diferenciálu. U formálních jazyků je význam k výrazu přiřazen exaktně bez vágnosti, subjektivity a tak i bez emocionálního zabarvení. Tomuto přiřazení se říká (např. ve formální logice, matematice) interpretace. Sémantický diferenciál interpretace (exaktní konotace) všech jazykových konstrukcí formálního jazyka je (musí být) vždy nulový, je to ustavující podmínka umělých formálních jazyků. Vztahy mezi jednotlivými výrazy se zabývá syntax (v informatice označovaná častěji syntaxe), pragmatika se pak zabývá způsoby využívání znaků (v saussurovském smyslu, tj. významuplných výrazů) v komunikaci. V pojetí zakladatele sémiotiky Ch. W. Morrise jsou syntax, sémantika a pragmatika tři části, z nichž se skládá lingvistika. Sémantika je součástí sémiotiky, která se zabývá celými znakovými systémy. Sémantika se obvykle dělí na lexikální sémantiku (zabývá se významem konkrétních znaků – morfémů, slov a frazémů) a strukturní sémantiku (zabývá se sémantickými typy znaků a způsoby kombinace významů). Lexikální sémantika a do jisté míry i strukturní sémantika je podstatná pro lexikologii a lexikografii. Napříč tomuto dělení může jít dělení na sémantiku teoretickou a deskriptivní (věnující se konkrétnímu popisu sémantiky určitého jazyka). Kromě oblasti lingvistiky samé je sémantika spjatá s množstvím dalších oborů, zvláště s ergonomií, logikou, informatikou a programováním, filosofií jazyka, kognitivní vědou, psychologií a literární vědou. (cs)
  • Lingvistika (dříve psáno linguistika) neboli jazykověda je věda zkoumající přirozený jazyk. Lze ji dělit na obecnou lingvistiku, aplikovanou lingvistiku, gramatiku a na jazykovědy jednotlivých jazyků nebo jejich skupin. Mezi ně patří např. anglická filologie neboli , dále např. bohemistika, germanistika, slovakistika, lusitanistika, turkologie; afrikanistika apod. (pro jejich seznam viz článek filologie). Označení filologie ovšem znamená široce pojaté studium jazyka, literatury i kulturních, historických a zeměpisných specifik dané oblasti (tzv. reálie). Lingvistiku je také možné chápat jako soubor jednotlivých jazykovědných disciplín (především fonologie, morfologie, lexikologie, syntaxe a textové lingvistiky). Jazykem se zabývá také mnoho dalších vědeckých disciplín, například psychologie, informatika, filozofie, biologie, anatomie člověka, sociologie, antropologie a další. Od 2. poloviny 20. století také vznikají hraniční jazykovědné disciplíny, jako je psycholingvistika, sociolingvistika, neurolingvistika, digitální humanitní vědy aj. Roztříštěnost jazykověd však není sjednocována, ale jde spíše o paralelní disciplíny. (cs)
  • Fonetika (z řeckého φωνή phōnḗ, hlas, zvuk) je věda, která zkoumá zvukové projevy, zejména zvukovou stránku lidské řeči, fyziologický způsob artikulace (tvorby) těchto zvuků, jejich akustickou stránku a jejich vnímání. Zatímco fonetika studuje zvuky samy o sobě, fonologie se jimi zabývá jako prostředky jazyka, funkční stránkou zvuků lidské řeči. Fonetika zpravidla (na rozdíl od fonologie) není počítána mezi lingvistické disciplíny, jedná se o přírodní vědu na pomezí lingvistiky, anatomie, fyziologie a fyziky (akustiky). (cs)
  • Fonologie (fonémika) či hláskosloví je lingvistická věda, která podobně jako fonetika zkoumá zvukovou stránku přirozeného jazyka. Na rozdíl od fonetiky ji však zajímají pouze zvukové rozdíly, které mají v daném jazyce nějakou funkci (schopnost rozlišovat význam). Fonologie je nauka o funkci hlásek, zatímco fonetika je nauka o tvorbě hlásek ve zvukovém ústrojí, jejich šíření a vnímání. (cs)
  • Gramatika neboli mluvnice je soubor logických a strukturních pravidel, kterými se řídí stavba vět, větných členů a slov v určitém přirozeném jazyce.V tradičním pojetí zahrnuje morfologii (tvarosloví) a syntax (skladbu), v širším i další jazykovědné disciplíny, jako je fonetika s fonologií, lexikologie a slovotvorba a stylistika. Každý jazyk má svou vlastní gramatiku, svou gramatiku mají však i všechny strukturní útvary jazyka (dialekty). (cs)
  • Die Phonologie (außerfachsprachlich auch Fonologie; von altgriechisch φωνή phōnḗ, deutsch ‚Laut‘, ‚Ton‘, ‚Stimme‘, ‚Sprache‘ und λόγος lógos, deutsch ‚Lehre‘) ist ein Teilgebiet der Sprachwissenschaft. Sie ist innerhalb der Sprachwissenschaft vor allem von der Phonetik abzugrenzen: Während die Phonetik die eher konkreten Eigenschaften der Sprachlaute untersucht – ihre akustische Beschaffenheit, Artikulation und Wahrnehmung –, beschäftigt die Phonologie sich mit der Funktion der Laute für das Sprachsystem der einzelnen Sprachen. Sie stellt somit einen Teilbereich der Grammatik dar, betrachtet die Sprachlaute also auf einer abstrakteren Ebene. Zu den zentralen Aufgabengebieten der Phonologie gehört das Ermitteln von sogenannten distinktiven Merkmalen und dem Phoneminventar einer Sprache, also die Analyse der Lautsegmente, sowie die Struktur der größeren lautlichen Einheiten von der Silbe bis hin zur rhythmischen Gliederung und Intonation von Sätzen. Die Methoden der lautsprachlichen Phonologie übertragen sich analog auch auf die Analyse von Gebärdensprachen. Als Begründer der Phonologie in Europa gelten die Russen Nikolai Sergejewitsch Trubetzkoy, Ethnologe und Linguist, und der Strukturalist Roman Jakobson. (de)
  • Ως Φωνητική ορίζεται η επιστημονική μελέτη των γλωσσικών ήχων και της ανθρώπινης ομιλίας και επικοινωνίας. Αποτελεί κλάδο της γλωσσολογίας. Αντικείμενο μελέτης της επιστήμης αποτελούν οι φυσικές ιδιότητες των φώνων (phones) αλλά και των μη-γλωσσικών ήχων. Η επιστήμη της φωνητικής εξετάζει την παραγωγή των ήχων (αρθρωτική φωνητική), την πρόσληψή τους (ακουστική φωνητική) και την κατανόησή τους (αντιληπτική φωνητική). (el)
  • Sprachwissenschaft, auch Linguistik (zu lateinisch lingua ‚Zunge‘, ‚Sprache‘), untersucht in verschiedenen Herangehensweisen die menschliche Sprache. Inhalt sprachwissenschaftlicher Forschung sind die Sprache als System, ihre einzelnen Bestandteile und Einheiten sowie deren Bedeutungen. Des Weiteren beschäftigt sich die Sprachwissenschaft mit Entstehung, Herkunft und geschichtlicher Entwicklung von Sprache, mit ihrem vielseitigen Gebrauch in der schriftlichen und mündlichen Kommunikation, mit dem Wahrnehmen, Erlernen und Artikulieren von Sprache sowie mit den möglicherweise damit einhergehenden Störungen. Ein großes Teilgebiet ist die Allgemeine Sprachwissenschaft: Sie stellt die Methoden bereit, mit der beliebige Einzelsprachen beschrieben und auch miteinander verglichen werden können. Wesentliche Aspekte der Allgemeinen Sprachwissenschaft sind Grammatiktheorie, Vergleichende Sprachwissenschaft bzw. Sprachtypologie und Historische Sprachwissenschaft. Sprachsystem, Sprachgeschichte und Sprachverwendung kann auch auf bestimmte Einzelsprachen oder Sprachgruppen beschränkt untersucht werden, so in der Germanistischen Linguistik das Deutsche oder im Rahmen der Romanistik die Romanischen Sprachen. Ein weiteres Teilgebiet der Sprachwissenschaft ist die Angewandte Linguistik. Diese kann ebenfalls Fragen behandeln, die sprachübergreifend formuliert sind, zum Beispiel wissenschaftliche Grundlagen des Sprachunterrichts im Bereich der Fremdsprachenlehr- und -lernforschung oder Sprachtherapie in der Klinischen Linguistik. Die Psycholinguistik untersucht unter anderem den Spracherwerb des Kleinkinds und die kognitiven Prozesse, die ablaufen, wenn Menschen Sprache verarbeiten. Die Computerlinguistik, die Korpuslinguistik und die Quantitative Linguistik sind Gebiete, die in den letzten Jahrzehnten durch die Erweiterung der technischen Möglichkeiten im Bereich der maschinellen Sprachverarbeitung stark an Bedeutung gewonnen haben. Die Soziolinguistik, Medienlinguistik und Politolinguistik behandeln den öffentlichen Sprachgebrauch und den Übergangsbereich zu den Sozialwissenschaften. Sprachwissenschaft umfasst also zahlreiche größere und kleinere Teilgebiete, die insgesamt sowohl inhaltlich als auch methodisch uneinheitlich sind und mit einer Vielzahl anderer Wissenschaften in Kontakt stehen. (de)
  • Die Grammatik oder auch Sprachlehre (lateinisch [ars] grammatica, altgriechisch [τέχνη] γραμματική [téchnē] grammatikḗ, deutsch ‚Kunst des Schreibens‘, von altgriechisch γράμμα grámma, deutsch ‚Geschriebenes‘, ‚Buchstabe‘) bezeichnet in der Sprachwissenschaft (Linguistik) jede Form einer systematischen Sprachbeschreibung. Dabei steht der Begriff der Grammatik zum einen für das Ergebnis, also eine einzelne Darstellung einer Sprache, zum anderen aber auch für die Struktur der Sprache als solche bzw. Theorien hierüber (Grammatiktheorie). Teile der neueren grammatischen Forschung, maßgeblich angeregt von Noam Chomsky, behandeln die Frage, wie weit sich natürliche Sprachen mit dem Instrumentarium beschreiben lassen, das auch zur Beschreibung formaler Sprachen dient. Die Adjektive grammatisch und grammatikalisch (von spätlateinisch grammaticalis) werden heute meist synonym in den Bedeutungen „die Grammatik betreffend“ oder „den Regeln der Grammatik entsprechend“ verwendet. Teilweise wird dem Wort grammatikalisch die letztere Bedeutung jedoch nicht zugewiesen. Entsprechend ist als negierte Form ungrammatisch (für „nicht den Regeln der Grammatik entsprechend“) deutlich gebräuchlicher. (de)
  • Η φωνολογία αποτελεί επιστημονικό κλάδο της γλωσσολογίας που ασχολείται με τη μελέτη των φωνημάτων μίας συγκεκριμένης γλώσσας, δηλαδή με τους ήχους που έχουν διακριτική/διαφοροποιητική λειτουργία για το νόημα του γλωσσικού σήματος. Αυτός είναι ο λόγος που η φωνολογία έχει συνήθως ως αντικείμενο κάθε μια γλώσσα ξεχωριστά ή ακόμα και ένα στάδιο μιας συγκεκριμένης γλώσσας. Τα αρχαία ελληνικά, π.χ., έκαναν διάκριση μεταξύ μακρών και βραχέων φωνηέντων, ενώ η νεοελληνική όχι. Στα αρχαία ελληνικά υπήρχε διακριτή άρθρωση των διπλών συμφώνων μιας λέξης, ενώ στα νέα ελληνικά όχι. Ο όρος φωνολογία μπορεί να αναφέρεται επίσης στο φωνολογικό σύστημα (ηχητικό σύστημα) από μια δεδομένη γλώσσα. Αυτό είναι ένα από τ α θεμελιώδη συστήματα από τα οποία απαρτίζεται μια γλώσσα, όπως είναι και το συντακτικό της και το λεξιλόγιο. Οφείλουμε να διακρίνουμε τη φωνολογία από τη φωνητική καθώς η δεύτερη αναφέρεται στη φυσική παραγωγή, ακουστική μεταφορά και πρόσληψη των ήχων του λόγου, ενώ η φωνολογία περιγράφει τον τρόπο που οι ήχοι λειτουργούν εντός μιας δεδομένης γλώσσας ή μεταξύ γλωσσών για να κωδικοποιήσουν το νόημα. (el)
  • Η γραμματική είναι το σύνολο των κανόνων που διέπουν τη δομή μιας γλώσσας. Κανόνες της δομής της γλώσσας θεωρούνται αυτοί που ενυπάρχουν στη γλώσσα και όχι το τι θεωρείται "ποιοτικά" καλύτερο να λέγεται. Γραμματική επίσης ονομάζεται και η μελέτη αυτών των κανόνων από τη γλωσσολογία καθώς και το βιβλίο όπου αυτοί οι κανόνες καταγράφονται. Η γραμματική περιλαμβάνει επίπεδα γλωσσικής ανάλυσης: τη φωνολογία, τη μορφολογία, τη σύνταξη και τη σημασιολογία. Με μια ευρύτερη έννοια, γραμματική είναι όλη η γλώσσα εκτός από το λεξιλόγιο (ή λεξικό). Σε κάθε περίπτωση η σύνταξη δεν θεωρείται σήμερα ξεχωριστό και ανεξάρτητο κομμάτι, αλλά μέρος της γραμματικής. (el)
  • Die Phonetik (altgriechisch φωνητικός phōnētikós, deutsch ‚zum Tönen, Sprechen gehörig‘, von φωνή phōnḗ, deutsch ‚Stimme‘), auch Lautlehre, ist eine wissenschaftliche Disziplin, die Sprachlaute unter den folgenden Aspekten untersucht: Lautproduktion im Artikulationstrakt (Lunge, Kehlkopf, Rachen-, Mund- und Nasenbereich), die akustischen Eigenschaften der Laute und die Lautwahrnehmung und -verarbeitung durch Ohr und menschliches Gehirn. Die Phonetik ist ein eigenständiges interdisziplinäres Fachgebiet zwischen Linguistik, Anatomie, Physiologie, Neurologie, Physik und Mathematik. Der Gegenstandsbereich der Phonetik ist die gesprochene Sprache in all ihren Realisierungen. Die Phonetik ist abzugrenzen von der Phonologie (als einem Teilgebiet der Sprachwissenschaft), die Sprachlaute unter einem anderen Aspekt untersucht. Die Phonologie ist Teil der Grammatik und behandelt Laute hinsichtlich der Funktion, die sie im System verschiedener Sprachen haben. Die Phonetik dagegen befasst sich mit den physikalischen, neurologischen und physiologischen Aspekten, die bei der Lautproduktion, -übertragung und -wahrnehmung relevant sind, und bedient sich dabei naturwissenschaftlicher Methoden. (de)
  • Η γλωσσολογία (ή και γλωσσική, παλαιότερα) είναι η επιστημονική μελέτη της ανθρώπινης γλώσσας ως καθολικού φαινομένου, αλλά και των επιμέρους γλωσσών του κόσμου. Ως επιστήμη επιδιώκει να δώσει απαντήσεις σε ερωτήματα για τη φύση της γλώσσας, τη δομή και τη σχέση της με τον ανθρώπινο νου, αλλά και με την κοινωνία. Με αυτόν το σκοπό, εξετάζει αφενός τις καθολικές αρχές οι οποίες διέπουν την ανάπτυξη της γλώσσας και τη διαμόρφωση όλων των γλωσσών, αφετέρου τους παράγοντες και τους νόμους που συντελούν στη γλωσσική διαφοροποίηση και ποικιλία, διαχρονικά (Ιστορική γλωσσολογία) και συγχρονικά (π.χ. τυπολογία, διαλεκτολογία, κοινωνιογλωσσολογία). Συνεργατικές/συγγενείς επιστήμες της γλωσσολογίας, η οποία θεωρείται ευρύτερα ως αυτόνομη επιστήμη, είναι μεταξύ άλλων η Ψυχολογία, η Βιολογία, η Λογική και η Φιλοσοφία, η Κοινωνιολογία, η και η Ανθρωπολογία, η Φιλολογία κ.ά. Οι ερευνητές της επιστήμης αυτής λέγονται "γλωσσολόγοι". Οι γλωσσολόγοι εστιάζουν στην περιγραφή και την ερμηνεία της γλώσσας, χωρίς να επεμβαίνουν, να αξιολογούν και να αναλαμβάνουν ρυθμιστικό ρόλο στη διαμόρφωση των κανόνων μιας γλώσσας. Ο γλωσσολόγος επίσης δεν ταυτίζεται με τον γλωσσομαθή ή τον μεταφραστή/διερμηνέα. Στην Ελλάδα η γλωσσολογία παραδοσιακά αναπτύσσεται στο πλαίσιο των ανθρωπιστικών επιστημών (π.χ. διδάσκεται κυρίως στις Φιλοσοφικές σχολές των πανεπιστημίων), ενώ στην Ευρώπη και την Αμερική η γλωσσολογία δεν συναρτάται τόσο άμεσα με τη φιλολογία, αλλά συχνά συμπεριλαμβάνεται στις κοινωνικές ή άλλες επιστήμες σε κοινό έδαφος με άλλες θεωρούμενες κοινωνικές επιστήμες. Πέρα από τις επιδράσεις που έχει δεχτεί, η γλωσσολογία έχει ασκήσει σημαντική επιρροή σε άλλους γνωστικούς χώρους, όπως η Φιλολογία/Λογοτεχνική Κριτική (ιδιαίτερα ο γλωσσολογικός δομισμός), οι Επιστήμες της Επικοινωνίας, η Πληροφορική κ.λπ. Η γλωσσολογία αναπτύχθηκε πρώτα ως και η απαρχή της τοποθετείται στα 1816, με το έργο του για τη σύγκριση του κλιτικού συστήματος της Σανσκριτικής με το αντίστοιχο της Ελληνικής, της Λατινικής, της Περσικής και της Γερμανικής. Η (που στρέφει το ενδιαφέρον στη συγχρονική προσέγγιση της γλώσσας, ενώ ως τότε η γλωσσολογία γινόταν αντιληπτή ως αποκλειστικά ιστορική επιστήμη) γεννήθηκε 100 χρόνια αργότερα, στα 1916, με την έκδοση των Μαθημάτων Γενικής Γλωσσολογίας του Φερντινάντ ντε Σωσσύρ. Η γλωσσολογική ανάλυση γίνεται σε πέντε ή έξι διακριτά : φωνητικό, φωνολογικό, μορφολογικό, συντακτικό, σημασιολογικό, πραγματολογικό. Είναι δυνατή και η διπλή προσπέλαση ενός γλωσσολογικού επιπέδου, είτε από συγχρονική είτε από διαχρονική σκοπιά, π.χ. Συγχρονική ή Ιστορική σημασιολογία / Συγχρονική ή . Μια περαιτέρω διάκριση, που γίνεται συχνά, είναι ανάμεσα στη θεωρητική/γενική γλωσσολογία, που μελετά τη δομή, τις λειτουργίες και ζητήματα ανάλυσης της γλώσσας και των γλωσσών με σκοπό τη διατύπωση θεωριών, δηλαδή διαψεύσιμων υποθέσεων, και την εφαρμοσμένη γλωσσολογία, δηλαδή την έρευνα των εφαρμογών των διδαγμάτων της θεωρητικής γλωσσολογίας στη διδασκαλία των γλωσσών (μητρικής και ξένων), στη μετάφραση, στη λεξικογραφία κ.λπ. Η στενή συνεργασία της γλωσσικής επιστήμης, με τις βοηθητικές/συγγενείς επιστήμες που αναφέρθηκαν παραπάνω, οδήγησε σε διακλαδικές προσεγγίσεις, (διακλαδική γλωσσολογία), όπως η Ψυχογλωσσολογία (η επιστήμη της κατάκτησης της γλώσσας), η Κοινωνιογλωσσολογία, η / / , η , η Ανθρωπογλωσσολογία, η Φιλοσοφία της γλώσσας, η Υπολογιστική γλωσσολογία, η Δικανική γλωσσολογία κ.λπ. Τα κυριότερα ρεύματα που κυριάρχησαν από τη γέννηση της σύγχρονης γλωσσολογίας και στο πλαίσιο των οποίων αναπτύχθηκε κατά καιρούς η γλωσσική επιστήμη είναι ο Δομισμός, Αμερικανικός και Ευρωπαϊκός (σχολή της Γενεύης, σχολή της Πράγας, σχολή των Παρισίων/γαλλικός Λειτουργισμός, σχολή του Λονδίνου κ.λπ.), και η . (el)
  • Η σημασιολογία ορίζεται ως: i) Ο κλάδος της γλωσσικής επιστήμης που εξετάζει την σημασιολογική δομή της/μιας γλώσσας (γενικότερη έννοια).ii) Ο γραμματικός τομέας που, παράλληλα με την την Φωνητική και την Φωνολογία, αναλύει την σημασία των λέξεων και ερμηνεύει την σημασιολογική δομή των προτάσεων, ή, παράγει εξ ολοκλήρου τις προτάσεις με βάση αρχικά καθολικά σημασιολογικά σχήματα (ειδικότερη έννοια). (el)
  • Gramatiko (de la greka gramma = litero, grammatiké = kapablo skribi kaj legi) estas sistemo de lingvaj esprimiloj kaj formoj hierarkie aranĝitaj kaj komprenataj kiel regularo de konkreta lingvo. "Gramatiko" ankaŭ povas signifi la fakon de lingvistiko studanta tiujn regulojn de lingvo. Gramatikisto estas la profesio de tiu kiu dediĉas sin ĉu al verkado ĉu al studado kaj instruado de gramatiko ĝenerale aŭ de unu partikulare. Ĝi konsistas precipe el du kernaj branĉoj nome Morfologio (inkluzive vortfarado) - la interna formo de vortoj, kaj ties ŝanĝiĝojSintakso - la aranĝo de vortoj en frazoj kaj subfrazoj sed fakte plej gramatikistoj kaj fakuloj parolas pri kvar niveloj de studado kaj aplikado, nome la jenaj: * Nivelo fonetiko-fonologia. * Nivelo sintaksa-morfologia. * Nivelo leksika-semantika. * Nivelo pragmatika. Foje oni limigas la uzadon de la termino gramatiko al la reguloj kaj principoj kiujn difinas la dua el tiuj menciitaj niveloj. Tamen, la separo de la niveloj ne estas tute klara ĉar kelkaj gramatikaj reguloj realiĝas en la nivelo fonetik-fonologia kaj same ekzistas semantikaj aspektoj aŭ kriterioj kiuj utilas por decidi kiam difinita konstruero estas gramatika. Oni ankaŭ povas distingi inter priskriba kaj instrua (normiga aŭ ordona) gramatiko. La unua studas kiel la ordinaraj parolantoj de iu lingvo uzas sian lingvon, kaj el tiuj observoj tezas gramatikajn regulojn. La alia studas la lingvouzon en bonaj aŭ modelaj fontoj (gravaj aŭtoroj, ktp), aŭ tradiciaj priskriboj de gramatiko en la difina lingvo, kaj faras konsilojn aŭ regulojn pri kiel la parolantoj de la lingvo parolu aŭ skribu. En Esperanto, pro la aparta statuso de nia Fundamento, la du formoj de gramatiko pli ol alilingve kunfandiĝas. (eo)
  • Lingvistiko (aŭ, pli kutime kaj regule, lingvoscienco) estas sistema studado de homa lingvo. La koncernaj fakuloj nomiĝas lingvistoj aŭ lingvosciencistoj. La lingvistiko (de la franca linguistique; siavice de linguiste, «lingvisto»; siavice de la latina "lingua", «lingvo») estas la scienca studo de la deveno, la evoluo, la strukturo kaj funkciado de lingvo, cele al dedukto de leĝoj, kiuj regas la lingvojn (kaj antikvajn kaj modernajn). Tiel, la lingvistiko studas la fundamentajn strukturojn de la homa lingvokapablo, ties variaĵojn en ĉiuj lingvofamilioj (kiujn la lingvistiko mem same identigas kaj klasigas) kaj la kondiĉojn kiuj ebligas la komprenon kaj la komunikadon pere de naturaj aŭ konstruitaj lingvoj (partikulare en la genera fokuso). Kvankam la gramatiko ja estas antikva studobjekto, la netradicia fokuso de la moderna lingvistiko havas diversajn fontojn. Unu de la plej gravaj estis konstituitaj de la Neogrammatiker (germanaj novgramatikistoj), kiuj inaŭguris la historian lingvistikon kaj enkondukis la nocion de "leĝo" en la kunteksto de la lingvistiko kaj kiu partikulare formulis diversajn fonetikajn leĝojn por reprezenti la lingvajn ŝanĝojn. Alia grava punkto estas la terminoj "sinkroneco", "diakroneco" kaj la strukturismajn nociojn popularigitajn per la laboro de Ferdinand de Saussure kaj lia verko Cours de linguistique générale (Kurso de ĝenerala lingvistiko, inspirita en liaj lecionoj).​ La 20-a jarcento estas konsiderata, ekde la apero de la strukturismo derivita de la laboro de Saussure, la «starpunkto» de la moderna lingvistiko. Ekde tiam ŝajne oni ĝeneraligis la uzadon de la vorto «lingvistiko» (la unua apero de tiu vorto estis registrita en 1883). La vorto «lingvisto» jam aperis por la unua fojo en la unua paĝo de la unua volumo de la verko Choix des poésies des troubadours,​ verkita en 1816 de Raynouard. (eo)
  • Fonetiko (de la greka phonētikós, 'sona, parola' < phoneín 'soni') estas la scienco pri la homa parolo. La fonetiko estas interdisciplina, esence naturscienca fako inter lingvoscienco, biologio, neŭroscienco, medicino, pedagogio, psikologio, akustiko, kaj teknologio. Ĝia studobjekto estas la parolo kaj ties eroj (prozodio kaj segmentoj, t.e. realigoj de fonemoj) el fizika (ĉefe akustika), fiziologia kaj psikologia perspektivo. Al la eroj de la parolo apartenas krom la parolsonoj kiuj reprezentas fonemojn kaj kiuj kombiniĝas en silaboj ankaŭ la prozodio, kio estas la vort- kaj frazmelodiaj trajtoj kiuj reprezentas prozodemojn. Kadre de fonetiko studiĝas kiel eldiroj kaj ties elementoj produktiĝas en la parolorgano kaj kiel ili perceptiĝas per la sensorganoj kaj kompreniĝas. Kadre de la fonetiko oni ankaŭ studas la evoluon de la parolo ĉe infanoj kaj ĉe lernantoj de dua lingvo. Foje la fonologio estas konsiderata kvazaŭ subfako ne nur de lingvistiko sed ankaŭ de fonetiko. La studobjekto de fonologio estas la mensa kaj formala reprezentado de la fonetismo (aro da fonemoj kaj prozodemoj) de lingvoj kaj ties funkcio en lingva sistemo de kontrastaj (distingivaj) unuoj. Per "fonetiko" oni ankaŭ ofte celas la sonan konsiston de unuopaj lingvoj. Por tiu nocio esperanto ofertas la pli precizan terminon "fonetismo". La fonetismo de lingvoj speguliĝas pli aŭ malpli parolfidele en la skribo kaze ke alfabeta ortografia sistemo estas uzata. (eo)
  • Fonologio (el la greka: φωνή, phōnē, "voĉo, sono" kaj λόγος, lógos, "vorto, parolo") aŭ fonemiko aŭ fonemscienco estas fako el lingvoscienco kiu studas la parolsonojn aŭ fonemojn, kiuj konsistigas la sonan sistemon de lingvo. Kontraste al fonetiko, ĝi ne studas la fizikan aŭ fiziologian realon de la parolsonoj, sed la demandon kiel ili funkcias kaj rilatas unu kun la alia ene en lingvo. (eo)
  • Semantiko estas parto de lingvistiko. Ĝi studas la signifojn de morfemoj, vortoj kaj frazoj, kaj tekstoj. Komparu kun semiotiko, semiologio. (eo)
  • La lingüística (del francés linguistique; este de linguiste, «lingüista» y aquel del latín "lingua", «lengua») es el estudio científico del origen, la evolución y la estructura del lenguaje, a fin de deducir las leyes que rigen las lenguas (antiguas y modernas). Así, la lingüística estudia las estructuras fundamentales del lenguaje humano, sus variaciones a través de todas las familias de lenguas (las cuales también identifica y clasifica), y las condiciones que hacen posible la comprensión y la comunicación por medio de la lengua natural (esto último es particularmente cierto en el enfoque generativista). Si bien la gramática es un estudio antiguo, el enfoque no tradicional de la lingüística moderna tiene varias fuentes. Una de las más importantes la constituyen los Neogrammatiker, que inauguraron la lingüística histórica e introdujeron la noción de ley en el contexto de la lingüística y que en particular formularon diversas leyes fonéticas para representar el cambio lingüístico. Otro punto importante son los términos de sincronía, diacronía y las nociones estructuralistas popularizadas por el trabajo de Ferdinand de Saussure y el Cours de linguistique générale (inspirado en sus lecciones).​ El siglo XX se considera, a partir del estructuralismo derivado de los trabajos de Saussure, el «punto de arranque» de la lingüística moderna.​ A partir de esa época parece haberse generalizado el uso de la palabra «lingüística». La palabra «lingüista» se encuentra por primera vez en la página 1 del tomo I de la obra Choix des poésies des troubadours,​ escrita en 1816 por Raynouard. (es)
  • La fonética (del griego antiguo: φωνητικά [fōnētiká] ‘vocal’) es el estudio de los sonidos físicos del discurso humano. Es la rama de la lingüística que estudia la producción y percepción de los sonidos de una lengua con respecto a sus manifestaciones físicas. Sus principales ramas son: fonética articulatoria, fonética acústica y fonética auditiva o perceptiva. Desde otro punto de vista, también se habla de la fonética experimental como una rama aparte. (es)
  • La fonología es la rama de la lingüística que estudia el sistema de los sonidos de la lengua en general, y de cada lengua en particular, incluyendo las sílabas, la entonación, la acentuación, etc., a un nivel abstracto o mental. La fonología se complementa por lo tanto con la fonética, que estudia los sonidos del habla en sí mismos, desde los puntos de vista acústico, articulatorio y perceptivo, y de manera menos dependiente de cada lengua en particular. La fonología describe una parte de una lengua oral, el llamado nivel fonológico, que se completa con los niveles morfológico (estructura interna de las palabras), sintáctico (interacción entre palabras para formar frases) y semántico o léxico (significados). El número de sonidos articulatoriamente diferentes de una lengua puede ser muy elevado. Así por ejemplo una /s/ puede tener mayor grado o menor grado de sonoridad según aparezca ante sorda o sonora, como sucede en español en el par esperar - esmerar(se); igualmente una /k/ se articula generando una oclusión más adelante o más atrás en la cavidad oral según la vocal siguiente, como sucede en el par quiero - cucurucho. Esas diferencias sutiles, aunque medibles empíricamente, generalmente son irrelevantes en este nivel de estudio, ya que son articulaciones secundarias automáticas y no permiten distinguir unas palabras de otras, son por lo tanto terreno de la fonética más que de la fonología. Así, aunque la diferencia entre el sonido /k/ de quitar [k̟iˈtaɾ] y el sonido /k/ de catar [k̠aˈtaɾ] no es relevante, sí lo son otras diferencias como la /p/ de pitar y la /k/ de quitar. En el primer caso, donde la diferencia es irrelevante para la diferenciación, se dice que es alofónica, mientras que en el segundo caso es relevante y se dice que es fonémica. Los lingüistas usan los corchetes [ ] para representar con diferente grado de detalle las transcripciones fonéticas (alofónicas) de los sonidos, mientras que se usan las barras / / para representar la transcripción fonémica. En una transcripción fonética se usan signos concretos para cada diferencia medible, mientras que en una transcripción fonémica sólo tienen signos diferentes los sonidos que son fonológicamente contrastivos (y por tanto susceptibles de llevar a diferencias de significado). (es)
  • La semántica lingüística es un subcampo de la semántica general y de la lingüística que estudia la codificación del significado dentro de las expresiones lingüísticas. Etimológicamente, el término viene del griego σημαντικός sēmantikós, que quería decir 'significado relevante', derivada de σῆμα sêma, lo que significaba 'signo'. (es)
  • Fonetika (grekotik φωνή (foné) "soinua" edo "ahotsa"), hizkuntzalaritzan, hizkuntza baten soinuen burutzea eta oharpena aztertzen dituen zientzia da. Hizkuntzaren hotsen ahoskera (artikulazioen fonetika), hots horien ezaugarri akustikoak (fonetika akustikoa) eta hizkuntzaren sistemaren barruan duten zeregina (hizkuntzalaritzaren fonetika) aztertzen ditu fonetikak. Fonetika berria 1867an hasi zen, hotsak marrazkietan irudikatzeko egin zituen ikerketekin. Fonetikaren ahalegin nagusia giza hizketaren hotsen sailkapenean datza. Noam Chomsky eta hizkuntzalariek 30 ezaugarriko zerrenda egin zuten, giza hotsen ñabardura eta berezitasun garrantzitsu guztiak sailkatzeko. Hotsen irudikapenerako zenbait transkripzio sistema erabili dira; ezagunena Nazioarteko Alfabeto Fonetikoa da (frantsesez, Alphabet phonétique international edo API; ingelesez, International Phonetic Alphabet edo IPA). Horrela, ahozko soinuak idatz daitezke, hizkuntza edo dialektoaren arabera. IPA oso erabilgarria da fonetika ikasteko eta hizkuntzak irakasteko. (eu)
  • Gramatika hizkuntzalaritzaren atal bat da, hizkuntzaren arau eta oinarriak aztertzen dituena, hitzen eta bestelako osagaien sintaktikoen antolamendua eta egitura. Beraz, batez ere, morfologiaz eta sintaxiaz arduratzen da. Hala ere, hizkuntzaren beste maila batzuk ere jorratzen ditu, hala nola morfosintaxia, semantika edo pragmatika. Gramatika esaten zaio, bestalde, hizkuntza bat deskribatzen duen lanari. hortaz, hizkuntza bakoitzak berea du. Izan ere, gramatikaren ikasketa formala (hizkuntzaren arauak) oso hedatuta dago hezkuntza sistema osoan, txikitik goiko mailetaraino. (eu)
  • Hizkuntzalaritza edo linguistika hizkuntza eta hizkuntzarekin lotura duten fenomenoak aztertzen dituen zientzia da. Hau da, hizkuntza adierazpide edo sistematzat hartuta, hizkuntzen arteko harremanak aztertzen dituen jakintza. Hizkuntzalaritza lan arlotzat duen pertsonari hizkuntzalaria deritzo; eta euskara aztertzen baldin badu, euskal hizkuntzalaria edo euskalaria. (eu)
  • La gramática es el estudio de las reglas y principios que gobiernan el uso de las lenguas y la organización de las palabras dentro de unas oraciones y otro tipo de constituyentes sintácticos. También se denomina así al conjunto de reglas y principios que gobiernan el uso de una lengua concreta; así, cada lengua tiene su propia gramática.​​ La gramática es parte del estudio general del lenguaje denominado lingüística. Clásicamente, el estudio de la lengua se divide en cuatro niveles: * Nivel fónico (fonético y fonológico). * Nivel morfológico. * Nivel sintáctico. * Nivel léxico y semántico. No obstante, se pueden añadir otros niveles, tales como: * Nivel pragmático. * Nivel discursivo. A veces se restringe el uso del término gramática a las reglas y principios que definen la morfología y la sintaxis. Sin embargo, la separación de los niveles no es totalmente nítida por diversas razones, como que ciertas reglas gramaticales se realizan en el nivel fonético-fonológico, o que existen parámetros o criterios semánticos que sirven para decidir cuándo una determinada construcción se considera gramatical. Algunas tendencias de la lingüística moderna representan un regreso a los temas de la gramática tradicional desde nuevos puntos de vista.​ Las partes centrales de la gramática han sido tradicionalmente la enseñanza de las partes del discurso y las categorías gramaticales, así como la enseñanza de las reglas generales para combinar palabras en unidades más largas (combinaciones de palabras, oraciones) y la estructura de estas unidades del discurso, la sintaxis.​ (es)
  • Semantika zeinu linguistikoen esanahia eta haien konbinaketak aztertzen dituen hizkuntzalaritzaren adarra da. Semantikaren ikuspuntua sinkronikoa edo diakronikoa izan daiteke. Breal-ek, aurrekoetan oinarrituta, semantika diziplina linguistikoa gisan eman zuen; aurrerago, Peirce-k, Ogdon-ek, Richards-ek eta beste batzuek ikertu zuten zeinuaren jatorriaren gainean, irizpide analitiko batekin, baita zein paper betetzen zuen hizkuntzak mundu pertzeptibo-kognitiboan ere; horrekin Humbold-ek hasi zuen baina Sapir, Maslinowski eta Benjamin Lee Whorfek ikertzen segitu zuten. Estrukturalismoak semantika sistematiko bat eraikitzean eragin txikia izan du: orokorrean, soilik aztertu ditu kriterio-historikodun talde lexikoak, eta baita idealistak eta giza-politikoak ere. Azken emaitzak atera ditu Uriel Weinreich-ek, Pragako Zirkuluarekin eta antropologiarekin edota Katz eta Fodor eta beste transformalistekin parekatuta, haien asmoa edo aspirazioa dela medio. (eu)
  • Fonologia gramatikaren azpiatal bat da, eta horregatik, baita hizkuntzalaritzarena ere. Fonetikak ez bezala, fonologiak hotsak nola funtzionatzen dituen aztertzen du (hizkuntza jakin batean edo hizkuntzan, orokorrean), fonemak aztertuz. Zenbait hizkuntzalarik fonetika (hizketaren hotsen ahoskatzea eta deskribapena) fonologiaren barruan sartzen dute. Fonetikan hotsen artikulazioa eta akustika aztertzen da, eta fonologian, berriz, esanahi aldaketak sortzen dituzten hotsen sistemak eta sistemaren barruko arauak. Adibidez, fonetikak [r] hotsaren ezaugarri fisikoak aztertzen ditu hari hitzean, eta fonologiak, berriz, hari eta harri hitzen arteko esanahi aldaketa eta /r/ eta /ŕ/ fonemen arteko oposizioa. Bestalde, azterketa diakronikoak eta sinkronikoak egiten ditu fonologiak. Azterketa diakronikoetan hotsen sistemak historian zehar izan dituen aldaketak ikertzen ditu (adibidez, /h/ fonemaren erabilera eta bilakaera euskara zaharrean) eta azterketa sinkronikoetan hizkuntzaren une jakin bateko hotsen gertaerak; tz edo /c/ fonemaren banaketa adibidez, euskaraz hitzaren erdian eta bukaeran ahoskatzen dena, baina ez hitzaren hasieran. (eu)
  • La grammaire est l'étude objective et systématique des éléments (phonème, morphème et mot) et des mécanismes et processus de formation, de construction et d'expression constitutifs d'une langue naturelle, écrite ou parlée, en particulier par l'étude de la morphologie et de la syntaxe et à l'exclusion de la phonologie, de la lexicologie, de la sémantique et de la stylistique. Par extension, on nomme aussi grammaire un manuel ou un ensemble de documents décrivant des règles grammaticales. (fr)
  • La linguistique est une discipline scientifique s’intéressant à l’étude du langage. Elle n'est pas prescriptive mais descriptive. La prescription correspond à la norme, c'est-à-dire ce qui est jugé correct linguistiquement par les grammairiens. À l'inverse, la linguistique se contente de décrire la langue telle qu'elle est et non telle qu'elle devrait être. On trouve des témoignages de réflexions sur le langage dès l'Antiquité avec des philosophes comme Platon. Cependant il faut attendre le XXe siècle pour voir se dégager une approche scientifique autour des faits de langues. Ferdinand de Saussure a grandement contribué à la description du langage et des langues, notamment avec son influent Cours de linguistique générale (1916) qui est devenu un classique dans ce domaine et a imposé la conception structurale du langage qui domine largement la linguistique contemporaine en dépit des conflits d'écoles. André Martinet a aussi contribué à cette discipline avec son ouvrage Éléments de linguistique générale présentant les divers faits de langues. On peut également citer Noam Chomsky, qui a posé les bases de la linguistique générative, qui est un modèle parmi d'autres. Le travail descriptif de la linguistique peut se faire selon trois axes principaux : * études en synchronie et diachronie : l'étude synchronique d'une langue s'intéresse seulement à cette langue à un moment donné de son histoire, à un seul de ses états, tandis que l’étude diachronique s'intéresse à son histoire, à son évolution, la situe dans une famille de langues, et décrit les changements structurels qu'elle a subis dans le temps ; * études théoriques et appliquées : la linguistique théorique étudie la création de structures permettant la description individuelle de langues ainsi que les théories cherchant à dégager des invariances ou des symétries ; * études contextuelles et indépendantes : l'étude contextuelle avec la sociolinguistique indique qu’on s’intéresse aux interactions et aux relations entretenues entre le langage et le monde, tandis que l'étude indépendante indique qu’on considère le langage pour lui-même, indépendamment de ses conditions extérieures. (fr)
  • La phonétique est une branche de la linguistique qui étudie les phones (les sons) en tant que plus petits segments de la parole, du point de vue physique, physiologique, neurophysiologique et neuropsychologique, c’est-à-dire de leur production, transmission, audition et évolution dans le processus de communication humaine par la langue, en utilisant des moyens spécifiques pour leur description, classification et transcription. Certains auteurs incluent dans l’objet de la phonétique les traits suprasegmentaux de la parole (accent, intonation, etc.), dont s’occupe, dans cette vision, l’une de ses branches, la phonétique suprasegmentale, plus connue sous le nom de « prosodie ». L’étude des traits suprasegmentaux est l’un des aspects par lesquels la phonétique dépasse le niveau élémentaire constitué par le son. Elle le fait également en étudiant les influences entre sons (assimilation, dissimilation, etc.) ou la formation des syllabes. Par phonétique on entend aussi, parfois, celui des domaines d’une langue qui inclut ses sons et ses traits prosodiques, à côté de sa grammaire et de son lexique. L’objet de la phonétique fut précisé lors de l’apparition d’une discipline apparentée, la phonologie, appelée aussi « phonétique fonctionnelle », qui distingue les phones des phonèmes. La phonétique étudie la partie matérielle des sons et des traits suprasegmentaux, toute la variété de leurs réalisations concrètes, conditionnées individuellement ou par leur position, indépendamment de leur fonction de communication et du niveau structurel auquel ils apparaissent (mot, limite entre mots, phrase, etc.), en excluant donc le rapport entre les sons et les traits suprasegmentaux, d’une part, et leur signification linguistique, de l’autre. En revanche, la phonologie s’en occupe dans une perspective fonctionnelle, celle de distinguer des significations, les phonèmes étant des invariants, des représentations abstraites de sons qui constituent leurs variantes, appelées allophones. Comme la linguistique, la phonétique peut être générale ou celle d’une certaine langue, cette dernière étant parfois nommée « phonétique appliquée ». (fr)
  • La sémantique est une branche de la linguistique qui étudie les signifiés, ce dont on parle, ce que l'on veut transmettre par un énoncé, soit l'ensemble des processus concourant à la construction d'un sens dans la communication (langagière particulièrement). Le support de la sémantique, la syntaxe, concerne pour sa part le signifiant, sa morphologie, sa langue, sa graphie, sa grammaire, etc. ; c'est la forme de l'énoncé. En particulier, la sémantique possède plusieurs objets d'étude : * la signification des mots, simples ou composés ; * les rapports de sens entre les mots (relations d'homonymie, de paronymie, de synonymie, d'antonymie, de polysémie, d'hyperonymie, d'hyponymie, etc.) ; * la distribution des actants au sein d'un énoncé ; * les conditions de vérité d'un énoncé ; * l' ; * la pragmatique, en tant qu'elle est considérée comme une branche de la sémantique. * les descriptions. Le terme de sémantique est utilisé en opposition à celui de syntaxe dans l'étude des langages informatiques, pour laquelle elle a été développée de manière formelle (voir sémantique des langages de programmation). Il y a entre la sémantique et la syntaxe le même rapport qu'entre le fond et la forme. La sémantique se distingue aussi de la pragmatique en ce que la pragmatique s'intéresse au sens en contexte, alors que la sémantique a pour objet d'étude le sens, en faisant abstraction du contexte (bien que la frontière entre sémantique et pragmatique puisse être floue). (fr)
  • La phonologie est la branche de la linguistique qui étudie l'organisation des sons du langage au sein des différentes langues naturelles. Elle est complémentaire de la phonétique, qui s'intéresse à ces sons eux-mêmes, indépendamment de leur emploi. La phonétique s’intéresse aux sons en tant qu’unités acoustiques produites par un mécanisme physiologique (phones) ; la phonologie, aux sons en tant qu’éléments d’un système (phonèmes). (fr)
  • Linguistics is the scientific study of human language. It is called a scientific study because it entails a comprehensive, systematic, objective, and precise analysis of all aspects of language, particularly its nature and structure. Linguistics is concerned with both the cognitive and social aspects of language. It is considered a scientific field as well as an academic discipline; it has been classified as a social science, natural science, cognitive science, or part of the humanities. Traditional areas of linguistic analysis correspond to phenomena found in human linguistic systems, such as syntax (rules governing the structure of sentences); semantics (meaning); morphology (structure of words); phonetics (speech sounds and equivalent gestures in sign languages); phonology (the abstract sound system of a particular language); and pragmatics (how social context contributes to meaning). Subdisciplines such as biolinguistics (the study of the biological variables and evolution of language) and psycholinguistics (the study of psychological factors in human language) bridge many of these divisions. Linguistics encompasses many branches and subfields that span both theoretical and practical applications. Theoretical linguistics (including traditional descriptive linguistics) is concerned with understanding the fundamental nature of language and developing a general theoretical framework for describing it. Applied linguistics seeks to utilise the scientific findings of the study of language for practical purposes, such as developing methods of improving language education and literacy. Linguistic phenomena may be studied through a variety of perspectives: synchronically (describing a language at a specific point of time) or diachronically (through historical development); in monolinguals or multilinguals; children or adults; as they are learned or already acquired; as abstract objects or cognitive structures; through texts or oral elicitation; and through mechanical data collection versus fieldwork. Linguistics is related to philosophy of language, stylistics and rhetorics, semiotics, lexicography, and translation; philology, from which linguistics emerged, is variably described as a related field, a subdiscipline, or to have been superseded altogether. (en)
  • Ciallaíonn teangeolaíocht an staidéar eolaíoch a dhéantar ar theanga. Tugtar teangeolaí ar dhuine a dhéanann an saghas seo staidéir. Is féidir go bhfuil anailís fhoirm theanga, bhrí theanga, theanga i gcomhthéacs agus anailís na dtosca sóisialta, cultúrtha, stairiúil agus polaitiúil a fhágann lorg ar theanga i gceist leis an obair de chuid theangeolaí. Go traidisiúnta, anailísíonn na teangeolaithe an teanga dhaonna trí scrúdú an cheangail idir fhuaimeanna agus bhrí. Is féidir staidéar a dhéanamh ar bhrí ina foirm dhíreach a scríobhtar nó a labhraítear go díreach trí réimse na , le cois ina foirm indíreach le teanga na colainne agus comharthaí trí disciplín na . Tugtar 'fóinéim' gach cáithnín fuaime na cainte. An chaoi na fóinéimí a n-eagraítear chun brí a chur in iúl a bhraitheann ar phatrúin agus struchtúir theangeolaíoch éagsúla. Is a gcuireann síos arna phatrúin agus struchtúir seo, agus anailísíonn siad iad. Trí an staidéar moirfeolaíochta (a bhaineann an chaoi a gcuirtear focail le chéile trí “mhoirféimí”), comhréire (an chaoi a leagtar na amach), agus (staidéar phatrúin na bhfuaimeanna) a fhaightear cuid den phatrúin fuaime agus brí seo. (ga)
  • Fonetik atau fonetika adalah ilmu yang mempelajari mengenai bunyi yang berperan sebagai sarana atau media bahasa manusia. Ruang lingkup keilmuan fonetik meliputi pembentukan bunyi oleh pembuat bunyi hingga pemaknaan pesan dari bunyi oleh pendengar bunyi. Fonetik termasuk ke dalam ilmu linguistik yang mempelajari tentang bunyi bahasa. Ilmu fonetik menyelidiki bunyi dari sudut pandang tuturan atau ujaran. Fonetik merupakan bagian dalam fonologi, yaitu ilmu tentang perbendaharaan bunyi-bunyi (fonem) bahasa dan distribusinya. Dalam tataran linguistik, unit terkecil dalam bahasa merupakan fon atau bunyi bahasa, sedangkan fonem merupakan bentuk abstrak dari bunyi-bunyi bahasa. Secara khusus, fonetik mempelajari pelafalan bunyi-bunyi bahasa. Lebih lanjut, fonetik merupakan bidang kajian ilmu pengetahuan yang menelaah bagaimana manusia menghasilkan bunyi-bunyi ujaran, menelaah gelombang-gelombang bunyi bahasa yang dikeluarkan, dan bagaimana alat pendengaran manusia menerima bunyi-bunyi bahasa untuk dianalisis oleh otak manusia. Asosiasi Fonetik Internasional telah mengamati lebih dari 100 bunyi manusia berbeda yang dapat ditemukan dalam bahasa alami dan mentranskripsikannya dengan Alfabet Fonetik Internasional. (in)
  • Fonologi adalah ilmu tentang perbendaharaan bunyi-bunyi (fonem) bahasa dan distribusinya. Fonologi diartikan sebagai kajian bahasa yang mempelajari tentang bunyi-bunyi bahasa yang diproduksi oleh alat ucap manusia.. Bidang kajian fonologi adalah bunyi bahasa sebagai satuan terkecil dari ujaran dengan gabungan bunyi yang membentuk suku kata. Asal kata fonologi, secara harfiah sederhana, terdiri dari gabungan kata fon (yang berarti bunyi) dan logi (yang berarti ilmu). Dalam khazanah bahasa Indonesia, istilah fonologi merupakan turunan kata dari bahasa Belanda, yaitu fonologie. (in)
  • Linguistik (IPA: /liŋuistik/) atau ilmu bahasa adalah ilmu yang mempelajari tentang bahasa. Bergantung pada sudut pandang dan pendekatan seorang peneliti, linguistik sering kali digolongkan ke dalam ilmu kognitif, psikologi, dan antropologi. Ada tiga aspek luas penelitian, yang meliputi bentuk bahasa, makna bahasa, dan bahasa dalam konteks. Awal kegiatan yang dikenal dalam deskripsi bahasa telah dikaitkan dengan Pāṇini sekitar 500 SM dengan analisisnya dari bahasa Sanskerta di Ashtadhyayi. Bahasa dapat dipahami sebagai suatu interaksi bunyi dan makna. Disiplin yang mempelajari bunyi bahasa disebut sebagai fonetik, yang berkaitan dengan sifat sebenarnya dari bunyi ujar dan bukan bunyi ujar serta bagaimana mereka diproduksi dan dirasakan. Studi tentang makna bahasa, di sisi lain, berkaitan dengan bagaimana bahasa menggunakan logika dan referensi dunia nyata untuk menyampaikan, memproses, dan menetapkan makna serta untuk mengelola dan menyelesaikan ambiguitas. Hal ini pada gilirannya mencakup studi semantik (makna disimpulkan dari kata-kata dan konsep) dan pragmatik (makna disimpulkan dari konteks). Ada sistem aturan (dikenal sebagai tata bahasa) yang mengatur komunikasi antara anggota suatu masyarakat tutur tertentu. Tata bahasa dipengaruhi oleh suara dan makna, termasuk morfologi (pembentukan dan komposisi kata-kata), sintaksis (pembentukan dan komposisi frasa dan kalimat dari kata-kata ini), dan fonologi (sistem bunyi). Melalui linguistik korpus, potongan besar teks dapat dianalisis untuk kemungkinan kejadian bentuk linguistik tertentu dan pola gaya dalam wacana tertulis atau lisan. (in)
  • Semantik (dari bahasa Yunani: semantikos, memberikan tanda, penting, dari kata sema, tanda) adalah cabang dari linguistik yang menyelidiki tentang makna bahasa. Dengan kata lain, semantik adalah pembelajaran/ilmu tentang makna atau arti yang terkandung dalam suatu bahasa, kode/lambang, atau representasi lain. Semantik biasanya dikaitkan dengan dua aspek lain yaitu sintaksis, pembentukan simbol kompleks dari simbol yang lebih sederhana, serta pragmatik, penggunaan praktis simbol oleh komunitas pada konteks tertentu. Semantik kebahasaan adalah kajian tentang makna yang digunakan untuk memahami ekspresi manusia melalui bahasa. Bentuk lain dari semantik mencakup semantik bahasa pemrograman, logika formal, dan semiotika. Kata semantik itu sendiri menunjukkan berbagai ide - dari populer yang sangat teknis. Hal ini sering digunakan dalam bahasa sehari-hari untuk menandakan suatu masalah pemahaman yang datang ke pemilihan kata atau konotasi. Masalah pemahaman ini telah menjadi subjek dari banyak pertanyaan formal, selama jangka waktu yang panjang, terutama dalam bidang semantik formal. Dalam linguistik, itu adalah kajian tentang interpretasi tanda-tanda atau simbol yang digunakan dalam agen atau masyarakat dalam keadaan tertentu dan konteks. Dalam pandangan ini, suara, ekspresi wajah, bahasa tubuh, dan proxemics memiliki semantik konten (bermakna), dan masing-masing terdiri dari beberapa cabang kajian. Dalam bahasa tertulis, hal-hal seperti struktur ayat dan tanda baca menanggung konten semantik, bentuk lain dari bahasa menanggung konten semantik lainnya. Kajian formal semantik bersinggungan dengan banyak bidang penyelidikan lain, termasuk leksikologi, sintaksis, pragmatik, etimologi dan lain-lain, meskipun semantik adalah bidang yang didefinisikan dengan baik dalam dirinya sendiri, sering dengan sifat sintetis. Dalam filsafat bahasa, semantik dan referensi berhubungan erat. Bidang-bidang terkait termasuk filologi, komunikasi, dan semiotika. Kajian formal semantik karena itu menjadi kompleks. Semantik berbeda dengan sintaksis, kajian tentang kombinatorik unit bahasa (tanpa mengacu pada maknanya), dan pragmatik, kajian tentang hubungan antara simbol-simbol bahasa, makna, dan pengguna bahasa. Dalam kosakata ilmiah internasional, semantik juga disebut . (in)
  • Tata bahasa adalah jenis kaidah bahasa yang mengatur kriteria penggunaan kata dan kalimat. Kedudukan kajian tata bahasa merupakan yang utama dalam pembelajaran bahasa, khususnya pada pendekatan struktural. Tata bahasa merupakan bahan kajian bagi para pengajar dan pembelajar bahasa. Sementara itu, pada abad ke-16 dan ke-17 yang merupakan Abad Pencerahan, para sarjana banyak mengkaji mengenai pembahasan, penyusunan dan perbandingan tata bahasa. Tata bahasa juga merupakan salah satu permasalahan utama dalam kegiatan pembelajaran membaca dan menulis. (in)
  • 文法（ぶんぽう、英: grammar）とは、言語の体系、およびそのモデル、およびそれをもとにした、ある個別言語の話し手が従うべき規範である。この記事ではもっぱら自然言語の文法について扱う。形式言語の文法については形式文法の記事を参照のこと。なお、「文法論（grammar）」という語が指すものと「統語論（syntax、分野等によっては構文論とも）」という語が指すものが同一のものであるとして扱われている場合もあるが、ここでは別とする。 (ja)
  • La fonologia è la branca della linguistica che studia i sistemi di suoni ("sistemi fonologici") delle lingue del mondo. Più in particolare la fonologia si occupa di come i suoni linguistici (foni) siano usati contrastivamente (ossia per distinguere significati) e della competenza che i parlanti posseggono nei riguardi del sistema fonologico della propria lingua. In genere il termine "fonologia" è anche usato in riferimento al sistema fonologico stesso di una determinata lingua, intendendo con fonologia una delle parti della grammatica di quella lingua. Si può quindi parlare della fonologia dell'italiano, della fonologia dell'inglese, della fonologia del ceco e così via, intendendo i sistemi fonologici delle suddette lingue. Mentre la fonologia studia le relazioni tra foni nei sistemi fonologici, la fonetica si concentra sullo studio fisico di essi. Infine, la fonologia non va confusa con la grafemica, che invece tratta dei sistemi di scrittura e della loro relazione con i sistemi fonologici delle lingue che scrivono. (it)
  • La fonetica (dal greco φωνή (phōnḗ), "suono" o "voce") è la branca della linguistica relativa alla sostanza dell'espressione (secondo la definizione del linguista Ferdinand de Saussure) che studia la produzione e la percezione di suoni linguistici (foni), e le loro caratteristiche. Branche della fonetica sono: * la fonetica articolatoria (o fisiologica), che studia il modo in cui vengono prodotti i suoni, riferendosi agli organi preposti alla fonazione (i quali nel complesso prendono il nome di "apparato fonatorio"), della loro fisiologia, ovvero del processo di fonazione, e dei criteri di classificazione; * la fonetica acustica, che descrive le caratteristiche fisiche dei suoni linguistici e il modo in cui si propagano nell'aria; * la , che studia il modo in cui i suoni vengono percepiti dall'apparato uditivo; * la o strumentale, lo studio della produzione dei suoni linguistici attraverso l'utilizzo di determinati strumenti, come il . Con "fonetica" ci si riferisce solitamente alla fonetica articolatoria, in quanto le altre si sono sviluppate in un'epoca più recente e soprattutto la fonetica uditiva necessita ancora di chiarimenti da parte dei linguisti anche per quanto riguarda molte delle attività dell'apparato uditivo, attualmente ancora sconosciute. È importante però fare una distinzione tra fonetica e fonologia. Con quest'ultima facciamo riferimento al livello della linguistica relativo alla forma dell'espressione, ai cosiddetti fonemi, cioè la rappresentazione dei singoli elementi lessicali. (it)
  • 言語学（げんごがく、英: linguistics）は、人間の言語の特性、構造、機能、獲得、系統、変化などを研究する学問である。下位分野として、音声学、音韻論、形態論、統語論 (統辞論)、意味論、語用論などの様々な分野がある。これらの下位分野は、(表出) 音 (の場合はジェスチャー)、音素、語と形態素、句と文、意味、 言語使用に概ねそれぞれが対応している。 (ja)
  • La grammatica è quel complesso di regole necessarie alla costruzione di frasi, sintagmi e parole di una determinata lingua. Il termine si riferisce anche allo studio di dette regole. Chi parla la propria madrelingua o il proprio dialetto ne ha interiorizzato le regole grazie all'ascolto di altri parlanti, sin dalla primissima infanzia, e non in seguito ad uno studio consapevole. In questa prospettiva, la grammatica è intesa come l'informazione cognitiva acquisita naturalmente e che è alla base della produzione linguistica. Tradizionalmente, la grammatica viene suddivisa in fonologia (quali sono i suoni che compongono le parole), ortografia (come si scrivono le parole), morfologia (come si forma il plurale dei nomi, come si coniugano i verbi, come si formano parole nuove...) e sintassi (come le parole si combinano in frasi e come le frasi si combinano tra loro). Allegoria della grammatica nella Sala delle Arti liberali e dei Pianeti, ad opera di Gentile da Fabriano (1412, Palazzo Trinci a Foligno) L'ortografia, in particolare, è la parte della grammatica che studia l’insieme delle convenzioni normative che regolano il modo di scrivere una lingua, anche se alcuni linguisti non concordano con tale definizione. I manuali che si definiscono "grammatiche" trattano la fonetica, l'ortografia, l'analisi grammaticale, l'analisi logica, l'analisi del periodo e la sintassi di una lingua. (it)
  • La linguistica è lo studio scientifico del linguaggio verbale umano e delle sue strutture. Essa include lo studio della fonetica, della grammatica, del lessico, della morfologia, della sintassi e della testualità. È una disciplina scientifica, in quanto si basa su approcci empirici e oggettivi. Un linguista è una persona specializzata in linguistica. (it)
  • 언어학(言語學, 영어: linguistics)은 인간의 언어를 과학적으로 연구하는 학문이다. 인간이 사용하는 언어의 기능과 본질을 과학적으로 연구함으로써 인간이 가지고 있는 문법과 같은 의식적 또는 무의식적인 지식을 체계화, 규칙화하는 것에 그 연구 목적이 있다. 인지 및 사회적인 부분도 다루기 때문에 인문학 뿐 아니라 사회과학, 자연과학, 인지과학으로 분류되기도 한다. 언어 체계의 분석은 크게 문장의 구조와 규칙에 대한 통사론, 의미론, 단어의 구조에 대한 형태론, 음성학, 음운론, 화용론으로 구분한다. 이외에도 진화 등 생물학적 방법론을 사용하는 생물언어학, 심리학적 요소를 고려한 심리언어학 등의 분과도 존재한다. 언어학은 이론적인 연구와 실용적인 연구를 모두 포괄한다. 이론언어학은 언어철학 등 인간 언어의 이론적인 부분을 다룬다. 응용언어학은 이나 문해와 같이 보다 실용적인 목적을 가지고 연구한다. 언어현상을 어떤 관점으로 연구할지에 따라 여러 방식으로 구분할 수 있다. 시간을 기준으로 어떤 한 순간의 상태를 연구하는 공시언어학과 시간에 따른 변화를 연구하는 통시언어학으로 구분할 수 있고, 다룰 수 있는 언어의 개수에 따라 다중언어와 단일언어로 그 대상을 구분할 수도 있고, 아이와 어른으로 구분할 수도 있으며, 학습한 것과 습득한 것으로 구분할 수도 있다. (ko)
  • 음운론(音韻論)은 언어학의 하위 분야의 하나로 특정 개별 언어 또는 여러 언어의 소리 체계를 연구하는 분야이다. 음성학이 말소리의 물리적인 발성과 인지를 연구하는 데에 비해 음운론은 주어진 언어 내에서 또는 범언어적으로 소리가 어떻게 기능하는가를 기술한다. 음운론의 중요한 연구 분야 중의 하나는 한 개별 언어 내에서 어떠한 소리가 변별적 단위를 이루는가를 연구하는 것이다. 예를 들어, 한국어에서 /ㅂ/, /ㅍ/, /ㅃ/는 변별적인 소리 단위이며 이들을 음소라고 한다. 이들이 서로 다른 음소라는 것은 ‘불’, ‘풀’, ‘뿔’과 같은 서로 다른 의미를 지칭하는 최소대립쌍의 존재를 통해 확인할 수 있다. 동일한 음소라고 해서 음성적으로도 반드시 동일한 것은 아니다. 예를 들어, /ㅂ/의 경우에 어떤 환경에 놓여 있는가에 따라 다른 소리가 될 수 있다. ‘박수’의 첫소리 /ㅂ/은 무성음 [p]로 발음되지만 ‘수박’의 두 번째 음절의 첫소리 /ㅂ/은 유성음 [b]로 발음된다. 이들은 음성적으로는 다른 소리이며 이러한 차이는 음성학의 연구 대상이 된다. 또한, 어떠한 소리가 음소인가 아닌가는 언어에 따라 다를 수 있다. 한국어에서는 유성음과 무성음 두 소리가 구별되지 않기 때문에 ‘박수’와 ‘수박’의 /ㅂ/이 하나의 음소이지만 영어에서는 두 소리가 의미 차이를 유발하여 ‘pin’의 /p/와 ‘bin’의 /b/가 서로 다른 음소가 된다. 반면에 한국어에서는 ‘풀’의 유기음 /ㅍ/과 ‘뿔’의 무기음 /ㅃ/이 각각 독립적인 음소로 구별되는 데에 비해 영어에서는 ‘spin’의 무기음 [p]와 ‘pin’의 유기음 [pʰ]가 음성학적으로는 다름에도 불구하고 하나의 음소 /p/가 된다. 이러한 음소에 관한 연구 외에도 음운론에서는 , 악센트, 억양, 성조, 리듬 등을 연구한다.또한 음운론의 목적은 연구 대상 언어에 존재하는 음형(音型, 영어: sound patterns)을 연구한다. 음운론이라는 용어 대신 음소론이라는 용어가 사용되는 경우도 있다. 이 경우 동일한 분야를 지칭할 수도 있으나 음소론과 을 개념 상 구별하기 위하여 사용할 수도 있다. 이러한 의미에서 음소론은 음소만을 연구 대상으로 하는 분야를 지칭하며, 은 운율적 특징인 소리의 높낮이(고저), 길이(장단), 세기(강약) 등의 악센트와 억양 등 를 연구하는 분야를 지칭한다. (ko)
  • 音韻論（おんいんろん、英: phonology）は、言語学の一分野。言語の構成要素である音声（言語音）の機能を研究対象とする。音声学に依拠するが、音声学が言語音の物理的側面に焦点をあてるのに対し、音韻論では言語音の機能面に着目して抽象化をおこなう。ただし、研究の方法や抽象化によって定義された概念は学派により大きく異なる。 (ja)
  • ( 시맨틱스는 여기로 연결됩니다. 기업에 대해서는 시맨틱스 (기업) 문서를 참고하십시오.) 의미론(意味論, semantics 또는 어의론)은 언어학 및 논리학의 기본 분야 중의 하나로 말이나 글의 의미 또는 뜻을 연구하는 분야이다. 그러나 이러한 정의는 의미 또는 뜻이라는 개념 자체가 불분명하다는 점에서 충분히 명확한 정의라고 할 수 없다. 따라서, '의미란 무엇인가?' 또는 '의미론은 무엇을 연구하는가?'라는 질문에서부터 의미론의 논의가 시작되곤 한다. (ko)
  • 음성학(音聲學, 국제음성기호: [ɯm.sʌŋ.ɦɐk̚])은 사람의 말소리(와 수어에서 이와 관련 있는 요소)를 과학적으로 연구하는 학문이다. 말소리갈·발음학·성음학·소리갈·어음론 등으로도 부른다. 언어학의 한 분야로, 말소리가 어떤 발음 기관의 어떠한 작용으로 생성되며, 만들어진 말소리가 물리적으로 어떤 특성을 가지는지, 또한 어떻게 전달되고 청취 되는지 연구한다. 음운론이 한 언어나 여러 언어 안에서 추상적 말소리 단위의 이론적 체계를 연구하는 데 비해, 음성학은 말소리의 물리적이고 구체적인 측면을 분석한다는 점이 다르다. (ko)
  • 문법(文法)은 언어의 사용과 관련된 규칙들을 연구하는 학문이다. 또한 어느 특정 언어와 관련된 규칙들을 그 언어의 문법이라고 부르기도 한다. 그러므로, 각 언어마다 고유의 문법이 있다고 말할 수 있다. 문법은 언어의 총체적 연구인 언어학의 일부분이며, 말본이라고도 한다. 언어학의 하부분야로는 음성학, 음운론, 의미론, 형태론, 구문론, 화용론등이 있고, 문법은 이 모두를 다룬다. 언어학 외의 분야에서 일반적으로 문법은 통사론(구문론)이나 문장에 관한 규정 문법을 의미하는 경향이 있다. (ko)
  • La semantica (dal greco sêma, "segno") è quella parte della linguistica che studia il significato delle parole (semantica lessicale), degli insiemi delle singole lettere (negli e degli alfabeti antichi) e delle frasi (semantica frasale) e dei testi. È una scienza in stretto rapporto con altre discipline, come la semiologia, la semiotica, la logica, la psicologia, la teoria della comunicazione, la stilistica, la filosofia del linguaggio, l'antropologia linguistica e l'antropologia simbolica. Un insieme di termini che hanno in comune un fattore semantico viene detto campo semantico. Il termine "sema" indica la più piccola unità di significato individuata dalla semantica. La posizione della semantica, studiata nell'ambito di una teoria generale dei segni, diventa più chiara se messa a confronto con la pragmatica e la sintassi. Si può infatti affermare che: * la pragmatica studia il linguaggio in rapporto all'uso contestuale che ne fa il parlante; * la semantica considera il rapporto tra l'espressione e la realtà extralinguistica; * la sintassi studia le relazioni che intercorrono tra gli elementi dell'espressione linguistica. (it)
  • 音声学（おんせいがく、羅: phonetica、英: phonetics）とは、音声について科学的に研究する言語学の一分野である。 (ja)
  • De spraakkunst, spraakleer of grammatica is binnen de theoretische taalkunde de benaming voor de studie, beschrijving en verklaring voor alles dat met de systematiek van een natuurlijke taal of kunsttaal te maken heeft. (nl)
  • 意味論（いみろん、英: semantics）とは、言語学において語・句・文・テクストといった記号列（文字列）の構成について論じる統語論と2大分野として対をなす、その記号列が表す意味について論じる分野である。また、実際の発話や文脈に依存した記号の使用に関わる語用論とも対置される。 (ja)
  • De fonetiek of fonetica is het onderdeel van de taalkunde dat zich bezighoudt met de bestudering van de fysiologische, natuurkundige en waarneembare aspecten van spraak. Ze is een zusterdiscipline van de fonologie, die zich primair richt op de vorming en functie van spraakklanken in het taalsysteem. (nl)
  • De semantiek of betekenisleer is een wetenschap die zich bezighoudt met de betekenis van symbolen, waarbij het in het bijzonder de bouwstenen van natuurlijke talen die voor de communicatie dienen ofwel woorden en zinnen betreft. (nl)
  • Fonologie of klankleer is de tak van de taalwetenschap die de kleinste, betekenisonderscheidende klanken bestuderen. Deze klanken heten fonemen. (nl)
  • Taalkunde, ook wel taalwetenschap of linguïstiek, is de wetenschappelijke studie van de natuurlijke talen. Het doel van de taalkunde is om talen te beschrijven zoals ze zijn; dat wil zeggen, zoals mensen ze in werkelijkheid gebruiken. Ingeval het onderzoek niet een specifieke taal betreft maar natuurlijke talen in het algemeen, spreken we van algemene taalkunde of universele taalwetenschap. (nl)
  • Fonetyka (dawniej głosownia) – jeden z działów lingwistyki, zajmujący się badaniem dźwięków mowy ludzkiej (zwanych głoskami) od strony ich artykulacji (tj. sposobu wytwarzania za pomocą narządów mowy - fonetyka artykulacyjna), ich cech fizycznych (dokładniej: akustycznych – fonetyka akustyczna), ich odbierania (fonetyka audytywna).Fonetyka jako dziedzina badań jest starsza od fonologii, która opiera się w swojej praktyce na wiedzy z zakresu fonetyki. Mówi się często, że fonetyka koncentruje się na stronie materialnej aktów mowy, fonologia zaś na funkcji językowej fonicznych jednostek języka. Nie istnieje jednak ostra granica między tymi dyscyplinami badawczymi, ponieważ fonologia musi być oparta na fonetyce, zaś analiza fonologiczna jest warunkiem uprawiania fonetyki.Granice pomiędzy fonetyką a fonologią dobrze ilustruje następujący przykład: w języku polskim istnieje spółgłoska nosowa dziąsłowa (np. w wyrazie nos [n̪ɔs̪]) oraz spółgłoska nosowa miękkopodniebienna (np. w wyrazie bank ['bãŋk]). Obie głoski różnią się miejscem artykulacji w takim samym stopniu jak głoski [t] i [k] (pierwsza jest dziąsłowa, druga tylnojęzykowa). O ile jednak w tym drugim wypadku opisywana różnica w artykulacji służy do odróżniania form (np. kot : kok), o tyle w wypadku spółgłosek nosowych ta sama różnica miejsca artykulacji roli tej nie spełnia (np. nie ma słowa *['bãnk] obok ['bãŋk]). Na gruncie fonetyki opisuje się różnice w artykulacji obu spółgłosek nosowych bez wnikania w ich funkcje w języku, zaś na gruncie fonologii oba dźwięki uznaje się za uwarunkowane kontekstem warianty tego samego fonemu /n/. Co więcej, z punktu widzenia fonologii języka angielskiego ta sama różnica służy do odróżniania form (np. thin [θɪn] „cienki”: thing [θɪŋ] „rzecz”), czyli jest fonologicznie relewantna. Ponadto fonetykę odróżnia od fonologii metodologia. Fonetyka jest nauką par excellence eksperymentalną, metody fonologii nie różnią się zasadniczo od metod stosowanych w pozostałych działach gramatyki. Inne cechy foniczne (tj. związane z głosem), takie jak akcent, intonacja, iloczas (cechy prozodyczne), również są rozpatrywane z punktu widzenia równocześnie fonetyki i fonologii: fonetykę interesują ich cechy artykulacyjne i akustyczne, fonologię – ich rola w systemie językowym. Fonetykę można również zróżnicować ze względu na liczbę języków, które bada – fonetyka opisowa bada jeden język, a fonetyka porównawcza dotyczy dwóch lub więcej języków. Fonetykę można pojmować synchronicznie i diachronicznie. To kolejny podział fonetyki; kryterium wydzielenia tych dwóch działów jest już nie przedmiot badań, lecz niejako stosunek: przedmiot badań a czas. Fonetykę synchroniczną (inaczej opisową, choć termin „fonetyka opisowa” może też oznaczać „fonetyka opisująca tylko jeden język”, w opozycji do tzw. fonetyki porównawczej) interesuje stan fonetycznej strony języka w danym momencie czasowym. „Moment czasowy” oznacza tu pewien okres na tyle długi, by można w nim przeprowadzić odpowiednie badania, zebrać materiał badawczy, a jednocześnie na tyle krótki, żeby można było mówić o względnie niezmiennej fonetyce danej społeczności. Można więc przyjąć, że jest to okres kilkunastu lat, okres życia jednego pokolenia. Fonetykę synchroniczną interesuje stan języka w wyodrębnionym okresie jego rozwoju. Fonetykę diachroniczną interesuje zmiana, ewolucja fonetycznej strony języka. Aby ustalić ewentualne zmiany fonetyczne, trzeba porównać ze sobą przynajmniej dwa stany systemu językowego, stany języka w dwóch momentach historycznych: wcześniejszym i późniejszym, a więc skorzystać z ustaleń fonetyki synchronicznej tych okresów. (pl)
  • Fonologia (dawniej głosownia) – nauka o systemach dźwiękowych języków. Stanowi jeden z działów językoznawstwa (lingwistyki). czy , podawane jako nazwy synonimiczne, odnoszą się tylko do jednej z teorii fonologicznych i nie mogą być traktowane jako pełny zamiennik nazwy „fonologia”. Od fonetyki odróżnia ją podejście do dźwięków: fonetyka bada ich właściwości fizyczne; fonologia zaś bada, jak funkcjonują i jaki tworzą system. Książę Nikołaj Trubieckoj, jeden z głównych twórców współczesnej fonologii, zilustrował to porównaniem mówiącym, że fonetyka ma się tak do fonologii, jak numizmatyka do nauki o finansach. Etymologicznie słowo „fonologia” wywodzi się z greckiego φωνή, phōnḗ „głos, dźwięk” i przyrostka -logia (który pochodzi z greckiego λόγος, lógos „słowo, mowa, przedmiot dyskusji”). (pl)
  • Językoznawstwo, inaczej lingwistyka (od łac. lingua „język”) – dziedzina nauki zajmująca się badaniem języka pod kątem jego jednostek, struktury, funkcji i rozwoju. Język jako złożone, wieloaspektowe zjawisko społeczne można badać z różnych perspektyw i przy użyciu różnych podejść metodycznych. Termin „lingwistyka”, o pochodzeniu łacińsko-romańskim, ma swoje rodzime odpowiedniki w językach słowiańskich (np. słow. jazykoveda, pol. językoznawstwo, ukr. мовознавство mowoznawstwo). Powstały one w wyniku skalkowania terminu niemieckiego (Sprachwissenschaft). (pl)
  • Semantyka językoznawcza (gr. σημαντικός, sēmantikós – „ważny”, „znaczący”) – dział językoznawstwa ogólnego, część semiotyki (ogólnej dyscypliny zajmującej się systemami znakowymi) badający problem znaczenia w języku, a także relacji formy znaku do treści oznaczanej, w ujęciu synchronicznym i diachronicznym. Semantyka bada ponadto relacje między znaczeniem podstawowym wyrazu a jego znaczeniem w konkretnym wypowiedzeniu. Semantyka zajmuje miejsce pośrednie pomiędzy syntaktyką a pragmatyką. Badania nad semantyką poruszają problemy wykorzystania abstrakcyjnego systemu znaków (zdań, słów, symboli, gestów), jakim jest język, do opisywania przedmiotów, jak również abstrakcyjnych idei. Natura tych powiązań stanowiła przedmiot badań filozofów od starożytności, krążąc wokół definicji znaczenia znaku. Wielu językoznawców odstępuje od definiowania samego pojęcia znaczenie, pozostawiając to filozofom. (pl)
  • Linguística (FO 1943: lingüística) é o estudo científico da linguagem. Em outras palavras, trata-se do estudo abrangente, objetivo e sistemático de todos os aspectos das línguas humanas. A depender da teoria empregada, a linguística pode estudar as línguas naturais como sistemas autônomos, sociais, cognitivos, biológicos ou sociocognitivos. Consequentemente, a linguística pode ser considerada parte das ciências sociais, das ciências naturais, das ciências cognitivas e das humanidades. As áreas tradicionais de análise linguística refletem os diferentes fenômenos que compõem os sistemas linguísticos, como sintaxe (estrutura de orações), morfologia (estrutura de palavras), semântica (significado), fonética (os sons da fala), fonologia (os sistemas de sons de cada língua), pragmática (a relação entre significados e o seu contexto de uso). Outras áreas dizem respeito ao contato com outras disciplinas, como a sociolinguística (contato com a sociologia e a antropologia), a psicolinguística (contato com a psicologia) e a biolinguística (contato com a biologia). Há ainda a divisão entre , que tem como objetivos a descrição e a explicação do funcionamento dos sistemas linguísticos, e a linguística aplicada, que se volta ao modo como conceitos e descobertas em linguística podem ser utilizados para fins práticos, como aprimorar o ensino (especialmente de línguas maternas e adicionais), a tradução e o uso de evidências linguísticas em processos judiciais. (pt)
  • Gramática (do grego: γραμματική, transl. grammatiké, feminino substantivado de grammatikós) designa um conjunto de regras que regem o uso de uma língua, especialmente o modo como as unidades desta se combinam entre si para formar unidades maiores. Também designa um ramo da linguística que estuda os elementos que compõem a gramática das línguas. Além disso, ainda nomeia as obras produzidas a partir destes estudos, classificadas em diversos tipos, a depender do elemento da língua que tomam como escopo: gramáticas históricas, comparativas, descritivas, e prescritivas, estas últimas também chamadas gramáticas normativas. Toda língua e suas variantes — desde a variante padrão ou norma culta às variantes não padrão — têm sua própria gramática, que é conhecida e usada por todos os falantes daquela determinada variante, pois é adquirida no processo de aquisição de linguagem. Esse conhecimento, contudo, na maioria das vezes se restringe ao âmbito , não alcançando o plano metalinguístico. O conceito de gramática, quando se refere às gramáticas normativas, designa obras de caráter prescritivo que têm como objetivo ditar as regras segundo as quais a língua deveria ser usada. As fontes de elaboração dessas regras podem ser diversas, a depender do autor e da época de produção de cada gramática, podendo variar da referência à norma culta, isto é, à variante prestigiada dentro de determinada comunidade linguística, às obras de escritores canônicos. Na Idade Média, a gramática era uma disciplina de estudo que compunha o Trivium que, junto com o Quadrivium, compunham a metodologia de ensino das sete Artes liberais. (pt)
  • Фоне́тика (греч. φωνητικός — «звуковой»; от φωνή — «звук») — раздел лингвистики, изучающий явления языкового процесса, связанные с производством и восприятием звуков, движением артикуляционных органов и процессами в слуховом аппарате, либо аналогичными моторно-зрительными явлениями, применительно к жестовым языкам. (ru)
  • A fonética é o ramo da Linguística que estuda os sons produzidos pela fala humana. Essa área procura estudar todos os sons que os seres humanos são capazes de produzir durante a fala, de fácil maneira que todo som produzido durante a fala é importante para a fonética. (pt)
  • Грамма́тика (др.-греч. γραμματική от γράμμα — «буква») как наука является разделом языкознания (лингвистики), который изучает грамматический строй языка, закономерности построения правильных осмысленных речевых отрезков на этом языке (словоформ, синтагм, предложений, диктем, текстов). Эти закономерности грамматика формулирует в виде общих грамматических правил. Говоря о грамматике как науке, выделяют: * историческую грамматику — науку, изучающую строй слова, словосочетания и предложения в развитии через сравнение различных этапов истории языка; * синхронную грамматику — науку, изучающую строй слова, словосочетания и предложения в синхронном плане (в XIX веке эта дисциплина именовалась описательной грамматикой). (ru)
  • Gramatyka (stgr. γραμματική τέχνη, łac. grammatica) – uporządkowany zbiór reguł językowych rządzących organizacją zdań, dyskursów, tekstów; innymi słowy zespół prawideł umożliwiających tworzenie złożonych jednostek językowych, ich składanie z jednostek elementarnych. Gramatyka to także dział językoznawstwa zajmujący się badaniem tych wzorców. Struktura gramatyczna stanowi element właściwy dla wszystkich języków i dialektów (w tym języków ludów „prymitywnych”), tworzący podstawę ich funkcjonowania; system ten znany jest wszystkim użytkownikom i przyswajany bez potrzeby formalnego nauczania. Gramatyka to część języka najbardziej trwała i odporna na wpływy zewnętrzne, choć również podlegająca zmianom. Jest najwyraźniej ujawniającym się elementem organizacji tekstu, choć nie stanowi głównego ani jedynego obrazu systemu językowego. Charakter gramatyki jest uzależniony od typologii danego języka, a na faktyczny sposób wypowiedzi wpływają też aspekty stylistyczne i semantyczne. Faktyczna łączliwość wyrazów może być zatem bardziej restrykcyjna od samych prawideł gramatycznych. W zakres gramatyki wchodzą: fonetyka, fonologia, morfologia oraz składnia, przy czym w ujęciu tradycyjnym nie uwzględnia się fonetyki i fonologii. Za część gramatyki bywa uznawana także semantyka. Pojęcie gramatyki ma zatem charakter bardzo zmienny, często również pod względem rozciągłości jej przedmiotu; ponadto nie stanowi gramatyki w żadnym z powszechnych ujęć, lecz raczej koncepcję uniwersalnych właściwości językowych. W postaci stosowanej gramatykę rozumie się przede wszystkim jako opis struktury, tej części systemu językowego, która odnosi się do sposobu łączenia jednostek, zwłaszcza w kontekście tworzenia zdań. Istnieją jednak różne koncepcje pojmowania gramatyki i rozgraniczania jej elementów. Ferdinand de Saussure uznawał, że zasobu słownego nie można ściśle oddzielić od gramatyki; podejście tradycyjne, absolutyzujące poszczególne części gramatyki, traktuje ją zaś nadal jako pewien konglomerat złożony z tych składników. Skrajne stanowisko zajmuje tu Noam Chomsky, który gramatykę w zasadzie utożsamił ze składnią. Poza kontekstem językoznawczym miano gramatyki przypisuje się rozmaitym aspektom praktyki językowej, a sam termin bywa szczególnie kojarzony z regulacjami poprawnościowymi. Stąd wywodzi się właściwe dla kultury internetowej pojęcie grammar nazi, powiązane z potocznym sposobem rozumienia gramatyki. Potocznie pod pojęcie gramatyki podkłada się nie tylko morfologię czy składnię, ale także wymowę, stylistykę czy nawet ortografię. Normy ortograficzne nie są jednak częścią systemu językowego ani gramatyki, lecz odgórnie narzuconymi przepisami, rządzącymi zewnętrzną szatą języka. Gramatyczność (poprawność gramatyczna) to własność struktur językowych (przede wszystkim zdań) polegająca na ich zgodności z zasadami gramatycznymi. Wyrażenia spełniające reguły gramatyki nie muszą być jednak akceptowalne pod względem semantycznym (por. zdanie Ta długa głupota szczekała prostopadle, uwydatniające różnicę między gramatyką a semantyką). Obserwuje się priorytetyzację prawideł semantycznych nad gramatycznymi. Podstawowa komunikacja możliwa jest bowiem nawet bez znajomości gramatyki, umożliwia ją proste zestawienie leksemów (Ja ten klucz jutro oddać ten pani). (pl)
  • Сема́нтика (от др.-греч. σημαντικός «обозначающий») — раздел лингвистики, изучающий смысловое значение единиц языка. В качестве инструмента изучения применяют семантический анализ. В конце XIX — начале XX века семантика часто называлась также семасиоло́гией (от др.-греч. σημασία «знак; указание»). Учёные, занимающиеся семантикой, до сих пор обычно называются семасиологами. Также «семантикой» может обозначаться сам круг значений некоторого класса языковых единиц (например, «семантика глаголов движения»). (ru)
  • Fonetik (grekiska φωνή, foné, ljud) eller ljudlära är vetenskapen om talet, särskilt talljuden. Den ägnar sig åt att beskriva språkljud bland annat hur de bildas, deras fysikaliska egenskaper (akustisk fonetik) och hur de uppfattas och förstås (talperception). En deskriptiv gren sysslar med evolutiv fonetik och är en viktig del av den språkhistoriska vetenskapen. Den normativa fonetiken beskriver de vedertagna uttalen i specifika fall. Nära sammanhängande med fonetiken är studiet av språkljudens funktion i själva språket, fonologin. Fonetik är även namnet på en årlig svenskspråkig konferens sedan 1986, där fonetiska och närliggande språkteknologiska ämnen tas upp. (sv)
  • Semântica (do grego σημαντικός, sēmantiká, plural neutro de sēmantikós, derivado de sema, sinal) é o estudo do significado. Incide sobre a relação entre significantes, tais como palavras, frases, sinais e símbolos, e o que eles representam, a sua denotação. A semântica linguística estuda o significado usado por seres humanos para se expressar através da linguagem. Outras formas de semântica incluem a semântica nas linguagens de programação, lógica formal e semiótica. A semântica contrapõe-se com frequência à sintaxe, caso em que a primeira se ocupa do que algo significa, enquanto a segunda se debruça sobre as estruturas ou padrões formais do modo como esse algo é expresso (por exemplo, as relações entre predicados e seus argumentos). Dependendo da concepção de significado das palavras leva em consideração: Sinonímia: É a relação que se estabelece entre duas palavras ou mais que apresentam significados iguais ou semelhantes, ou seja, os sinônimos. Exemplos: Cômico - engraçado / Débil - fraco, frágil / Distante - afastado, remoto. Antonímia: É a relação que se estabelece entre duas palavras ou mais que apresentam significados diferentes, contrários, isto é, os antônimos: Exemplos. Economizar - gastar / Bem - mal / Bom - ruim. Homonímia: É a relação entre duas ou mais palavras que, apesar de possuírem significados diferentes, possuem a mesma estrutura fonológica, ou seja, os homônimos. As homônimas podem ser: * Homógrafas: palavras iguais na escrita e diferentes na pronúncia. Exemplos: gosto (substantivo) - gosto / (1ª pessoa singular presente indicativo do verbo gostar) / sua (pronome) de você, de si - sua (verbo) de suar; * Homófonas: palavras iguais na pronúncia e diferentes na escrita. Exemplos: cela (substantivo) - sela (verbo) / cessão (substantivo) - sessão (substantivo) / cerrar (verbo) - serrar ( verbo) / concerto (substantivo) - conserto (1ª pessoa singular presente indicativo do verbo consertar); * Perfeitas: palavras iguais na pronúncia e na escrita. Exemplos: cura (verbo) - cura (substantivo) / verão (verbo) - verão (substantivo) / cedo (verbo) - cedo (advérbio); * Paronímia: É a relação que se estabelece entre duas ou mais palavras que possuem significados diferentes, mas são muito parecidas na pronúncia e na escrita, isto é, os parônimos: Exemplos: cavaleiro - cavalheiro / absolver - absorver / comprimento - cumprimento/ aura (atmosfera) - áurea (dourada)/ conjectura (suposição) - conjuntura (situação decorrente dos acontecimentos)/ descriminar (desculpabilizar) - discriminar (diferenciar)/ desfolhar (tirar ou perder as folhas) - folhear (passar as folhas de uma publicação)/ despercebido (não notado) - desapercebido (desacautelado)/ geminada (duplicada) - germinada (que germinou)/ mugir (soltar mugidos) - mungir (ordenhar)/ percursor (que percorre) - precursor (que antecipa os outros)/ sobrescrever (endereçar) - subscrever (aprovar, assinar)/ veicular (transmitir) - vincular (ligar) / descrição - discrição / onicolor - unicolor. * Polissemia: É a propriedade que uma mesma palavra tem de apresentar vários significados. Exemplos: Ele ocupa um alto posto na empresa. / Abasteci meu carro no posto da esquina. / Os convites eram de graça. / Os fiéis agradecem a graça recebida. * Homonímia: Identidade fonética entre formas de significados e origem completamente distintos. Exemplos: São(Presente do verbo ser) - São (santo) * Hiperônimo: é uma palavra que pertence ao mesmo campo semântico de outra mas com o sentido mais abrangente, podendo ter várias possibilidades para um único hipônimo. Por exemplo, a palavra flor está associada a todos os tipos de flores: rosa, dália, violeta, etc... * Hipônimo: têm sentido mais restrito que os hiperônimos, ou seja, hipônimo é um vocábulo mais específico. Por exemplo: Observar, examinar, olhar, enxergar são hipônimos de ver. Hiperônimo e hipônimo são dois termos usados pela semântica moderna. São elementos importantes na coesão do texto evitando repetições através da retomada de ideias anteriores. Conotação e Denotação: * Conotação: é o uso da palavra com um significado diferente do original, criado pelo contexto. Exemplos: Você tem um coração de pedra. * Denotação: é o uso da palavra com o seu sentido original. Exemplos: Pedra é um corpo duro e sólido, da natureza das rochas. A construção de um muro de pedras. (pt)
  • Språkvetenskap eller lingvistik är vetenskapen om mänskligt språk. Inom svensk akademisk tradition behandlas lingvistik och språkvetenskap som skilda ämnen. Lingvistik, eller allmän språkvetenskap, innebär studiet av språk som fenomen och uppställning av allmänna teorier om språk. Språkvetenskap syftar istället på studiet av specifika språk och språkfenomen samt uppställning av språkspecifika teorier. Gränsen mellan de två är ofta diffus. Man kan göra en åtskillnad mellan teoretisk och tillämpad språkvetenskap. Teoretisk språkvetenskap sysselsätter sig med ramverk för att beskriva enskilda språk och teorier om allmängiltiga aspekter av språk, medan tillämpad språkvetenskap tillämpar dessa teorier på praktiska problem såsom språkundervisning, talsyntes eller . (sv)
  • Fonologia (do Grego phonos = voz/som e logos = palavra/estudo) é o ramo da linguística que estuda o sistema sonoro de um idioma, do ponto de vista de sua função no sistema de comunicação linguística. (pt)
  • Fonologi (av grekiskans phōnē, "ljud", och logia, "lära", även kallat fonematik, främst av engelska strukturalistiska fonologer) är vetenskapen om språkljudens och prosodins interna funktion. Fonologin studerar hur språkljuden fungerar inom språksystemet, medan fonetiken studerar både fysiska (akustiska) egenskaper samt externa drivkrafter som, till exempel, sociala faktorer. En av fonologins huvuduppgifter är att identifiera vilka ljud som inom ett givet språk som är betydelseskiljande. I svenska språket är till exempel /p/ och /b/ betydelseskiljande språkliga enheter, det vill säga de är fonem. Detta kan visas med hjälp av så kallade minimala par, det vill säga ord som enbart skiljer sig åt när det gäller ett enda ljud. Om dessa ord då betyder olika saker eller har olika funktion, vilar den betydelseskillnaden på det enda ljudet, det vill säga skillnaden är fonematisk inom det studerade språket. Ett minimalt par som visar på att /p/ och /b/ är fonem i svenskan är "park" och "bark". Ljudskillnader som är fonematiska i ett språk, kan i ett annat språk vara uttalsvarianter, det vill säga allofoner. Det svenska fonemet /p/ har till exempel en uttalsvariant som förekommer efter /s/; jämför uttalet av /p/ i "park" och "spark". Efter /s/ uttalas /p/ utan aspiration. Det går dock inte att finna några ord som skiljer sig betydelsemässigt åt i svenska enbart beroende på om /p/ uttalas med eller utan aspiration, så i svenskan är aspiration inte fonematisk. I andra språk i världen, till exempel thai eller quechua är däremot aspiration fonematisk. Fonologin har också en viktig uppgift i att fastställa vilka uttalsvarianter som förekommer för ett givet fonem, samt att identifiera under vilka förhållanden dessa varianter uppstår. De grundläggande principerna för fonologin har också framgångsrikt tillämpats på teckenspråk, då gester och deras relation till varandra ersätter språkljuden. (sv)
  • Semantik (av grekiska sema, "tecken") avser det vetenskapliga studiet av språklig betydelse eller studiet av teckensystems innebörd och tolkning. Semantik som begrepp infördes 1897 av den franske lingvisten Michel Bréal (då som betecknande av språklig betydelseförändring), men får sin slutliga betydelse med den amerikanske filosofen Charles Sanders Peirce resonemang kring semiotik, genom spridningen av den amerikanske filosofen verk under 1930-talet. Morris föreslog att beskrivningen av ett teckensystem skulle omfatta de tre aspekterna: syntax, semantik och pragmatik. Semantik sorteras under lingvistiken, men ses också som en viktig del inom filosofi, logik och i förlängningen därmed inom matematik och datavetenskap, för att beskriva och hantera strukturen hos system. Inom filosofin har intresse ägnats åt betydelser hos, inom detta område intressanta, ord som orsak, rörelse, förklaring, objektivitet med flera. Under 1900-talet har även en diskussion förts om frågan vad betydelse innebär och i vilket förhållande ett tecken eller en symbol står, till det som betecknas. Enligt vissa filosofer som exempelvis Alfred Tarski, handlar semantiken uteslutande om semantiska termer som betydelse, mening, denotation, konnotation och liknande.Sanning, som egenskap hos språkliga satser, hör också till dessa. (sv)
  • Grammatik (Från grekiska: γραμματική, grammatikí) är det regelsystem för språk som beskriver hur morfem (orddelar) kombineras för att bilda ord och dessa i sin tur kombineras för att skapa förståeliga satser och meningar. Ordet används dels om det underliggande regelsystem som varje talare av ett enskilt språk omedvetet eller medvetet lärt in, dels om den gren av språkvetenskapen som studerar hur sådana regelsystem är uppbyggda och slutligen om beskrivningar av sådana regelsystem nedskrivna i till exempel en bok. Grammatik i den sistnämnda betydelsen – nedskrivna regelsystem – är den grammatik som allmänheten oftast möter i form av traditionell skolgrammatik. Man skiljer på deskriptiv och preskriptiv grammatik, den deskriptiva syftar till att beskriva den språkliga verkligheten och den preskriptiva ger rekommendationer för hur man skall bruka språket. (sv)
  • Лингви́стика (от лат. lingua «язык»), языкозна́ние, языкове́дение — наука, изучающая язык.Это наука о естественном человеческом языке вообще и обо всех языках мира как его индивидуализированных представителях. В широком смысле слова лингвистика подразделяется на научную и практическую. Чаще всего под лингвистикой подразумевается именно научная лингвистика. Лингвистика связана с семиотикой как наукой о знаковых системах. Лингвистикой профессионально занимаются учёные-лингвисты. (ru)
  • Фоне́тика (грец. φωνητικός — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості та функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки, а також інтонація. (uk)
  • Фонологія (від грец. φωνή — звук, голос і λόγος — слово, вчення) — розділ мовознавства, що вивчає звуки з погляду їхнього функціонування у мові. Термін виник на початку 20 ст., хоч фонологічні дослідження здійснювалися уже в останніх десятиліттях 19 ст. В українському мовознавстві дослідження у цій ділянці починаються з 20-х pp. у працях з української мови та діалектології О. Синявського, Є. Тимченка, О. Курило та інших. Фонологія безпосередньо пов'язана з фонетикою, яка вивчає звукові засоби мови з фізіологічного та акустичного поглядів. Отже, об'єкт дослідження в обох випадках той самий — звук людської мови, відмінні тільки аспекти його вивчення. Основною одиницею фонології є фонема. Поняття фонеми і звука як явища фізичного у фонології не ототожнюється. Фонема виступає у мовній системі як одиниця, що узагальнює певну, реально існуючу множинність звуків і становить обов'язкову категорію мови як суспільного явища, тоді як звук належить до категорії мовленнєвого акту, будучи найменшим елементом мовного потоку, що варіюється у різних позиціях слова, набуває різних особливостей у різних мовців та специфічних рис у різних його стилістичних спрямуваннях. Форма існування мови виступає у її звуковому вираженні. Тому й розгляд її фонематичного складу в фонології ґрунтується на фізичних та артикуляційно-акустичних характеристиках мовних звуків. Виділяються та протиставляються, наприклад, фонеми голосні й приголосні, дзвінкі й глухі, палаталізовані й непалаталізовані та інші. Найголовнішою особливістю кожної фонеми є її диференційні ознаки, що пізнаються на основі протиставлення іншим фонемам, і лише ці ознаки забезпечують їй можливість виконувати функцію розрізнення слів і морфем. Серед них виділяють ознаки постійні і змінні, в одних умовах усі вони передаються повністю, а в інших частково або й зовсім втрачаються, наприклад, фонема к — приголосна, задньоязикова, непалаталізована, глуха, в слові кут зберігає усі свої диференційні ознаки, а в слові вокзал [воґзал] у позиції перед дзвінким приголосним втрачає ознаку глухості; у слові кіт [к'іт] у позиції перед голосним ряду і втрачає ознаку непалаталізованості й реалізується у приголосному напівпалаталізованому к’ і т. д. Отже, в мовленні фонеми реалізуються у різних звукових варіантах, або алофонах, один з яких є основним, коли всі диференційні ознаки фонеми зберігаються, а інші — додаткові, коли деякі з таких ознак втрачаються. Звукові відмінності ще не становлять фонем, фонематичними вони стають лише тоді, коли виконують у мові належні фонемам функції. Фонологія тісно пов'язана з морфологією: по-перше, морфеми, як і слова, виражаються і розрізняються за допомогою фонем; по-друге, фонеми служать засобом вираження і розрізнення граматичних значень слів (рука — руку) і, по-третє, зміна граматичної форми може супроводжуватися чергуванням фонем у тій самій основі (рука — руці, рух — рушати, ніс — носа; див. Морфонологія). Розрізняють фонологію загальну (досліджує закони функціонування фонем, властиві багатьом мовам), описову (вивчає їх у конкретній мові або в якомусь конкретному діалекті) та історичну (її завданням є дослідження змін у фонем, складі мови протягом її існування чи певного періоду розвитку). Історичні зміни у фонології системі мови безпосередньо пов'язані з фонетичними і на них ґрунтуються. Внаслідок таких змін деякі фонеми можуть втрачатися. Наприклад, носові голосні зникли ще в давньосхіднослов'янський період, голосні [ъ], [ь], [ѣ] занепали в давньоруський період розвитку східнослов'янських мов, інші виникли пізніше, наприклад, фонема [и] в українській мові розвинулась внаслідок злиття в одному звукові давніх [ы] та [і] [сынъ > син, сіла (графічно — сила) > сила]. У процесі розвитку фонематичного складу можуть втрачатися і окремі диференційні ознаки фонем, і їх протиставлення за цими ознаками, наприклад, назальність — неназальність у системі голосних, а також виникати нові диференційні ознаки й протиставлення за ними фонем, як-от палатальність — непалатальність приголосних, що з'явилася ще в пізній період існування спільнослов'янської мови тощо. У різні періоди розвитку мови виникають нові морфонологічні чергування, напр.: [е] > [о] (везти — возити, нести — носити) ще в праслов'янській мові, [о], [е] > [і] (столи — стіл, печі — піч) — у ранній період розвитку української мови. Може також розширюватись функціонування окремих фонем, напр., [о], [е] в східнослов'янських мовах після вокалізації зредукованих ь, ь тощо.Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів — сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється сегментна фонологія і надсегментна фонологія. Сегментна фонологія займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: фонема, (склад), такт (фонетичне слово), (синтагма) і (фраза).Надсегментна фонологія (просодика, просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів мовлення, які накладаються на лінійне (сегментне) мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву інтонація. Сюди належить тонема (тон), акцентема (наголос), ритм, темп, пауза. (uk)
  • Сема́нтика мови (давніше семасіологія) — розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення (теж у діахронному, історичному перекрої) слів і їхніх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Термін походить від грец. σημαντικός (семантікос), «значимий», утвореного з σημαίνω (семаіно) — «значити, вказувати» та також від σήμα (сема) — «знак», «позначка», «символ». Походить від семантики пов'язаної з визначенням символізму знаків (символи, зображення, ієрогліфи, клинописні знаки, кодові знаки та символьні зображення в астрономії, правилах дорожнього руху, значки в інтернеті). (uk)
  • Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα — «літера», «написання») — термін, що його вживають в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, котрий вивчає граматичну будову мови. Граматика, як будова мови, — це характерна для конкретної мови сукупність правил, за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів. У граматиці мови виділяють морфологічні одиниці, категорії та форми, синтаксичні одиниці та категорії, а також словотвірні одиниці і способи словотворення. Граматика конкретної мови, на відміну від її лексики, відносно стабільна, однак і вона змінюється з часом під впливом різноманітних чинників за загальними законами розвитку мови. Граматика, як наука про граматичну будову мови, вивчає спільні закономірності граматик різних конкретних мов та відмінності між ними. Вона містить в собі два розділи: морфологію та синтаксис. Деякі вчені зараховують до граматики також розділ словотвору, зокрема питання про способи морфологічного словотворення — і основоскладання, — що тісно пов'язані зі вченням про частини мови. Центральними в граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії. (uk)
  • Фоноло́гия (от греч. φωνή «звук» + λόγος «учение») — раздел лингвистики, изучающий структуру звукового строя языка и функционирование звуков в языковой системе. Основной единицей фонологии является фонема, основным объектом исследования — противопоставления (оппозиции) фонем, образующие в совокупности фонологическую систему языка. Большинство специалистов рассматривают фонологию (учение о функциональной стороне звуков речи) как раздел (часть) фонетики (учения о звуках речи); некоторые (среди них, в частности, такие видные фонологи, как Н. С. Трубецкой и С. К. Шаумян) рассматривают эти две дисциплины как непересекающиеся разделы лингвистики. Отличие фонологии от фонетики состоит в том, что предмет фонетики не сводится к функциональному аспекту звуков речи, но охватывает наряду с этим также её субстанциальный аспект, а именно: физический и биологический (физиологический) аспекты: артикуляцию, акустические свойства звуков, их восприятие слушающим (перцептивная фонетика). Создателем современной фонологии считается учёный польского происхождения Иван (Ян) Александрович Бодуэн де Куртенэ, работавший в том числе в России. Выдающийся вклад в развитие фонологии внесли также Николай Сергеевич Трубецкой, Роман Осипович Якобсон, Лев Владимирович Щерба, Аврам Ноам Хомский, Моррис Халле. (ru)
  • 語義學（英語：semantics）也作语意学，是对指称、意义或真理的研究；语义学涉及了语言学、逻辑学、计算机科学、自然语言处理、认知科学、心理学等诸多领域。虽然各个学科之间对语义学的研究有一定的共同性，但是具体的研究方法和内容大相径庭。语义学的研究对象是自然语言的意义，这里的自然语言可以是词汇，句子，篇章等等不同级别的语言单位。但是各个领域里对语言的意义的研究目的不同： * 语言学的语义学研究目的在于找出语义表达的规律性、内在解释、不同语言在语义表达方面的个性以及共性； * 逻辑学的语义学是对一个逻辑系统的解释，着眼点在于真值条件，不直接涉及自然语言； * 与计算机科学相关的语义学研究在于机器对自然语言的理解； * 认知科学对语义学的研究在于人脑对语言单位的意义的存储及理解的模式。 (zh)
  • 语法（英語：grammar），或稱文法，在语言学中指任意自然语言中句子、短语以及词等语法单位的语法结构与语法意义的规律，本质上即音义结合体之间的结合规律。对语法的研究称语法学。语法也用来指研究这些规则的学科，例如词法学、句法学或音韵学等，并和其他学科，如语音学、语义学、语用学互相补充。 语言学家在很多文献中通常不用“语法”来指正寫法。 (zh)
  • Мовозна́вство, також лінгві́стика (від. лат. lingua — мова) — наука, що вивчає мову в усій складності її прояву; наука про мову взагалі й окремі мови світу як індивідуальних її представників. Це гуманітарна наука, яка є розділом культурології (нарівні з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (нарівні з літературознавством), а також галуззю семіотики. Як самостійна дисципліна сформувалася в середині XIX століття. (uk)
  • 语音学（英語：Phonetics，發音：/fəˈnɛtɪks/）是研究言语声音（即语音）的语言学分支学科。狭义的语音学对应英语中phonetics(發音)一词，关切的重点在语音的物理、生物、心理等具象本质，与语音的实际用途、表达意义无关。与之相对的是音韵学（或称音系学），研究音位或在某种语言中运作的抽象规则和语音的系统。广义的语音学是指这两大方面研究的总合。本文介绍的是狭义的语音学。 语音是语音学研究的客体，指的是人类说话时发出的具体声音，即言语的声音。 国际语音学学会所制订的国际音标是语言学界广泛用来标注语音的音标方案。 (zh)
  • 语言学（英語：linguistics）是一门关于人类语言的科学研究，並涉及了對語言形式、語言含義和語境的分析。傳統上語言學家通過觀察聲音與意義之間的交互作用來分析人類語言，並會探討影響語言的社會、文化、歷史和政治因素，通過分析這些因素的影響可以界定語言的意義和語境。语言学包含了几种分支领域。在语言结构（语法）研究与意义（语义与语用）研究之间存在一个重要的主题划分。语法中包含了词法（单词的形成与组成），句法（决定单词如何组成短语或句子的规则）以及语音（声音系统与抽象声音单元的研究）。 與学习語言不同，语言学是研究所有人类“语文發展”有關的一門學術科目（通常只有根据语言，非文字）。传统上，语言学是文化人类学的分支学科，但是现在语言学已發展為独立學門。语言学研究句法和词语等语言的描述，也研究语言的发展史。 语言学的狭隘定义为研究语言的科学方法，但是可以从各种方面对语言进行探究，并与其他几种智能学科有关联，这些学科也影响了对语言学的研究。例如，符号学是一个相关的领域，它涉及对一般标记与符号在语言中和语言外两者的研究。文艺理论家们研究语言在文学艺术中的研究。另外，语言学还从不同的领域中得到借鉴，像是心理学、、信息学、计算机科学、生物学、人体解剖学、神经学、社会学、人类学以及声学。 (zh)
  • 音系學（英語：Phonology），是語言學的分支學科，主要研究特定語言的音位，或者對於手語，研究它們的符號組成部​​分。「音系」一詞亦可指代特定語言的語音或符號系統，又稱音韻學或音位学。 音系學家針對某一語言的進行科學分析，研究不同的聲音元素是如何被串接、組合起來而形成一個特定的語言（如英語），並且表達出特定的意義。在漢語語境下的「音韻學、聲韻學」通常指漢語音韻學，然而其內涵並非針對漢語所做之音系學，而是漢語之歷史音系學。 音系學是研究音的結構的兩大學科分支之一，另一分支為語音學，二者的區別在於音系學側重研究語音的功能，語音學側重研究語音的產生。 (zh)
dbo:wikiPageExternalLink
dbo:wikiPageID
  • 22760983 (xsd:integer)
dbo:wikiPageLength
  • 83657 (xsd:nonNegativeInteger)
dbo:wikiPageRevisionID
  • 1124620388 (xsd:integer)
dbo:wikiPageWikiLink
dbp:b
  • yes (en)
dbp:bSearch
  • Subject:Linguistics (en)
dbp:by
  • no (en)
dbp:commons
  • yes (en)
dbp:commonsSearch
  • Category:Linguistics (en)
dbp:d
  • yes (en)
dbp:dSearch
  • Q8162 (en)
dbp:date
  • 2013-02-10 (xsd:date)
dbp:n
  • yes (en)
dbp:onlinebooks
  • no (en)
dbp:q
  • yes (en)
dbp:s
  • yes (en)
dbp:sSearch
  • Portal:Philology and linguistics (en)
dbp:url
dbp:v
  • yes (en)
dbp:vSearch
  • School:Linguistics (en)
dbp:wikiPageUsesTemplate
dbp:wikititle
  • linguistics (en)
dbp:wikt
  • yes (en)
dcterms:isPartOf
dcterms:subject
gold:hypernym
rdf:type
rdfs:comment
  • اللُّغَوِيَّات أو اللِّسَانِيَّات أو عِلْم اللُّغَة هو علم يهتم بدراسة اللغات الإنسانية ودراسة خصائصها وتراكيبها ودرجات التشابه والتباين فيما بينها، ويدرس اللغة من كل جوانبها دراسة شاملة. أما اللغوي فهو الشخص الذي يقوم بهذه الدراسة. ظهرت اللسانيات الحديثة بوصفها علما في القرن 19م، لكنها بوصفها حقلا دراسيا قديمة قدم الإنسان، جاءت اللسانيات بفكرة جديدة ورئيسة مع ظهور العالم فرديناند دو سوسور فبالتزامن مع أراد سوسير علمنة اللغة أيضا في كتابه /محاضرات في اللسانيات العامة/ الذي كان عبارة عن مجموعة محاضرات جمعت عن طريق طلابه واللغة عند سوسير تحمل هويات متعددة مستمدة من قيم الدين، والمحيط، والثقافة، والفكر الفلسفي. (ar)
  • علم المعنى، (السِّيمَنطِيقَا) ويقال له كذلك علم الدلالة هو علم لغوي حديث يبحث في الدلالة اللغوية، والتي يلتزم فيها حدود النظام اللغوي والعلامات اللغوية دون سواها، ومجاله: «دراسة المعنى اللغوي على صعيد المفردات والتراكيب». وحالياً هناك العديد من الدراسات التي تهتم بعلم السيمانتك باستخدام الحاسبات وكذا استخدام السمانتك في مجال البحث الإلكتروني والطب والصناعة، بالإضافة إلى أن هناك نموذجا متكاملا لوصف علم السيمانتك ويفصل في سبع شفافيات كل شفافية لها العديد من الباحثين العاملين بها كما تحددها الورقة البحثية بعنوانSemantic Arabic Information Retrieval . (ar)
  • النُّطقيَّات أو علم تجويد الأصوات أو الفونولوجيا (بالإنجليزية: Phonology)‏ أو علم الأصوات اللغوية أو التصريف الصوتي أو الصوت الكلامي هو فرع من اللغويات يهتم بتنظيم الأصوات في اللغات. يركز هذا العلم تقليدياً بشكل كبير على دراسة نظم الفونيم في لغات محددة، ولكن قد تغطي أيضاً أي تحليلات لسانية سواءً على مستوى ما دون الكلمة (كالمقاطع اللفظية وغيرها) أو على جميع مستويات اللغة حيث يتم اعتبار الصوت هيكلياً لنقل المعنى اللغوي. (ar)
  • علم قواعد اللغة هو أحد الفنون العقلية السبعة وهو مجمع قوانین ومجمل ضوابط مستحكمة في اتخاذ أية لغة طبيعية وتناقلها؛ يتفرع منها علم الصرف والنحو والعروض والمعاني وغيرها۔ (ar)
  • La fonologia és la ciència que estudia els fonemes, les classes de sons considerats distintius en un sistema lingüístic concret, i les relacions entre ells. És una branca de la filologia i té relació amb la síntesi de la veu i la lingüística computacional. Estableix quins són els fonemes d'una determinada llengua, és a dir, els sons distintius que serveixen com a trets bàsics per a diferenciar unes paraules d'altres. També estudia els fenòmens de contacte entre els sons i la seva constitució en síl·labes. La transcripció fonològica dels fonemes es posa entre // per distingir-la de la fonètica, dels fons, entre claudàtors [ ]. (ca)
  • Fonetika (z řeckého φωνή phōnḗ, hlas, zvuk) je věda, která zkoumá zvukové projevy, zejména zvukovou stránku lidské řeči, fyziologický způsob artikulace (tvorby) těchto zvuků, jejich akustickou stránku a jejich vnímání. Zatímco fonetika studuje zvuky samy o sobě, fonologie se jimi zabývá jako prostředky jazyka, funkční stránkou zvuků lidské řeči. Fonetika zpravidla (na rozdíl od fonologie) není počítána mezi lingvistické disciplíny, jedná se o přírodní vědu na pomezí lingvistiky, anatomie, fyziologie a fyziky (akustiky). (cs)
  • Fonologie (fonémika) či hláskosloví je lingvistická věda, která podobně jako fonetika zkoumá zvukovou stránku přirozeného jazyka. Na rozdíl od fonetiky ji však zajímají pouze zvukové rozdíly, které mají v daném jazyce nějakou funkci (schopnost rozlišovat význam). Fonologie je nauka o funkci hlásek, zatímco fonetika je nauka o tvorbě hlásek ve zvukovém ústrojí, jejich šíření a vnímání. (cs)
  • Gramatika neboli mluvnice je soubor logických a strukturních pravidel, kterými se řídí stavba vět, větných členů a slov v určitém přirozeném jazyce.V tradičním pojetí zahrnuje morfologii (tvarosloví) a syntax (skladbu), v širším i další jazykovědné disciplíny, jako je fonetika s fonologií, lexikologie a slovotvorba a stylistika. Každý jazyk má svou vlastní gramatiku, svou gramatiku mají však i všechny strukturní útvary jazyka (dialekty). (cs)
  • Ως Φωνητική ορίζεται η επιστημονική μελέτη των γλωσσικών ήχων και της ανθρώπινης ομιλίας και επικοινωνίας. Αποτελεί κλάδο της γλωσσολογίας. Αντικείμενο μελέτης της επιστήμης αποτελούν οι φυσικές ιδιότητες των φώνων (phones) αλλά και των μη-γλωσσικών ήχων. Η επιστήμη της φωνητικής εξετάζει την παραγωγή των ήχων (αρθρωτική φωνητική), την πρόσληψή τους (ακουστική φωνητική) και την κατανόησή τους (αντιληπτική φωνητική). (el)
  • Η σημασιολογία ορίζεται ως: i) Ο κλάδος της γλωσσικής επιστήμης που εξετάζει την σημασιολογική δομή της/μιας γλώσσας (γενικότερη έννοια).ii) Ο γραμματικός τομέας που, παράλληλα με την την Φωνητική και την Φωνολογία, αναλύει την σημασία των λέξεων και ερμηνεύει την σημασιολογική δομή των προτάσεων, ή, παράγει εξ ολοκλήρου τις προτάσεις με βάση αρχικά καθολικά σημασιολογικά σχήματα (ειδικότερη έννοια). (el)
  • Fonologio (el la greka: φωνή, phōnē, "voĉo, sono" kaj λόγος, lógos, "vorto, parolo") aŭ fonemiko aŭ fonemscienco estas fako el lingvoscienco kiu studas la parolsonojn aŭ fonemojn, kiuj konsistigas la sonan sistemon de lingvo. Kontraste al fonetiko, ĝi ne studas la fizikan aŭ fiziologian realon de la parolsonoj, sed la demandon kiel ili funkcias kaj rilatas unu kun la alia ene en lingvo. (eo)
  • Semantiko estas parto de lingvistiko. Ĝi studas la signifojn de morfemoj, vortoj kaj frazoj, kaj tekstoj. Komparu kun semiotiko, semiologio. (eo)
  • La fonética (del griego antiguo: φωνητικά [fōnētiká] ‘vocal’) es el estudio de los sonidos físicos del discurso humano. Es la rama de la lingüística que estudia la producción y percepción de los sonidos de una lengua con respecto a sus manifestaciones físicas. Sus principales ramas son: fonética articulatoria, fonética acústica y fonética auditiva o perceptiva. Desde otro punto de vista, también se habla de la fonética experimental como una rama aparte. (es)
  • La semántica lingüística es un subcampo de la semántica general y de la lingüística que estudia la codificación del significado dentro de las expresiones lingüísticas. Etimológicamente, el término viene del griego σημαντικός sēmantikós, que quería decir 'significado relevante', derivada de σῆμα sêma, lo que significaba 'signo'. (es)
  • Gramatika hizkuntzalaritzaren atal bat da, hizkuntzaren arau eta oinarriak aztertzen dituena, hitzen eta bestelako osagaien sintaktikoen antolamendua eta egitura. Beraz, batez ere, morfologiaz eta sintaxiaz arduratzen da. Hala ere, hizkuntzaren beste maila batzuk ere jorratzen ditu, hala nola morfosintaxia, semantika edo pragmatika. Gramatika esaten zaio, bestalde, hizkuntza bat deskribatzen duen lanari. hortaz, hizkuntza bakoitzak berea du. Izan ere, gramatikaren ikasketa formala (hizkuntzaren arauak) oso hedatuta dago hezkuntza sistema osoan, txikitik goiko mailetaraino. (eu)
  • Hizkuntzalaritza edo linguistika hizkuntza eta hizkuntzarekin lotura duten fenomenoak aztertzen dituen zientzia da. Hau da, hizkuntza adierazpide edo sistematzat hartuta, hizkuntzen arteko harremanak aztertzen dituen jakintza. Hizkuntzalaritza lan arlotzat duen pertsonari hizkuntzalaria deritzo; eta euskara aztertzen baldin badu, euskal hizkuntzalaria edo euskalaria. (eu)
  • La grammaire est l'étude objective et systématique des éléments (phonème, morphème et mot) et des mécanismes et processus de formation, de construction et d'expression constitutifs d'une langue naturelle, écrite ou parlée, en particulier par l'étude de la morphologie et de la syntaxe et à l'exclusion de la phonologie, de la lexicologie, de la sémantique et de la stylistique. Par extension, on nomme aussi grammaire un manuel ou un ensemble de documents décrivant des règles grammaticales. (fr)
  • La phonologie est la branche de la linguistique qui étudie l'organisation des sons du langage au sein des différentes langues naturelles. Elle est complémentaire de la phonétique, qui s'intéresse à ces sons eux-mêmes, indépendamment de leur emploi. La phonétique s’intéresse aux sons en tant qu’unités acoustiques produites par un mécanisme physiologique (phones) ; la phonologie, aux sons en tant qu’éléments d’un système (phonèmes). (fr)
  • Fonologi adalah ilmu tentang perbendaharaan bunyi-bunyi (fonem) bahasa dan distribusinya. Fonologi diartikan sebagai kajian bahasa yang mempelajari tentang bunyi-bunyi bahasa yang diproduksi oleh alat ucap manusia.. Bidang kajian fonologi adalah bunyi bahasa sebagai satuan terkecil dari ujaran dengan gabungan bunyi yang membentuk suku kata. Asal kata fonologi, secara harfiah sederhana, terdiri dari gabungan kata fon (yang berarti bunyi) dan logi (yang berarti ilmu). Dalam khazanah bahasa Indonesia, istilah fonologi merupakan turunan kata dari bahasa Belanda, yaitu fonologie. (in)
  • Tata bahasa adalah jenis kaidah bahasa yang mengatur kriteria penggunaan kata dan kalimat. Kedudukan kajian tata bahasa merupakan yang utama dalam pembelajaran bahasa, khususnya pada pendekatan struktural. Tata bahasa merupakan bahan kajian bagi para pengajar dan pembelajar bahasa. Sementara itu, pada abad ke-16 dan ke-17 yang merupakan Abad Pencerahan, para sarjana banyak mengkaji mengenai pembahasan, penyusunan dan perbandingan tata bahasa. Tata bahasa juga merupakan salah satu permasalahan utama dalam kegiatan pembelajaran membaca dan menulis. (in)
  • 文法（ぶんぽう、英: grammar）とは、言語の体系、およびそのモデル、およびそれをもとにした、ある個別言語の話し手が従うべき規範である。この記事ではもっぱら自然言語の文法について扱う。形式言語の文法については形式文法の記事を参照のこと。なお、「文法論（grammar）」という語が指すものと「統語論（syntax、分野等によっては構文論とも）」という語が指すものが同一のものであるとして扱われている場合もあるが、ここでは別とする。 (ja)
  • 言語学（げんごがく、英: linguistics）は、人間の言語の特性、構造、機能、獲得、系統、変化などを研究する学問である。下位分野として、音声学、音韻論、形態論、統語論 (統辞論)、意味論、語用論などの様々な分野がある。これらの下位分野は、(表出) 音 (の場合はジェスチャー)、音素、語と形態素、句と文、意味、 言語使用に概ねそれぞれが対応している。 (ja)
  • La linguistica è lo studio scientifico del linguaggio verbale umano e delle sue strutture. Essa include lo studio della fonetica, della grammatica, del lessico, della morfologia, della sintassi e della testualità. È una disciplina scientifica, in quanto si basa su approcci empirici e oggettivi. Un linguista è una persona specializzata in linguistica. (it)
  • 音韻論（おんいんろん、英: phonology）は、言語学の一分野。言語の構成要素である音声（言語音）の機能を研究対象とする。音声学に依拠するが、音声学が言語音の物理的側面に焦点をあてるのに対し、音韻論では言語音の機能面に着目して抽象化をおこなう。ただし、研究の方法や抽象化によって定義された概念は学派により大きく異なる。 (ja)
  • ( 시맨틱스는 여기로 연결됩니다. 기업에 대해서는 시맨틱스 (기업) 문서를 참고하십시오.) 의미론(意味論, semantics 또는 어의론)은 언어학 및 논리학의 기본 분야 중의 하나로 말이나 글의 의미 또는 뜻을 연구하는 분야이다. 그러나 이러한 정의는 의미 또는 뜻이라는 개념 자체가 불분명하다는 점에서 충분히 명확한 정의라고 할 수 없다. 따라서, '의미란 무엇인가?' 또는 '의미론은 무엇을 연구하는가?'라는 질문에서부터 의미론의 논의가 시작되곤 한다. (ko)
  • 음성학(音聲學, 국제음성기호: [ɯm.sʌŋ.ɦɐk̚])은 사람의 말소리(와 수어에서 이와 관련 있는 요소)를 과학적으로 연구하는 학문이다. 말소리갈·발음학·성음학·소리갈·어음론 등으로도 부른다. 언어학의 한 분야로, 말소리가 어떤 발음 기관의 어떠한 작용으로 생성되며, 만들어진 말소리가 물리적으로 어떤 특성을 가지는지, 또한 어떻게 전달되고 청취 되는지 연구한다. 음운론이 한 언어나 여러 언어 안에서 추상적 말소리 단위의 이론적 체계를 연구하는 데 비해, 음성학은 말소리의 물리적이고 구체적인 측면을 분석한다는 점이 다르다. (ko)
  • 문법(文法)은 언어의 사용과 관련된 규칙들을 연구하는 학문이다. 또한 어느 특정 언어와 관련된 규칙들을 그 언어의 문법이라고 부르기도 한다. 그러므로, 각 언어마다 고유의 문법이 있다고 말할 수 있다. 문법은 언어의 총체적 연구인 언어학의 일부분이며, 말본이라고도 한다. 언어학의 하부분야로는 음성학, 음운론, 의미론, 형태론, 구문론, 화용론등이 있고, 문법은 이 모두를 다룬다. 언어학 외의 분야에서 일반적으로 문법은 통사론(구문론)이나 문장에 관한 규정 문법을 의미하는 경향이 있다. (ko)
  • 音声学（おんせいがく、羅: phonetica、英: phonetics）とは、音声について科学的に研究する言語学の一分野である。 (ja)
  • De spraakkunst, spraakleer of grammatica is binnen de theoretische taalkunde de benaming voor de studie, beschrijving en verklaring voor alles dat met de systematiek van een natuurlijke taal of kunsttaal te maken heeft. (nl)
  • 意味論（いみろん、英: semantics）とは、言語学において語・句・文・テクストといった記号列（文字列）の構成について論じる統語論と2大分野として対をなす、その記号列が表す意味について論じる分野である。また、実際の発話や文脈に依存した記号の使用に関わる語用論とも対置される。 (ja)
  • De fonetiek of fonetica is het onderdeel van de taalkunde dat zich bezighoudt met de bestudering van de fysiologische, natuurkundige en waarneembare aspecten van spraak. Ze is een zusterdiscipline van de fonologie, die zich primair richt op de vorming en functie van spraakklanken in het taalsysteem. (nl)
  • De semantiek of betekenisleer is een wetenschap die zich bezighoudt met de betekenis van symbolen, waarbij het in het bijzonder de bouwstenen van natuurlijke talen die voor de communicatie dienen ofwel woorden en zinnen betreft. (nl)
  • Fonologie of klankleer is de tak van de taalwetenschap die de kleinste, betekenisonderscheidende klanken bestuderen. Deze klanken heten fonemen. (nl)
  • Taalkunde, ook wel taalwetenschap of linguïstiek, is de wetenschappelijke studie van de natuurlijke talen. Het doel van de taalkunde is om talen te beschrijven zoals ze zijn; dat wil zeggen, zoals mensen ze in werkelijkheid gebruiken. Ingeval het onderzoek niet een specifieke taal betreft maar natuurlijke talen in het algemeen, spreken we van algemene taalkunde of universele taalwetenschap. (nl)
  • Językoznawstwo, inaczej lingwistyka (od łac. lingua „język”) – dziedzina nauki zajmująca się badaniem języka pod kątem jego jednostek, struktury, funkcji i rozwoju. Język jako złożone, wieloaspektowe zjawisko społeczne można badać z różnych perspektyw i przy użyciu różnych podejść metodycznych. Termin „lingwistyka”, o pochodzeniu łacińsko-romańskim, ma swoje rodzime odpowiedniki w językach słowiańskich (np. słow. jazykoveda, pol. językoznawstwo, ukr. мовознавство mowoznawstwo). Powstały one w wyniku skalkowania terminu niemieckiego (Sprachwissenschaft). (pl)
  • Фоне́тика (греч. φωνητικός — «звуковой»; от φωνή — «звук») — раздел лингвистики, изучающий явления языкового процесса, связанные с производством и восприятием звуков, движением артикуляционных органов и процессами в слуховом аппарате, либо аналогичными моторно-зрительными явлениями, применительно к жестовым языкам. (ru)
  • A fonética é o ramo da Linguística que estuda os sons produzidos pela fala humana. Essa área procura estudar todos os sons que os seres humanos são capazes de produzir durante a fala, de fácil maneira que todo som produzido durante a fala é importante para a fonética. (pt)
  • Сема́нтика (от др.-греч. σημαντικός «обозначающий») — раздел лингвистики, изучающий смысловое значение единиц языка. В качестве инструмента изучения применяют семантический анализ. В конце XIX — начале XX века семантика часто называлась также семасиоло́гией (от др.-греч. σημασία «знак; указание»). Учёные, занимающиеся семантикой, до сих пор обычно называются семасиологами. Также «семантикой» может обозначаться сам круг значений некоторого класса языковых единиц (например, «семантика глаголов движения»). (ru)
  • Fonologia (do Grego phonos = voz/som e logos = palavra/estudo) é o ramo da linguística que estuda o sistema sonoro de um idioma, do ponto de vista de sua função no sistema de comunicação linguística. (pt)
  • Лингви́стика (от лат. lingua «язык»), языкозна́ние, языкове́дение — наука, изучающая язык.Это наука о естественном человеческом языке вообще и обо всех языках мира как его индивидуализированных представителях. В широком смысле слова лингвистика подразделяется на научную и практическую. Чаще всего под лингвистикой подразумевается именно научная лингвистика. Лингвистика связана с семиотикой как наукой о знаковых системах. Лингвистикой профессионально занимаются учёные-лингвисты. (ru)
  • Фоне́тика (грец. φωνητικός — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості та функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки, а також інтонація. (uk)
  • Сема́нтика мови (давніше семасіологія) — розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення (теж у діахронному, історичному перекрої) слів і їхніх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Термін походить від грец. σημαντικός (семантікос), «значимий», утвореного з σημαίνω (семаіно) — «значити, вказувати» та також від σήμα (сема) — «знак», «позначка», «символ». Походить від семантики пов'язаної з визначенням символізму знаків (символи, зображення, ієрогліфи, клинописні знаки, кодові знаки та символьні зображення в астрономії, правилах дорожнього руху, значки в інтернеті). (uk)
  • 語義學（英語：semantics）也作语意学，是对指称、意义或真理的研究；语义学涉及了语言学、逻辑学、计算机科学、自然语言处理、认知科学、心理学等诸多领域。虽然各个学科之间对语义学的研究有一定的共同性，但是具体的研究方法和内容大相径庭。语义学的研究对象是自然语言的意义，这里的自然语言可以是词汇，句子，篇章等等不同级别的语言单位。但是各个领域里对语言的意义的研究目的不同： * 语言学的语义学研究目的在于找出语义表达的规律性、内在解释、不同语言在语义表达方面的个性以及共性； * 逻辑学的语义学是对一个逻辑系统的解释，着眼点在于真值条件，不直接涉及自然语言； * 与计算机科学相关的语义学研究在于机器对自然语言的理解； * 认知科学对语义学的研究在于人脑对语言单位的意义的存储及理解的模式。 (zh)
  • 语法（英語：grammar），或稱文法，在语言学中指任意自然语言中句子、短语以及词等语法单位的语法结构与语法意义的规律，本质上即音义结合体之间的结合规律。对语法的研究称语法学。语法也用来指研究这些规则的学科，例如词法学、句法学或音韵学等，并和其他学科，如语音学、语义学、语用学互相补充。 语言学家在很多文献中通常不用“语法”来指正寫法。 (zh)
  • Мовозна́вство, також лінгві́стика (від. лат. lingua — мова) — наука, що вивчає мову в усій складності її прояву; наука про мову взагалі й окремі мови світу як індивідуальних її представників. Це гуманітарна наука, яка є розділом культурології (нарівні з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (нарівні з літературознавством), а також галуззю семіотики. Як самостійна дисципліна сформувалася в середині XIX століття. (uk)
  • 语音学（英語：Phonetics，發音：/fəˈnɛtɪks/）是研究言语声音（即语音）的语言学分支学科。狭义的语音学对应英语中phonetics(發音)一词，关切的重点在语音的物理、生物、心理等具象本质，与语音的实际用途、表达意义无关。与之相对的是音韵学（或称音系学），研究音位或在某种语言中运作的抽象规则和语音的系统。广义的语音学是指这两大方面研究的总合。本文介绍的是狭义的语音学。 语音是语音学研究的客体，指的是人类说话时发出的具体声音，即言语的声音。 国际语音学学会所制订的国际音标是语言学界广泛用来标注语音的音标方案。 (zh)
  • 语言学（英語：linguistics）是一门关于人类语言的科学研究，並涉及了對語言形式、語言含義和語境的分析。傳統上語言學家通過觀察聲音與意義之間的交互作用來分析人類語言，並會探討影響語言的社會、文化、歷史和政治因素，通過分析這些因素的影響可以界定語言的意義和語境。语言学包含了几种分支领域。在语言结构（语法）研究与意义（语义与语用）研究之间存在一个重要的主题划分。语法中包含了词法（单词的形成与组成），句法（决定单词如何组成短语或句子的规则）以及语音（声音系统与抽象声音单元的研究）。 與学习語言不同，语言学是研究所有人类“语文發展”有關的一門學術科目（通常只有根据语言，非文字）。传统上，语言学是文化人类学的分支学科，但是现在语言学已發展為独立學門。语言学研究句法和词语等语言的描述，也研究语言的发展史。 语言学的狭隘定义为研究语言的科学方法，但是可以从各种方面对语言进行探究，并与其他几种智能学科有关联，这些学科也影响了对语言学的研究。例如，符号学是一个相关的领域，它涉及对一般标记与符号在语言中和语言外两者的研究。文艺理论家们研究语言在文学艺术中的研究。另外，语言学还从不同的领域中得到借鉴，像是心理学、、信息学、计算机科学、生物学、人体解剖学、神经学、社会学、人类学以及声学。 (zh)
  • 音系學（英語：Phonology），是語言學的分支學科，主要研究特定語言的音位，或者對於手語，研究它們的符號組成部​​分。「音系」一詞亦可指代特定語言的語音或符號系統，又稱音韻學或音位学。 音系學家針對某一語言的進行科學分析，研究不同的聲音元素是如何被串接、組合起來而形成一個特定的語言（如英語），並且表達出特定的意義。在漢語語境下的「音韻學、聲韻學」通常指漢語音韻學，然而其內涵並非針對漢語所做之音系學，而是漢語之歷史音系學。 音系學是研究音的結構的兩大學科分支之一，另一分支為語音學，二者的區別在於音系學側重研究語音的功能，語音學側重研究語音的產生。 (zh)
  • الصوتيات أو علم النطق أو علم الأصوات الكلامية هو أحد فروع علم اللسانيات، يُعنى بالجهاز الصوتي ومخارج وتبويبها. كان الخليل بن أحمد الفراهيدي أول عالم صوتيات عربي والقاموس الذي كتبه فيه أول تصنيف لأصوات اللغة العربية.لكل لغة نظامها الصوتي الخاص بها التي يمكن كتابة أصواتها بنظامها الكتابي أو بالألفبائية الصوتية الدولية الصوتية (IPA) التي تمّكن دارسي اللغات من نطق أصواتها أو التعرف عليها. تنقسم الأصوات اللغوية إلى قسمين: الأصوات أو حرف صامت والأصوات أو حرف مصوت. (ar)
  • La gramàtica és la ciència del llenguatge o estudi del sistema d'una llengua determinada. A més, el terme gramàtica ha estat usat també tradicionalment en un sentit ampli que comprenia tots els aspectes de la lingüística moderna: fonologia, morfologia, sintaxi, lexicologia, recollint l'etimologia original ('art de les lletres' del grec). Aquest sentit ampli, amb un nou contingut, és també el propi d'aquest terme en moltes escoles i en molts corrents lingüístics actuals. Més recentment, el terme gramàtica ha pres una interpretació més estricta, com una part de la lingüística que es limita a aquells aspectes que en la gramàtica clàssica s'anomenaven flexió (o morfologia) i sintaxi. En aquest cas, sol ésser anomenada també morfosintaxi, en oposició a les altres, la fonologia i la lexicologia. (ca)
  • La fonètica (del grec φωνή (phonê) "so" o "veu") és la ciència que estudia els sons de la parla o fons. Aquests sons es produeixen amb l'aparell fonador. Tanmateix, la fonètica no estudia els sons produïts per l'aparell fonador, que no formen part de la parla (la tos, un esternut, per exemple). És una disciplina que es mou a cavall entre l'acústica, que és la part de la física que estudia el so, i la lingüística. A banda del so, la fonètica s'ocupa d'altres unitats relacionades: la síl·laba, l'entonació de la frase, l'accent prosòdic i les pauses que el parlant introdueix al seu discurs. (ca)
  • La semàntica, en un sentit ampli, és la part de la lingüística que estudia la paraula, concretament tot allò relacionat amb el seu significat. Etimològicament el seu nom ve del grec σημαντικός sēmantikós, 'sema', que vol dir 'signe'. Com a disciplina va néixer al segle xix. (ca)
  • La lingüística és la ciència que estudia la llengua natural. Estudia totes les manifestacions de la parla humana, és a dir, l'estudi de la llengua en els vessants escrit i oral. En un sentit ampli, la lingüística és l'estudi de les llengües humanes, i analitza el que tenen en comú i el que les diferencia. Un lingüista és, per tant, una persona que estudia les llengües. En un sentit més estricte, la lingüística s'oposa a la gramàtica tradicional perquè aquesta última és normativa (o prescriptiva) mentre que l'altra és descriptiva. Mentre que la gramàtica jutja els enunciats en termes de l'adequació a una norma donada, la lingüística només descriu. El treball descriptiu es pot fer segons tres eixos principals: (ca)
  • Lingvistika (dříve psáno linguistika) neboli jazykověda je věda zkoumající přirozený jazyk. Lze ji dělit na obecnou lingvistiku, aplikovanou lingvistiku, gramatiku a na jazykovědy jednotlivých jazyků nebo jejich skupin. Mezi ně patří např. anglická filologie neboli , dále např. bohemistika, germanistika, slovakistika, lusitanistika, turkologie; afrikanistika apod. (pro jejich seznam viz článek filologie). Označení filologie ovšem znamená široce pojaté studium jazyka, literatury i kulturních, historických a zeměpisných specifik dané oblasti (tzv. reálie). Lingvistiku je také možné chápat jako soubor jednotlivých jazykovědných disciplín (především fonologie, morfologie, lexikologie, syntaxe a textové lingvistiky). Jazykem se zabývá také mnoho dalších vědeckých disciplín, například psychologi (cs)
  • Sémantika (též sémaziologie) je nauka o významu výrazů z různých strukturních úrovní jazyka – morfémů, slov, slovních spojení a vět, popř. i vyšších textových jednotek. Význam se často spojuje či ztotožňuje se vztahem těchto výrazů ke skutečnosti, kterou označují. Skutečností se rozumí to, co člověk poznal, tj. znalostní model té reality; o nepoznaném člověk nic neví. Slovo vzniklo z řeckého σημαντικός, sémantikos, od sémainó, označuji a séma, znak, znamení. Výraz (forma, syntaktická složka, jazykový konstrukt, řetězec symbolů) je nosná struktura, která umožňuje přenos, záznam (pamatování) a zpracování nesené informace – významu. (cs)
  • Die Grammatik oder auch Sprachlehre (lateinisch [ars] grammatica, altgriechisch [τέχνη] γραμματική [téchnē] grammatikḗ, deutsch ‚Kunst des Schreibens‘, von altgriechisch γράμμα grámma, deutsch ‚Geschriebenes‘, ‚Buchstabe‘) bezeichnet in der Sprachwissenschaft (Linguistik) jede Form einer systematischen Sprachbeschreibung. Dabei steht der Begriff der Grammatik zum einen für das Ergebnis, also eine einzelne Darstellung einer Sprache, zum anderen aber auch für die Struktur der Sprache als solche bzw. Theorien hierüber (Grammatiktheorie). Teile der neueren grammatischen Forschung, maßgeblich angeregt von Noam Chomsky, behandeln die Frage, wie weit sich natürliche Sprachen mit dem Instrumentarium beschreiben lassen, das auch zur Beschreibung formaler Sprachen dient. (de)
  • Sprachwissenschaft, auch Linguistik (zu lateinisch lingua ‚Zunge‘, ‚Sprache‘), untersucht in verschiedenen Herangehensweisen die menschliche Sprache. Inhalt sprachwissenschaftlicher Forschung sind die Sprache als System, ihre einzelnen Bestandteile und Einheiten sowie deren Bedeutungen. Des Weiteren beschäftigt sich die Sprachwissenschaft mit Entstehung, Herkunft und geschichtlicher Entwicklung von Sprache, mit ihrem vielseitigen Gebrauch in der schriftlichen und mündlichen Kommunikation, mit dem Wahrnehmen, Erlernen und Artikulieren von Sprache sowie mit den möglicherweise damit einhergehenden Störungen. (de)
  • Η γλωσσολογία (ή και γλωσσική, παλαιότερα) είναι η επιστημονική μελέτη της ανθρώπινης γλώσσας ως καθολικού φαινομένου, αλλά και των επιμέρους γλωσσών του κόσμου. Ως επιστήμη επιδιώκει να δώσει απαντήσεις σε ερωτήματα για τη φύση της γλώσσας, τη δομή και τη σχέση της με τον ανθρώπινο νου, αλλά και με την κοινωνία. Με αυτόν το σκοπό, εξετάζει αφενός τις καθολικές αρχές οι οποίες διέπουν την ανάπτυξη της γλώσσας και τη διαμόρφωση όλων των γλωσσών, αφετέρου τους παράγοντες και τους νόμους που συντελούν στη γλωσσική διαφοροποίηση και ποικιλία, διαχρονικά (Ιστορική γλωσσολογία) και συγχρονικά (π.χ. τυπολογία, διαλεκτολογία, κοινωνιογλωσσολογία). Συνεργατικές/συγγενείς επιστήμες της γλωσσολογίας, η οποία θεωρείται ευρύτερα ως αυτόνομη επιστήμη, είναι μεταξύ άλλων η Ψυχολογία, η Βιολογία, η Λογική (el)
  • Η φωνολογία αποτελεί επιστημονικό κλάδο της γλωσσολογίας που ασχολείται με τη μελέτη των φωνημάτων μίας συγκεκριμένης γλώσσας, δηλαδή με τους ήχους που έχουν διακριτική/διαφοροποιητική λειτουργία για το νόημα του γλωσσικού σήματος. Αυτός είναι ο λόγος που η φωνολογία έχει συνήθως ως αντικείμενο κάθε μια γλώσσα ξεχωριστά ή ακόμα και ένα στάδιο μιας συγκεκριμένης γλώσσας. Τα αρχαία ελληνικά, π.χ., έκαναν διάκριση μεταξύ μακρών και βραχέων φωνηέντων, ενώ η νεοελληνική όχι. Στα αρχαία ελληνικά υπήρχε διακριτή άρθρωση των διπλών συμφώνων μιας λέξης, ενώ στα νέα ελληνικά όχι. (el)
  • Die Phonologie (außerfachsprachlich auch Fonologie; von altgriechisch φωνή phōnḗ, deutsch ‚Laut‘, ‚Ton‘, ‚Stimme‘, ‚Sprache‘ und λόγος lógos, deutsch ‚Lehre‘) ist ein Teilgebiet der Sprachwissenschaft. Sie ist innerhalb der Sprachwissenschaft vor allem von der Phonetik abzugrenzen: Während die Phonetik die eher konkreten Eigenschaften der Sprachlaute untersucht – ihre akustische Beschaffenheit, Artikulation und Wahrnehmung –, beschäftigt die Phonologie sich mit der Funktion der Laute für das Sprachsystem der einzelnen Sprachen. Sie stellt somit einen Teilbereich der Grammatik dar, betrachtet die Sprachlaute also auf einer abstrakteren Ebene. (de)
  • Η γραμματική είναι το σύνολο των κανόνων που διέπουν τη δομή μιας γλώσσας. Κανόνες της δομής της γλώσσας θεωρούνται αυτοί που ενυπάρχουν στη γλώσσα και όχι το τι θεωρείται "ποιοτικά" καλύτερο να λέγεται. Γραμματική επίσης ονομάζεται και η μελέτη αυτών των κανόνων από τη γλωσσολογία καθώς και το βιβλίο όπου αυτοί οι κανόνες καταγράφονται. (el)
  • Lingvistiko (aŭ, pli kutime kaj regule, lingvoscienco) estas sistema studado de homa lingvo. La koncernaj fakuloj nomiĝas lingvistoj aŭ lingvosciencistoj. La lingvistiko (de la franca linguistique; siavice de linguiste, «lingvisto»; siavice de la latina "lingua", «lingvo») estas la scienca studo de la deveno, la evoluo, la strukturo kaj funkciado de lingvo, cele al dedukto de leĝoj, kiuj regas la lingvojn (kaj antikvajn kaj modernajn). Tiel, la lingvistiko studas la fundamentajn strukturojn de la homa lingvokapablo, ties variaĵojn en ĉiuj lingvofamilioj (kiujn la lingvistiko mem same identigas kaj klasigas) kaj la kondiĉojn kiuj ebligas la komprenon kaj la komunikadon pere de naturaj aŭ konstruitaj lingvoj (partikulare en la genera fokuso). (eo)
  • Fonetiko (de la greka phonētikós, 'sona, parola' < phoneín 'soni') estas la scienco pri la homa parolo. La fonetiko estas interdisciplina, esence naturscienca fako inter lingvoscienco, biologio, neŭroscienco, medicino, pedagogio, psikologio, akustiko, kaj teknologio. Foje la fonologio estas konsiderata kvazaŭ subfako ne nur de lingvistiko sed ankaŭ de fonetiko. La studobjekto de fonologio estas la mensa kaj formala reprezentado de la fonetismo (aro da fonemoj kaj prozodemoj) de lingvoj kaj ties funkcio en lingva sistemo de kontrastaj (distingivaj) unuoj. (eo)
  • Gramatiko (de la greka gramma = litero, grammatiké = kapablo skribi kaj legi) estas sistemo de lingvaj esprimiloj kaj formoj hierarkie aranĝitaj kaj komprenataj kiel regularo de konkreta lingvo. "Gramatiko" ankaŭ povas signifi la fakon de lingvistiko studanta tiujn regulojn de lingvo. Gramatikisto estas la profesio de tiu kiu dediĉas sin ĉu al verkado ĉu al studado kaj instruado de gramatiko ĝenerale aŭ de unu partikulare. Ĝi konsistas precipe el du kernaj branĉoj nome sed fakte plej gramatikistoj kaj fakuloj parolas pri kvar niveloj de studado kaj aplikado, nome la jenaj: (eo)
  • La gramática es el estudio de las reglas y principios que gobiernan el uso de las lenguas y la organización de las palabras dentro de unas oraciones y otro tipo de constituyentes sintácticos. También se denomina así al conjunto de reglas y principios que gobiernan el uso de una lengua concreta; así, cada lengua tiene su propia gramática.​​ La gramática es parte del estudio general del lenguaje denominado lingüística. Clásicamente, el estudio de la lengua se divide en cuatro niveles: * Nivel fónico (fonético y fonológico). * Nivel morfológico. * Nivel sintáctico. * Nivel léxico y semántico. (es)
  • La fonología es la rama de la lingüística que estudia el sistema de los sonidos de la lengua en general, y de cada lengua en particular, incluyendo las sílabas, la entonación, la acentuación, etc., a un nivel abstracto o mental. La fonología se complementa por lo tanto con la fonética, que estudia los sonidos del habla en sí mismos, desde los puntos de vista acústico, articulatorio y perceptivo, y de manera menos dependiente de cada lengua en particular. (es)
  • La lingüística (del francés linguistique; este de linguiste, «lingüista» y aquel del latín "lingua", «lengua») es el estudio científico del origen, la evolución y la estructura del lenguaje, a fin de deducir las leyes que rigen las lenguas (antiguas y modernas). Así, la lingüística estudia las estructuras fundamentales del lenguaje humano, sus variaciones a través de todas las familias de lenguas (las cuales también identifica y clasifica), y las condiciones que hacen posible la comprensión y la comunicación por medio de la lengua natural (esto último es particularmente cierto en el enfoque generativista). (es)
  • Die Phonetik (altgriechisch φωνητικός phōnētikós, deutsch ‚zum Tönen, Sprechen gehörig‘, von φωνή phōnḗ, deutsch ‚Stimme‘), auch Lautlehre, ist eine wissenschaftliche Disziplin, die Sprachlaute unter den folgenden Aspekten untersucht: Lautproduktion im Artikulationstrakt (Lunge, Kehlkopf, Rachen-, Mund- und Nasenbereich), die akustischen Eigenschaften der Laute und die Lautwahrnehmung und -verarbeitung durch Ohr und menschliches Gehirn. Die Phonetik ist ein eigenständiges interdisziplinäres Fachgebiet zwischen Linguistik, Anatomie, Physiologie, Neurologie, Physik und Mathematik. Der Gegenstandsbereich der Phonetik ist die gesprochene Sprache in all ihren Realisierungen. (de)
  • Semantika zeinu linguistikoen esanahia eta haien konbinaketak aztertzen dituen hizkuntzalaritzaren adarra da. Semantikaren ikuspuntua sinkronikoa edo diakronikoa izan daiteke. Breal-ek, aurrekoetan oinarrituta, semantika diziplina linguistikoa gisan eman zuen; aurrerago, Peirce-k, Ogdon-ek, Richards-ek eta beste batzuek ikertu zuten zeinuaren jatorriaren gainean, irizpide analitiko batekin, baita zein paper betetzen zuen hizkuntzak mundu pertzeptibo-kognitiboan ere; horrekin Humbold-ek hasi zuen baina Sapir, Maslinowski eta Benjamin Lee Whorfek ikertzen segitu zuten. (eu)
  • Fonetika (grekotik φωνή (foné) "soinua" edo "ahotsa"), hizkuntzalaritzan, hizkuntza baten soinuen burutzea eta oharpena aztertzen dituen zientzia da. Hizkuntzaren hotsen ahoskera (artikulazioen fonetika), hots horien ezaugarri akustikoak (fonetika akustikoa) eta hizkuntzaren sistemaren barruan duten zeregina (hizkuntzalaritzaren fonetika) aztertzen ditu fonetikak. Fonetika berria 1867an hasi zen, hotsak marrazkietan irudikatzeko egin zituen ikerketekin. Fonetikaren ahalegin nagusia giza hizketaren hotsen sailkapenean datza. Noam Chomsky eta hizkuntzalariek 30 ezaugarriko zerrenda egin zuten, giza hotsen ñabardura eta berezitasun garrantzitsu guztiak sailkatzeko. (eu)
  • Fonologia gramatikaren azpiatal bat da, eta horregatik, baita hizkuntzalaritzarena ere. Fonetikak ez bezala, fonologiak hotsak nola funtzionatzen dituen aztertzen du (hizkuntza jakin batean edo hizkuntzan, orokorrean), fonemak aztertuz. (eu)
  • Linguistics is the scientific study of human language. It is called a scientific study because it entails a comprehensive, systematic, objective, and precise analysis of all aspects of language, particularly its nature and structure. Linguistics is concerned with both the cognitive and social aspects of language. It is considered a scientific field as well as an academic discipline; it has been classified as a social science, natural science, cognitive science, or part of the humanities. (en)
  • La linguistique est une discipline scientifique s’intéressant à l’étude du langage. Elle n'est pas prescriptive mais descriptive. La prescription correspond à la norme, c'est-à-dire ce qui est jugé correct linguistiquement par les grammairiens. À l'inverse, la linguistique se contente de décrire la langue telle qu'elle est et non telle qu'elle devrait être. Le travail descriptif de la linguistique peut se faire selon trois axes principaux : (fr)
  • Ciallaíonn teangeolaíocht an staidéar eolaíoch a dhéantar ar theanga. Tugtar teangeolaí ar dhuine a dhéanann an saghas seo staidéir. Is féidir go bhfuil anailís fhoirm theanga, bhrí theanga, theanga i gcomhthéacs agus anailís na dtosca sóisialta, cultúrtha, stairiúil agus polaitiúil a fhágann lorg ar theanga i gceist leis an obair de chuid theangeolaí. Trí an staidéar moirfeolaíochta (a bhaineann an chaoi a gcuirtear focail le chéile trí “mhoirféimí”), comhréire (an chaoi a leagtar na amach), agus (staidéar phatrúin na bhfuaimeanna) a fhaightear cuid den phatrúin fuaime agus brí seo. (ga)
  • Linguistik (IPA: /liŋuistik/) atau ilmu bahasa adalah ilmu yang mempelajari tentang bahasa. Bergantung pada sudut pandang dan pendekatan seorang peneliti, linguistik sering kali digolongkan ke dalam ilmu kognitif, psikologi, dan antropologi. Ada tiga aspek luas penelitian, yang meliputi bentuk bahasa, makna bahasa, dan bahasa dalam konteks. Awal kegiatan yang dikenal dalam deskripsi bahasa telah dikaitkan dengan Pāṇini sekitar 500 SM dengan analisisnya dari bahasa Sanskerta di Ashtadhyayi. (in)
  • Fonetik atau fonetika adalah ilmu yang mempelajari mengenai bunyi yang berperan sebagai sarana atau media bahasa manusia. Ruang lingkup keilmuan fonetik meliputi pembentukan bunyi oleh pembuat bunyi hingga pemaknaan pesan dari bunyi oleh pendengar bunyi. Fonetik termasuk ke dalam ilmu linguistik yang mempelajari tentang bunyi bahasa. Ilmu fonetik menyelidiki bunyi dari sudut pandang tuturan atau ujaran. Fonetik merupakan bagian dalam fonologi, yaitu ilmu tentang perbendaharaan bunyi-bunyi (fonem) bahasa dan distribusinya. Dalam tataran linguistik, unit terkecil dalam bahasa merupakan fon atau bunyi bahasa, sedangkan fonem merupakan bentuk abstrak dari bunyi-bunyi bahasa. (in)
  • Semantik (dari bahasa Yunani: semantikos, memberikan tanda, penting, dari kata sema, tanda) adalah cabang dari linguistik yang menyelidiki tentang makna bahasa. Dengan kata lain, semantik adalah pembelajaran/ilmu tentang makna atau arti yang terkandung dalam suatu bahasa, kode/lambang, atau representasi lain. Semantik biasanya dikaitkan dengan dua aspek lain yaitu sintaksis, pembentukan simbol kompleks dari simbol yang lebih sederhana, serta pragmatik, penggunaan praktis simbol oleh komunitas pada konteks tertentu. Semantik kebahasaan adalah kajian tentang makna yang digunakan untuk memahami ekspresi manusia melalui bahasa. Bentuk lain dari semantik mencakup semantik bahasa pemrograman, logika formal, dan semiotika. (in)
  • La phonétique est une branche de la linguistique qui étudie les phones (les sons) en tant que plus petits segments de la parole, du point de vue physique, physiologique, neurophysiologique et neuropsychologique, c’est-à-dire de leur production, transmission, audition et évolution dans le processus de communication humaine par la langue, en utilisant des moyens spécifiques pour leur description, classification et transcription. Par phonétique on entend aussi, parfois, celui des domaines d’une langue qui inclut ses sons et ses traits prosodiques, à côté de sa grammaire et de son lexique. (fr)
  • La sémantique est une branche de la linguistique qui étudie les signifiés, ce dont on parle, ce que l'on veut transmettre par un énoncé, soit l'ensemble des processus concourant à la construction d'un sens dans la communication (langagière particulièrement). Le support de la sémantique, la syntaxe, concerne pour sa part le signifiant, sa morphologie, sa langue, sa graphie, sa grammaire, etc. ; c'est la forme de l'énoncé. En particulier, la sémantique possède plusieurs objets d'étude : (fr)
  • La semantica (dal greco sêma, "segno") è quella parte della linguistica che studia il significato delle parole (semantica lessicale), degli insiemi delle singole lettere (negli e degli alfabeti antichi) e delle frasi (semantica frasale) e dei testi. È una scienza in stretto rapporto con altre discipline, come la semiologia, la semiotica, la logica, la psicologia, la teoria della comunicazione, la stilistica, la filosofia del linguaggio, l'antropologia linguistica e l'antropologia simbolica. Un insieme di termini che hanno in comune un fattore semantico viene detto campo semantico. (it)
  • La fonetica (dal greco φωνή (phōnḗ), "suono" o "voce") è la branca della linguistica relativa alla sostanza dell'espressione (secondo la definizione del linguista Ferdinand de Saussure) che studia la produzione e la percezione di suoni linguistici (foni), e le loro caratteristiche. Branche della fonetica sono: (it)
  • La grammatica è quel complesso di regole necessarie alla costruzione di frasi, sintagmi e parole di una determinata lingua. Il termine si riferisce anche allo studio di dette regole. Chi parla la propria madrelingua o il proprio dialetto ne ha interiorizzato le regole grazie all'ascolto di altri parlanti, sin dalla primissima infanzia, e non in seguito ad uno studio consapevole. In questa prospettiva, la grammatica è intesa come l'informazione cognitiva acquisita naturalmente e che è alla base della produzione linguistica. (it)
  • La fonologia è la branca della linguistica che studia i sistemi di suoni ("sistemi fonologici") delle lingue del mondo. Più in particolare la fonologia si occupa di come i suoni linguistici (foni) siano usati contrastivamente (ossia per distinguere significati) e della competenza che i parlanti posseggono nei riguardi del sistema fonologico della propria lingua. (it)
  • 음운론(音韻論)은 언어학의 하위 분야의 하나로 특정 개별 언어 또는 여러 언어의 소리 체계를 연구하는 분야이다. 음성학이 말소리의 물리적인 발성과 인지를 연구하는 데에 비해 음운론은 주어진 언어 내에서 또는 범언어적으로 소리가 어떻게 기능하는가를 기술한다. 음운론의 중요한 연구 분야 중의 하나는 한 개별 언어 내에서 어떠한 소리가 변별적 단위를 이루는가를 연구하는 것이다. 예를 들어, 한국어에서 /ㅂ/, /ㅍ/, /ㅃ/는 변별적인 소리 단위이며 이들을 음소라고 한다. 이들이 서로 다른 음소라는 것은 ‘불’, ‘풀’, ‘뿔’과 같은 서로 다른 의미를 지칭하는 최소대립쌍의 존재를 통해 확인할 수 있다. 동일한 음소라고 해서 음성적으로도 반드시 동일한 것은 아니다. 예를 들어, /ㅂ/의 경우에 어떤 환경에 놓여 있는가에 따라 다른 소리가 될 수 있다. ‘박수’의 첫소리 /ㅂ/은 무성음 [p]로 발음되지만 ‘수박’의 두 번째 음절의 첫소리 /ㅂ/은 유성음 [b]로 발음된다. 이들은 음성적으로는 다른 소리이며 이러한 차이는 음성학의 연구 대상이 된다. (ko)
  • 언어학(言語學, 영어: linguistics)은 인간의 언어를 과학적으로 연구하는 학문이다. 인간이 사용하는 언어의 기능과 본질을 과학적으로 연구함으로써 인간이 가지고 있는 문법과 같은 의식적 또는 무의식적인 지식을 체계화, 규칙화하는 것에 그 연구 목적이 있다. 인지 및 사회적인 부분도 다루기 때문에 인문학 뿐 아니라 사회과학, 자연과학, 인지과학으로 분류되기도 한다. 언어 체계의 분석은 크게 문장의 구조와 규칙에 대한 통사론, 의미론, 단어의 구조에 대한 형태론, 음성학, 음운론, 화용론으로 구분한다. 이외에도 진화 등 생물학적 방법론을 사용하는 생물언어학, 심리학적 요소를 고려한 심리언어학 등의 분과도 존재한다. 언어학은 이론적인 연구와 실용적인 연구를 모두 포괄한다. 이론언어학은 언어철학 등 인간 언어의 이론적인 부분을 다룬다. 응용언어학은 이나 문해와 같이 보다 실용적인 목적을 가지고 연구한다. (ko)
  • Gramatyka (stgr. γραμματική τέχνη, łac. grammatica) – uporządkowany zbiór reguł językowych rządzących organizacją zdań, dyskursów, tekstów; innymi słowy zespół prawideł umożliwiających tworzenie złożonych jednostek językowych, ich składanie z jednostek elementarnych. Gramatyka to także dział językoznawstwa zajmujący się badaniem tych wzorców. Struktura gramatyczna stanowi element właściwy dla wszystkich języków i dialektów (w tym języków ludów „prymitywnych”), tworzący podstawę ich funkcjonowania; system ten znany jest wszystkim użytkownikom i przyswajany bez potrzeby formalnego nauczania. (pl)
  • Fonetyka (dawniej głosownia) – jeden z działów lingwistyki, zajmujący się badaniem dźwięków mowy ludzkiej (zwanych głoskami) od strony ich artykulacji (tj. sposobu wytwarzania za pomocą narządów mowy - fonetyka artykulacyjna), ich cech fizycznych (dokładniej: akustycznych – fonetyka akustyczna), ich odbierania (fonetyka audytywna).Fonetyka jako dziedzina badań jest starsza od fonologii, która opiera się w swojej praktyce na wiedzy z zakresu fonetyki. Mówi się często, że fonetyka koncentruje się na stronie materialnej aktów mowy, fonologia zaś na funkcji językowej fonicznych jednostek języka. Nie istnieje jednak ostra granica między tymi dyscyplinami badawczymi, ponieważ fonologia musi być oparta na fonetyce, zaś analiza fonologiczna jest warunkiem uprawiania fonetyki.Granice pomiędzy fonet (pl)
  • Fonologia (dawniej głosownia) – nauka o systemach dźwiękowych języków. Stanowi jeden z działów językoznawstwa (lingwistyki). czy , podawane jako nazwy synonimiczne, odnoszą się tylko do jednej z teorii fonologicznych i nie mogą być traktowane jako pełny zamiennik nazwy „fonologia”. Etymologicznie słowo „fonologia” wywodzi się z greckiego φωνή, phōnḗ „głos, dźwięk” i przyrostka -logia (który pochodzi z greckiego λόγος, lógos „słowo, mowa, przedmiot dyskusji”). (pl)
  • Semantyka językoznawcza (gr. σημαντικός, sēmantikós – „ważny”, „znaczący”) – dział językoznawstwa ogólnego, część semiotyki (ogólnej dyscypliny zajmującej się systemami znakowymi) badający problem znaczenia w języku, a także relacji formy znaku do treści oznaczanej, w ujęciu synchronicznym i diachronicznym. Semantyka bada ponadto relacje między znaczeniem podstawowym wyrazu a jego znaczeniem w konkretnym wypowiedzeniu. Semantyka zajmuje miejsce pośrednie pomiędzy syntaktyką a pragmatyką. Badania nad semantyką poruszają problemy wykorzystania abstrakcyjnego systemu znaków (zdań, słów, symboli, gestów), jakim jest język, do opisywania przedmiotów, jak również abstrakcyjnych idei. Natura tych powiązań stanowiła przedmiot badań filozofów od starożytności, krążąc wokół definicji znaczenia znaku (pl)
  • Linguística (FO 1943: lingüística) é o estudo científico da linguagem. Em outras palavras, trata-se do estudo abrangente, objetivo e sistemático de todos os aspectos das línguas humanas. A depender da teoria empregada, a linguística pode estudar as línguas naturais como sistemas autônomos, sociais, cognitivos, biológicos ou sociocognitivos. Consequentemente, a linguística pode ser considerada parte das ciências sociais, das ciências naturais, das ciências cognitivas e das humanidades. (pt)
  • Semântica (do grego σημαντικός, sēmantiká, plural neutro de sēmantikós, derivado de sema, sinal) é o estudo do significado. Incide sobre a relação entre significantes, tais como palavras, frases, sinais e símbolos, e o que eles representam, a sua denotação. A semântica linguística estuda o significado usado por seres humanos para se expressar através da linguagem. Outras formas de semântica incluem a semântica nas linguagens de programação, lógica formal e semiótica. As homônimas podem ser: Por exemplo, a palavra flor está associada a todos os tipos de flores: rosa, dália, violeta, etc... (pt)
  • Gramática (do grego: γραμματική, transl. grammatiké, feminino substantivado de grammatikós) designa um conjunto de regras que regem o uso de uma língua, especialmente o modo como as unidades desta se combinam entre si para formar unidades maiores. Também designa um ramo da linguística que estuda os elementos que compõem a gramática das línguas. Além disso, ainda nomeia as obras produzidas a partir destes estudos, classificadas em diversos tipos, a depender do elemento da língua que tomam como escopo: gramáticas históricas, comparativas, descritivas, e prescritivas, estas últimas também chamadas gramáticas normativas. (pt)
  • Фоноло́гия (от греч. φωνή «звук» + λόγος «учение») — раздел лингвистики, изучающий структуру звукового строя языка и функционирование звуков в языковой системе. Основной единицей фонологии является фонема, основным объектом исследования — противопоставления (оппозиции) фонем, образующие в совокупности фонологическую систему языка. (ru)
  • Грамма́тика (др.-греч. γραμματική от γράμμα — «буква») как наука является разделом языкознания (лингвистики), который изучает грамматический строй языка, закономерности построения правильных осмысленных речевых отрезков на этом языке (словоформ, синтагм, предложений, диктем, текстов). Эти закономерности грамматика формулирует в виде общих грамматических правил. Говоря о грамматике как науке, выделяют: (ru)
  • Språkvetenskap eller lingvistik är vetenskapen om mänskligt språk. Inom svensk akademisk tradition behandlas lingvistik och språkvetenskap som skilda ämnen. Lingvistik, eller allmän språkvetenskap, innebär studiet av språk som fenomen och uppställning av allmänna teorier om språk. Språkvetenskap syftar istället på studiet av specifika språk och språkfenomen samt uppställning av språkspecifika teorier. Gränsen mellan de två är ofta diffus. (sv)
  • Semantik (av grekiska sema, "tecken") avser det vetenskapliga studiet av språklig betydelse eller studiet av teckensystems innebörd och tolkning. Semantik som begrepp infördes 1897 av den franske lingvisten Michel Bréal (då som betecknande av språklig betydelseförändring), men får sin slutliga betydelse med den amerikanske filosofen Charles Sanders Peirce resonemang kring semiotik, genom spridningen av den amerikanske filosofen verk under 1930-talet. Morris föreslog att beskrivningen av ett teckensystem skulle omfatta de tre aspekterna: syntax, semantik och pragmatik. (sv)
  • Fonologi (av grekiskans phōnē, "ljud", och logia, "lära", även kallat fonematik, främst av engelska strukturalistiska fonologer) är vetenskapen om språkljudens och prosodins interna funktion. Fonologin studerar hur språkljuden fungerar inom språksystemet, medan fonetiken studerar både fysiska (akustiska) egenskaper samt externa drivkrafter som, till exempel, sociala faktorer. De grundläggande principerna för fonologin har också framgångsrikt tillämpats på teckenspråk, då gester och deras relation till varandra ersätter språkljuden. (sv)
  • Grammatik (Från grekiska: γραμματική, grammatikí) är det regelsystem för språk som beskriver hur morfem (orddelar) kombineras för att bilda ord och dessa i sin tur kombineras för att skapa förståeliga satser och meningar. Ordet används dels om det underliggande regelsystem som varje talare av ett enskilt språk omedvetet eller medvetet lärt in, dels om den gren av språkvetenskapen som studerar hur sådana regelsystem är uppbyggda och slutligen om beskrivningar av sådana regelsystem nedskrivna i till exempel en bok. Grammatik i den sistnämnda betydelsen – nedskrivna regelsystem – är den grammatik som allmänheten oftast möter i form av traditionell skolgrammatik. (sv)
  • Fonetik (grekiska φωνή, foné, ljud) eller ljudlära är vetenskapen om talet, särskilt talljuden. Den ägnar sig åt att beskriva språkljud bland annat hur de bildas, deras fysikaliska egenskaper (akustisk fonetik) och hur de uppfattas och förstås (talperception). En deskriptiv gren sysslar med evolutiv fonetik och är en viktig del av den språkhistoriska vetenskapen. Den normativa fonetiken beskriver de vedertagna uttalen i specifika fall. Nära sammanhängande med fonetiken är studiet av språkljudens funktion i själva språket, fonologin. (sv)
  • Фонологія (від грец. φωνή — звук, голос і λόγος — слово, вчення) — розділ мовознавства, що вивчає звуки з погляду їхнього функціонування у мові. Термін виник на початку 20 ст., хоч фонологічні дослідження здійснювалися уже в останніх десятиліттях 19 ст. В українському мовознавстві дослідження у цій ділянці починаються з 20-х pp. у працях з української мови та діалектології О. Синявського, Є. Тимченка, О. Курило та інших. Фонологія безпосередньо пов'язана з фонетикою, яка вивчає звукові засоби мови з фізіологічного та акустичного поглядів. (uk)
  • Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα — «літера», «написання») — термін, що його вживають в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, котрий вивчає граматичну будову мови. Граматика, як будова мови, — це характерна для конкретної мови сукупність правил, за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів. У граматиці мови виділяють морфологічні одиниці, категорії та форми, синтаксичні одиниці та категорії, а також словотвірні одиниці і способи словотворення. Граматика конкретної мови, на відміну від її лексики, відносно стабільна, однак і вона змінюється з часом під впливом різноманітних чинників за загальними законами розвитку мови. (uk)
rdfs:label
  • Linguistics (en)
  • علم المعاني (لسانيات) (ar)
  • صوتيات (ar)
  • لسانيات (ar)
  • قواعد لغة (ar)
  • نطقيات (ar)
  • Gramàtica (ca)
  • Semàntica (ca)
  • Fonètica (ca)
  • Lingüística (ca)
  • Fonologia (ca)
  • Sémantika (cs)
  • Fonetika (cs)
  • Fonologie (cs)
  • Gramatika (cs)
  • Lingvistika (cs)
  • Sprachwissenschaft (de)
  • Phonetik (de)
  • Phonologie (de)
  • Grammatik (de)
  • Γλωσσολογία (el)
  • Γραμματική (el)
  • Σημασιολογία (el)
  • Φωνητική (el)
  • Φωνολογία (el)
  • Fonologio (eo)
  • Lingvistiko (eo)
  • Semantiko (eo)
  • Fonetiko (eo)
  • Gramatiko (eo)
  • Gramática (es)
  • Fonética (es)
  • Lingüística (es)
  • Fonología (es)
  • Semántica lingüística (es)
  • Fonologia (eu)
  • Fonetika (eu)
  • Gramatika (eu)
  • Hizkuntzalaritza (eu)
  • Semantika (eu)
  • Teangeolaíocht (ga)
  • Grammaire (fr)
  • Linguistique (fr)
  • Phonologie (fr)
  • Fonetik (in)
  • Linguistik (in)
  • Semantik (in)
  • Fonologi (in)
  • Tata bahasa (in)
  • Phonétique (fr)
  • Sémantique (fr)
  • Fonologia (it)
  • Grammatica (it)
  • Linguistica (it)
  • Semantica (it)
  • Fonetica (it)
  • 音声学 (ja)
  • 言語学 (ja)
  • 音韻論 (ja)
  • 문법 (ko)
  • 언어학 (ko)
  • 음성학 (ko)
  • 음운론 (ko)
  • 의미론 (ko)
  • 意味論 (言語学) (ja)
  • 文法 (ja)
  • Semantiek (nl)
  • Taalkunde (nl)
  • Fonetiek (nl)
  • Gramatyka (pl)
  • Językoznawstwo (pl)
  • Fonetyka (pl)
  • Fonologie (nl)
  • Grammatica (nl)
  • Fonologia (pl)
  • Semantyka (językoznawstwo) (pl)
  • Semântica (pt)
  • Fonética (pt)
  • Gramática (pt)
  • Linguística (pt)
  • Грамматика (ru)
  • Лингвистика (ru)
  • Фонетика (ru)
  • Fonologia (pt)
  • Семантика (ru)
  • Фонология (ru)
  • Fonetik (sv)
  • Fonologi (sv)
  • Grammatik (sv)
  • Språkvetenskap (sv)
  • Semantik (sv)
  • Семантика (uk)
  • Фонологія (uk)
  • Мовознавство (uk)
  • 语义学 (zh)
  • Фонетика (uk)
  • 语音学 (zh)
  • 语言学 (zh)
  • 语法 (zh)
  • 音系學 (zh)
  • Граматика (uk)
rdfs:seeAlso
owl:sameAs
skos:closeMatch
prov:wasDerivedFrom
foaf:isPrimaryTopicOf
is dbo:academicDiscipline of
is dbo:almaMater of
is dbo:education of
is dbo:field of
is dbo:genre of
is dbo:institution of
is dbo:knownFor of
is dbo:literaryGenre of
is dbo:mainInterest of
is dbo:nonFictionSubject of
is dbo:occupation of
is dbo:philosophicalSchool of
is dbo:predecessor of
is dbo:profession of
is dbo:successor of
is dbo:training of
is dbo:type of
is dbo:wikiPageDisambiguates of
is dbo:wikiPageRedirects of
is dbo:wikiPageWikiLink of
is dbp:activitySector of
is dbp:category of
is dbp:discipline of
is dbp:disciplines of
is dbp:education of
is dbp:field of
is dbp:fields of
is dbp:genre of
is dbp:knownFor of
is dbp:mainInterests of
is dbp:nota of
is dbp:notableIdeas of
is dbp:occupation of
is dbp:profession of
is dbp:purpose of
is dbp:relatedfields of
is dbp:schoolTradition of
is dbp:skills of
is dbp:subDiscipline of
is dbp:subject of
is dbp:subjects of
is dbp:topics of
is dbp:type of
is dbp:year of
is dc:subject of
is gold:hypernym of
is rdfs:seeAlso of
is owl:differentFrom of
is foaf:primaryTopic of
Powered by OpenLink Virtuoso    This material is Open Knowledge     W3C Semantic Web Technology     This material is Open Knowledge    Valid XHTML + RDFa
This content was extracted from Wikipedia and is licensed under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported License
  NODES
Association 2
COMMUNITY 1
Idea 2
idea 2
INTERN 22
Note 4
Project 1
todo 12