| dbo:abstract
|
- Sylabický verš (také slabičný verš) je verš, v němž je dán pouze počet slabik - tento verš nepracuje s přízvuky ani s délkou samohlásek. Téměř vždy sylabický verš také používá rým (nejčastěji sdružený, není to však pravidlem) a také cézury či (tedy závazné mezislovní předěly v určitých částech verše). Je využíván například ve francouzské, španělské a polské poezii, typický je také pro japonskou poezii (i u nás jsou známé a používané japonské básně formou tanka a haiku). V češtině se někdy používá v překladech, někdy je ale i v překladech nahrazován sylabotónickým veršem (platí zejména pro překlady alexandrínu, verše původně sylabického, který ale má v české literatuře pevně zbudovanou tradici jako verš sylabotónický a na českého čtenáře znalého této formy v češtině by proto působil nezvykle, v překladech japonské poezie je ale sylabičnost zachovávána jako zvláštnost). (cs)
- Als silbenzählendes oder auch syllabisches Versprinzip wird in der Verslehre ein Versprinzip bezeichnet, bei dem sich die metrische Form in erster Linie anhand der Zahl der Silben im Vers bestimmt. Dementsprechend werden in der Terminologie von Literaturen, in denen die Silbenzählung dominiert, die Versmaße häufig anhand der Silbenzahl benannt, beispielsweise der Endecasillabo („Elfsilbler“) in der italienischen Dichtung. (de)
- Le vers syllabique est une forme poétique ayant un nombre fixe ou contraint de syllabes par ligne. En revanche, accentuation et ton, présents dans des poèmes en langue à accentuation, ne jouent qu'un rôle secondaire voire absent. Il est répandu dans les langues à syllabe, comme le français ou le finnois, par opposition aux langues à accentuation, comme l' anglais, dans lesquelles les vers accentués et les vers accentués syllabiques sont plus courants. (fr)
- Syllabic verse is a poetic form having a fixed or constrained number of syllables per line, while stress, quantity, or tone play a distinctly secondary role — or no role at all — in the verse structure. It is common in languages that are syllable-timed, such as French or Finnish — as opposed to stress-timed languages such as English, in which accentual verse and accentual-syllabic verse are more common. (en)
- Силлаби́ческое стихосложе́ние, или изосиллаби́зм (др.-греч. σοσυλλαβία — равносложность, от ἴσος — равный и συλλαβή — слог) — принцип деления стиха на ритмические единицы, равные между собой по числу слогов, а не по числу ударений и схеме их расположения. Пример (в каждой строке 13 слогов, кроме того, после 7 слога обязательный словораздел — цезура): Уме недозрелый, плод недолгой науки!Покойся, не понуждай к перу мои руки:Не писав летящи дни века проводитиМожно, и славу достать, хоть творцом не слыти.Ведут к ней нетрудные в наш век пути многи,На которых смелые не запнутся ноги.Антиох Кантемир В стиховых системах, строящихся на изосиллабизме, основной мерой стиха считается обычно известное, равное во всех единицах число слогов с обязательным ударением на последнем (или предпоследнем) слоге. Если стих делится пополам цезурой на две меньших единицы, то каждое полустишие имеет постоянное равное число слогов и ударение на конце. Такого рода стихосложение, основанное на изосиллабизме, распространено преимущественно в языках, где ударение в слове всегда лежит на определённом слоге, а неударные слоги слабо редуцируются (напр. на последнем во французском языке, на предпоследнем — в польском и т. д.). Кроме указанных, такое стихосложение встречается в итальянском, испанском, украинском (до Котляревского), русском (до Тредиаковского) и других языках. Во французском языке при счёте слогов в стихе считается и немое «е» («e muet», в разговорной речи не произносимое), кроме случая, когда оно предшествует гласному в начале следующего слова («mon visag(e) est flétri»). В итальянском стихе соединение двух гласных как в середине слова, так и на стыке двух слов, может считаться за один слог (элизия). Понятие изосиллабизма как принципа соизмеримости ритмических единиц требует допущения, что все слоги, как ударные, так и безударные, равны между собой в ритмическом отношении: так, французский александрийский стих с этой точки зрения является стихом с двумя ударениями (на концах полустиший) и полной свободой в расположении ударений внутри полустиший. Однако различие между ударным и безударным слогом настолько резко, что равносложность без учёта тоники, то есть расположения в стихе ударных слогов, является понятием несколько фиктивным. Работы многих стиховедов обнаруживают в силлабических стихах наличие тонического фактора. Равным образом могут влиять на изосиллабизм метрический (античный стих) и мелодический (древнеиндийский стих) факторы. (ru)
- Sylabizm – najstarszy system numeryczny wiersza, wywodzący się ze średniowiecznego wiersza intonacyjno-zdaniowego. Konstanty wersyfikacyjne:
* izosylabizm - stała liczba sylab w poszczególnych wersach.
* paroksytoniczna klauzula - akcent pada na przedostatnią zgłoskę w wyrazie kończącym wers.
* średniówka w wersach dłuższych niż 8-zgłoskowe. :
* paroksytoniczna średniówka - akcent pada na przedostatnią zgłoskę w wyrazie przedśredniówkowym. W poezji polskiej sylabizm to drugi chronologicznie system wersyfikacyjny po średniowiecznym wierszu intonacyjno-zdaniowym. Bliska izosylabizmu jest poezja Biernata z Lublina, reprezentując sylabizm względny. Dojrzałą postać wiersza sylabicznego ukształtował Jan Kochanowski, u którego występuje średniówka w środku wersu oraz rym żeński w klauzuli wersu. Od renesansu po oświecenie sylabizm jest głównym systemem wiersza polskiego. W okresie romantyzmu na materiale sylabizmu ukształtuje się sylabotonizm jako trzeci chronologicznie system wiersza polskiego. Najpopularniejsze rozmiary wersu w wierszach sylabicznych to: trzynastozgłoskowiec (częsty w epice), jedenastozgłoskowiec i ośmiozgłoskowiec. Sylabizm jako podstawowy system wersyfikacyjny występuje na przykład w literaturze francuskiej i serbskiej. W poezji francuskiej najważniejszym wzorcem jest aleksandryn, czyli dwunastozgłoskowiec ze średniówką pośrodku (6+6). Natomiast w poezji serbskiej podstawowym formatem jest dziesięciozgłoskowiec ze średniówką po sylabie czwartej. W poezji czeskiej – jak podaje Jacek Baluch – występował od XIV wieku. W XIX wieku ustąpił miejsca sylabotonizmowi, ale pozostał w poezji ludowej i dziecięcej. (pl)
- Силабі́чне віршува́ння (грец. syllábe — склад) — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. Українське силабічне віршування в 16-19 ст. часто також характеризується парним римуванням, переважно парокситонним - метричною константою, тобто коли наголос завжди припадає на один і той же склад (як зазначалось - передостанній) кожного рядка; характерною ознакою довгих силабічних розмірів (зазвичай, від 10 складів і довших, хоча нерідко і в 8- чи 9-складовому вірші) є цезурою, котра ділить віршовий рядок на два (інколи на 3) більш-менш симетричні відрізки: Начебто спи́си, // колосся по по́лю,Люди коло́сся // стинають без болю — Лазар Баранович, переклад з польської Ольги Крекотень. В літературознавстві досить поширеною є думка, що силабічне віршування притаманне поезії, що базується на мові з постійним наголосом у словах на останньому (французька) чи передостанньому (польська) складі. В їх межах він не має смислорозрізнювального значення, його переміщення відбувається у вигляді одного і того ж розміру. Це спостерігається у французькій, польській, турецькі, сербській, вірменській та інших версифікаціях. Ця теза є сумнівною, оскільки силабічне віршування поширене в багатьох мовах і з рухомим наголосом, в яких він може відігравати також і смислорозрізнювальну функцію. Це, наприклад, італійська поезія. Також силабічне віршування впродовж щонайменше 2-х століть було панівним і в українській поезії, попри рухомий наголос в українській мові. Вважається, що український силабічний вірш з'явився й розвинувся під впливом польського віршування у 16-18 ст., знайшовши тут зустрічні течії фольклорного походження. При певному пануванні парокситонної рими у творчості тогочасних українських поетів (Данило Братковський, Лазар Баранович, Софроній Почаський, Климентій Зіновіїв, Семен Дівович та інші) вживалися вірші з окситонним римуванням (з наголосом на останньому складі), не властивим польській поезії (І. Максимович, «Алфавіт зібраний, римами складений»), траплялися дактилічні закінчення. Після впровадження І.Котляревським силабо-тонічного віршування в українській поезії (поема "Енеїда"), силабічне віршування опинилося на другорядних, хоч і все ще досить сильних позиціях. Значній частині текстів Т.Шевченка та українських поетів-романтиків притаманна саме силабічна будова. Силабічна система прищеплювалася і російському віршуванню завдяки вихованцям та викладачам Києво-Могилянської академії (Симеон Полоцький, Феофан Прокопович та інші.), але контрастувала з природним для російської мови райошником та іншими формами акцентного вірша, видавалася дещо «штучною». Тому реформа Тредіаковського-Ломоносова (30-ті роки 18 ст.), на основі якої розвинулася російська силабо-тоніка, спиралася на власні мовні закономірності, випливала із потреб російської поезії. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Als silbenzählendes oder auch syllabisches Versprinzip wird in der Verslehre ein Versprinzip bezeichnet, bei dem sich die metrische Form in erster Linie anhand der Zahl der Silben im Vers bestimmt. Dementsprechend werden in der Terminologie von Literaturen, in denen die Silbenzählung dominiert, die Versmaße häufig anhand der Silbenzahl benannt, beispielsweise der Endecasillabo („Elfsilbler“) in der italienischen Dichtung. (de)
- Le vers syllabique est une forme poétique ayant un nombre fixe ou contraint de syllabes par ligne. En revanche, accentuation et ton, présents dans des poèmes en langue à accentuation, ne jouent qu'un rôle secondaire voire absent. Il est répandu dans les langues à syllabe, comme le français ou le finnois, par opposition aux langues à accentuation, comme l' anglais, dans lesquelles les vers accentués et les vers accentués syllabiques sont plus courants. (fr)
- Syllabic verse is a poetic form having a fixed or constrained number of syllables per line, while stress, quantity, or tone play a distinctly secondary role — or no role at all — in the verse structure. It is common in languages that are syllable-timed, such as French or Finnish — as opposed to stress-timed languages such as English, in which accentual verse and accentual-syllabic verse are more common. (en)
- Sylabický verš (také slabičný verš) je verš, v němž je dán pouze počet slabik - tento verš nepracuje s přízvuky ani s délkou samohlásek. Téměř vždy sylabický verš také používá rým (nejčastěji sdružený, není to však pravidlem) a také cézury či (tedy závazné mezislovní předěly v určitých částech verše). (cs)
- Sylabizm – najstarszy system numeryczny wiersza, wywodzący się ze średniowiecznego wiersza intonacyjno-zdaniowego. Konstanty wersyfikacyjne:
* izosylabizm - stała liczba sylab w poszczególnych wersach.
* paroksytoniczna klauzula - akcent pada na przedostatnią zgłoskę w wyrazie kończącym wers.
* średniówka w wersach dłuższych niż 8-zgłoskowe. :
* paroksytoniczna średniówka - akcent pada na przedostatnią zgłoskę w wyrazie przedśredniówkowym. Najpopularniejsze rozmiary wersu w wierszach sylabicznych to: trzynastozgłoskowiec (częsty w epice), jedenastozgłoskowiec i ośmiozgłoskowiec. (pl)
- Силабі́чне віршува́ння (грец. syllábe — склад) — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. Українське силабічне віршування в 16-19 ст. часто також характеризується парним римуванням, переважно парокситонним - метричною константою, тобто коли наголос завжди припадає на один і той же склад (як зазначалось - передостанній) кожного рядка; характерною ознакою довгих силабічних розмірів (зазвичай, від 10 складів і довших, хоча нерідко і в 8- чи 9-складовому вірші) є цезурою, котра ділить віршовий рядок на два (інколи на 3) більш-менш симетричні відрізки: (uk)
- Силлаби́ческое стихосложе́ние, или изосиллаби́зм (др.-греч. σοσυλλαβία — равносложность, от ἴσος — равный и συλλαβή — слог) — принцип деления стиха на ритмические единицы, равные между собой по числу слогов, а не по числу ударений и схеме их расположения. Пример (в каждой строке 13 слогов, кроме того, после 7 слога обязательный словораздел — цезура): Уме недозрелый, плод недолгой науки!Покойся, не понуждай к перу мои руки:Не писав летящи дни века проводитиМожно, и славу достать, хоть творцом не слыти.Ведут к ней нетрудные в наш век пути многи,На которых смелые не запнутся ноги.Антиох Кантемир (ru)
|
