Щ

Літера Щ

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Щ, щ («ща») — літера кирилиці. Присутня в українській, російській і болгарській абетках, а також в більшості кириличних абеток для неслов'янських мов.

Історія

Сучасна кирилична літера «щ» походить від букви («шта» або «ща») старослов'янської кириличної абетки, куди, очевидно, запозичена з ранішої глаголиці, де мала схоже накреслення . Числове значення в кирилиці відсутнє, у глаголиці означала «800». Глаголична літера, як вважається, походить від гебрайської літери שׁ («шин»), подібно схожій глаголичній і кириличній («ша»), від якої відрізнялася лише доданням кружечка знизу (у кирилиці — вертикальної риски).

У деяких старовинних глаголичних пам'ятках літера відсутня, її замінює буквосполучення з глаголичних літер «ш» і «т». У зв'язку з тим, що «ща» починає вживатися лише в пізніших документах, деякі дослідники (І. В. Ягич) висловлювали припущення, що в первісній глаголиці такого символа не було. Інші науковці припускають, що «ща» таки існувала в давній глаголиці і раніше, тільки мавши інше фонетичне значення: можливо, вона передавала [k'] — пом'якшений звук, що розвинувся з праслов'янського звукосполучення *tj у македонських говорах (пор. сучасне македонське ќ). Числове значення «800» також вважається пізнішим: літерою «ща» стали позначати це число після того, як вийшла з ужитку літера («пѣ»)^[1].

У болгарських діалектах глаголична і кирилична «ща» отримала фонетичне значення št' («шть»)^[1]. Надалі [t'] ствердів, і ця вимова зберігається і в болгарській літературній мові.

Див. також: Ш

Мови

Докладніше: Абетки на основі кирилиці

Мова	МФА	Примітка
болгарська	ʃt	глухий заясенний фрикативний + глухий ясенний проривний; два звуки [шт]
російська	ɕː	довгий глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний; довге м'яке [ш'ш’]
українська^[2]	ʃt͡ʃ	глухий заясенний фрикативний + глухий заясенний африкат; два звуки [шч]

Українська мова

30-та літера української абетки. В українській мові позначає сполучення шумного глухого фрикативного передньоязикового приголосного «ш» та глухого передньоязикового африката «ч» [шч] (МФА /ʃʧ/)

Наприклад: щука [шчука], щось [шчос'], борщ [боршч], ласощі [лас°ошч’ і].

Походження букви

Див. також: глухий заясенний фрикативний та глухий заясенний африкат

В українській мові літера «щ» (сполучення [ʃt͡ʃ]) може мати різне походження:

У більшості випадків «щ» походить від праслов'янського сполучення *šč. До слів такого походження, зокрема, належать щит (прасл. *ščitъ), щеня (прасл. *ščenę), щадити (прасл. *ščęditi). Праслов'янське *šč утворилося з ранішого сполучення *sk внаслідок першої палаталізації: *ščitъ < *skei̯tъ < *skei̯tǔs; *ščenę < *skenę < *skenent; *ščęditi < *skęditi < *skenditi^[3]. Давнє сполучення *sk зберігалося без палаталізації, якщо між *s і *k знаходився редукований *ь, наприклад, у словах прізвисько, збіговисько. При цьому паралельно можуть існувати і палаталізовані форми (прізвище, збіговище).
У низці випадків «щ» походить від праслов'янського *stj, *sti̯, наприклад, у словах борщ, хвощ, теща (прасл. *b^ъr̥tjь, *xvostjь, *tьsti̯a). Звук *šč утворився внаслідок пом'якшення *st перед *j (йотації)^[4]^[3]. Таке ж походження «щ» у закінченнях множини слів веселощі, любощі, ласощі, солодощі тощо.
Сполучення «щ» також може походити з праслов'янського звукосполучення *sъč, у якому початковий *s після занепаду редукованого *ъ уподібнився наступному глухому заясенному африкату *č і перейшов у глухий заясенний фрикативний š. До таких слів належать щастя (прасл. *sъčęstьje, д.-рус. съчѧстиѥ, съчастиѥ), застаріле щитати (прасл. *sъčьtati, д.-рус. съчьтати)^[3].
Аналогічним чином «щ» утворювався і зі сполучення *čьt, наприклад, у слові що, де після занепаду редукованого *ь воно перетворилося на šč (прасл. *čьto, д.-рус. чьто). Втім, існує версія, згідно з якою укр. що походить від прасл. *čьso, *česo — форми родового відмінка *čьto^[3].
Одиничні випадки переходу в «щ» ранішого «ш», наприклад горщик — від д.-рус. горшькъ^[4], щогла — від д.-рус. шьгла^[3].
У слові «дощ» прикінцеве «щ» походить з ранішого «ждь» (д.-рус. дъждь, прасл. *dъždžь — з ранішого *dъzdjь^[5] або *dъzgjь^[6]. У деяких слов'янських мовах збереглося питоме звукосполучення: біл. дождж, рос. дождь (вимовляється як [дошшь], стара норма [дожжь]), болг. дъжд.
Літера «щ» трапляється і в запозиченнях з інших мов. Насамперед, це церковнослов'янізми (плащ, священик, прапорщик, праща), де південнослов'янському «щ» відповідає східнослов'янське «ч» (пор. укр. свячений), а також запозичення з інших слов'янських мов, наприклад, Польща походить від ст.-пол. w Polszcze («у Польщі») — архаїчної форми місцевого відмінка хороніма Polska, де перехід sk > šč також пояснюється ефектом першої палаталізації. Рідше трапляється «щ» у запозиченнях з інших мов (наприклад, крещендо).

В інших абетках

Російська мова

У російській мові літературним читанням «щ» вважається [ш'ш’], тобто довге м'яке [ш], але трапляються діалектні варіанти [ш’] і [шʼчʼ]. З огляду на те, що російське «щ» читається м'яко, а українське «щ» твердо, це відбивається і на транслітерації російських назв і прізвищ. Наприклад, рос. Хрущёв (вимовляється [xrʊˈɕːɵf], приблизно як Хрушшьоф) українською передається як Хрущов [xruˈʃt͡ʃɔu̯].

Болгарська мова

У болгарській мові «щ» передає сполучення глухого заясенного фрикативного [ʃ] з глухим ясенним проривним [t] (тобто [шт]). У давньоболгарській сполучення було м'яким («тьшь»), надалі ствердівши. Саме південнослов'янським читанням літери пояснюється те, що у старослов'янських кириличних і глаголичних пам'ятках замість «щ» вживалося буквосполучення «шт».

Інші мови

У білоруській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шч».
У сербській абетці скасована реформою Вука Караджича, бувши заміненою на «ћ» або «шћ» (відповідно до вимови).
У македонській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шт».

У техніці та культурі

Паровоз Щ — серія паровозів типу 1-4-0, що випускалася в Російській імперії та Радянській Росії з 1906 по 1918 рік
Підводні човни Щ («Щука») — тип радянських дизель-електричних підводних човнів, побудованих у 1933—1945 рр.
«Щ-854» — авторська назва оповідання (або повісті) О. І. Солженіцина «Один день Івана Денисовича»
Князь Щ. — другорядний персонаж роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот»

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1065	0429	002051	00000100 00101001
Юнікод	Мала	1097	0449	002111	00000100 01001001
ISO 8859-5	Велика	201	C9	311	11001001
ISO 8859-5	Мала	233	E9	351	11101001
KOI 8	Велика	253	FD	375	11111101
KOI 8	Мала	221	DD	335	11011101
Windows 1251	Велика	217	D9	331	11011001
Windows 1251	Мала	249	F9	371	11111001

Інші відповідники

білоруська абетка — шч
сербська абетка — ћ, шћ
польська — szcz
литовська — šč

Примітки

↑ ^а ^б Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 29
↑ Press & Pugh (1999:19), Press & Pugh (1999:23)
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
↑ ^а ^б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
↑ Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 127.

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Півторак Г. П. Щ // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Джерела

Щ // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[Старославянский_язык-1] а ^б Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 29

[2] Press & Pugh (1999:19), Press & Pugh (1999:23)

[ЕСУМ-3] а ^б ^в ^г ^д Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.

[ЕСУМ1-4] а ^б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

[5] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

[6] Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 127.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]