Вікіпедія

Винники

місто у складі Львівської міської територіальної громади, Львівського району, Львівської області

Ви́нники — місто у складі Львівської міської територіальної громади, Львівського району, Львівської області. Підпорядковується Львівській міській раді, як частина Личаківського району міста Львова.

Винники
Герб Винників Прапор Винників
Панорама Винників
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Львівський район
Тер. громада Львівська міська громада
Засноване —
Перша згадка 1352
Магдебурзьке право 1666
Статус міста з 1933 року
Населення ▬ 19 037 (01.01.2022)[1]
Агломерація Львівська агломерація
Площа 6.67 км²
Густота населення 2645 осіб/км²
Поштові індекси 79495-79496
Телефонний код +380-322
Координати 49°48′56″ пн. ш. 24°7′47″ сх. д. / 49.81556° пн. ш. 24.12972° сх. д. / 49.81556; 24.12972
Висота над рівнем моря 279[2] м
Водойма Марунька, Марущак; Винниківське озеро
Назва мешканців винниківча́нин
винниківча́нка
винниківча́ни
Міста-побратими Тшебниця (Польща), Міловиці (Чехія)
День міста 23 серпня
Номери автомобілів 14, BС, НС
Відстань
Найближча залізнична станція 6
До обл./респ. центру
 - фізична 6 км
 - автошляхами 6 км
Міська влада
Рада Львівська міська рада
Адреса 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1

Винники у Вікісховищі

Карта
Винники. Карта розташування: Україна
Винники
Винники
Винники. Карта розташування: Львівська область
Винники
Винники
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Винники (значення).

Символіка міста

ред.
Докладніше: Герб Винників та Прапор Винників

Символікою міста Винники є герб та прапор.

Герб Винників — офіційний геральдичний символ, затверджений 17 лютого 1992. Розроблений Андрієм Ґречилом та Іваном Сварником за мотивами старої печатки. Опис: у золотому полі синє гроно винограду із зеленим листком. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною. Варіант, пропонований на підставі печаток офіціялом львівського архіву Ф.Ковалишином 1897 року, мав такий вигляд: «На срібному тлі зелена галузка винограду з гроном».

Географічне розташування і транспортне значення

ред.

Площа міста — 6,67 км². Координати Винник — 49° 48' 56" Пн.ш і 24° 07' 47" Сх.д. Населення 21 560 осіб. Місто розташоване на схід від Львова (6 км).

Межі міста

ред.

На заході — зі Львовом, на півночі — з селами Лисиничі та Підбірці, на сході і південному сході — з селами Підгірне, Підберізці, Чишки та Волиця Львівського району, Львівської області.

Вулиці

ред.

Докладніше: Вулиці Винників.

У місті близько 200 вулиць. Головна вулиця Винників — вулиця Галицька. Найдовша — Івана Франка (170 будинків), найкоротша — Жупан (5 будинків). Вулиця Кільцева — найчисленніша за кількістю мешканців (понад 3000 осіб).

Транспорт

ред.

Винники мають сприятливе транспортне сполучення. Через місто та околиці проходять автомобільні шляхи НМ09 та М06. Через ці транспортні артерії здійснюються основні туристичні перевезення: за маршрутами «Золота підкова», а також поїздки до туристичних центрів Карпат.

Географія

ред.

Місто має вигідне географічне розташування, яке сприяє розвитку туризму та сфери послуг, багате на історико-археологічні, культурні та природні пам'ятки.

Ландшафти

ред.

Територіально Винники розташовані на межі двох ландшафтів: Грядове Побужжя і Давидівське пасмо.

У Винниках є зона відпочинку Винниківське озеро, Винниківський лісопарк та Чотові скелі, які вражають своєю неповторністю та неординарністю.

Давидівське пасмо

Давидівське пасмо — підвищений горбистий ландшафт, розташована на крайньому північному заході Подільської височини, у межах міста Львова, міста Винники та його південних і південно-східних околиць (в межах Пустомитівського району).

З півночі та північного заходу Давидівське пасмо прилягає до долини річки Полтви, з північного сходу обривається стрімким уступом (заввишки до 100 м) до рівнини Надбужанської котловини. Південна межа проходить по лінії сіл Милошовичі — Кугаїв — Товщів — Черепин — Шоломия. Західна межа плато прилягає до долини верхів'їв річки Щирки.

Грядове Побужжя

Грядове Побужжя — південно-західна частина Надбужанської котловини. Розташоване на північ та схід від Львова. Головна особливість Грядового Побужжя — наявністю пологих гряд, які простягаються зі заходу на схід (більшість з них — паралельно одне до одного). Грядове Побужжя є низинним ландшафтом, який обмежений досить урвистим уступом від Розточчя, Львівського плато і (частково) Львівського Опілля. Таких гряд виділяють сім (з півночі на південь):

  • Смереківська;
  • Куликівська (Дорошівська);
  • Грядецька;
  • Малехівська (Дублянська);
  • Винниківська;
  • Дмитровицька (Чижиківська)
  • Звенигородська.

Гори Винників

ред.

Внутрішні води Винників

ред.
Річка Марунька

Марунька — річка в Україні, у межах міста Львова (витоки), Винників і Пустомитівського району Львівської області. Ліва притока Білки (басейн Західного Бугу).

Винниківське озеро

Винниківське озеро — став на річці Маруньці, неподалік від східних околиць м. Львова, у західній частині м. Винників (звідси й назва). Озеро розташоване на території Винниківського лісопарку, частина якого вважається територією Львова (Личаківський район міста).

Охорона природи

ред.

У межах Давидівського пасма розташовані: унікальний дендрологічний парк «Винниківський», створений у 1898 році, а також Лісовий заказник «Винниківський», Львівський заказник, лісовий заказник місцевого значення «Чортова Скеля»[3].

Населення

ред.

1785 — у Винниках і Підберізцях мешкало 2 036 осіб (з них: християн — 1981 особа, юдеїв 55 осіб; християнських родин — 408, юдейських — 10)[4].

1796 — у Винниках і Підберізцях мешкало близько 2 900 осіб (чоловіків — 1387 та жінок — 1480)[4].

1880 — перепис населення. У Винниках проживало 2 857 осіб (з них — 239 євреїв)[4].

1890 — перепис населення. У Винниках проживало 3 390 осіб (з них — 302 євреїв)[4].

1900 — перепис населення. У Винниках проживало 3 881 особа (з них — 266 євреїв)[4].

1921 — перепис населення. У Винниках — 3 603 особи (з них- поляків 1835 осіб (50,9 %), українців — 1456 осіб (40,4 %), євреїв — 250 осіб (6,9 %), інші — 62 особи (1,7 %)[5].

1939 — За даними В. Кубійовича, станом на 1 січня 1939 року, у Винниках мешкало 6 000 осіб. З них — українців 2 600 осіб (43,3 %); поляків — 2 800 осіб (46,7 %); євреїв — 300 осіб (5 %). З цього випливає, що німців було близько 300 осіб (5 %)[5].

1959 У Винниках проживало 7 194 особи: українців — 5 922 особи (82,3 %), росіян — 722 (10 %), євреїв — 30 (0,4 %), поляків — 302 (4,2 %), білорусів — 32 (0,4 %), інші — 186 (2, 6 %)[6].

1989 У Винниках мешкало 12 017 осіб: українців — 10 957 осіб (91,2 %), росіян — 823 (6,8 %), євреїв — 12 (0,1 %), поляків — 127 (1,1 %), білорусів — 67 (0,5 %), інші — 31(0,3 %)[6].

За даними перепису населення 2001 року, у місті мешкало 12 917 особи.

У 2010 році —15 547 осіб.

2011 — 15 723 особи.

2012 — 15 976

У 2013 році — 16 278 осіб[7]

У Винниках мешкають 21 560 осіб (станом на 01.01.2020)[8]

Мовний склад населення міста був таким:

Національний склад

ред.

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[9]:

Національність Відсоток
українці 95,36%
росіяни 3,55%
поляки 0,57%
білоруси 0,29%
інші/не вказали 0,23%
Динаміка національного складу населення
1959 1989 2001
українці  82,3 %  91,2 %  95,4 %
росіяни  10 %  6,8 %  3,6 %
поляки  4,2 %  1,1 %  0,6 %
білоруси  0,4 %  0,5 %  0,3 %
євреї  0,4 %  0,1 %  0 %
інші  2,6 %  0,3 %  0,2 %

Мовний склад

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Кількість Відсоток
українська 12407 96.05%
російська 456 3.53%
польська 21 0.16%
білоруська 16 0.12%
німецька 2 0.02%
інші/не вказали 15 0.12%
Усього 12917 100%

Рідна мова за національностями за переписом населення 2001 року:

Національність усього, осіб % Рідна мова
своєї

національності

українська російська
осіб % осіб % осіб %
українці 12 318 95,4 12 272 99,6 - - 40 0,3
росіяни 459 3,6 390 85,0 68 14,8 - -
поляки 74 0,6 21 28,4 51 68,9 2 2,7
білоруси 38 0,3 15 39,5 5 13,2 17 44,7
інші 26 0,2 8 30,8 11 42,3 7 26,9
не назвали 2 0,0 - - - - - -

Найпоширеніші суфікси прізвищ [11]

ред.
Суфікси прізвищ %
-ський(а), -цький(а), зький(а) 12,6
-ук, -юк 6,6
-ов(а), -ев(а), -єв(а) 6,1
-ак, -як 6,0
-ко (без -енко) 5,2
-ик, ік 5,0
-ич, -іч 4,5
-ів, -їв 4,5
інші групи суфіксів 49,6

Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини

ред.
  • 1867—1918 — Винниківський судовий повіт (Австро-Угорщина). До повіту належали: Білка Королівська, Білка Шляхетська, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончарі, Глуховичі, Гочманів, Загірці, Кам'янопіль, Жирівка, Журавники, Козельники, Кротошин, Кугаїв, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Унтерберґен(нім. Unterbergen; Підгірне), Вайнберґен (Винники) (нім. Weinbergen)[12].
  • 1 листопада 1918 — 16 квітня 1919 — ЗУНР (Винниківський судовий повіт).
  • 1 листопада 1918 — збори українців у Винниках (комісаром Винниківського судового повіту обрано професора Пилипа Миська). 1—22 листопада 1918 — осідок комісаріату Винниківського судового повіту у Винниках (згодом до 15 березня 1919 — у селі Миклашів). 15 березня 1919 — 15 квітня 1919 — осідок комісаріату Винниківського судового повіту у Винниках[12].
  • 1919—1939 — у складі Другої Речі Посполитої.
  • 23 грудня 1920 — 4 грудня 1939 — у складі Львівського воєводства (Львівський повіт).[12]
  • 1924—1939 — міська ґміна Винники[12].
  • 17 жовтня 1933 року розпорядженням міністра внутрішніх справ гміна Винники Львівського повіту Львівського воєводства піднесена до статусу міста[13].
  • 19 вересня 1939 — 30 червня 1941 — перша більшовицько-російська окупація.
  • 27 листопада 1939 — у складі Львівського воєводства (Львівський повіт)[12].
  • 4 грудня 1939 — у складі Львівської області (Львівський повіт)[12].
  • 10 січня 1940 статус міста Винникам підкріплено радянським режимом.
  • 1940 радянська влада ліквідувала Львівський повіт, а його територію поділила на чотири окремих райони: Львівський, Винниківський, Сокільницький, Щирецький.
  • 10 січня 1940 — 26 вересня 1959 (за винятком періоду німецької окупації) місто було центром Винниківського району Львівської області[12].
  • До Винниківського району, у різний період, належали села:Підберізці, Чишки, Верхня Білка, Нижня Білка, Дмитровичі, Виннички, Гаї, Чижиків, Глуховичі, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам'янопіль, Козельники, Пасіки-Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори[12].
  • 30 червня 1941 — 27 липня 1944 — німецька окупація.
  • 1941 — 1944 — сільська ґміна Винники, до складу якої не входило м. Винники, але правління ґміни знаходилось у Винниках. До ґміни належали села: Чишки, Чижиків, Дмитровичі, Гаї, Глуховичі, Підберізці і Виннички. З 1 серпня 1934 по 1939 ці села входили до складу ґміни Чишки, а також до цієї ґміни належало й с. Гончари[12].
  • Під час німецької окупації (1942—1944) Винники та близько 20 навколишніх сіл введено в адміністративні межі Львова. Винники входили до складу VIII-ї дільниці міста Львова (Вайнберґ). Разом із Винниками до дільниці входили Кривчиці, Лисиничі, Підбірці та Кам'янопіль. Керівником VIII-ї дільниці був п. Харкевич — колишній січовий стрілець[12].
  • 27 липня 1944 — 24 серпня 1991 — у складі СРСР.
  • Рішенням Львівського облвиконкому 26 вересня 1959 Винники підпорядковано Ленінській районній раді Львова. 6 травня 1972 — Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про зміну підпорядкованості міста Винники Львівської області» (передати місто Винники Ленінської районної Ради в підпорядкування Червоноармійській районній Раді депутатів трудящих міста Львова)[12].
  • З 24 серпня 1991 — у незалежній Україні[12].

Історія

ред.

Давня доба

ред.

V тис. до н. е. — поселення лінійно-стрічкової кераміки (урочище Лазки)[4]. Поселення культури лійчастого посуду[14].

IX—XX століття — урочище «Торговиця» (район верхньої частини сучасної вул. Шевченка; територія біля Винниківської школи мистецтв, між горами Лисівка та Жупан) — історичний центр Винників.

992 — підкорення Великим князем київським Володимиром Великим білих хорватів, остаточне приєднання Підкарпаття до складу Київської Русі. 1080-ті — 1145 — у складі Звенигородського князівства. 1145 — 1199 — у складі Галицького князівства.

1253—1349: Руське Королівство (Галицько-Волинська держава; протистояння з Золотою Ордою)

ред.

XIII століття — дерев'яний Винниківський замок[4].

Друга половина XIII століття — король Лев Данилович подарував війтові Бертольдові Штехеру млин «Сільський кут» зі ставом поблизу Львова, а також село Малі Винники з млином, ставом, корчмою і хутором Підберізці.

Початок XIV століття — Матеус Штехер (львівський війт німецького походження) — володар Винників. Син першого львівського війта Бертольда Штехера.

1349—1387: Руське Королівство (протистояння з Польщею та Угорщиною)

ред.

22 серпня 1352 — перша письмова згадка про Винники (за короля Казимира III). 1365 — перша письмова згадка про с. Млинівці (Винники) (територія в районі Винниківського озера). 1 листопада 1378 — князь Владислав Опольський, намісник короля Людовика Угорського в Галичині, підтвердив право на володіння Винниками львівському міщанину і дідичеві, німцю Григорію Штехеру на землі с. Малі Винники.[4]

1387—1772: Польське королівство і Річ Посполита

ред.

2 січня 1418 — Іван з Обехова (генеральний староста руський) вирішив суперечку за Винники на користь Яна Бернечого.[4]

1442–1459 (з перервами) — володар Винник — Грицько Кердейович (староста холмський (1433—1439), подільський воєвода (1439—1462), староста теребовельський (1456), красниставський, каштелян львівський).

1448–1453 — судові процеси, які тривали за майно Винників і Млинівців між Миколою Тивуном із Млинівців і Григорієм Струмилою Ігнатом з Винник[4].

XVI століття — виникла площа з назвою Торговиця[4].

Близько 1515—1631 Власниками були Лагодовські (стародавній український шляхетний рід).[4]

1631—1696 — Винниками володіли Замойські (стародавній українсько-польський шляхетний рід)[4].

17 травня 1666 — надане магдебурзьке право.

«1666, 17 травня, м. Варшава. Підтвердна грамота короля Яна Казимира привілею С. Замойського та перетворення с. Винники на місто на магдебурзькому праві

В ім'я Боже амінь.

На вічну пам'ять про справу. Ян Казимир, Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, самогітський, лівонський, смоленський, чернігівський, а також шведський, готський, вандальський дідичний король.

Сповіщаємо цим нашим листом усім і кожному, кого це має цікавити.

Нам подали від імені шляхетного Стефана Замойського уклінне прохання про наш дозвіл на фундування і влаштування містечка в його власному спадковому селі Винниках…

…ми даємо й дозволяємо цим у згаданому містечку, званому Винниками, запровадити магдебурзьке право для вільного користування ним усіма у встановлених границях містечка й назавжди переводимо його з польського права на міське право, що зветься тевтонським чи магдебурзьким у всій його протяжності, що даємо і дозволяємо, а також усуваємо зі згаданого містечка усі земські права, як би вони не називалися й від кого б не походили…

А магістрат цього містечка Винники має повне право судити всі як цивільні, так і кримінальні справи, крім смертних вироків, викрадання, вбивства, скалічення членів, отруєння і всіх подібних судових випадків, у межах і границях цього містечка відповідно до тевтонського права.

Вибори ж у цьому містечку у всі роки, скільки їх буде відпущено фундаторові цього містечка, а потім за його спадкоємців і власників, мають відбуватися на свято святого Івана Хрестителя, і на них мають вибирати одного бурмистра й чотирьох райців, яких має вибирати й затверджувати згаданий фундатор, а війта призначати, й у всі роки в це свято так вільно має чинити фундатор.

На знак вірності чого підписуємо нашою рукою і стверджуємо королівською печаткою.

Дано у Варшаві дня 17 місяця травня року Божого 1666, нашого польського і шведського королювання 18 року. Ян Казимир король. Місце великої канцелярської печатки. Звірено з записом».[15]

Хмельниччина (1648—1657)

1648 (жовтень) — перебування військ Б. Хмельницького у Винниках та околицях[16].

1655 (вересень — жовтень) — перебування військ Богдана Хмельницького у Винниках[17].

1772–1914: у складі Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії

ред.

14 січня 1896 — установчі збори товариства «Просвіта» (Винники). Перший голова — отець Гірняк Григорій.

У 1909–1944 роках проходила залізниця Львів-Підгайці.

28 вересня 1913 – Пам'ятник Тарасові Шевченку (Винники).

1914–1918: у період Першої світової війни

ред.

1914 (вересень) — 1915 (квітень) — окупація Винників російськими військами[20].

1914 (вересень) — пожежа на тютюновій фабриці (згоріло головне приміщення)[20].

Західноукраїнська Народна Республіка

ред.

1 листопада 1918 збори українців у Винниках (проголошення влади ЗУНР). Українське врядування тривало до 16 квітня 1919[20].

1919–1939: у складі Другої Речі Посполитої

ред.

23 грудня 1920 — 4 грудня 1939 — у складі Львівського воєводства (Львівський повіт (II Річ Посполита))[20].

5 червня 1922 — Пам'ятник воїнам УГА (Винники)

1 квітня 1933 року ліквідовано гміну Вайнберґен Львівського повіту і воєводства, а її територію приєднано до міста Винники того ж повіту і воєводства[21].

На 1 січня 1939 року в місті з 6000 мешканців було 2600 українців-греко-католиків, 2800 поляків, 300 юдеїв і 300 німців та інших національностей, зростання кількості поляків зумовлене їхнім працевлаштуванням на тютюновій фабриці[22].

1939–1944: у період Другої світової війни

ред.
  • 19 вересня 1939 року у Винниках відбулося перше в історії Другої світової війни німецько-радянське братання і одночасно перша німецько-радянська збройна сутичка союзників.[23] Того ж дня до містечка тимчасово переїжджає німецький штаб та квартирується в будівлі тютюнової фабрики.[24]
  • 19-20 вересня 1939 року — проведення переговорів радянських військових з представниками німецького командування щодо способу зайняття Львова. Перемовини велися за півкілометра на схід від Винник, при трасі на Золочів, між Винниками і Підберізцями, де був розміщений штаб Київського особливого військового округу. З німецького боку був представник старшини та перекладач з Винник Теодор Мацьків, з радянського — комбриг, начальник штабу 2-го кавалерійського корпусу РСЧА Павло Курочкін та командир 24-ї легкотанкової бригади, полковник Петро Фотченков. Вимогами радянської сторони було негайно відступити від Львова[23],[24].
  • 19-22 вересня 1939 року у Винниках у будинку на сучасній вул. Галицькій, 1 відбувалися перемовини представників радянського командування з командиром VI корпусу генералом Владиславом Лянгнером щодо капітуляції польського гарнізону м. Львова. 22 вересня представники СРСР та Польщі підписали у Винниках «Протокол умови про передачу міста Львова військам Радянського Союзу». За умовами якого, війська львівського гарнізону чисельністю близько 15 000 солдат та офіцерів складали зброю та мали до 14.00 залишити Львів (передислокація гарнізону на нове місце поблизу с. Куровичі), військові склади — передавалися радянському командуванню, військові шпиталі з пораненими разом з медичним персоналом залишалися на місці[25], а офіцерському складу (бизько 1 500 осіб), згідно пункту 8 протоколу, гарантувалася «особиста свобода й недоторканість їх особистого майна» та можливість вільного виїзду за кордон[23][24].

1944—1991: у складі УРСР

ред.

В 1947 польський комуністичний режим вчинив один з своїх найкривавіших злочинів проти українського населення Закерзоння, провівши операцію «Вісла», внаслідок якої бл. 160 тис. українців були насильно вивезені з батьківських земель на терени північної та західної Польщі. З антиукраїнським терором польського уряду рішуче боролося українське націоналістичне підпілля і Українська Повстанська Армія, яка вела бойові операції проти польських каральних частин у Закерзонні до кінця 1947. Багато поляків Винників переселялися в закерзонзькі землі. За теперішніми даними, більшість жителів м.Винники –українці, вихідці з Закерзоння (Польща), де в ті часи колись проживало багато українців.[джерело?]

З 1991 — Винники в Незалежній Україні

ред.

1991 — Винники — центр Винниківського протопресверіату (деканату) Львівської архиєпархії УГКЦ. Включає в себе церкви УГКЦ розташовані в місті Винники та частині сіл Пустомитівського району (Борщовичі, Верхня Білка, Виннички, Гамаліївка, Журавники, Кам'янопіль, Лисиничі, Миклашів, Муроване, Нижня Білка, Пикуловичі, Підбірці, Підгірне, Сороки Львівські, Сухоріччя, Тарасівка, Чишки, Чорнушовичі, Ямпіль).

4 січня 1998 — Церква Різдва святого Івана Хрестителя (Винники).

З 21 листопада 2013 — активна участь винниківчан-патріотів у євромайданах Києва і Львова.

25 травня 2014 — відбулися позачергові вибори Президента України, де 75,40 % жителів м. Винники проголосували за Петра Порошенка, 7,48 % — Анатолій Гриценко, 5,71 % — Юлія Тимошенко, 5,57 % — Олег Ляшко. Явка в місті становила 76,06 %.[28]

Виборча дільниця Кандидати
Богомолець Бойко Гриненко Гриценко Добкін Клименко Коновалюк Кузьмін Куйбіда Ляшко Маломуж Порошенко Рабінович Саранов Симоненко Тимошенко Тігіпко Тягнибок Цушко Шкіряк Ярош
школа № 47 2,07 0,00 0,54 8,27 0,09 0,00 0,00 0,00 0,00 5,76 0,00 75,81 0,54 0,00 0,18 4,68 0,45 0,27 0,00 0,09 0,90
будинок дитячої творчості 1,89 0,20 0,61 6,74 0,34 0,00 0,07 0,07 0,07 6,47 0,00 72,04 0,47 0,00 0,20 6,87 1,42 0,74 0,00 0,00 1,35
дитяча школа мистецтв 1,34 0,07 0,28 7,52 0,14 0,00 0,00 0,00 0,00 5,13 0,00 76,32 0,42 0,00 0,00 6,75 0,21 0,56 0,00 0,00 0,77
школа № 29 1,87 0,06 0,23 7,88 0,34 0,00 0,23 0,06 0,00 6,35 0,06 72,63 0,45 0,06 0,06 5,16 1,53 0,62 0,00 0,00 0,96
КЦ «Дозвілля» 1,04 0,00 0,35 6,93 0,06 0,00 0,12 0,00 0,00 5,14 0,12 77,66 0,00 0,00 0,12 5,48 0,81 1,04 0,00 0,00 0,69
«Народний дім» 1,36 0,00 0,10 7,84 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 4,07 0,00 79,48 0,10 0,00 0,00 5,03 0,10 0,48 0,00 0,00 1,06
м. Винники 1,58 0,06 0,46 7,48 0,18 0,00 0,08 0,02 0,01 5,57 0,05 75,40 0,33 0,01 0,09 5,71 0,83 0,66 0,00 0,01 0,95

26 жовтня 2014 — відбулися Парламентські вибори України, де 30,47 % жителів міста проголосували за партію «Народний фронт», 24,66 % — за «Блок Петра Порошенка», 19,44 % — «Самопоміч», 6,29 % — «Громадянська позиція»(Анатолій Гриценко). Решта партій не набрали 5-відсотковий бар'єр. Явка по місту становила 66,86 %.[29]

Список

партій

Виборчі дільниці м. Винники
школа

№ 47

будинок

дитячої

творчості

дитяча

школа

мистецтв

школа

№ 29

КЦ

«Дозвілля»

«Народний

дім»

Радикальна партія Олега Ляшка 3,68 3,51 4,83 3,24 4,05 3,34 3,78
Солідарність жінок України 0,20 0,08 0,32 0,19 0,20 0,00 0,17
Інтернет партія України 0,20 0,16 0,00 0,06 0,13 0,22 0,12
Опозиційний блок 0,00 1,25 0,48 1,37 0,39 0,11 0,67
Народний фронт 31,01 30,79 29,44 27,38 32,77 32,36 30,47
5.10 0,20 0,31 0,16 0,25 0,26 0,00 0,21
«Заступ» 0,10 0,47 0,16 0,44 0,13 0,76 0,33
Відродження 0,00 0,00 0,08 0,00 0,00 0,00 0,01
Нова політика 0,00 0,00 0,00 0,06 0,00 0,00 0,01
Єдина країна 0,00 0,08 0,00 0,06 0,00 0,11 0,04
Сила людей 0,00 0,23 0,00 0,06 0,07 0,11 0,08
«Свобода» 4,50 5,46 4,26 3,80 4,84 6,26 4,76
Національна демократична партія України 0,10 0,00 0,00 0,00 0,00 0,11 0,03
Комуністична партія України 0,00 1,40 0,16 1,12 0,20 0,11 0,56
«Самопоміч» 21,39 18,63 19,07 22,40 16,35 18,99 19,44
«Україна — єдина країна» 0,10 0,00 0,08 0,06 0,13 0,00 0,06
Правий сектор 3,79 3,12 2,90 3,98 3,73 3,56 3,53
Україна майбутнього 0,00 0,00 0,00 0,06 0,00 0,00 0,01
Ліберальна партія України 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00
Партія зелених України 0,10 0,08 0,00 0,31 0,00 0,00 0,09
«Зелена планета» 0,00 0,00 0,00 0,00 0,13 0,00 0,03
Блок Петра Порошенка 24,77 25,49 27,03 23,71 23,54 23,73 24,66
Сила і честь 0,00 0,00 0,16 0,06 0,07 0,00 0,05
Конгрес українських націоналістів 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,11 0,01
Сильна Україна 0,20 0,78 0,16 1,06 0,39 0,00 0,49
«Батьківщина» 3,68 2,42 3,46 2,92 2,88 3,13 3,04
Громадянська позиція(А.Гриценко) 5,32 5,07 6,52 6,41 7,65 6,26 6,29
Блок лівих сил України 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00
Громадянський рух України 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00 0,00
недійсні бюлетені 0,61 0,70 0,72 1,00 2,09 0,76 1,04

25 жовтня 2015 року — відбулися Місцеві вибори у Винниківській міській раді. У цих виборах новим міським головою став Володимир Квурт (Партія «Блок Петра Порошенка „Солідарність“») — 1 665 голосів (26,89 %); Богдан Шустер (Політична партія «Воля») — 1 618 голосів (26,13 %); Олег Матвіїшин (політична партія ДемАльянс (Демократичний альянс)) — 709 голосів (11,45 %); Сергій Уваров (самовисування) — 497 голосів (8,03 %). Решта кандидатів на посаду міської голови набрали меншу кількість голосів.[30]

У липні 2016 р. міжнародна археологічна експедиція знайшла докази трипільського поселення на горі Жупан поблизу Винників.[31]

Сакральні об'єкти

ред.

Згадка про церкву у Винниках датується 1515 роком. На місці дерев'яної церкви звели нову, завершення якої припадає на 1842. У сучасному місті функціонують 4 храми, що належать греко-католицькій, римо-католицькій та православній конфесіям. Місто є центром Винниківського протопресверіату УГКЦ[32].

  • Церква Івана Хрестителя (Лютеранська кірха, 1936) Лютеранська кірха була збудована у Винниках у 1930-х роках, а саме в 1933 року німецька громада розпочала будову свого храму й завершила в 1936 році. Головними натхненниками були винниківські німці Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Майнци та інші. Від 1946 року споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. 4 січня 1998 року після освячення, вона стала церквою греко-католицької громади і одержала сучасну назву.
  • Церква святих Володимира і Ольги (Винники). За ініціативи митрофорного протоієрея о. Михайла Романишина (6 травня 1940 — 3 квітня 2005) та групи однодумців у 1991 році у Винниках розпочалося будівництво храму УАПЦ Святих Володимира і Ольги. Автори проекту — архітектор М. Шпак, інженер — конструктор М. Шевчук та митець — кераміст, заслужений діяч мистецтв Тарас Левків. Архітектура — мурований хрестово-купольний храм із сімома куполами, дзвіниця надбрамна, триярусна. Продовжив справу будівництва й оздоблення храму протоієрей о. Василь Петрик. 29 липня 2001 року відбулося освячення новозбудованого храму.
  • Винниківський цвинтар. У Винниках знаходиться некрополь — старий міський цвинтар, де, зокрема, можна знайти поховання кінця XVIII — початку XIX століття.[33]
  • Старий Винниківський (німецький) цвинтар, що знаходиться в парку при вул. Сахарова. Некрополь діяв у 1785-1944 роках. Тут поховані винниківські німці, мешканці колонії Вайнберґен (Винники). На початку 1950-х років цвинтар був знищений.[34]
  • Єврейська синагога, знаходилася на місці будинку при сучасній вул. Франка, 46. Знищена була в часи німецької, а остаточне знищення відбулося в роки радянської окупації. До наших днів збереглися лише стіни колишньої божниці.
    •  
      Церква Воскресіння Господнього
    •  
      Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (Успіння Пресвятої Діви Марії)
    •  
      Церква Різдва святого Івана Хрестителя (колишня кірха)
    •  
      Церква Святих Володимира і Ольги
    •  
      Церква Святого Миколая у стані будівництва

    Культура та освіта

    ред.

    Дошкільна освіта

    ред.
    • Будинок дитячої та юнацької творчості (вул. Франка, 1).
    • Дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 156 (вул. Теліги, 2—А), розрахований на 45 місць. 28 вересня 2018 року відбувся чин освячення нового корпусу винниківського ДНЗ, який звершили владика Володимир, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ та владика Макарій, Митрополит Київський та усієї України УАПЦ, у співслужінні винниківських душпастирів різних конфесій[35].
    • Дошкільний навчальний заклад № 162 (вул. Теліги, 4), приміщення якого споруджене 1984 року та на той час було розраховане на 320 дітей. Заклад був обладнаний сучасними басейном, спортзалом (із повним комплектом спортивного інвентаря), стаціонарною пральнею, кухнею та ігровими майданчиками. На початку 2002 року садочок був закритий, а згодом приміщення перейшло підприємству «Сільбуд». Тоді це підприємство передало частину будівлі для функціонування загальноосвітньої школи «Берегиня», а іншу частину — ВНЗ «Галицький інститут». Відбулося реформування навчальних закладів і відтоді приміщення колишнього садочку стояло пусткою. Рішенням виконкому Винниківської міської ради від грудня 2015 року приміщення дитячої установи взято на баланс міста. З початку 2016 року у відновлення садочка Львівська міська рада інвестувала понад 40 млн. грн. 30 серпня 2018 року відбулося відкриття відновленого ДНЗ № 162, у якому після ремонту будуть навчатися близько 400 дітей. У закладі функціонуватиме 12 груп, із яких: три ясельні, три — молодшого віку, три — середнього, три — старшого[36].

    Середні загальноосвітні школи

    ред.

    Заклади культури

    ред.

    Адреса: вул. Шевченка, 5 Керівник: Вінярська Наталя Мирославівна

    • Культурний центр «Дозвілля»[37]

    Адреса: вул. Шевченка, 3 Керівник: Патер Ігор Михайлович

    Адреса: вул. Ринок, 1 Керівник: Харун Ярослав Йосипович

    Музей

    ред.
    Докладніше: Історико-краєзнавчий музей міста Винники
     
    Історико-краєзнавчий музей у Винниках

    Історико-краєзнавчий музей — створено рішенням Винниківської міської ради першого демократичного скликання в 1991 році. Постійно діючу експозицію відкрито 4 вересня 1994 року, а 1996 року музей отримав статус обласного.

    Бібліотеки

    ред.
    • Бібліотека-філія № 34 Центральної бібліотечної системи для дорослих м. Львова (вул. Галицька, 49)
    • Бібліотека-філія № 35 Центральної бібліотечної системи для дітей м. Львова (вул. Шевченка, 2)

    Періодичні видання

    ред.

    З часу відновлення Винниківського району у 1944 році виникла необхідність у друці періодичного видання, яке відображало б події в районі[38].

    18 серпня 1944—1959 роки — газета «Сталінським шляхом» («Радянське життя») Винниківського райвиконкому і райкому Компартії України та друкарня на вул. Леніна, 36 (тепер вул. Галицька). Директор друкарні — М. А. Гуманецький. Редакція газети — вул. Танкістів (тепер вул. Івасюка). Редактори газети: М. Александренко, Л. Єрмакова, А. Гіль, П. Рахубовський, С. Донченко, В. Балаханова, Ю. Марченко[38].

    Початковий тираж газети становив 1500 примірників, згодом, наприкінці свого існування (1959) — 2200 примірників. Великого значення редакція надавала популяризації постанов, рішень, розпоряджень КПРС та її районного комітету. Багато уваги приділялося повоєнній відбудові району, налагодженню виробництва[38].

    1952—1953 — виходила газета політвідділу Винниківського МТС під назвою «Сталінець», але її видання не було настільки поширеним, як видання «Радянського життя»[38].

    1950-ті — багатотиражка «Голос робітника» на Львівській тютюновій фабриці[38].

    1991 (січень) — за сприянням Винниківської міської ради було засновано газету «Винниківський вісник». Майже після 30-річної перерви у Винниках знову з'явилась газета. Видання очолювали: Ратушний, К. Нестеренко, Н. Савіцька, В. Гаврилів, Г. Мриглод, М. Паранчак, О. Кравчик, Г. Некрасова, Б. Бачинський, О. Дацій, Ю. Кухар, М. Вайда, Х. Мамчур[38].

    Спорт

    ред.
     
    УСТ «Дніпро» (Винники)
    • Наприкінці XIX століття на території Австро-Угорщини поширюється так званий «сокільський рух». Український «Сокіл» постав 11 лютого 1894 року у Львові. Метою товариства «Сокіл» — виховувати в українському народі єдність, народну силу й почуття честі шляхом плекання фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння праці у спільному гурті, дисципліну. Від 1908 року «Сокіл» поширив свою діяльність на всю Галичину: по містах виникли переважно руханкові філії «Сокіл», по селах — руханково-пожежні філії[39].
    • Початок XX ст — товариство «Сокіл» (організатор — о. Гірняк Григорій, голова — Омельян Влох).[39]
    • Перша футбольна команда — 1927 («Хмара») (проіснувала лише рік). Організатор — В. Дмитерко. 1928 року створено польське спортивне товариство «Зоря» та команду «Сокіл» при читальні товариства «Просвіта», до складу якої увійшли гравці команди «Хмара»[39].
    • 1929 — Український робітничий спортивний клуб. Організатор — Юліан Кметь. 1930 — УСТ «Дніпро». Одним із ініціаторів був Стефан Нич. Інженер Ілля Ілляшевський — президент УСТ «Дніпро», Григорій Вільчикський — господар футбольного клубу[39].
    • Влада міста виділила для спортсменів Українського спортивного товариства «Дніпро» поле між теперішніми вулицями Стрілецькою і Кривою. Члени УСТ «Дніпро», окрім футболу (копаний м'яч), займалися волейболом (відбиванка), баскетболом (кошиківка), плаванням, легкою атлетикою, лещатарством (лижним спортом), катанням на санках (совгах). Тренували молодь гімназисти. які навчались у Львові[39].
    • 29 серпня 1943 року у Львові в басейні на Замарстинові відбулись «Крайові плавацькі першенства». Перше місце на дистанції 100 м горілиць виборола винниківчанка Ірина Готь (до шлюбу Лема) і отримала звання «Мистець краю на 1943», пам'ятну грамоту і медаль[39].
    • 1940 на основі польської та української футбольних команд при ЛТФ створено ФК «Харчовик». Під час війни вона розпалася і була відроджена у 1947 році (Юліан Кметь та Богдан Маркевич). 1949 року ФК «Харчовик» (Винники) виборов перше чемпінське місце у першості Львівської області з футболу[39].
    • 1949 (як ФК «Більшовик» Винники), 1951 і 1952 (як ФК «Харчовик» Винники) винниківчани виступали в любительському чемпіонаті УРСР серед колективів фізкультури (4, 5 і 9 зони, де зібралися команди переважно Заходу України). 1949 — 4 місце (9 зона), 1951 — 6 місце (5 зона), 1952 — 11 місце (4 зона). 1953 року команда брала участь у Кубку УРСР під назвою «Прапор»[39].
    • 1940—1950-ті — легкоатлетична секція[39].
    • 1954 — завершено будівництво нового стадіону по вул. Спортовій (за польської окупації там знаходилося польське спортивне товариство). 1958 — дитяча футбольна школа при ЛТФ (Маркевич Богдан Дмитрович)[39].
    • 1960 — футбольний клуб «Авангард» Винники чемпіон Львівської області (Маркевич Богдан Дмитрович). 1960 — матчі «Авангард» Винники — «Нафтовик» Дрогобич за «путівку» до класу Б «Україна» (винниківці програли з рахунками 2:0 і 3:0)[39].
    • 1964 — юнацька футбольна команда «Авангард» чемпіон Львівської області серед юніорів[39].
    • 1970 — футбольний клуб «Харчовик» Винники — чемпіон м. Львова. 1972 — футбольний клуб «Харчовик» Винники володар кубка м. Львова (тренер Богдан Колодій). 1976 — футбольний клуб «Харчовик» Винники чемпіон УРСР серед команд харчової промисловості[39].
    • 1979 —1980 — футбольний клуб «Жупан» та дитяча футбольна команда «Жупан» при ЛТФ (припинили існування наприкінці 1990-х). 1990 — започатковано проведення міжнародного юнацького турніру з футболу на приз Карла Мікльоша. 1995 — футбольний клуб «Жупан» (Винники) — чемпіон м. Львова. 1996 і 1997 — футбольний клуб «Жупан» Винники бронзовий призер м. Львова[39].
    • 2003 (червень) — заснована дитяча футбольна школа Мирона Маркевича «Рух» (директор Юрій Гданський). Тренери: Роман Гданський, Ігор Дідик, Маркіян Шкраба, Олег Леган[39].
    • 2009 — заснована доросла футбольна команда Рух (Винники) (президент Григорій Козловський). Тренер — Роман Гданський. Чемпіон Львівської області — 2012, 2013, 2014, 2015 Володар кубка Львівської області — 2012, 2014, 2015 Володар суперкубка Львівської області — 2013 Переможець турніру пам'яті Ернеста Юста — 2012, 2013, 2014[39].
    • 2013 (жовтень) — футбольний клуб Рух (Винники) срібний призер першості України з футболу серед аматорів та Другої Ліги. 17 листопада 2013 року — у приміщенні КЦ «Дозвілля» відбулося нагородження чемпіонів і володарів Суперкубка Львівської області гравців ФК «Рух». 17 жовтня 2014 р — футбольний клуб Рух (Винники) вперше у своїй історії став чемпіоном України з футболу серед аматорських команд. 2015 (вересень) — футбольний клуб Рух (Винники) срібний призер першості України з футболу серед аматорів[39].
    • ДЮСШ «Тризуб», у якій серед різних видів спорту успішно розвивається вільна боротьба. 1970-ті (середина) — ДЮСШ «Тризуб» (тренери: Богдан Білоус, Василь Родич, Роман Проців, Андрій Корсун). Директор — Едуард Левицький[39].
    • Мотоспорт у Винниках має давні і славні традиції, а його розквіт припадає на кінець 1950–1980-ті 1958/1959 — першість Львівської області з мотокросу. Мототраса — Винниківське озеро — кар'єр «Пісковня» — Чортові скелі — Винниківське озеро. Видатні мотогонщики-винниківчани: Віктор Вінцкевич (нар. 1939), Андрій Шемечко (нар.1946), Зенон Оприск (нар. 1949), Володимир Гундяк (нар.19.07.1947), Любомир Романишин (нар. 1951), Володимир Ціж (нар. 1951) та інші. 1964 року на мототрасі «Майорівка» у Винниківському лісі проходили етапи чемпіонату СРСР, України, ранги кубка Європи. 2010 — мотоклуб «Драйв»[39].

    Медичні заклади

    ред.

    Пам'ятники міста

    ред.

    Пам'ятники Винників список:

    Меморіальні, пам'ятні таблиці

    ред.

    Історичні об'єкти

    ред.

    Відомі люди

    ред.

    Власники Винників

    ред.

    Видатні винниківчани

    ред.

    Видатні винниківчани, поховані у Винниках

    ред.
    • Баран Петро — український священник, діяч «Просвіти», багатолітній парох у Винниках[33].
    • Білоус Богдан Дмитрович (1949—1994) — майстер спорту з вільної боротьби та самбо, багаторазовий переможець і призер першостей України та СРСР[33].
    • Богонюк Василь (1894—1965) — священник УГКЦ, доктор і його дружина Олена (1899—1976)[33].
    • Гірняк Григорій — один із визначних представників галицького духовенства, довголітній парох, декан у Винниках, член Архиєпархіяльного церковного суду, парох-консультант Митрополичого Ординаріяту, член управи священицького вдово-сиротинського фонду, почесний радник Митрополичої Консисторії. У громадському житті — член Повітової ради, один із засновників та активних діячів винниківської читальні товариства «Просвіта»[33].
    • Гуглевич Аркадій (1876—1961) — священник УГКЦ, громадський діяч, в'язень більшовицьких таборів[33].
    • Гуглевич Данило (1909, біля Добромиля, Польща — 1983, м. Винники) — священник УГКЦ, в'язень більшовицьких таборів (2 жовтня 1945—1955)[33].
    • Зубрицький Гнат — учасник національно-визвольних змагань 1918—1921 років, педагог.[33].
    • Йона Ярослав — стрілець УГА (з 1 січня 1919), козак 3-ї Залізної дивізії стрілецької Армії УНР[67].
    • Калитовський Іван — відомий винниківський лікар, патріот України[33].
    • Керницький Михайло (1896—1979) — краєзнавець, вчитель історії, громадсько-політичний діяч[33].
    • Кипріян Богдан — член ОУН, редактор самописного ілюстрованого журналу для дітей «Дитячий шлях», що виходив у Винниках у 1934—1935 роках. Рідний брат Мирона Кипріяна[33].
    • Кияк Григорій — видатний вчений і педагог у галузі аграрної науки, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент Академії наук УРСР, заслужений діяч наук УРСР, завідувач кафедри рослинництва і луківництва (1947—1987).
    • Липа Іван — український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар, керуючий управлінням культури і віровизнання УНР та міністр охорони здоров'я в уряді УНР[33].
    • Лиско Володимир — священник УГКЦ, релігійний і громадський діяч[33].
    • Любич-Парахоняк Олександра(1892—1977) — відома світова оперна співачка[33].
    • Маркевич Богдан — український футбольний тренер; грав за команди «Дніпро», «Харчовик» і «Жупан» (усі — Винники); працював тренером у командах «Жупан» (Винники) та «Світанок» (Львів), наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років був тренером-селекціонером львівських «Карпат»; почесний громадянин Винник[33].
    • Нагляк Яків (1889—1959) — доктор, старшина австрійської армії під час першої світової війни, січовий стрілець[33].
    • Осташевська Теофілія (Лиско)  — дружина отця Осташевського Йосипа (1890—1948) — видатного діяча УГКЦ, декана Винниківського (1927—1945), пароха с. Підберізці (з 1927). Могила має незвичний напис: «В пам'ять родини Осташевських». Поховано там лише Теофілію Осташевську, а о. Йосифу Осташевському (помер у Харківській тюрмі), Володимиру і Мирославу Осташевським (синам, які загинули в 1944 році по дорозі фронт) не судилося мати власних могил[33].
    • Підлісецький Володимир — січовий стрілець, підхорунжий УГА, керівник Листопадового чину у Винниках у 1918 році[33].
    • Полєк Микола — професор-філолог львівської гімназії, займався науковою роботою, вивчав побут римлян і греків, українською мовою видав підручник «З побуту римлян і греків» для гімназій[33].
    • Сенчишин Ганна Михайлівна (26 лютого 1935, c. Глуховичі — 19 грудня 2014, м. Винники) — культурний і громадський діяч Винник[68].
    • Сидурко Василь (1891—1959) — скульптор першого на Україні пам'ятника січовим стрільцям у Винниках та його дружина Карія (1891—1958)[33].
    • Слота Зеновій (1 січня 1922, с. Шили — 18 березня 2011, м. Винники) — громадський діяч, член Секретаріату та один з ініціаторів створення Львівського обласного об'єднання ветеранів Другої світової війни[69]. Працював директором шкіл Новосільського району на Тернопільщині, а потім у школах Винниківського району — у селі Чишки та у Винниках. За сумлінну багаторічну педагогічну працю був нагороджений значком «Відмінник народної освіти» та грамотою облвно, а також нагороджений орденами «Велика Вітчизняна війна» І ступеня, «За мужність» і «За заслуги» III ступеня та медалями[70]. Почесний громадчнин Винник[33].
    • Федюк Микола — маляр-реаліст, живописець, графік і педагог та його дружина Меланія(1898—1979)[33].
    • Хома Володимир — член ради суспільно-культурного товариства «Надсяння»; відзначився в урочистих подіях присвячених 150-річчю народження Т. Г. Шевченка (у музеї Т. Шевченка в Каневі досі зберігається незвичний «золотий вінок» авторства В. Хоми).
    • Чеславський Михайло Степанович (1921—2003) — видатний педагог, багатолітній директор СШ № 29 і його дружина Лідія (1922—2008).[33]

    Почесні громадяни Винник

    ред.

    1996

    1997

    1998

    • Козак Ярослав Дмитрович (посмертно) — активний учасник громадського життя міста[71].
    • Мороз Володимир (1913—1996) — український греко-католицький священник, в'язень сталінських концтаборів, Почесний громадянин Винник (посмертно)[71].

    1999

    2000-і

    • Богуш Стефанія Миколаївна (нар. 11 липня 1935) — активний діяч «Просвіти»[71].
    • Кипріян Мирон — головний художник театру ім. М. Заньковецької, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат премії ім. В. Клеха (США)[71].
    • Кітура Марія-Зеновія Едуардівна (1925—2015) — активний учасник громадського життя міста[71].
    • Косар Дмитро Михайлович (нар. 8 листопада 1929) — активний діяч «Просвіти»[71].
    • Маркевич Богдан (1925—2002) — український футбольний тренер[71].
    • Пивовар Любомира Кирилівна (нар. 20 липня 1925) — активний учасник громадського життя міста[71].
    • Покусінський Йосип Васильович (1920—2014) — воїн УПА, в'язень більшовицько-російських концтаборів[71].
    • Сапеляк Ярослав Михайлович (нар. 11 січня 1935) — активний діяч «Просвіти»[71].

    2011

    • Возницький Борис  — український музейний діяч та мистецтвознавець[71].
    • Грабовецький Володимир  — двічі відмінник освіти України, почесний професор кафедри країнознавства Українського державного університету, почесний доктор Ужгородського національного університету, почесний професор Прикарпатського національного університету, народний історик Прикарпаття, нагороджений 35 урядовими та громадськими грамотами і дипломами, урядовими орденами та медалями[71].

    2012

    2014

    • Баран Петро Семенович(посмертно) — український священник, діяч «Просвіти», багатолітній парох у Винниках[73].
    • Керницький Михайло (посмертно) — краєзнавець, вчитель історії, громадсько-політичний діяч[73].
    • Гнида Володимир Михайлович (нар. 1919, м. Винники) — воїн дивізії «Галичина», в'язень сталінських концтаборів, багатолітній паламар у Святовоскресенському храмі Винник[73].
    • Янда Олег Йосифович, Богонос Юрій Богданович, Волощук Ростислав Романович — учасники АТО[73].

    2015

    • Паньків Петро — священник УГКЦ[74].
    • Петрик Василь — священник УАПЦ[74].

    2016

    2017

    • Тинкалюк Микола — фотомайстер, художник Міжнародної федерації фотомистецтва, член Національної спілки фотохудожників України.
    • Ігор (Ян) Ігнатович (нар. 1952) — канадець українського походження, бабця, дідусь і мама якого мешкали у Винниках. Підприємець, меценат, громадський діяч, продюсер першої англомовної художньої стрічки «Гіркі жнива» (робоча назва «Врожай диявола»), в основу якої лягли трагічні події в Україні початку 20 століття — Голодомор 1932—1933 рр.[75].

    2018

    • Скорик Мирослав — композитор, Герой України, Народний артист України, іменем якого названо і відкрито першу в Україні Концертну залу на базі місцевої СЗШ № 29.
    • Годунько Йосиф — винниківчанин, освітян, митець[76].

    2019

    Слуга Божий Католицької Церкви

    ред.

    Фльорко Юзеф (пол. Józef Florko; 8 травня 1915, м. Винники — квітень1945, транзитний концтабір Берґен-Бельзен у провінції Гановер (нині — Нижня Саксонія, Німеччина) — польський римо-католицький священник, Слуга Божий Католицької Церкви.[80]

    Міські голови Винників

    ред.

    Починаючи з жовтня 2020 року міські голови Винник більше не обираються, оскільки місто увійшло до складу Львівської міської громади.

    Урочисті дні у Винниках

    ред.

    Галерея

    ред.

    Примітки

    ред.
    1. ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
    2. ↑ Прогноз погоди в місті Винники. weather.in.ua. Погода в Україні. Процитовано 9 червня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
    3. ↑ Байцар А. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання… — С. 92.
    4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Байцар А. До Дня міста: Літопис Винник (част. І). plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 9 червня 2022.
    5. ↑ а б Байцар А. Літопис Винник (Част. II). plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 9 червня 2022.
    6. ↑ а б Байцар А. (27 лютого 2014). Географія населення м. Винники (Част. II). plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 20 листопада 2020.
    7. ↑ Географія населення м. Винники (Част.II). - Винники Plus. web.archive.org. 6 листопада 2019. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 1 червня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
    8. ↑ Пресслужба, ЛМР (22.08.2023). Винникам – 671 рік (українською) . Процитовано 2024.
    9. ↑ Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
    10. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
    11. ↑ Демографія населених пунктів України. datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 3 листопада 2023.
    12. ↑ а б в г д е ж и к л м н Байцар А. (27 лютого 2014). Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини (XX-XXI ст.). plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 29 грудня 2015.
    13. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 17 października 1933 r. o podniesieniu gminy Winniki w powiecie i województwie lwowskiem do rzędu miast, rządzących się ustawą z dnia 13 marca 1889 r. (пол.)
    14. ↑ https://galinfo.com.ua/news/u_vynnykah_arheology_doslidzhuyut_kulturu_liychastogo_posudu_388460.html
    15. ↑ Тимець І. Таємниці тютюнової фабрики. — Львів: Мульти АРТ, 2005. — 183 с.
    16. ↑ Байцар А. Винниківщина в роки Хмельниччини (1648—1657 р.) Част. I. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 9 червня 2022.
    17. ↑ ref>Байцар А. Винниківщина в роки Хмельниччини (1648—1657 р). Част. II. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 9 червня 2022.
    18. ↑ а б в г д е Байцар А. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання… — С. 16.
    19. ↑ Байцар Андрій Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання… — С. 18.
    20. ↑ а б в г д е ж и к л м н Байцар А. Літопис Винник // Винниківський вісник. — № 437-438. — 2013. — серпень.
    21. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 18 marca 1933 r. o zmianie granic miasta Winnik w powiecie i województwie lwowskiem // Dziennik Ustaw. — 1933. — nr 22. — poz. 183. (пол.)
    22. ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939 = Ethnic groups of the South-Western Ukraine (Halyčyna-Galicia) 1.1.1939 : нац. статистика Галичини / Володимир Кубійович; vorwort G. Stadtmuller. — Wiesbaden : Harrassowitz, 1983. — С. 47, 120.
    23. ↑ а б в Байцар А. Вересень 1939 р. Винники. Початок II Світової війни [Архівовано 19 вересня 2018 у Wayback Machine.]
    24. ↑ а б в Байцар А. 19-22 вересня 1939 р. Винники. Хронологія подій [Архівовано 19 вересня 2018 у Wayback Machine.]
    25. ↑ Історія з грифом «Секретно»: Радянський «бліцкриг» 1939 року. Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 22 вересня 2018.
    26. ↑ а б Байцар Андрій Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання… — С. 43.
    27. ↑ а б Байцар Андрій Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання… — С. 44.
    28. ↑ ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія — ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 25 січня 2016.
    29. ↑ Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС "Вибори народних депутатів України 2014". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 січня 2016.
    30. ↑ ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС "Місцеві вибори 2015". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 лютого 2016.
    31. ↑ Під Львовом знайшли залищки трипільської культури. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
    32. ↑ Львівська Архиєпархія. ugcc.lviv.ua. Українська греко-католицька церква. Процитовано 9 червня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
    33. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Байцар А. Винниківський некрополь. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019.
    34. ↑ Байцар А. Німецький (австрійський) цвинтар у Винниках. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019.
    35. ↑ Владика Володимир освятив дошкільний навчальний заклад у Винниках // Мета — жовтень 2018. — № 8 (146). — С. 3.
    36. ↑ Романа Куць (8 червня 2017). У Винниках за кошти місцевого бюджету Львова відновлюють садок № 162. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 9 червня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
    37. ↑ Офіційний сайт центру. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 21 липня 2012.
    38. ↑ а б в г д е Байцар А.Культура Винник (історія та сучасність) [Архівовано 28 січня 2016 у Wayback Machine.]
    39. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Байцар А. Медицина, спорт і відпочинок у Винниках (історія та сучасність) [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
    40. ↑ Байцар А. Історія хреста на Розлавці [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.]
    41. ↑ а б в г д Байцар А. Меморіальні дошки Винник. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 20 січня 2014.
    42. ↑ а б в Байцар А. Перші відомі володарі Винник — українці і німці. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 5 листопада 2019.
    43. ↑ а б в г Байцар А. Володарі Винник (частина I). plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 5 листопада 2019.
    44. ↑ Байцар А. Стародавній український шляхетний рід Лагодовських і Винники. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 5 листопада 2019.
    45. ↑ Байцар А. Український шляхетний рід Замойських у Винниках. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2015. Процитовано 5 листопада 2019.
    46. ↑ Байцар А. Спольщений український шляхетський рід Тарло у Винниках. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 5 листопада 2019.
    47. ↑ Байцар А. Українсько-польський рід Потоцьких і Винники. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 5 листопада 2019.
    48. ↑ Байцар А. Самуель Гловінський, орден Піарів і Винники. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 5 листопада 2019.
    49. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання… — С. 88.
    50. ↑ Байцар Андрій. Винниківчани в лавах ОУН-УПА. // Винниківський вісник. — № 422—423. — січень-лютий 2013.
    51. ↑ а б Байцар А. Видатні винниківчани: Домазар Зенон (Зиновій) і Винників Наталя — провідні діячі ОУН. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019.
    52. ↑ Байцар А. Видатні винниківчани: Підлісецький Володимир і Голіян Володимир — творці Листопадового чину у Винниках. plus.lviv.ua. Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 6 листопада 2019.
    53. ↑ Байцар А. Видатні винниківчани. Антін Домазар — військовий та громадський діяч, стрілець УГА [Архівовано 14 травня 2019 у Wayback Machine.]
    54. ↑ Байцар А. Видатні винниківчани. Дмитерко Юліан — учасник українського визвольного руху [Архівовано 14 травня 2019 у Wayback Machine.]
    55. ↑ Відомий польський філософ Станіслав Дунін-Борковський — уродженець Винник. Архів оригіналу за 3 липня 2014. Процитовано 10 червня 2014.
    56. ↑ Байцар А. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. — Винники, Львів : ЗУКЦ, 2017. — С. 76.
    57. ↑ Байцар А. Видатні винниківчани: Златокудр Іван [Архівовано 6 листопада 2019 у Wayback Machine.]
    58. ↑ Байцар А. Забуті імена: Калинович Володимир Сидорович — видатний винниківчанин [Архівовано 2 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
    59. ↑ Байцар А.. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — С. 94.
    60. ↑ Байцар А. Забуті імена: Козак Михайло [Архівовано 6 листопада 2019 у Wayback Machine.]
    61. ↑ а б Байцар А. Забуті імена: Антон Лауб і Вільгельм Шмідт. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019.
    62. ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — Київ : Темпора, 1970. — 260 с. — ISBN 966-8201-26-4.
    63. ↑ Байцар А. Винниківчани в лавах ОУН-УПА // Винниківський вісник № 422—423, січень-лютий 2013
    64. ↑ Байцар А. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.
    65. ↑ Байцар А. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — С. 135.
    66. ↑ а б Байцар А. Забуті імена: Щуровський Володимир та Щуровський Євген. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 17 листопада 2015.
    67. ↑ "Байцар А." Винниківчани брати Йони — борці за Україну [Архівовано 9 грудня 2020 у Wayback Machine.]
    68. ↑ Байцар А. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — С. 133.
    69. ↑ Слота Зеновій Павлович. Архів оригіналу за 9 березня 2014. Процитовано 9 березня 2014.
    70. ↑ Во Львове наградили 50 ветеранов национально-освободительной борьбы. Архів оригіналу за 9 березня 2014. Процитовано 9 березня 2014. (рос.)
    71. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Байцар А. Почесні громадяни Винник (дещо з історії) [Архівовано 12 грудня 2020 у Wayback Machine.]
    72. ↑ а б "Байцар А." Тарас Кияк і Мирон Маркевич — Почесні громадяни Винник (Відео) [Архівовано 9 грудня 2020 у Wayback Machine.]
    73. ↑ а б в г "Байцар А." У Винниках вшановували нових почесних громадян міста [Архівовано 2014-10-06 у Wayback Machine.]
    74. ↑ а б "Байцар А." Винники: Науково-популярне краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
    75. ↑ а б "Байцар А." Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — С. 150.
    76. ↑ Байцар А. До дня м. Винники (Львівщина). Винники у незалежній Україні (хронологія подій) [Архівовано 6 серпня 2019 у Wayback Machine.]
    77. ↑ Богдан Тихолоз став почесним громадянином Винників. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 21 вересня 2019.
    78. ↑ Богдана Тихолоза нагородили званням «Почесний громадянин Винник». Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 21 вересня 2019.
    79. ↑ Український боксер Андрій Котельник став почесним громадянином Винник. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 21 вересня 2019.
    80. ↑ "Байцар А." Слуга Божий Католицької Церкви Юзеф Фльорко — уродженець Винник [Архівовано 10 грудня 2020 у Wayback Machine.]
    81. ↑ Міський голова м. Винники — Квурт Володимир Леонідович. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 30 березня 2021.

    Джерела

    ред.
    • Байцар А. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів; Винники, 2012. — 88 с.
    • Байцар А. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів; Винники: Друксервіс, 2015. — 100 с.
    • Байцар А. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
    • Байцар А. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
    • Байцар А. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. — 640 с.
    • Байцар А.Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. — 420 с.
    • Байцар А. Винники у Незалежній Україні // Винниківський вісник. — № 449 — № 450, січень 2014.
    • Байцар А. Пам'ятники Винник. Пам'ятник Тарасу Шевченкові (1913 р.) // Винниківський вісник. — № 452. — 28 лютого 2014.
    • Байцар А. Пам'ятники Винник. Пам'ятник Іванові Франку (1956 р.). Пам'ятник Іванові Огієнку (2010 р.). // Винниківський вісник № 461-№ 462, 2 липня 2014.
    • Байцар А. Старий винниківський цвинтар: історія та сучасність. // Винниківський вісник. — № 467-468. — 24 вересня. 2014.
    • Байцар А. Почесні громадяни Винник (продовження) // Винниківський вісник. — № 472-473. — 20 листопада. 2014.
    • Байцар А. Фігури Божої матері та Хрести процесійні у Винниках // Винниківський вісник. — № 476-477. — 29 грудня. 2014.
    • Байцар А. Літопис Винник // Винниківський вісник. — № 437—438. — серпень 2013.
    • Байцар А. Іван Липа творив у Винниках. Тут він залишився назавжди // Винниківський вісник. — № 378-379. — 28 лютого 2010.
    • Байцар А. Винники — «Мала Швейцарія» // Винниківський вісник. — № 382-383. — 21 квітня 2011.
    • Байцар А. Будитель Галицької України Руси // Винниківський вісник. — № 384-385. — травень — червень 2011.
    • Байцар А. Як у Винниківському краї Січові стрільці здобували Незалежність України // Винниківський вісник. — № 387–389. — серпень 2011.
    • Байцар А. Євген Врецьона — побратим Коновальця і Бандери // Винниківський вісник. — № 389 — № 390. — вересень 2011.
    • Байцар А. Географія рекреаційно-туристичних ресурсів м. Винники// Географія і туризм: міжнародні виклики українському туризму. Матеріали V Міжнародної наукової конференції. — Львів: 2011. — С. 12-15.
    • Байцар А. Історія винниківських німців// Винниківський вісник. — № 398-399. — грудень 2011.
    • Байцар А. Родина українських патріотів Раків у Винниках// Винниківський вісник. — № 398 — 399. — грудень 2011.
    • Байцар А. Винниківська залізниця: історія і сучасність// Винниківський вісник. — № 407. — квітень — травень 2012.
    • Байцар А. У с. Млинівці (біля Винниківського озера) селяни підтримували загони Богдана Хмельницького… // Винниківський вісник. — № 412-413. — серпень 2012.
    • Байцар А. Географія німецьких поселень у Винниках (в контексті розвитку етнокультурного туризму) // Географія і туризм: національний та міжнародний досвід. Матеріали VI Міжнародної наукової конференції. — Львів: 2012. — С. 33-38.
    • Байцар А., Байцар Н. Релігійний туризм і паломництво в м. Винники // Географія і туризм: національний та міжнародний досвід. Матеріали VI Міжнародної наукової конференції. — Львів: 2012. — С. 38-44.
    • Байцар А., Байцар Н. Сучасний стан і перспективи розвитку рекреаційно-туристичних ресурсів м. Винники Львівської області. // Вісник Львівського університету. Серія міжнародних відносин. Вип. 29. Частина І. — Львів: 2012. — С. 3-7.
    • Байцар А. Географія німецьких поселень у Винниках (в контексті розвитку етнокультурного туризму) // Вісник Львівського університету. Серія географ. Вип. 43. Частина І. — Львів: 2013. — С. 11-16.
    • Байцар А., Байцар Н. Сакральний туризм у м. Винниках // Вісник Львівського університету. Серія географ. Вип. 43. Частина І. — Львів: 2013. — С. 119—124.
    • Байцар А. Винниківчани в лавах ОУН-УПА. // Винниківський вісник. — № 422-423. — січень — лютий 2013.
    • Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності // Винниківський вісник № 444-445, листопад — грудень 2013 Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності (продовження) // Винниківський вісник № 446—447. — 2013. — 31 грудня.
    • Байцар А. Почесні громадяни Винник // Винниківський вісник. — № 470-471. — 31 жовтня 2014.
    • Бокало О. Два дерев’яні млини XX ст. / О. О. Бокало // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Львів, 2008. — С. 219–230.
    • Винники // Винниківський історико-краєзнавчий музей. — 36 c.
    • Винники // Галицька брама. — Львів, 2008. — № 5—6, травень — червень. — 32 c.
    • Винники, Звенигород, Унів та довкільні села. Історично-мемуарний збірник / Влох Михайло. — Чикаго, 1970. — 529 с.
    • Винничук Ю. Легенди Винників. — Львів : Піраміда, 2010. — 42 с.
    • Гавінський А. Пам'ятка культури лійчастого посуду Винники-Лисівка: дослідження 1963 року [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] / А. Гавінський // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — 2012. — Вип. 16. — С. 431-447.
    • Галич Г., Наконечний Д. Львівська тютюнова фабрика. Історичний нарис. — Львів, 1968. — 76 с.
    • Геренчук К. Природа Львівської області. — Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 1972. — 149 с.
    • Грабовецький В. Історія встановлення першого скульптурного пам'ятника Тарасові Шевченкові у Винниках в Україні і у світі 1913 р. та вшанування Кобзаря. До 100-річчя воздвиження першого скульптурного монументу Кобзаря. — Івано-Франківськ, 2012. — 250 с.
    • Грабовецький В. Мої незабутні Винники в літописі та ілюстраціях: За спогадами минулих літ. — Івано-Франківськ : Івано-Франківський історико-меморіальний музей Олекси Довбуша, 2011. — 284 с.
    • Терський С. В. З далекого минулого княжих Винник під Львовом // Наукові записки Львівського історичного музею. — Вип. 2—3. — Львів, 1994. — С. 22—38.
    • Терський С. В. Винники // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — С. 359—362. — ISBN 978-966-7007-68-8.
    • Тимець І.  — Львів : Мульти АРТ, 2005. — 183 с.
    • Тимець І. До історії тютюнової фабрики / Ігор Тимець // Галицька брама. — 2008. — № 5—6 (161–162). — С. 24–28.
    • Чорновол І. Історія Пустомитівського району в контексті регіональної історії Галичини [Архівовано 8 січня 2021 у Wayback Machine.]
    • Krasny Piotr Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury. — Drukarnia narodowa, 1996. — Т. 4. — 211 s., 402 il. seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
    • Winniki, 2, wś, pow. lwowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 561. (пол.)

    Посилання

    ред.
     
    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Винники
      Зовнішні відеофайли
      Винники — 1991
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Винники&oldid=44221801
      NODES
    eth 1
    News 1