Ірла́ндці (ірл. Éireannaigh) — кельтський народ, основне населення острову Ірландія, поділеного між державою Ірландією та Великою Британією. Попри невелике населення острова, всього у світі близько 80 млн осіб заявляють про своє ірландське походження.[1]

Ірландці
СамоназваÉireannaigh
Кількістьпонад 8 млн осіб
80 млн заявляють про ірландське походження[1]
АреалІрландія Ірландія
~ 3,9 млн осіб
Велика Британія Велика Британія~ 14 млн осіб
США США~ 40 млн осіб
Канада Канада~ 4,5 млн осіб
Австралія Австралія~ 7 млн осіб
Аргентина Аргентина~ 1 млн осіб
Расаєвропеоїди
Близькі дошотландці, менці
Входить докельти
Мова
Релігіякатолики

Чисельність і країни проживання

ред.

Загальна чисельність ірландців — понад 8 мільйонів осіб, з них тільки менше половини (близько 3,7 мільйонів осіб) у Ірландії. У Ольстері (Велика Британія) ірландців — близько 2,5 млн осіб.

Найбільші ірландські діаспори — в США близько 36,5 млн осіб, Канаді понад 4,3 млн осіб, в Австралії близько 1,9 млн осіб.

Історія

ред.
Докладніше: Історія Ірландії

Не збереглися відомості про самоназву неолітичного народу сучасних теренів ірландців Ньюгрейндж та Кейдські полякам'яну добу). Доіндоєвропейське населення маловідоме. Відома назва провінції Манстер — Мума не пояснюється кельтською мовою, тому вважають, що в цьому зберігається етнонім ранніх жителів острова Ірландії. Тільки до початку нашої ери Смарагдовий острів був повністю заселений кельтами. Ірландська середньовічна література, містить величезну кількість міфічних і легендарних відомостей про різні хвилі мігрантів: Фомори, Фір Болги, племена Дану і т. ін.. Відповідно до міфології остання хвиля прибульців — мілезіанці, прибула під проводом Міля з Іберійського півострова.

Сучасним дослідникам відомі сліди в Ірландії археологічних культур: гальштатської, латенської.

Деякі вчені вважають, що кельтомовний народ ірландців походить від землеробів із Середземномор'я, які знищили найдавніше населення Смарагдового острову, а також скотарів з Причорномор'я[2][3]. 4000 років тому склалися основні характеристики «острівного» (відмінного від галльського) геному кельтів — і ірландського народу[2][3]. Отже етнічну основу ірландської нації складають кельтські племена ґелів, що за декілька століть прийшли в Ірландію з Причорномор'я[2][3].

Ірландія не була завойована римлянами, в першій половині I тисячоліття до н. е., але її населення перебувало під сильним впливом римської культури. Результатом цього впливу стало прийняття предками ірландців християнства у V столітті. Від цього часу тут утворюються ранньофеодальні держави, які сприяли розвитку і становленню ірландської нації.

У ХІІ столітті на острів висаджуються англійські завойовники, і відразу ж починається тривалий період колоніального загарбання ірландців.

Після придушення антианглійського повстання у 1641 році англійська колонізація пожорсткішала. Однак ірландці захистили національні свідомість і культуру, процес за відродження яких активно починається у XVII—XIX століттях.

 
Ірландці XVI ст.

З часу «картопляних» голодоморів (основна сільсько-господарська культура) 18451849 рр. починається активна еміграція ірландців за океан, яка особлива посилилася на початку XX століття (див. «Великий голод в Ірландії»).

 
Малюнок Альбрехта Дюрера з ірландськими наймитами Європи, 1521 р.

У 1919—1921 роках в Ірландії триває визвольна громадянська війна, що мала наслідком автономізацію Ірландії (крім Північної Ірландії), аж до відокремлення Ірландії в 1949 році в окрему державу. У ній боротьба за відокремлення від Великої Британії на чолі з ІРА (Ірландська Республіканська Армія) відтоді не припиняється, то розпалюючись, то притлумлюючись.

 
Президент США Барак Обама святкує День святого Патрика в ірландському пабі

У XX ст. терени проживання ірландського етносу були політично розділені, більша частина острова увійшла до складу Ірландської Республіки, а частина Ольстера (за винятком графств Донегол, Ферманах і Монахан) була залишена у складі Сполученого Королівства. У цій частині Ольстера англійська колонізація проводилася інакше, земельні наділи роздавалися дрібним фермерам англійського та шотландського походження, що призвело до того, що в процентному відношенні число колоністів-протестантів перевищило число ірландців-католиків. Ірландці Ольстера вели тривалу визвольну боротьбу проти англійського уряду, не уникаючи терористичних методів. Напруга протистояння в Ольстері стала спадати тільки у кінці XX століття.

Ірландська культура має помітний вплив на масову загальносвітову культуру. Цьому сприяє американський кінематограф, що охоче порушує теми, пов'язані з Ірландією. У багатьох країнах відзначають день Святого Патрика, жанр «фентезі» ввібрав у себе багато з ірландської міфології, танцювальна та музична культура ірландців широко відомі. Серед людей, котрі серйозно захоплюються ірландською культурою, з'явився термін «кельтоманії».

Що стосується ірландської мови, то нею вільно володіє тільки близько 20 % жителів Ірландії. Домінує колонізаторська англійська мова. Рідною ірландська мова є тільки для невеликої кількості уродженців Гелтахтів (гельськомовних районів на західних околицях країни). Більшість носіїв ірландської мови — містяни, які засвоїли її свідомо у зрілому віці. Гелтахти не є єдиним масивом, і в кожному з них вживаються вельми відмінні одні від одних діалекти. Близько 40 % ірландців з материнською гельською мовою проживає в графстві Голуей, 25 % — у графстві Донегол, 15 % — у графстві Мейо, 10 % — у графстві Кері.

Існує стандартизована літературна мова «кайдон». Словниковий запас якої сформований на основі конаутських діалектів. Однак у кайдона є одна особливість: мова не має стандартної форми вимови. Тому носії літературної мови можуть мати манстерську, конаутську або ольстерську вимову залежно від того, на якій основі поставлена ​​вимова конкретного носія мови, однаково написаний текст вимовляється по-різному.

Католицька конфесія є визначальною для ірландців. Протягом тривалого часу приналежність до католицької церкви була однією з форм пасивного опору англійським загарбникам, котрі належать до протестантизму. Тому навіть сьогодні ірландець, який сповідує іншу конфесію, здається екзотичним.

Ірландці протягом 2-ї половини XX століття мали найвищий природний приріст серед аборигенних націй Західної Європи, який багато в чому нівелювався непослабною еміграцією.

Відомі ірландці

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б The island history
  2. а б в Ирландцы оказались выходцами из Причерноморья [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], 30 декабря 2015, сайт «Моя планета» (рос.)
  3. а б в «Neolithic and Bronze Age migration to Ireland and establishment of the insular Atlantic genome [Архівовано 14 січня 2016 у Wayback Machine.]», National Academy of Sciences. Website by Boston Interactive (англ.)

Джерела

ред.
  • Нація, яка не капітулює: Збірка статей / Загальна редакція: Ярослав Іляш, Віктор Рог. — К., 2011. — 144 с.
  • Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т.7: Застаўка — Кантата / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: Белэн, 1998. — C.319-324: іл. — ISBN 985-11-0279-2. (біл.)
  • «Народы мира» (энциклопедия). С. 202—203. — ISBN 978-5-373-01057-3. (рос.)
  • (англ.)Aldous, Richard. «Great Irish Speeches». — London: Quercus Publishing PLC, 2007. — ISBN 1-84724-195-6.
  • (англ.)Davies, Norman. «Europe: A History». — Oxford: Oxford University Press, 1996. — ISBN 0-19-820171-0.
  • (англ.)Ellis, Steven G. Tudor «Ireland: Crown, Community, and the Conflict of Cultures, 1470—1603». — Great Britain: Longman, 1985. — ISBN 0-582-49341-2.
  • (англ.)Nicholls, Kenneth W. «Gaelic and Gaelicised Ireland in the Middle Ages». — Gill and Macmillan, 1972. — ISBN 0-7171-0561-X.
  • (англ.)Oppenheimer, Stephen. «The Origins of the British: A Genetic Detective Story». — Carroll & Graf, 2006. — ISBN 0-7867-1890-0.
  • (англ.)Sykes, Bryan. «Blood of the Isles: Exploring the Genetic Roots of Our Tribal History». — DNA, Fossil, 2006. — ISBN 0-593-05652-3.
  • (англ.)Toman, Rolf. «The Art of Gothic: Architecture, Sculpture, Painting / photography by Achim Bednorz». — Tandem Verlag GmbH, 2007. — ISBN 978-3-8331-4676-3.

Посилання

ред.
  NODES
Community 1
mac 3
os 2
web 1