Архе — у досократівській давньогрецькій філософії першооснова, першопричина усього сущого, принцип. Саме слово архе означало першоматерію, праматерію, вихідний стан речей, стародавню форму в історичному значенні слова.

Історія терміна

ред.

Вже Фалес розмірковував над тим, якою є першооснова світу. Однак першим застосовувати термін «архе» почав Анаксимандр; він був переконаний: архе — ні на що не схоже, апейрон[1], те, що було на початку, ніколи не перестає існувати, воно тільки набуває з часом різних форм[2].

Платон поняттям «архе» позначає як онтологічний, так і гносеологічний принцип, початок пізнання. Пізніше Аристотель розділив епістемологічні причини, на яких будують доведення, і онтологічні принципи — принципи власне сутності. Серед перших Аристотель вважав достовірнішим логічний закон суперечностей[3].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації. - 3-тє видання, перероб. і доповн. - Львів: 'Магнолія плюс'; видавець СПД ФО В. М. Піча, 2005. - 506 с. - сторінки 66 - 67. Архів оригіналу за 12 січня 2010. Процитовано 8 грудня 2010. [Архівовано 2010-01-12 у Wayback Machine.]
  2. Ионийские натурфилософы//В. Татаркевич. История философии. Античная и средневековая философия. Архів оригіналу за 1 грудня 2008. Процитовано 8 грудня 2010. [Архівовано 2008-12-01 у Wayback Machine.]
  3. Архе//Философский словарь. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 8 грудня 2010.

Література

ред.
  NODES