Астарта
Астарта (фінік. 
, івр. עשתורת, дав.-гр. Ασταρτη), Аштарт (ассиро-вавилонська) — головна богиня семітів, божественне уособлення планети Венери. Широко відома у східному Середземномор'ї від бронзової доби до античності. Відповідає грецькій Афродіті і римській Венері. У міфології семітських народів богиня родючості, материнства й кохання; у деяких племен — богиня місяця, шлюбу, війни. Як богиню місяця Астарту називали «царицею небесною», зображували її з дитиною на руках.
| Астарта | |
|---|---|
 Астарта (Данте Габрієль Росетті, 1877) | |
| Божество в | Ханаанська релігія, фінікійська міфологіяd, Шумеро-аккадська міфологія, Угаритська міфологіяd і карфагенська релігія |
| Покровитель для | фертильність, сексуальність[d] і війна |
| Діти | Мелькарт |
| Частина від | Ханаанська релігія |
| Похідна робота | Astarte[d] |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Поклоніння цій богині було широко поширене серед різних народів античності, й ім'я Астарта, в різних формах, було загальноприйнятим. В її культ входила священна проституція.[1]
Вавилоно-ассирійська Іштар
ред.Одна з богинь ханаанців, вважалась дружиною Ваала. Часто її зображали оголеною зі збільшеними статевими органами.
Філістимлянська Ашторет
ред.Замість ніг мала риб'ячий хвіст. З цим пов'язували легенди про її обернення на рибу в Ієрополі й уявлення про неї як божество життєдайної вологи. При храмах були священні страви з рибою. Філістимляни називали її Ашторет і вважали богинею війни, як це видно з біблійної розповіді про поразку першого ізраїльського царя Саула. Там розповідається, що його зброю поклали в храм Астарти.[2] Професор Джон Носс (John B. Noss) у своїй книжці «Релігії людства» пише:[3]
|
Інколи вона хапала в руку меча, стрибала оголеною на коня і стрімголов неслася на криваву різню. | 
|
Але, загалом Астарта була богинею плодючості і найвидатнішою частиною її поклоніння були оргії в храмах або ж на пагорбах присвячених поклонінню Ваалові, де прислуговували храмові утриманці, що займалися жіночою та чоловічою проституцією.
Сирійська Атаргатіс, Деркето
ред.
Атаргатіс (грец. Atargatis), також Деркето́ (грец. Δερκεθώ) — сирійська богиня родючості, шанована в північній Сирії, частково в хананейців і фінікійців. Лукіан у трактаті «Про сирійську богиню» описує такий храм і його культи. Лукіанова Сирійська богиня, будучи тотожною з Атаргатіс, загалом має риси, запозичені від фригійської Кібели. Культ Атаргатіс позначений синкретизмом.
Атаргатіс була одним з найшанованіших божеств елліністичного світу.
Давня Греція та Рим
ред.З 3 століття до н. е. культ Аштарти приник у Грецію, де її ототожнювали з Афродітою[4].
У Римі культ Астарти набув поширення у 1 століття до н. е., Атаргатіс шанували під ім'ям Сирійської богині (Деа Сиріа)[4]. Зображувалась напівжінкою-напіврибою.
Радянське трактування
ред.Українська радянська енциклопедія стверджує, що надалі християнство запозичило йменування цієї богині, теж називаючи Марію «царицею небесною» і зображуючи її з дитиною[5].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ «Людство в пошуках Бога» Wachtturm-Gesellschaft, 2001 рік, стор. 45.
- ↑ 1 Самуїла 31:10
- ↑ (англ.) John B. Noss Insight on the Scriptures. том 1, стор. 193.
- ↑ а б Ботвинник М. Н., Коган М. А., Рабинович М. Б., Селецкий Б. П. Мифологический словарь. Изд. 3-е, доп. М., Просвещение, 1965
- ↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Література
ред.- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання
ред.- Іван Франко. Ораторія ІСТАР (укр.)
|
Це незавершена стаття про божество. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |