Берестин

Берестин (до 1922 року — Костянтиноград, в 1922—2024 — Красноград) — місто в Україні, адміністративний центр Красноградської міської громади та Берестинського району Харківської області.

Берестин
Герб Берестина Прапор Берестина
Основні дані
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Берестинський район
Тер. громада	Красноградська міська громада
Код КАТОТТГ	UA63060050010042407
Засноване	1731 року, як Бельовська фортеця
Облікова картка	Красноград
Статус міста	з 1784 року
Населення	▼ 19 674 (01.01.2022)
Поштові індекси	63300
Телефонний код	+380-5744
Координати	49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д.
Водойма	р. Берестова
Назва мешканців	берестинець, берестинка, берестинці
День міста	19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Берестин
До обл./респ. центру
- залізницею	110 км
- автошляхами	100 км
Міська влада
Адреса	63304, Харківська обл., Берестинський р-н, м. Берестин, вул. Бєльовська, 94
Міський голова	Кривенко Світлана Миколаївна
Берестин у Вікісховищі Карта Берестин Берестин

Географія й основні відомості

Берестин стоїть на правому березі річки Берестової за 101 км на південний захід від обласного центру — м. Харкова. На протилежному березі річки розкинулося село Наталине; з північного боку місто межує з селом Піщанка. Через місто проходять автомобільна дорога М18 (E105) і залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову; у місті розташована залізнична станція Берестин.

Місто лежить на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини річки Берестової. Загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки.

Клімат — помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.

Площа міста — 1355 га, з них 58 % забудовано. Населення на 1 січня 1992 р. становило 27,6 тис. осіб. Проти 1979 р. воно зменшилося на 17,9 пунктів.

Історія

Запорізька Січ

Наприкінці XVI століття Запорізька Січ мала військово-адміністративний уклад. До складу території козацької держави входили величезні простори степової України, включаючи укріплене поселення на теренах сучасного Берестина, яке у другій половині XVII сторіччя мало назву Пархомові Байраки. Назву «пархомові» поселення отримало на честь Пархома — сотника Полтавського полку, який його очолював. «Байрак» (тур. buyrak) турецькою мовою означає яр, урвище або балка. У 1686 році Пархомові Байраки — козацьке укріплене напіввійськове поселення на території сучасного Берестина у складі Запорізької Січі перейшло під протекторат Московського царства. Саме на цих укріпленнях пізніше буде заснована десята фортеця Української лінії, яку назвуть Бельовська фортеця.

Бельовська фортеця

Бельовська фортеця заснована як десята фортеця у складі оборонних укріплень Української лінії у 1731 році, яка проходила сучасними територіями Харківської та Дніпропетровської областей. Українська оборонна лінія була збудована за наказом російської імператриці Анни Іоанівни. Бельовська фортеця стала першою спорудою прийдешнього міста. Фортецю було закладено 11 серпня 1731 року, завершилось будівництво 20 жовтня 1733 року. Свою назву фортеця отримала від міста Бельов, звідки прибув гарнізон. З часом навколо Бельовської фортеці розрослось містечко, яке у народі мало назву містечко при Бельовській фортеці.

Імператорським указом від 14 лютого 1775 року було створено Азовську губернію у складі Катерининської і Бахмутської провінцій із центром у місті-фортеці Бельовській. Катерининську провінцію було розширено землями Азова і Таганрога, Війська Донського та Дніпровської лінії, Кінбурна із землями між Бугом і Дніпром. Бахмутська провінція складалася з Бахмутського повіту і Слов'яносербії. Проведена ревізія 1775 року чоловічого населення Катерининської провінції у віці від 17 років зареєструвала 64 503 осіб. На запорізьких землях, включених до складу Азовської губернії, було обліковано 36 574 чоловік: 21 728 чоловіків і 14 846 жінок. Населення проживало в 27 хуторах і 833 зимівниках.

Костянтиноград

1742—1759 роки «Метрична книга церкви Святого Іоанна Богослова м-ка Костянтиноград» ЦДІАУ м. Київ Ф.224 О.1 С.555.

1782 рік «Листування губернатора Норова з різними особами … про відправку учнів из Харківського колегіуму до Константинограду» ЦДІАУ м. Київ Ф. 1709, Опис 2 Том 1 Справа 383.

У 1784 року повз містечко при Бельовській фортеці проїздила російська імператриця Катерина II. За легендою, вона зупинилась у місті та саме в цей час дізналася про народження свого онука Костянтина. За наказом Імператриці містечку надано статус міста та названо на честь онука Костянтиноградом.

Синагога, зруйнована у роки окупації міста

На середину XIX століття в Костянтинограді проживало 2289 осіб, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки й 326 дерев'яних. 1842 року для міста було затверджено герб: на зеленому щиті — план Бельовської фортеці, під ним — постать воїна з кривою шаблею.

На кінець XIX ст. в місті проживало 3258 осіб (1696 чоловічої статі та 1562 — жіночої), налічувалося 935 дворових господарств, були 3 православні церкви, лютерано-німецька кірха, синагога, лікарня, повітове, парафійна та німецька школи, поштова станція, налічувалось 27 промислових підприємств, відбувалося 5 ярмарків на рік, були базари.

Красноград

26 березня 1923 року Полтавський губернський виконком «засвідчив» постанову Костянтиноградського повітового виконкому від листопада 1922-го року перейменувати місто й повіт на Красноград і Красноградський.

У грудні 1922 року місто було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Високу нагороду трудящим вручив голова Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету Г. І. Петровський.

У 1923—1932 рр. разом з назвою Красноград вживали й українізований варіант Червоноград.

12 квітня 1923 р. ВУЦВК затвердив поділ Української СРР на 53 округи та 706 районів. Створена 7 березня 1923 року в Полтавській губернії Красногра́дська (іноді ще Червоногра́дська) окру́га займала 1113 квадратних верств (1266,66 км²) з населенням 49 048 осіб. Красноградську округу ліквідовано 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року.

І хоч з 1923 року місто перейменоване на Красноград, однак ще до 1964 року залізнична станція в місті називалася Костянтиноград.

9 лютого 1932 р. ВУЦВК затвердив постанову створити в УСРР п'ять областей: Харківську, Вінницьку, Київську, Одеську та Дніпропетровську. Землі колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район відійшов до Харківської.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1062 жителі міста.

Нацистські війська вступили до міста 7 жовтня 1941 року. Радянські частини вибили нацистські війська з Краснограда 19 вересня 1943 року.

Берестин

3 квітня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав перейменування міста на Берестин, а 19 вересня 2024 р. Верховна Рада прийняла рішення про перейменування міста і району. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.

Населення

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	79,69 %
росіяни	18,49 %
білоруси	0,54 %
вірмени	0,21 %
азербайджанці	0,17 %
татари	0,14 %
грузини	0,11 %
інші/не вказали	0,65 %

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	77,78 %
російська	21,52 %
інші/не визначилися	0,7 %

Економіка

Олійний завод (Маслобійня), вул. Бєльовська, 2.
Вид з вул. Харківської.
Колишня харчосмакова фабрика, тепер — олійний завод з китайськими інвестиціями.

Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприємством Укргазвидобування). Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.

Перевіз

Через місто проходить автомагістраль Харків — Сімферополь, залізничні лінії до Дніпра, Харкова, Полтави, Лозової.

Соціальна сфера і культура

Будинок Р. Ф. Шиндлера (сучасне використання — Красноградський краєзнавчий музей ім. П. Д. Мартиновича)

Житловий фонд Берестина становить 396 тис. м² з них 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 ос.

Сфера обслуговування й культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою й спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками разом з Красноградською районною бібліотекою, 7 клубними установами. Є медичний коледж, професійний ліцеї, педагогічний коледж, сільськогосподарський коледж. Працює краєзнавчий музей, молодіжний центр.

Зелені масиви й насадження Берестина займають 504 га.

У місті встановлено меморіальний комплекс «Братські могили», де похоронені: солдати Червоної Армії, що загинули у боях за місто під час Другої світової, розстріляні нацистами 47 мирних жителів міста, 96 естонських стрільців, які загинули під Берестином у роки Української революції. Також існують: меморіальний комлекс ліквідаторам аварії на ЧАЕС, пам'ятний знак воїнам-інтернаціоналістам, воїнам-прикордонникам, воїнам морського флоту, пам'ятний знак Тризуб на честь 25-ї річниці Незалежності України, пам'ятний знак: літак Су-7, танк Т-34.

Персоналії

• Євстаф'єв Микита Павлович (1814 — 4 (16) серпня 1883) — український лексикограф.
• У 1890 році місто відвідав відомий американський мандрівник Томас Стівенс. Він написав про це в книжці «Мустангом через Росію» (англ. Through Russia on a Mustang).
• Будяк Юрій Якович (1879—1943) — український письменник та поет, член літературної організації «Плуг».
• Ващенко-Захарченко Олександр Петрович — підполковник Армії УНР.^:73
• Васильєв Вадим Васильович (нар. 1933) — український театральний актор. Народний артист України (1993).
• Крикля Роман Олегович (1991) — український професійний кікбоксер, чемпіон світу.
• Кованько Олександр Сергійович — український та російський математик, професор, доктор фізико-математичних наук.
• Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович — народився в Берестині (Костянтинограді) 28 лютого 1857 року. Міністр народного здоров'я Української Народної Республіки.
• Кудрявцев Павло Омелянович — генерал-поручник Армії УНР (посмертно).^:226
• Марченков Станіслав Павлович (1994—2024) — старший матрос Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Толубко Володимир Федорович (1914—1989) — народився в Берестині. Радянський військоначальник, член ЦК КПРС, Герой Соціалістичної Праці, головний маршал артилерії.
• Мартинович Порфирій Денисович (24 лютого (7 березня) 1856 — 15 грудня 1933, Красноград) — живописець, графік, фольклорист і етнограф, дослідник кобзарства. 1873—1880 навчався в Петербурзькій академії мистецтв. З ініціативи Мартиновича в Краснограді було засновано краєзнавчий музей.
• Копиленко Олександр Іванович (1900—1958) — український письменник.
• Первомайський Леонід Соломонович (справжнє ім'я — Гуревич Ілля Шльомович) (1908—1973) — український письменник. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1946).
• Грінченко В'ячеслав Олександрович (1938—1998) — оперний співак, народний артист СРСР (1980).
• Ревзіна Віра Ісаківна — член Української Центральної Ради.
• Соммер Андрій Йосипович (1897—1966) — Герой Радянського Союзу, генерал майор танкових військ.
• Толубко Володимир Борисович (нар. 1948) радянський та український військовий діяч і педагог, доктор технічних наук, професор, генерал-полковник, ректор Державного університету телекомунікацій.
• Тимошенко Федір Якимович (1915—1945) — Герой Радянського Союзу.
• Лунін Андрій Олексійович (1999) — український футболіст, воротар.
• Мудрик Михайло Петрович (2001) — український футболіст, півзахисник.

Галерея

• 
  Залізничний вокзал
• 
  Автовокзал
• 
  Красноградське поштове відділення №1
• 
  Районний будинок культури
• 
  Районний будинок культури. Вид спереду
• 
  Пам'ятники Шевченку та Пушкіну біля районної бібліотеки
• 
  Чоловіча гімназія, збудована 1906 року, тепер корпус с/г коледжу
• 
  Чоловіча гімназія, збудована 1906 року, тепер корпус с/г коледжу
• 
  Храм Святителя Луки Кримського (Войно-Ясенецького) при центральній районній лікарні
• 
  Меморіальний комплекс на честь героїчного подвигу земляків у ліквідації аварії Чорнобильської АЕС
• 
  Меморіальний комплекс на честь героїчного подвигу земляків у ліквідації аварії Чорнобильської АЕС. Вид збоку
• 
  Пам'ятний знак воїнам-визволителям: танк Т-34
• 
  Колишня земська лікарня 1914 року. Лікарня Шиндлера Р. Ф.
• 
  Могила етнографа-художника Порфирія Денисовича Мартиновича
• 
  Пам'ятний знак радянським льотчикам: бойовий літак Су-7
• 
  Пам'ятний знак льотчикам-захисникам: бойовий літак Су-7. Вид збоку
• 
  Пам'ятка архітектури «Російсько-азіатський банк»
• 
  Російсько-азіатський банк
• 
  Пам'ятний знак: стела, де зберігалась капсула часу 1967 р.
• 
  Земська управа. Панорамне фото
• 
  Земська управа (теперішній ужиток — міська рада, редакція місцевої газети та ін.)
• 
  Земська управа. Вид з двору
• 
  Земська управа. Центральний вхід
• 
  Бельовська фортеця Української лінії
• 
  Бельовська фортеця
• 
  Пам'ятний знак на честь 25-ї річниці Незалежності України, на місці колишнього пам'ятника Леніну
• 
  Сільськогосподарський коледж імені Ф. Я. Тимошенка
• 
  Будівля Укртелекому
• 
  Водонапірна вежа

Джерела та література

• Я. В. Верменич. Красноград [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 297. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• В. В. Щепіна. Красноград [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• В'ячеслав Труш. - Національно-визвольний рух на Лозівщині у двадцятому столітті [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Константиноград (Проект Викизнание [Архівовано 12 вересня 2014 у Wayback Machine.])(рос.)
• Інститут історії України, 17 вересня [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]

Посилання

• На Конградському (Константиноградському) напрямку. Настрої місцевого населення, добровільна поміч села, підхід Слобідського Коша. Бої під Лозовою та Понятином.