Віжки
Ві́жки — прикріплені до вуздечки довгі ремені чи мотузки, якими правлять упряжними кіньми[1]. На верхових конях для цієї мети використовують поводи.
Віжки виготовляють з міцної шкіри, вони можуть бути з суцільного ременя і плетені. Також використовуються мотузкові чи матерчасті[2]. Основна вимога до віжок — міцність і м'якість, остання якість важлива для забезпечення кращого тримання їх у руках при управлінні, зокрема для стримування коня. Для цього парні віжки іноді роблять складеними: кінці з ременя, а середня частина — з міцної тасьми. Для пристібування віжок кінці їх мають пряжки чи кільця з карабінами[3].
Для корінників віжки є парними: вони являють собою довгу петлю, кінці якої прикріплені до вуздечки, а середина знаходиться в руках візника. Віжка для підпряжних (привіжка)[4] одинарна і закріплена на вуздечці тільки одним кінцем (ззовні), другий кінець держить візник. Замість другої віжки до вуздечки підпряжного кріпиться чумбур: його кінець закріплений на кільці, яке вільно переміщається по ремені, що з'єднує кільця вудил. Чумбур йде до дуги корінника і прикріпляється до його кільця. У парокінній запряжці (для дишельних коней) використовують чотирикінцеві перехресні віжки[5].
При запряганні віжки є завершальним елементом: їх пропускають над черезсіделком (у разі голобельного запрягу), проводять через збруйні кільця[en] (за їхньої наявності) і кріплять до кілець вудил. При голобельно-дуговому запрягу за відсутності кілець одна віжка проходить над гужем, друга під ним: це дає додатковий контроль, якщо кінь почне нести[6].
Див. також
ред.
Примітки
ред.- ↑ Віжка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Вожжа // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
- ↑ Выездная упряжь: что это такое?. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Привіжка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Б. М. Гопка, М. П. Хоменко, Н. М. Павленко. Конярство: Підручник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації. — К. : Вища освіта, 2004. — С. 248. — ISBN 966-8081-19-6.
- ↑ Последовательность запряжки лошади в различную упряж. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 25 квітня 2019.
Джерела
ред.- Евгений Константинов. Апельсин, Салют и Балет. Зимний тест-драйв конной тройки // Наука и жизнь. — 2014. — № 1. Архівовано з джерела 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019. (рос.)