Ганс Сельє

Ганс Се́льє (англ. Hans Selye), уроджений Янош Гуго Бруно Шеє (угор. Selye János Hugo Bruno; 26 січня 1907(19070126), Відень — 16 жовтня 1982, Монреаль) — видатний канадський ендокринолог австро-угорського походження, лікар, основоположник вчення про стрес, біолог зі світовим ім'ям, патофізіолог, директор Інституту експериментальної медицини і хірургії (з 1976 року Міжнародний інститут стресу) у Монреалі — протягом майже п'ятдесяти років розробляв проблеми загального адаптаційного синдрому і стресу, творець вчення про гіпофізарно-адреналову систему.

Ганс Сельє
угор. Selye János
Народився	26 січня 1907(1907-01-26) Відень, Австро-Угорщина
Помер	16 жовтня 1982(1982-10-16) (75 років) Монреаль, Канада
Місце проживання	Канада
Країна	Канада  Австрія  Угорщина
Діяльність	лікар, лікар-ендокринолог, викладач університету, психолог, фізіолог
Alma mater	Празький університет
Галузь	Медицина
Заклад	Інститут експериментальної медицини і хірургії Монреальського університету
Посада	професор
Членство	Леопольдина
Відомий завдяки:	Теорія стресу
Нагороди	Компаньйон ордену Канади
Висловлювання у Вікіцитатах  Ганс Сельє у Вікісховищі

Життєпис

Ганс Сельє народився 26 січня в 1907 році у Відні в сім'ї військового лікаря-терапевта, угорця за походженням, Г'юґо Сельє, який мав власну хірургічну клініку в місті Комарно (Австро-Угорщина). Мати Ганса родом з Австрії. Після розпаду Австро-Угорської імперії містечко опинилося на території Чехословаччини, і саме в цій країні Сельє отримав освіту — на медичному факультеті Празького університету (1922 рік). Потім він продовжив навчання в Римі і Парижі. Після закінчення навчання у віці 22 років протягом двох років був асистентом кафедри експериментальної патології. Отримав в 1931 році Рокфеллерівську стипендію, працював в університеті Джона Гопкінса (США), а з 1932 року в університеті МакГілла (Канада).

У післявоєнній Європі Сельє не знайшов собі місця й емігрував за океан. З 1945 по 1976 рік він директор Інституту експериментальної медицини і хірургії Монреальського університету, професор. У 1979 році Сельє разом з Алвіном Тофлером організував канадський Інститут стресу.

Ще в Празі, працюючи в університетській клініці інфекційних хвороб, Сельє звернув увагу на те, що перші прояви різноманітних інфекцій абсолютно однакові; відмінності з'являються через кілька днів, а початкові симптоми одні і ті ж.

Тоді ж він став розробляти свою гіпотезу загального адаптаційного синдрому, згідно з якою хвороботворний фактор володіє пусковою дією, що включає вироблені в процесі еволюції механізми адаптації.

Сельє розглядав фізіологічний стрес як відповідь на будь-які пред'явлені організму вимоги, і вважав, що з якими б труднощами не зіштовхнувся організм, з ними можна впоратися двома типами реакцій: активною, або боротьби, і пасивною, або втечі від труднощів чи готовності терпіти їх.

Сельє не вважав стрес шкідливим, а розглядав його як реакцію, що допомагає організму вижити.

Бібліографія

• Очерки об адаптационном синдроме, М., 1960; (рос.)
• Профилактика некрозов сердца химическими средствами, М., 1961; (рос.)
• Сорок лет научно-исследовательской работы в медицине, «Патологическая физиология и экспериментальная терапия», 1969, № 3; (рос.)
• Некоторые аспекты учения о стрессе, «Природа», 1970, № 1; (рос.)
• На уровне целого организма, М., 1972. (рос.)
• Стресс без дистресса [Архівовано 28 листопада 2012 у Wayback Machine.], М.: Прогресс, 1982 (рос.)
• От мечты к открытию: Как стать ученым [Архівовано 10 березня 2013 у Wayback Machine.], М.: Прогресс, 1987 (рос.)