Вікіпедія

Джо Кокер

Джо Ко́кер (англ. Joe Cocker; справжнє ім'я — Джон Ро́берт Ко́кер, англ. John Robert Cocker, 20 травня 1944(19440520), Шеффілд, Південний Йоркшир, Британська імперія — 22 грудня 2014, Кроуфорд, Колорадо, США) — англійський співак, який починав як естрадний виконавець під псевдонімом Vance Arnold, потім виконував рок і блюз у пабах як вокаліст команди Grease Band.

Джо Кокер
Joe Cocker
Зображення
Зображення
Джо Кокер
Основна інформація
Повне ім'яДжон Роберт Кокер
Дата народження20 травня 1944(1944-05-20)
Місце народженняШеффілд, Південний Йоркшир, Британська імперія
Дата смерті22 грудня 2014(2014-12-22) (70 років)
Місце смертіКроуфорд, Колорадо, США
Причина смертірак легень[1][2]
ПохованняGarden of Memories Cemeteryd[3]
Роки активності1961-2014
ГромадянствоВелика Британія Велика Британія
США США
Національністьанглієць
Професіяспівак
композитор
актор
Співацький голосбаритон
ІнструментиГубна гармоніка
Гітара
Барабан
ЖанриРок-музика
Блюз-рок
Блюз
Blue-eyed soul
ПсевдонімиVance Arnold
The Sheffield Soul Shouter
Joe Cocker
КолективиThe Grease Band
ЛейблRegal Zonophone, A&M, Capitol, EMI, Decca
НагородиКавалер ордена Британської імперії
ПреміїОскар
Золотий глобус
У шлюбі зPam Bakerd
www.cocker.com
CMNS: Файли у Вікісховищі
Джо Кокер у 1970 р.
Джо Кокер на сцені

Кокер вважався одним із найзнаменитіших вокалістів останнього півстоліття — у 2008 році журнал «Rolling Stone» вписав його на 97 місці до свого списку «100 найвидатніших співаків».[4]

Біографія

ред.
«Поки я буду отримувати задоволення від живого спілкування зі слухачами, поки на моїх концертах буде панувати збудження, доти я буду виходити на сцену», — Джо Кокер.

Ранні роки

ред.

Джо Кокер — британець за походженням. Його батьки не стали наполягати на своїй думці про його вищу освіту і після школи Джо вирушив у самостійне плавання, основною своєю роботою визначивши газозварювання, а для душі іноді вечорами граючи в барах. Своїм співочим псевдонімом він вибрав звучне ім'я — Ванс Арнолд, а виконував Джо на цей момент переважно чужі хіти — пісні Рея Чарлза та інших поп-зірок. У 1963 році Джо Кокер та колектив під назвою «The Avengers», який йому акомпанував, виступили на розігріві у «Rolling Stones», які давали концерт в Сіті-холі рідного містечка співака. Виступ був схвально зустрінутий глядачами і Джо, відмовившись від псевдоніма, вирішив далі працювати під своїм ім'ям. Вже наступного року він випустив свій перший сингл — кавер-версію бітлівської «I'll Cry Instead». Команда грала не тільки на території Британської імперії, а й у Франції — на базах ВПС США. Однак у колективу не було майбутнього, відносини в команді незабаром стали напруженими і група розпалася. Згодом Кокер познайомився з Крісом Стейнтоном, одним із найвидатніших світових музикантів на думку співака. Завдяки роботі з продюсером Денні Корделла, який влаштував Кокеру ангажемент у найкращому клубі Лондона під назвою «The Marquee», вже в 1969 році його хіт «A Little Help From My Friends» (новий кавер на «Beatles»), посідає першу сходинку британського хіт-параду. У цьому ж році Джо Кокер дебютував і в США, де і були видані його перші платівки «With a Little Help from My Friends» і «Joe Cocker».

1970-ті

ред.

У 1970-ті Кокер мав проблеми з репертуаром, в якому переважали переспіви пісень інших виконавців. Крім того, він захопився наркотиками та алкоголем, регулярно з'являючись на сцені в стані легкого підпитку. Внаслідок зловживання алкоголем його колись могутній голос перетворився на гранично хрипкий баритон.

У 1970 році виходить третій альбом Джо Кокера — «Mad Dogs and Englishmen», з яким пройшов його тріумфальний тур 48 містами, проведений всього за 56 днів. Як і попередні два альбоми, цей також став платиновим, принісши співакові не тільки славу, але й перші мільйони. Популярний журнал «Playboy» назвав Джо вокалістом року номер один. У 70-ті роки вийшло кілька його альбомів — «Joe Cocker» (1973), «I Can Stand a Little Rain» (1974), «Jamaica Say You Will» (1975), «Stingray» (1976), «Luxury You Can Afford» (1978), сингли з яких також не раз потрапляли в топи британських і американських хіт-парадів.

1980-ті

ред.

Це не перешкодило йому в 1982 в дуеті з Ворнсом Дженіфером підкорити американські чарти повільною баладою «Up Where We Belong», за якою появилися інші пісні в аналогічному стилі. Пісня «Up Where We Belong» була номінована на премію «Оскар». Кокер був одним із небагатьох вудстоківських ветеранів, який з успіхом виступив на Woodstock '94.

1990-ті

ред.

Перший його альбом, випущений в 90-х роках — «Night Calls» (1992) став платиновим у Європі і золотим у США, а головною його родзинкою став хіт «Night Calls», написаний Джеффом Лінном. Наступні його альбоми тих років — «Have a Little Faith», «Organic» та «Across from Midnight», також переважно складаються з каверів до чужих пісень, пройшли практично не поміченими публікою. Великій успіх мали саундтреки до фільмів «Harry and the Hendersons», «Bull Durham», «An Innocent Man» і пісня до фільму «9 1/2 тижнів».

Маловідома пісня Кокера «Woman to Woman» була перероблена реп-продюсером Доктором Дре в суперхіт «California Love», який очолив «Billboard Hot 100» (щотижня публікується американським журналом «Billboard» хіт-парад ста найбільш популярних в США пісень) і був включений до Списку 500 найкращих пісень усіх часів журналу «Rolling Stone».

У жовтні 1999 року брав участь у телешоу італійського співака Адріано Челентано «Francamente me ne infischio».

2000-ні роки

ред.
 
Джо Кокер на фестивалі Вудсток (1969)

За останнє десятиліття співак випустив три нових студійних альбоми — «No Ordinary World» (2000), «Respect Yourself» (2002) і «Heart & Soul» (2004) і окремий збірник під назвою «Definitive Collection» (2002).

Він часто гастролював зі світовими турами і брав участь у всіляких концертах і церемоніях, наприклад у шоу, проведеному під патронатом королівської сім'ї Великої Британії «Princes Trust Gala», концерті на дні народження президента Нельсона Мандели і навіть на церемонії інавгурації американського президента Джорджа Буша.

Особисте життя

ред.

Джо Кокер із дружиною Пем жили в невеликому містечку під назвою Крауфорд (Колорадо), де вони вирішили розвивати сімейний бізнес, завівши пекарню, кафе, конференц-зал, супермаркет і декілька крамниць.

В останні роки співак багато хворів. У вересні 2014 року Біллі Джоел зі сцени повідомив, що стан здоров'я Кокера незадовільний. Джо Кокер хворів на рак легень і помер 22 грудня 2014 року.[5]

«Дуже сумно чути про те, що Джо покинув нас. Він був прекрасним північним хлопцем, який мені дуже подобався. Як і багато людей, я любив його виконання», — Пол Маккартні.[6]

Дискографія

ред.

Концерти в Україні

ред.

Джо Кокер відвідав Україну в 2002 році. 3 жовтня 2010 року в Києві відбувся концерт на підтримку альбому «Hard Knocks». Ще один виступ в столиці України було організовано 30 травня 2013 року в рамках Fire It Up Tour.[7]

Примітки

ред.
  1. ↑ http://www.itv.com/news/calendar/update/2014-12-22/joe-cocker-has-died-after-a-battle-with-lung-cancer/
  2. ↑ http://www.nytimes.com/2014/12/23/arts/music/joe-cocker-is-dead-at-70.html
  3. ↑ Find a Grave — 1996.
  4. ↑ 100 Greatest Singers. Rolling Stone. 27 листопада 2008. Архів оригіналу за 29 грудня 2015. Процитовано 24 грудня 2014.
  5. ↑ Помер співак Джо Кокер [Архівовано 27 грудня 2014 у Wayback Machine.] — BBC Україна
  6. ↑ Пол Маккартни: «Джо Кокер был прекрасным северным парнем» [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ 69-летний Джо Кокер устроил зажигательные танцы в Киеве. http://show.obozrevatel.com (рос.). 31 травня 2013. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 7 червня 2016.

Джерела

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джо Кокер


  Це незавершена стаття про співака.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джо_Кокер&oldid=42743530
  NODES