Крик

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Крик (значення).

Крик — сильний різкий звук голосу.

У тварин крик крім іншого є однією з важливих форм передачі інформації, тоді як у людей крик є поширеною фізіологічною реакцією організму на стрес і виражає дискомфорт, а також формою вираження емоцій^[1]. Основну роль в процесі видання крику грає дихальна система.

Особливу групу фольклорних текстів становлять лексико-фонетичні звуконаслідування:

«Пора жати, пора жати!» — кричить перепілка на початку жнив.

«Оце клопоти, оце клопоти», — кудахче квочка.

«Чи довго будуть? чи довго будуть?» — переживає індик.

«Тиждень! тиждень!» — відповідає гусак.

Зі співом жайворонка навесні починали оранку. Крик ведмедя — ознака сівби пшениці.

Крик тварин використовували для ворожіння. Так, за гавканням собаки дівчата ворожили, звідки їм чекати судженого. За куканням зозулі визначали, скільки років жити. Гуцулки, побачивши навесні жабу, називають її панною, на що вона відповідає таким самим компліментом: «Та й ти панна». Якщо ж назвуть жабою, то у відповідь почують: «Ти ше не така жаба!»

Примітки

↑ Fernando Poyatos. Paralanguage: A Linguistic and Interdisciplinary Approach to Interactive Speech and Sound. — Amsterdam studies in the theory and history of linguistic science: Current issues in linguistic theory. — John Benjamins Publishing, 1993. — Т. 92. — 478 с. — ISBN 9027235279.

Література

Гура А. В. Символика животных в славянской народной традиции. М, 1997. — с. 102—103.

[poyatos-1] Fernando Poyatos. Paralanguage: A Linguistic and Interdisciplinary Approach to Interactive Speech and Sound. — Amsterdam studies in the theory and history of linguistic science: Current issues in linguistic theory. — John Benjamins Publishing, 1993. — Т. 92. — 478 с. — ISBN 9027235279.

[1]