Сотаки

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Сотаки (словац. Sotáci)^[1]^[2]^[3] — етнографічна група словаків, які мешкають в долині Лабірця, Удави та Цірохи і в районі Собранце, перехідна група між словаками і русинами-українцями^[4]^[5].

Назва

Назва походить від характеристичного «со» (словац. so), замість словацького «чо» (словац. čo), словацького діалектного (східнословацькі діалекти) «цо» (словац. co), українського «що», українського діалектного (південно-лемківські говори) «шо», «што».

Віра

Віруючі — римо-католики, греко-католики, православні.

Мова

Говорять на сотацькому діалекті, який належить до ужських діалектів словацької мови.

Примітки

↑ В. А. Францев «Обзор важнейших изучений Угорской Руси», журнал «Русский филологический вестник» — Варшава, 1901 г.: Народные прозвища тех или других групп угрорусского населения основаны на характеристических особенностях говора (цотаки, сотаки, цеперяки, лемаки, лишаки) или на местности, занимаемой тою или другою группою (верховинцы, долиняне или долишняне, крайняне или крайняки и пр.); есть, наконец, названия неизвестного происхождения (гуцулы, бойки). Наиболее распространены и обнимают большую часть угрорусов названия верховинцы (также горняне, горитняне) и долишняне. Верховинцы — обитатели верхней, более высокой части Карпат; долишняне — жители Карпатских отрогов, спускающихся к угорской (венгерской) низменности, «Дольней земле». (рос.)
↑ Український портал Lemky.com :Історико-етнографічна довідка Прикарпаття [Архівовано 9 вересня 2010 у Wayback Machine.]
↑ Заклинський Р. Географія Руси / Р.Заклинський. — Л. : Товариство «Просвіта», 1887 : «Русинів, що сидять в горах низького Бескида, називають Лемками, других, що живуть в горах від ріки Ослава, аж по жерела Лімниці, називають Бойками, а тих, що живуть в Чорногорі по стороні галицькій, буковинській і угорській, називають Гуцулами. Крім того, маємо ще жителів рівного поля і тут одних називають Подоляне, інших Ополяне, Ністровяне, Долішняне Сотаки, жителів лісових названо Полісюки, тих що живуть між Дністром і горами названо Підгорянами»
↑ Михайло Левченко, Основа. — 1861. — № 1: МЂСТА ЖИТЕЛЬСТВА И МЂСТНЫЯ НАЗВАНІЯ РУСИНОВЪ ВЪ НАСТОЯЩЕЕ ВРЕМЯ(рос.)
↑ И. Срезневский. Русь Угорская. Отрывок из опыта географии рус. яз.: Чит. в общем собрании Общества 29 сент. 1851г., Санкт-Петер. Русь Угорская [Архівовано 28 грудня 2010 у Wayback Machine.](рос.)

Джерела

«Ізборник»: [1]
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ: Галичина на сторінках літературно-наукового місячника «Основа» (1861—1862 рр.)
Сайт Цигана: Етнографічні групи українців

[1] В. А. Францев «Обзор важнейших изучений Угорской Руси», журнал «Русский филологический вестник» — Варшава, 1901 г.: Народные прозвища тех или других групп угрорусского населения основаны на характеристических особенностях говора (цотаки, сотаки, цеперяки, лемаки, лишаки) или на местности, занимаемой тою или другою группою (верховинцы, долиняне или долишняне, крайняне или крайняки и пр.); есть, наконец, названия неизвестного происхождения (гуцулы, бойки). Наиболее распространены и обнимают большую часть угрорусов названия верховинцы (также горняне, горитняне) и долишняне. Верховинцы — обитатели верхней, более высокой части Карпат; долишняне — жители Карпатских отрогов, спускающихся к угорской (венгерской) низменности, «Дольней земле». (рос.)

[2] Український портал Lemky.com :Історико-етнографічна довідка Прикарпаття [Архівовано 9 вересня 2010 у Wayback Machine.]

[3] Заклинський Р. Географія Руси / Р.Заклинський. — Л. : Товариство «Просвіта», 1887 : «Русинів, що сидять в горах низького Бескида, називають Лемками, других, що живуть в горах від ріки Ослава, аж по жерела Лімниці, називають Бойками, а тих, що живуть в Чорногорі по стороні галицькій, буковинській і угорській, називають Гуцулами. Крім того, маємо ще жителів рівного поля і тут одних називають Подоляне, інших Ополяне, Ністровяне, Долішняне Сотаки, жителів лісових названо Полісюки, тих що живуть між Дністром і горами названо Підгорянами»

[4] Михайло Левченко, Основа. — 1861. — № 1: МЂСТА ЖИТЕЛЬСТВА И МЂСТНЫЯ НАЗВАНІЯ РУСИНОВЪ ВЪ НАСТОЯЩЕЕ ВРЕМЯ(рос.)

[5] И. Срезневский. Русь Угорская. Отрывок из опыта географии рус. яз.: Чит. в общем собрании Общества 29 сент. 1851г., Санкт-Петер. Русь Угорская [Архівовано 28 грудня 2010 у Wayback Machine.](рос.)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]