Вікіпедія

Староство

Старо́ство — адміністративно-територіальна і господарська одиниця в державних володіннях у Польському королівстві, Великому князівстві Литовському та українських і білоруських земель, що входили до їх складу.

Загальна характеристика

ред.

Королівські маєтки (пол. królewszczyzna) у Речі Посполитій королі передавали в пожиттєве держання старостам («до вірних рук»), в оренду та заставу на умові надання певної суми грошей чи виконання військових повинностей і становили основу прибутків тогочасної польської держави. [1]
Для сплати податків були підготовлені дуже детальні й точні описи староств, так звані люстрації.

Староства мали бути нагородою лише тими, хто зробив великі заслуги перед вітчизною, і їх стали називати «хлібом заслужених» (лат. panis bene merentium). Старостами однак часто були не особи з державними заслугами, а найбагатші.
Староста був майже спадковим паном, бо закон під назвою «загальне право» (лат. Jus commune) дозволяв вдові старости зберігати старостство довічно.[2]

В Україні, де опір середньої шляхти магнатам не був таким організованим і послідовним, як в інших регіонах Речі Посполитої, процвітала практика зосередження в одних руках багатьох державних урядів і староств та широко практикувалася прижиттєва поступка права на старостинський уряд синам.

Залежно від того, чи були в старостві місто і суд чи ні, староства були «міськими» чи «неміськими» (пол. starostwo grodowe, starostwo niegrodowe), так як і старости.[3]

  • Староство гродове (міське) — королівський маєток, що знаходився в користуванні (оренда, застава) старости (тенутарія).
    Староста був королівським чиновником який здійснював адміністративну діяльність та кримінальне судочинство в межах свого староства.[4]
  • Староство негродове (неміське) — комплекс королівських маєтків навколо резиденції міського старости, що знаходиться під його управлінням і призначений для утримання старости.
    Негродовий староста — тенуарій (лат. capitaneus sine iurisdictione) — був орендарем [5] королівських маєтків без прав міського старости, таких як суд, поліція та правоохоронні повноваження.[6]
    Існує список негородових старост розділений по воєводствах.[7]

Історія

ред.

Першими за часом виникнення та суспільною значимістю були гродові староства упроваджені у Польщі під час правління короля Вацлава II (1300—05).[8]

За Казимира III Великого (1333—70) було створене Руське генеральне староство,[9] а за Юрій Коріятовича старостинське управління на Поділлі мало статус генерального і називалось Подільське генеральне староство (пізніше — Кам'янецьке генеральне староство).[10]

Після Люблінської унії (1569) Річ Посполита складалася з двох частин: Корони Королівства Польського та Великого князівства Литовського.

Корона була поділена на дві провінції:

Литовська провінція (Велике князівство Литовське) мала девять воєводств.

Провінції беруть свій початок від надання у 1347 р. Казимиром III Великим окремих статутів, які з’являються в історіографії під загальною назвою «Віслицько-Пйотркувські статути» в XV столітті.

Воєводства здебільшого відразу поділялося на повіти, хоча іноді спочатку були землі, а вже там повіти.

Повіти вперше були запроваджені в Польщі в другій половині XIV ст. коли діяла система територіального поділу, заснована на судово-земельній системі. Його основу складали землі, що складалися з 2-3 судових округів. Для кожної землі засновувався уповноважений князівський суд із судді та підсудків, а також місцевих урядовців. Разом з околицями ці землі утворювали повіти, а управління маєтком правителя для кожної землі перебувало в руках спеціальних управителів (лат. procuratores), які з середини XV ст. називались старостами.

Великопольська провінція

ред.

Великопольська провінція складалася з Великопольщі, Мазовії та Королівської Прусії.

Воєводства і князівства Великопольщі і Королівської Прусії (за винятком Вармійського князівства) відразу ділилися на повіти, а Мазовія спершу на землі, а потім на повіти.

Великопольська провінція мала багато староств гродових.

Литовська провінція та інші території

ред.

Литовська провінція (пол. Prowincja litewska, Wielkie Księstwo Litewskie), інші території (Лівонія, Севезьке князівство, Ленні території (пол. Lenno) та протекторати детально описані в Адміністративно-територіальному поділі Речі Посполитої.

Литовська провінція

Малопольська провінція

ред.

Малопольська провінція складалася з воєводств і князівств. На самому початку вона мала значну кількість староств гродових.

З часом ті староства змінювались чи просто зникали, але деякі залишилися відомими.


Староства Західної України

ред.

У західноукраїнських землях (Галичина, Галицьке Поділля, Буковина, Закарпаття), що з кінця XVIII ст. знаходились у складі імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської), у 1918/1919–1939 рр. Польщі, очолюване старостою повітове управління, яке здійснювало адміністративну владу на території повіту.

Апарат управління староства складався з секторів (рефератів) і відділів.
Основне місце займали відділи безпеки.
Адміністративні відділи здійснювали нарівні з органами суду і прокуратури каральну політику (так звана «адміністративно-каральна юстиція»), засуджуючи до тюремного ув'язнення строком до трьох місяців і до штрафів до 3 тисяч злотих.
Другорядне положення в апараті повітових староств займали сектори і відділи охорони здоров'я, соціального забезпечення, сільського господарства тощо, оскільки цим галузям адміністрації в Західній Україні уряд Польщі приділяв мінімальну увагу.

  • Галицьке староство.[13]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ МАЙБОРОДА Раїса Віталіївна, [1], королівщина.
  2. ↑ Zygmunt Gloger, [2], Encyklopedja staropolska ilustrowana T.2, Starosta (укр. Старопольська ілюстрована енциклопедія, Староста).
  3. ↑ gȏrdъ, праслов'янське — укріплення, замок, містечко, місто.
  4. ↑ Bartoszewicz, Joachim Stefan, 1923, с. 738, [3]Podręczny słownik polityczny : do użytku posłów, urzędników państwowych, członków ciał samorządowych i wyborców (укр. Зручний політичний словник: для використання народними депутатами, урядовцями, членами органів місцевого самоврядування та виборцями).
  5. ↑ tenuta, в давній Польщі —«оренда королівських або княжих маєтків» чи просто оренда.
  6. ↑ Władysław Smoleński, 1919, с. 143, Dzieje narodu polskiego (укр. Історія польського народу).
  7. ↑ Starostowie niegrodowi, =[[4]], Негродові старости.
  8. ↑ Майборода P.B., [5] — староство.
  9. ↑ МИХАЙЛОВСЬКИЙ Віталій Миколайович, [6] — Руське генеральне староство.
  10. ↑ МИХАЙЛОВСЬКИЙ Віталій Миколайович, [7] — Подільське генеральне староство.
  11. ↑ а б в Starosta grodowy, [8], з польської вікіпедії.
  12. ↑ Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskim w XV—XVI wieku.— Warszawa, 1887.— S. 371 (пол.)
  13. ↑ Сіреджук, Петро (1998). Люстрація Галича і староства 1629 року // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції. Івано-Франківськ - Галич: "Плай". с. 101—105. ISBN 966-7365-30-1.

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Староство&oldid=44270214
  NODES