Феод

Фео́д (лат. feudum, від франк. fëhu — «худоба, майно» і ōd — «володіння»)^[1], також ф'єф (фр. fief), лен (нім. Lehen, сер.-в.-нім. lēhen, від давн.в-нім. līhan — «позичати»)^[2] — спадкове земельне володіння в епоху феодалізму, за яке потрібно було нести службу (переважно військову), та інші повинності.^[2] Бенефіцій, що передався у спадок.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лен.

У Західній Європі

Феодом у Західній Європі в період Середньовіччя називалося земельне пожалування, надане сеньйором своєму васалу в спадкове володіння за умови виконання феодальних служб: військової, придворної тощо. Ця сама земля, передана васалами на тих же умовах своїм васалам, називалася ар'єр-феодом. Ряд підпорядкованих один одному носіїв власницьких прав на одну й ту ж саму земельну одиницю складав своєрідну феодальну «драбину», що стала основою титулярної системи.

Протилежністю феода був алод — безумовне землеволодіння, не обтяжене феодальними повинностями, яке становило індивідуально-родинну власність з необмеженим правом розпорядження, відчуження, успадкування тощо.

Алодіальне шляхетське землеволодіння в Польщі стало домінуючим вже наприкінці XIV ст. з консолідацією шляхти в замкнутий привілейований стан, що, на думку С. Кутшеби, вперше зафіксовано в Кошицькому привілеї 1374 pоку. (Kutrzeba S. Historia ustroju Polski w zarysie.— Lwów, 1914.— T. 1.— S. 24). У Галичині і Західному Поділлі феоди, надані до 1504 року, визнані безумовною власністю шляхти на коронаційному сеймі Стефана Баторія в 1576 році (Volumina legum.— T. 2. — S. 164). До цього часу аналогом західноєвропейського феоду з певною долею умовності тут можна вважати так звану вислугу — землеволодіння, що надавалося боярину від великого князя за умови виконання військової служби та інших повинностей. Рудименти умовного землеволодіння на часи Боплана залишалися у формі боярських ленів.

Див. також

Примітки

↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
↑ ^а ^б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.

Джерела

Іналджик Г. Османська імперія: Класична доба (1300—1600), — К.: Критика, 1998. — 287 с.
Середньовічні історичні джерела Сходу і Заходу

Посилання

Лен // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
Феод // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
Ленна система // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 825. — 1000 екз.

Це незавершена стаття про Середньовіччя.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.

[Етимон-2] а ^б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.

[1]

[2]