Хроматизм

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Хроматизм в музиці — інтервальна система, в основі якої лежить півтон. В історії музики розрізняють хроматизм у давньогрецькій та новій європейській інтервальній системах.

Хроматизм (визначення). Види хроматичних звуків Хроматизм і вводнотонність

Протягом XVIII—XIX ст. в європейській музиці домінуючу роль займали семиступеневі діатонічні лади мажору та мінору. Однак в кінці XVIII на початку XIX, а особливо з другої половини ХІХ ст., в творчості різних композиторів помітною стає тенденція до збагачення і розширення виразних можливостей діатонічних ладів. Все частіше в музиці з'являються хроматично змінені ступені (підвищені та понижені на хроматичний півтон). І усіляка зміна висоти будь-якої з семи ступенів ладу (тобто підвищення або пониження їх на півтона за допомогою неключових знаків альтерації) є явищем хроматичного порядку. Взагалі, хроматизмом (від гр. chromatos — колір, фарба) називається півтонова видозміна діатонічних ступенів ладу. В результаті в діатоніку включаються додаткові тони, які не виконують самостійної функції, а співіснують з основними ступенями як їх варіанти. В мелодичному русі розрізняють два види хроматичних звуків:

прохідні, взяті між двома сусідніми діатонічними ступенями, що знаходяться в цілотонному співвідношенні;
допоміжні, взяті на півтона вище (верхні допоміжні) або нижче (нижні допоміжні) будь-якого діатонічного ступеня між ним та його повторенням .

Хроматичні тони виникають як увідні з сусідніми діатонічними ступенями. Усвідомлення увіднотонності — одна із важливіших умов точного і виразного інтонування голосом і на інструменті із нефіксованою висотою (скрипка, віолончель). По значенню в музичній тканині розрізняють: — мелодичний хроматизм, який сприяє розцвічуванню перш за все мелодичної лінії за рахунок використання хроматичних прохідних та допоміжних звуків в тому чи іншому голосі — гармонічний хроматизм, пов'язаний із загостренням існуючих чи утворенні нових ладофункційних тяжінь, які виявляються перш за все в гармонії в акордових засобах .

Хроматична гама і її правопис

Гама, звуки якої розташовані послідовно за півтонами вгору або вниз, називається хроматичною гамою. У межах октави повна хроматична гама має 12 звуків. Вона не утворює самостійного ладу, а є різновидом мажору та мінору, звукоряд яких включає крім основних ступенів їх підвищені та понижені варіанти.

Правопис хроматичної гами.

1. Хроматична гама нотується із урахуванням звукоряду діатонічного мажору та мінору, ступені якого завжди залишаються незмінними .
2. В мажорній хроматичній гамі: — при русі вверх основні ступені підвищуються на півтону, за винятком III ст. (півтонова відстань) та VI, замість якого понижується VII ст.; — у низхідному русі основні ступені понижуються на півтону, за винятком V ст., замість якого підвищується IV.
3. В мінорній хроматичній гамі при русі вверх і вниз незмінними залишаються I і V ст. ладу .

Нотація висхідної мажорної гами збігається з висхідним паралельним мінором . Правопис низхідної хроматичної гами мінору збігається з низхідним однойменним мажором. У висхідному русі кожний підвищений ступінь сприймається як напружений увідний тон — терція D7 або пріма VII7 до тональності I ст. спорідненості, тризвук якої будується на наступному щаблі основного звукоряду . Саме тому в мажорі VI ст., а в мінорі — I ст. ладу не підвищуються. В низхідному русі усілякий понижений ступінь розглядається як септима D7 (IV ст.) чи як септима зм .VII 7 (VI ст.) у відповідних споріднених тональностях . Цей звук повинен розв'язуватись ходом на пів тону вниз в квінту тризвуку спорідненої тональності. Тому в мажорі V ст. ладу, а в мінорі VII ст. не понижуються. Тим не менше в музиці ХІХ і особливо ХХ ст. зустрічаються випадки і більш вільної нотації деяких звуків у відрізках хроматичної гами (у випадку нотації паралелізма голосів по півтонам, для наочності запису та зручності читання нот.)

«Хроматичними» інтервалами вважаються інтервали, що утворюються сім'ю квінтовими кроками і більше:

Збільшена прима (і зменшена октава);
Збільшена квінта (та зменшена кварта);
Збільшена секунда (і зменшена септима);
Збільшена секста (і зменшена терція);
Збільшена терція (і зменшена секста).

У ладовому контексті мажорно-мінорної тональності хроматичні інтервали надають мелодії підвищену експресію, а тональній гармонії (наприклад, альтеровані акорди) — загострену функціональну динаміку.

Див. також

Хроматична гама

Література

Барский В. Хроматика как категория музыкального мышления // Laudamus : к 60-летию Ю. Н. Холопова. — Москва, 1992. — С.114—120. — (рос.).
Barsky, Vladimir. Chromaticism. — N.Y. : Routledge, 1996. — (англ.)
Холопов Ю. Н. Гармония. Теоретический курс. — Москва, 2003. — (рос.).
Музыкально-теоретические системы : учебник для историко-теоретических и композиторских факультетов музыкальных вузов. — Москва, 2006. — (рос.).
Алексеев Б. Элементарная теория музыки / Б. Алексеев, А. Мясоедов. — Москва : Музыка, 1986. — С. 189—195,198—201. — (рос.).
Красинская Л. Элементарная теория музыки / Л. Красинская, В. Уткин. — Москва : Музыка, 1983. — С. 177—186. — (рос.).
Островский А. Л.. Курс теории музыки. — Ленинград : Музыка, 1978. — С. 95 —103. — (рос.).
Смаглій Г. А. Основи теорії музики / Г. А. Смаглій, Л. В. Маловик. — Харків : Факт, 2001. — 292 — 299.

Джерела

Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
Холопов Ю. Н. Хроматизм // Музыкальный энциклопедический словарь. М., 1990. — С. 606—607.