Вікіпедія

Національна баскетбольна асоціація

Північноамериканська професійна спортивна ліга
(Перенаправлено з NBA)

Націона́льна баскетбо́льна асоціа́ція (НБА; англ. National Basketball Association, NBA) — чоловіча професіональна баскетбольна ліга Північної Америки, зокрема США та Канади. Входить в четвірку головних професійних ліг (разом з НХЛ, НФЛ та ГБЛ). Була заснована у 1946 році, як Баскетбольна Асоціація Америки; перейменування в НБА відбулося після об'єднання з Національною Баскетбольною Лігою.

Національна баскетбольна асоціація
НБА
centr
Засновано6 червня 1946, Нью-Йорк
КраїнаСША США (29)
Канада Канада (1)
Деталі турніру
Кількість команд30
Переможці
Поточний чемпіонДенвер Наггетс (1)
Найбільше перемогБостон Селтікс та Лос-Анджелес Лейкерс по (17)
СайтNBA.com

Станом на початок сезону 2011-12 в склад Асоціації входять 30 команд, котрі поділені на Східну та Західну конференції за географічною ознакою. Кожна з цих конференцій поділяється на три дивізіони по п'ять команд у кожному. Протягом регулярного сезону кожна з команд проводить 82 гри (якщо сезон не було з певних причин скорочено), за результатами яких 8 найкращих команд кожної конференції потрапляють у плей-оф. У плей-оф команди грають за олімпійською системою, у кожному колі боротьба триває до 4 перемог однієї з команд. Чемпіони конференцій зустрічаються між собою в головному фіналі, і в серії до чотирьох перемог визначають чемпіона НБА.

Історія

ред.

Передісторія

ред.

Вже через декілька років після створення самої концепції баскетболу Джеймсом Нейсмітом взимку 1891[1] почали з'являтися новини про створення численних, спочатку місцевих, баскетбольних ліг[2]. Ці ліги базувалися у великих містах Східного узбережжя США: Філадельфії, Бостоні, Нью-Йорку. 7 листопада 1896 відбувся перший в історії баскетболу професійний матч: у місті Трентон, штат Нью-Джерсі, місцева команда Християнської асоціації для юнаків зустрілася з командою аналогічної організації з Брукліна; для оплати приміщення довелося брати з глядачів певну плату за вхід. Після оплати оренди храму, в якому й відбувся матч, решту грошей гравці поділили між собою; внаслідок кожний з них став багатшим на 15 доларів. Фред Купер, як капітан, отримав 16 доларів, ставши на певний час найбільш високооплачуваним баскетболістом в історії. Команда Трентона перемогла з рахунком 16-1[3][4].

Перша професійна ліга з'явилася 1898 року та об'єднала 6 команд з Пенсільванії та Нью-Джерсі. Національна баскетбольна ліга була єдиною подібною організацією, але, на відміну від конкурентів, у своєму початковому вигляді вона проіснувала 5 років: у той час команди часто переходили з однієї ліги в іншу, і часто такі ліги існували всього кілька тижнів[4][5].

Однією з перших прославлених на всю країну професійних баскетбольних команд стали «Оріджинал Селтікс» (ніяк не пов'язані з сучасними «Селтікс»), створені 1914 року та відновлені після Першої світової війни. «Селтікс» були не лише настільки непереможні, що кочували з ліги в лігу в пошуках гідних суперників та незмінно полишали турнір через відсутність конкуренції, а й стали новаторами, створивши поняття зонного захисту та ввівши перші контракти з гравцями[6]. Лу Бендер[en] був зіркою тієї команди[7]. Чималий вплив на популяризацію баскетболу справила команда «Гарлем Глобтроттерс», створена Ейбом Саперштейном[en] 1927 року[8].

На початку XX століття баскетбол залишався набагато менш популярний, ніж американський футбол та хокей, однак в середині 1920-х років став все більше набирати популярність[9]. 1925 року президентом НФЛ Джозефом Карром[en] була створена Американська баскетбольна ліга[en], яка стала першою спробою зібрати всі найкращі команди країни, і формально, після 1933 року як Ліга Східного узбережжя, вона проіснувала до 1955 року[10].

Народження НБА і її перша династія

ред.

Конкуренція між АБЛ, відтвореною 1937 року НБЛ і НАСС, лігою студентського спорту, що з'явилася 1938 року[10], тривала і під час війни, і після неї, аж до появи БАА 6 червня 1946[11]. БАА більшою мірою, ніж будь-яка інша ліга, стала основою для сучасної НБА. Володіючи значними фінансовими засобами, засновники ліги в особі власників великих хокейних арен на чолі з президентом Морісом Подолоффом робили наголос на перенесенні цього перспективного спорту на такі найбільші арени країни, як «Бостон-гарден» і «Медисон-сквер-гарден»[12].

  Зовнішні відеофайли
Перший забитий м'яч в історії НБА (БАА)
  Ossie Schectman scores the first point in the NBA

Перша зустріч відбулась в Торонто в «Мейпл Ліф-Гарденс», де місцеві «Хаскіз» приймали «Нікербокерс» з Нью-Йорка[12]. Таким чином, основна відмінність між лігами було в тому, що до складу клубів НБЛ входили провідні гравці країни, але матчі БАА відбувались на великих стадіонах, хоча й не вирізнялись високою результативністю, багато в чому через відсутність правила 24 секунд[13]. І якщо в дебютному сезоні БАА чемпіоном стала команда «Філадельфія Ворріорс» на чолі з лідером Джозефом Фулксом, спочатку створена для нової ліги, то «Балтімор Буллетс» та «Міннеаполіс Лейкерс», які святкували перемоги в 48 — 49-му роках були гостями з сусідніх ліг (АБЛ і НБЛ відповідно)[14][15].

3 серпня 1949 відбулась зустріч власників НБЛ і БАА, на якій було підписано угоду про об'єднання двох ліг і створенні єдиної Національної баскетбольної асоціації, до складу якої спочатку ввійшли 17 команд — 3 дивізіони по 5 або 6 команд[16]. 1950 року 6 команд вийшли з НБА, а 1954 року кількість команд скоротилося до 8-ми, і всі вісім існують дотепері: «Нікс», «Селтікс», «Ворріорс», «Лейкерс», «Ройалз»/«Кінґс», «Нешіоналз»/«Севенті Сіксерз», «Пістонс» та «Гокс»[17].

 
Джордж Майкен (праворуч) в часи виступів за Університет Де Поля

Попри те, що першим «кольоровим» гравцем 1948 року ще в БАА став американець японського походження Ватару Місака[18], 1950 вважається роком появи в НБА першого афроамериканського гравця[19][20]. До 2011 року частка чорношкірих гравців в лізі становить приблизно 80 %[21].

Перші шість сезонів НБА пройшли під знаком безперечного переваги колишнього клубу НБЛ — команди «Лейкерс» з Міннеаполіса, зуміла виграти за той час п'ять чемпіонатів, лише 1951 року через велике число травм серед гравців поступилася правом грати у фінальній серії клубу «Рочестер Ройалз», який у результаті й став переможцем[22]. Своїми успіхами «Лейкерс» були, в першу чергу, зобов'язані своєму центровому Джорджу Майкену[23].

Цей короткозорий — навіть на майданчик виходив в окулярах з товстими лінзами — уродженець штату Іллінойс став першим справжнім центровим, особисто розробивши багато прийомів гри, які до нього просто не існували[24]. Набираючи, в середньому, по 22 очка за гру[25] (по 28 під час виступів в БАА[26]), при середній результативності всієї команди 80 очок, Майкен змусив чиновників Асоціації піти на зміну правил. Введення трисекундної зони і її розширення призвели до вимушеного віддалення високорослих гравців від кільця: це правило часто називають «правилом Майкена»[К 1][27]. Після того як Майкен, якого Ассошіейтед прес назвали найкращим гравцем першої половини XX століття[28], закінчив кар'єру а «Лейкерс» переїхали на західне узбережжя, в Лос-Анджелес[29], закінчилося перше десятиліття НБА.

Домінування «Селтікс»

ред.
 
Білл Рассел (ліворуч) проти Вілта Чемберлена (з м'ячем, праворуч)

З 1957 по 1969 рік включно жодна команда не могла зрівнятися майстерністю з «Селтікс» з Бостона, які виграли в 13 сезонах 11 чемпіонських титулів[24][30]. Легендарний тренер «кельтів» Ред Ауербах виміняв права на обраного клубом «Сент-Луїс Хокс» на драфті 1956 центрового Білла Рассела[31], а потім, вибравши «територіальним піком» форварда Тома Хейнсона[32], придбав останній елемент чемпіонської команди. Об'єднавши амбітних новачків з такими гравцями, як Джон Хавлічек, Білл Шерман, Боб Коузі та Сем Джонс, Ауербах, починаючи з сезону 1956—1957 років, десять раз підряд виводив «Селтікс» до головного фіналу НБА.

1958 року бостонці поступилися у фінальній серії Сент-Луїсу, перемігши лише у двох зустрічах та програвши в чотирьох[33], однак вже наступного року реабілітувалися, вперше в історії професійного баскетболу вигравши фінальну серію «всуху» у Міннеаполіса[34] і набравши в чотирьох матчах сумарно 487 очок[35] (хоча обидва учасники вперше набирали в кожній зустрічі більш ніж сто очок).

«Селтікс» кінця 1950-х — початку 1960-х вважається однією з найбільш панівних команд за всю історію НБА[36][37], попри рекордні виступи такого видатного атлета, як Вілт Чемберлейн. Прийшовши в лігу 1959 року[38], 216-сантиметровий центровий став легендою ще за життя, встановивши рекорди за кількістю набраних очок за гру (100[39][40]) та підборів (55[41]), але ставши чемпіоном Асоціації лише двічі, вже при закінченні першої епохи «Селтікс» (1967[42] і 1972[43]).

На початку нового десятиліття «Лейкерс» першими перебралися на західне узбережжя, переїхавши в Лос-Анджелес[29], «Ворріорс» перебралися в Сан-Франциско з Філадельфії, куди переїхали «Сиракьюз Нешіоналз», змінивши назву на «севенті Сіксерз». 1961 року «Чикаго Пекерз» (нині «Вашингтон Візардс») стали 9-ю командою НБА, а з 1966 по 1968 рік ліга розширилася до чотирнадцяти клубів, прийнявши до своїх лав «Чикаго Буллз», «Сієтл Суперсонікс» (пізніше які переїхали в Оклахома-Сіті та сьогодні іменовані «Тандер»), «Сан-Дієго Рокетс» (чотири роки по тому вони переїхали в Х'юстон), «Мілвокі Бакс» та «Фінікс Санз»[17].

Конкуренція з АБА

ред.
 
Джуліус Ірвінг (№ 6) в грі проти «Атланти Гокс», 1981 рік

Але 1967 року, коли в НБА було лише 10 команд, Асоціація всіляко опиралася розширенню: за вступ необхідно було заплатити 1,5 мільйони доларів[44], тому низка бізнесменів з декількох міст вирішили створити свою професійну лігу для конкуренції з НБА[45]. Першим комісіонером нової ліги став Джордж Мікан — раніше гравець клубу БАА і НБА «Міннеаполіс Лейкерс». Саме він, ставши першим комісіонером нової ліги, був автором ідей про введення лінії триочкового кидка та використанні нового різнобарвного м'яча замість помаранчевого в НБА[46].

Конкуренція з лігою, названою Американська баскетбольна асоціація, змусила НБА відмовитися від своєї колишньої політики та приступити до активного розширення в спробі зайняти найвигідніші міста[44]. АБА, в свою чергу, вдалося переманити до себе не лише кілька відомих гравців, таких як Рик Беррі та Джуліус Ірвінг, а й найкращих суддів НБА[47]. В АБА також вперше з'явилися «регіональні» команди, такі як «Вірджинія Сквайрз[en]» і «Кароліна Кугарз[en]», які проводили домашні матчі на різних майданчиках всередині штату[48].

Спроби злиття ліг почалися ще 1970 року, але позитивному результату переговорів завадив антитрестівський позов проти ліги, поданий президентом асоціації гравців Оскаром Робертсоном. За час розгляду справи та пошуку консенсусу між Асоціацією та гравцями НБА збільшила кількість клубів до 18: «Портленд Трейл Блейзерс», «Клівленд Кавальєрс» та «Баффало Брейвс» (нині «Лос-Анджелес Кліпперс») приєдналися до НБА 1970 року, а 1974 року ліга поповнилася клубом «Нью-Орлеанс Джаз» (тепер базується в Солт-Лейк-Сіті та іменується «Юта Джаз»).

1976 року було досягнуто згоди про злиття ліг і перехід ще 4 клубів з АБА в НБА. Цими клубами стали «Сан-Антоніо Сперс», «Індіана Пейсерз», «Денвер Наггетс» та «Нью-Йорк Нетс» (зараз «Бруклін Нетс»); загальне число команд досягло 22. Пізніше, вже після переходу в НБА, Джуліус Ірвінг скаже, що «НБА просто стала масштабнішою версією АБА, з різницею лише в розмірі наявних ресурсів»[49].

Проте, позов, поданий Робертсоном, також не пройшов безслідно, і, внаслідок задоволення поданих вимог, відбулися значні зміни у відносинах між клубами та гравцями, особливо щодо зарплати[50][51].

  Зовнішні зображення
Емблема НБА.
  Фотографія Джеррі Веста, ймовірно була прототипом для емблеми НБА. Фото Уена Робертса.

Керівництво самої ліги виступає проти зв'язку логотипа з одним гравцем. Девід Стерн через свого представника, Тіма Френка, заявляв, що не знає, чи дійсно людиною-символом є Джеррі Вест, додавши лише, що «на підтвердження цьому немає ніяких доказів». Джеррі Вест в інтерв'ю сказав, що він дуже задоволений наданою йому честю, але додав, що «навряд чи коли-небудь буде офіційно визнано, що це справді я». За словами самого Алана Сігела, творця, «емблема стала настільки поширеним, класичним символом та центральним об'єктом їх [ НБА] корпоративного (фірмового) стилю та програми його ліцензування, що немає необхідності ототожнення її [емблеми] з одним конкретним гравцем».

1969 року Алан Сігел, засновник та керівник компанії Siegel + Gale[en], що займається питаннями Брендування, на замовлення самої ліги створив емблему Національної Баскетбольної Асоціації. Спочатку, під час перегляду фотографій з архіву журналу SPORT[en], увагу Сігела привернуло зображення Джеррі Веста — легендарного[52] гравця «Лос-Анджелес Лейкерс»[53]. Взявши силует Веста за основу, під час розробки дизайну, за словами Сігела, він запропонував асоціації на розгляд близько 50 власних варіантів логотипу[54], але Волтер Кеннеді (комісіонер НБА з 1963 по 1975 рік) наполягав на створенні емблеми, схожою з тією, що трохи раніше (1968 року) затвердили в МЛБ (ГЛБ) — силует гравця та синьо-біло-червоний набір квітів[55]. Вибір квітів диктувався бажанням прирівняти баскетбол з бейсболом як всеамериканську гру, використавши в емблемі кольори прапора США[54]. Остаточний варіант емблеми був офіційно прийнятий та використовується як товарний знак з 1971 року. Алан Сігел за розробку логотипу отримав як гонорар 3,5 тисячі доларів[56].

1969 року під першим номером на драфті клубом «Мілвокі Бакс» був обраний Льюїс Альсіндор-молодший[57], який після виграного чемпіонату 1971 прийняв іслам та змінив ім'я на більш впізнаване сьогодні — Карім Абдул-Джаббар[58]. Під цим ім'ям він став відомий у всьому світі як центровий «Лейкерс» (був обміняний 1975 року), який грав за цей клуб протягом чотирнадцяти сезонів та п'ять разів ставав у його складі чемпіоном НБА. Провівши в професійному баскетболі 20 років та залишивши його 1989 року, Карім Абдул-Джаббар є рекордсменом НБА за кількістю набраних очок[59], зіграних хвилин[60], виконаних та забитих кидків з гри[61][62], числу зароблених фолів[63]. Крім Джаббара, зірками сімдесятих були такі гравці, як Артіс Гілмор, Біллі Каннінгем, Дейв Коуенс, Джуліус Ірвінг, Боб Макаді, Білл Волтон та Мозес Мелоун (перераховані гравці отримали титул MVP регулярного чемпіонату з 71 по 79 рік), Волт Фрейзер, Піт Маравіч, і багато інших зробили внесок у розвиток НБА.

Проте, до кінця десятиліття простежувалася тенденція до падіння інтересу щодо баскетболу з боку громадськості — слабка відвідуваність та низькі телевізійні рейтинги не віщували лізі світлого майбутнього, якби не заново відродилася дуель «Селтікс» та «Лейкерс»[64].

Деякі факти про НБА

ред.
 
Матч НБА: «Лейкерс» проти «Гокс»
Переможці НБА
Команда Кількість
перемог
Бостон Селтікс 18
Лос-Анджелес Лейкерс 17
Чикаго Буллс 6
Сан-Антоніо Сперс 5
Голден-Стейт Ворріорс 5
Філадельфія Севенті-Сіксерс 3
Детройт Пістонс 3
Маямі Хіт 3
Нью-Йорк Нікс 2
Х'юстон Рокетс 2
Вашингтон Візардс 1
Атланта Гокс 1
Мілвокі Бакс 1
Портланд Трейл-Блейзерс 1
Сакраменто Кінгз 1
Балтимор Буллетс 1
Оклахома-Сіті Тандер 1
Даллас Маверікс 1
Торонто Репторз 1
 
Мапа — Національна баскетбольна асоціація

Найбільша кількість титулів НБА:

«Бостон Селтікс» вигравала чемпіонат НБА рекордні 18 разів: в 1957, 1959–1966, в 1968, 1969, 1974, 1976, 1981, 1984, 1986, 2008 і 2024 роках.

Найбільший рахунок в НБА:

Найбільший рахунок в сумі становить 370 очок, коли «Детройт Пістонс» перемогли «Денвер Наггетс» 186 : 184 в Денвері (штат Колорадо, США) 13 грудня 1983 року. Овертайм грався після рахунку 145 : 145 в основному часі.

Максимальний сумарний рахунок в основному часі був 320, коли «Голден-Стейт Ворріорс» завдали поразки «Денвер Наггетс» 162:158 в Денвері (штат Колорадо) 2 листопада 1990 року.

Рекордна серія перемог:

«Лос-Анджелес Лейкерс» встановила рекорд НБА, з 5 листопада 1971 року по 7 січня 1972 року вигравши 33 матчі поспіль.

Східна Конференція

ред.
Дивізіон Команда Місто Кольори Спортпалац Рік заснування
Атлантичний Бостон Селтікс Бостон, Массачусетс Зелений і Білий Ті-Ді Банкнорт-гарден 1946
Бруклін Нетс Бруклін, Нью-Йорк Чорний, Білий Барклайс-центр 1967
Нью-Йорк Нікс Нью-Йорк, Нью-Йорк Помаранчевий, Білий, Синій Медісон-сквер-гарден 1946
Філадельфія Севенті-Сіксерс Філадельфія, Пенсільванія Чорний, Червоний, Золотий, Синій Ваковія-центр 1939
Торонто Репторз Торонто, Онтаріо Червоний і Білий Ер-Канада-центр 1995
Центральний Чикаго Буллс Чикаго, Іллінойс Червоний, Чорний і Білий Юнайтед-центр 1966
Клівленд Кавальєрс Клівленд, Огайо Виноградний, Золотий, Синій, Білий Квікен-Лонс-арена 1970
Детройт Пістонс Оберн-Гіллс (біля Детройт) Червоний, Синій, Білий Палас-оф-Аубурн-Гіллс 1941
Індіана Пейсерс Індіанаполіс, Індіана Синій, Золотий, Білий Консеко-філдхаус 1967
Мілвокі Бакс Мілвокі, Вісконсин Зелений, Червоний, Срібний Брадлей-центр 1968
Південно-Східний Атланта Гокс Атланта, Джорджія Синій, Червоний, Срібний Філіпс-арена 1946
Шарлот Горнетс Шарлот, Північна Кароліна Синьо-зелений, Фіолетовий, Чорний, Блакитний, Коричневий Time Warner Cable Arena 2004
Маямі Гіт Маямі, Флорида Чорний, Червоний, Синій, Жовтий Американ-Ерлайнс-арена 1988
Орландо Меджик Орландо, Флорида Білий, Синій, Чорний Амвей-арена 1989
Вашингтон Візардс Вашингтон (округ Колумбія) Синій, Чорний, Бронзовий Верайзон-центр 1961

Західна Конференція

ред.
Дивізіон Команда Місто Кольори Спортпалац Рік заснування
Південно-Західний Даллас Маверікс Даллас, Техас Синій, Срібний, Зелений Американ-Ерлайнс-центр 1980
Х'юстон Рокетс Х'юстон, Техас Червоний, Білий, Срібний Тойота-центр 1967
Мемфіс Ґріззліс Мемфіс, Теннессі Синій і Золотий Фед-Екс-форум 1995
Нью-Орлінс Пеліканс Новий Орлеан, Луїзіана Бірюзовий, Золотий, Білий Нью-Орлінс-арена 1988
Сан-Антоніо Сперс Сан-Антоніо, Техас Чорний, Срібний Ей-Ті-енд-Ті(AT&T)-центр 1967
Північно-Західний Денвер Наггетс Денвер, Колорадо Синій, Золотий Пепсі-центр 1967
Міннесота Тімбервулвз Міннеаполіс, Міннесота Зелений, Чорний, Рудувато-коричневий, Синій Таргет-центр 1989
Портланд Трейл-Блейзерс Портленд, Орегон Чорний, Червоний, Білий Ровс-гарден-арена 1970
Оклахома-Сіті Тандер Оклахома-Сіті, Оклахома Голубий, Помаранчевий, Синій, Золотий, Білий Чесапік-Енерджі-арена 1967
Юта Джаз Солт-Лейк-Сіті Синій і Білий Енерджі-Солушнс-арена 1974
Тихоокеанський Голден-Стейт Ворріорс Окленд, Каліфорнія Синій, Помаранчевий, Золотий Оракл-арена 1946
Лос-Анджелес Кліпперс Лос-Анджелес, Каліфорнія Червоний, Білий, і Синій Стейплс-центр 1970
Лос-Анджелес Лейкерс Лос-Анджелес, Каліфорнія Пурпурний, Золотий, Синій Стейплс-центр 1946
Фінікс Санз Фінікс, Аризона Пурпурний, Помаранчевий, Сірий Ю-Ес(US)-Ервейс-центр 1968
Сакраменто Кінгз Сакраменто, Каліфорнія Пурпурний, Срібний, Білий, Золотий Ей-Ар-Сі-O(ARCO)-арена 1945

Українські гравці НБА

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ James Naismith. Basketball Hall of Fame. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 11 жовтня 2011.
  2. ↑ David L. Porter. Biographical dictionary of American sports: 1992-1995 supplement for baseball, football, basketball, and other sports. — Greenwood Publishing Group, 1995. — P. 1 — 3. — ISBN 0313284318.
  3. ↑ Brad Herzog. Hoopmania: The Book of Basketball History and Trivia. — The Rosen Publishing Group, 2002. — P. 16. — ISBN 082393697X.
  4. ↑ а б John Grasso. Historical Dictionary of Basketball. — Scarecrow Press, 2010. — P. 6 — 7. — ISBN 081086763X.
  5. ↑ Charles Rosen. The first tip-off: the incredible story of the birth of the NBA. — McGraw-Hill Professional, 2008. — P. 11. — ISBN 0071487859.
  6. ↑ Naismith Memorial Basketball Hall of Hame. Original Celtics (англ.). hoophall.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 24 липня 2011.
  7. ↑ Vincent M. Mallozzi (12 вересня 2009). Lou Bender, Columbia Star Who Helped Popularize Basketball in New York, Dies at 99 (англ.). New York Times. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 24 липня 2011.
  8. ↑ HARLEM GLOBETROTTERS HISTORICAL TIMELINE (англ.). Official Site of the Harlem Globetrotters. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 24 липня 2011.
  9. ↑ Kathleen Morgan Drowne, Patrick Huber. The 1920's. — Greenwood Publishing Group, 2004. — P. 163 — 164. — ISBN 0313320136.
  10. ↑ а б John Grasso. Historical Dictionary of Basketball. — Scarecrow Press, 2010. — P. 32. — ISBN 081086763X.
  11. ↑ John Grasso. Historical Dictionary of Basketball. — Chronology XVII : Scarecrow Press, 2010. — 497 p. — ISBN 081086763X.
  12. ↑ а б Murry R. Nelson. The National Basketball League: a history, 1935–1949. — P. 160. — ISBN 978-0-7864-4006-1.
  13. ↑ History of the Shot Clock. 22 жовтня 2001. Архів оригіналу за 10 лютого 2009. Процитовано 29 жовтня 2011.
  14. ↑ John Steadman (22 лютого 1998). '48 Bullets had nothing--except championship (англ.). Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 24 липня 2011.
  15. ↑ 1948-49 Minneapolis Lakers Roster and Statistics (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 24 липня 2011.
  16. ↑ Гомельский В. А. Истоки // НБА. — М. : Городец, 2006. — 224 с. — ISBN 9785958401659.
  17. ↑ а б John Grasso. Historical Dictionary of Basketball. — Scarecrow Press, 2010. — P. 252. — ISBN 081086763X.
  18. ↑ George Vecsey (10 серпня 2009). Pioneering Knick Returns to Garden. The New York Times. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  19. ↑ Gary Washburn (8 лютого 2007). Inside the NBA: Black pioneers due respect (англ.). P-I. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  20. ↑ Phil Axelrod (8 грудня 2008). Duquesne honors legacy of Chuck Cooper (англ.). Pittsburgh Post-Gazette. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  21. ↑ Mark Lelinwalla (13 липня 2004). The sport has become overwhelmingly the province of black athletes. Basketball is flip side of baseball (англ.). Inquirer. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  22. ↑ 1951 NBA Playoffs Summary (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.
  23. ↑ Fran Blinebury (25 липня 2011). George Mikan: Athletic big man changed the game. NBA HISTORY (англ.). NBA.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  24. ↑ а б Серия "Мастер игры". Баскетбол: справочник болельщика. — "Феникс", 2000. — 352 с. — 10000 прим. — ISBN 5222013936.
  25. ↑ NBA & ABA Career Leaders and Records for Points Per Game. Leaders (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  26. ↑ 1948-49 BAA Leaders (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  27. ↑ Michael Schumacher. Mr. Basketball: George Mikan, the Minneapolis Lakers, and the Birth of the NBA. — U of Minnesota Press, 2008. — P. 191. — ISBN 0816656754.
  28. ↑ George Mikan. Basketball Hall of Fame. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  29. ↑ а б Frank P. Jozsa. The National Basketball Association: Business, Organization and Strategy. — World Scientific, 2011. — P. 75. — ISBN 9814313904.
  30. ↑ John Schuhmann (12 грудня 2007). Heritage Week: Power Rankings, 1969-70. NBA. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 28 жовтня 2011.
  31. ↑ Bill Russell. Basketball-Reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  32. ↑ 1956 NBA Draft. Draft (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  33. ↑ 1957-58 Boston Celtics Roster and Statistics. Basketball-Reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  34. ↑ Bill Carey. Celtics Sweep Lakers 1959 NBA Finals. Worst Championship Games. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  35. ↑ 1959 NBA Playoffs Summary. 1959 NBA (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  36. ↑ Britannica Educational Publishing. The Britannica Guide to Basketball. — The Rosen Publishing Group, 2011. — P. 48 — 49. — ISBN 1615305777.
  37. ↑ Frank P. Jozsa. The National Basketball Association: Business, Organization and Strategy. — World Scientific, 2011. — P. 192. — ISBN 9814313904.
  38. ↑ 1959 NBA Draft (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  39. ↑ Wilt Chamberlain's 100 point game — March 2, 1962 at Hershey, PA. Архів оригіналу за 18 листопада 2006. Процитовано 28 жовтня 2011.
  40. ↑ Mitch Lawrence (15 октября 2007). Chamberlain's feats the stuff of legend. ESPN.com. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  41. ↑ Wilt Snags 55 Rebounds. Tip-Off Timer (англ.). aolnews.com. 2 вересня 2009. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  42. ↑ 1966-67 Philadelphia 76ers Roster and Statistics. 1966-67 Philadelphia 76ers Roster and Statistics (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  43. ↑ 1971-72 NBA Champions. 1971-72 Los Angeles Lakers Roster and Statistics (англ.). basketball-reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  44. ↑ а б Connie Kirchberg. Hoop lore: a history of the National Basketball Association. — McFarland, 2007. — С. 110. — ISBN 078642673X.
  45. ↑ Michael Schumacher. Mr. Basketball: George Mikan, the Minneapolis Lakers, and the birth of the NBA. — Bloomsbury USA, 2007. — P. 252. — ISBN 1596912138.
  46. ↑ Connie Kirchberg. Hoop lore: a history of the National Basketball Association. — McFarland, 2007. — P. 111. — ISBN 078642673X.
  47. ↑ Connie Kirchberg. Hoop lore: a history of the National Basketball Association. — McFarland, 2007. — С. 116. — ISBN 978-0-7864-2673-7.
  48. ↑ John Grasso. Historical Dictionary of Basketball. — Scarecrow Press, 2010. — P. 30 — 31. — ISBN 081086763X.
  49. ↑ Pluto, Terry, Loose Balls: The Short, Wild Life of the American Basketball Association (Simon & Schuster, 1990), ISBN 978-1-4165-4061-8, p.31
  50. ↑ Oscar Robertson bio. NBA. Архів оригіналу за 25 липня 2010. Процитовано 28 жовтня 2011.
  51. ↑ Ron Flatter. Oscar defined the triple-double. ESPN.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  52. ↑ Roland Lazenby. Jerry West: The Life and Legend of a Basketball Icon. — Random House Publishing Group, 2010. — 422 p. — ISBN 9780345510839.
  53. ↑ The story of the NBA logo (англ.). LOGODESIGNLOVE.com. 21 квітня 2011. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 4 листопада 2011.
  54. ↑ а б JERRY CROWE (27 квітня 2010). That iconic NBA silhouette can be traced back to him. CROWE'S NEST (англ.). LA Times. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 4 листопада 2011.
  55. ↑ Designing a Global Icon (англ.). siegelgale.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 4 листопада 2011.
  56. ↑ Louis J. Slovinsky. Alan Siegel: On Branding and Clear Communications. — Jorge Pinto Books Inc, 2007. — 188 с. — ISBN 9780979076640.
  57. ↑ Kareem Abdul-Jabbar. Basketball-Reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  58. ↑ Kareem Abdul-Jabbar. ARTICLES ABOUT KAREEM ABDUL-JABBAR (англ.). New York Times. 10 листопада 2009. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  59. ↑ Points Leaders. NBA History (англ.). ESPN.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 липня 2011.
  60. ↑ NBA & ABA Career Leaders and Records for Minutes Played. Basketball-Reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  61. ↑ NBA & ABA Career Leaders and Records for Field Goals. Basketball-Reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  62. ↑ NBA & ABA Career Leaders and Records for Field Goal Attempts. Basketball-Reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  63. ↑ BA & ABA Career Leaders and Records for Personal Fouls. Basketball-Reference.com. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.
  64. ↑ Britannica Educational Publishing. Basketball and Its Greatest Players. — The Rosen Publishing Group, 2011. — P. 31. — ISBN 1615305580.

Коментарі

ред.
  1. ↑ Під «правилом Майкена» розуміють також заборону на доторк до м'яча після проходження ним найвищої точки; до введення змін центровий міг просто перекрити кільце долонею або вибити м'яч знизу, через сітку.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національна_баскетбольна_асоціація&oldid=42916922
  NODES
Association 7