Вікіпедія

Аль-Газалі

мусульманський теолог, філософ, суфій

Газа́лі, повне ім'я Абу-Хамід Мухаммад ібн-Мухаммад аль-Газалі (1058, Тус — 19 грудня 1111, Тус) — мусульманський теолог, філософ, суфій.

Аль-Газалі
أبو حامد الغزالي
араб. أبو حامد محمد بن محمد الغزالي
Народився1058(1058)
Тус, Іран[1][2]
Помер19 грудня 1111(1111-12-19)
Тус, Іран[1]
ПохованняМешхед
ГромадянствоАббасидський халіфат
Місце проживанняНішапур
Багдад
Дамаск
Єрусалим
Діяльністьфілософ, mutakallim, автобіограф, поет, факіх, редактор журналу, журналіст, суфій
Галузьісламська філософія, богослів'я, суфізм, калам і ісламська етикаd
Відомий завдякитеолог, філософ, суфій
ВчителіAl-Juwaynid[1] і Abū ‘Alī al-Fadl b. Muhammad al-Fāramidhīd[2]
Відомі учніAbu Bakr ibn al-Arabid
Знання мовперська[1] і арабська[3][4]
ЗакладAl-Nizamiyya of Baghdadd
Magnum opusThe Alchemy of Happinessd, The Incoherence of the Philosophersd, The Revival of the Religious Sciencesd, The Moderation in Beliefd і On Legal theory of Muslim Jurisprudenced
Конфесіясунізм, іслам
Брати, сестриAhmad Ghazalid[1]

Викладав законознавство в багдадському медресе Нізамія, зробив внесок в розвиток каламу ашаритського тлумачення. У своїй головній праці «Воскресіння наук про віру» («Іхйа улум ад-Дін») розробив релігійно-філософську та етичну доктрину, в якій об'єднав догмати сунітського традиціоналізму з ідеалами суфізму (наприклад доповнив обрядність шаріату, ритуалами суфізму).

Розглядаючи питання про свободу волі людини і божественне її призначення, Газалі розвивав концепцію «привласнення» — касба, за якою людина вільна вибирати між поганими і добрими вчинками, що начебто пропонуються їй Алахом, і тому несе за них відповідальність. У ряді творів розгорнув полеміку з мусульманськими філософами, представниками східного аристотелізму (Аль-Фарабі, Ібн Сіна та іншими), з проблем вічності світу, теорії причинності тощо. Викладаючи погляди філософів, фактично сприяв їх розповсюдженню в мусульманському світі.

Газалі сильно вплинув на розвиток мусульманської думки, а також на середньовічну мусульманську філософію, отримавши прізвисько Худжжат аль-іслам (Довід ісламу).

Біографія

ред.

Абу-Хамід аль-Газалі народився в 1058 в бідній сім'ї, рано втратив батька. Перед смертю батько доручив своєму другу-суфію зайнятися вихованням і навчанням своїх синів. Батьків друг деякий час навчав їх, а потім віддав у медресе.

 
Мавзолей Харун (Харун ар-Рашида) в Тусі, Мавзолей аль-Газалі ймовірно розташовувався біля входу
 
Вважається, що ця будівля — гробниця аль-Газалі

Вчителем Аль-Газалі був імам Ахмад ар-Разікані в Тусі. Для продовження навчання Аль-Газалі попрямував у Джурджан та Нішапур, де далі його вчителем став імам аль-Харамайн аль-Джувайні (пом. 1085), знаменитий послідовник Ашарі.

Після того, як молодого Абу-Хаміда помітив сельджуцький візир Незам уль-Мульк, він потрапив у Багдад і отримав високу посаду при дворі, став авторитетним вченим і богословом. З 1091 по 1095 Аль-Газалі викладав у медресе Аль-Нізамія. Серед його учнів, зокрема, був Абу Бакр Ібн аль-Арабі[5].

1092 року Незам уль-Мульк загинув від руки вбивці-асасина.

1095-го аль-Газалі відправляється в хадж, і покинув Багдад, завершивши придворну кар'єру в момент її розквіту. 11 років до 1106 він вів життя самітника. Аль-Газалі пояснював свій вчинок тим, що в середовищі богословів і законознавців настало розкладання, і його охопила «боязнь пекла». Аль-Газалі відвідав святі місця Мекку, Медину, також Єрусалим, Дамаск, Багдад і прожив на самоті в Тусі. У ці роки він написав найзначніші із своїх творів.

У 1106 Фахр аль-Мульк змусив Газалі повернутися до викладання, і аль-Газалі відновив свої лекції в медресе аль-Нізамія в Нішапурі.

Незадовго до смерті він знову облишив викладання і повернувся до Тусу, де жив у келії, навчаючи молодих послідовників суфійського способу життя.

Аль-Газалі помер у грудні 1111 у віці 55 років.

Праці

ред.

Аль-Газалі написав понад 70 книг, присвячених питанням науки, філософії, ісламу й суфізму.

Непослідовність філософів

ред.

Книга Непослідовність філософів знаменує собою значну зміну в ісламській епістемології. Знайомство зі скептицизмом змусило Аль-Газалі стати на позиції теологічного оказіоналізму — віри в те, що причиною всіх подій є не матеріальні передумови, а безпосередня воля Бога.

Непослідовність стала також поворотним пунктом у ставленні ісламської філософії до Арістотеля й Платона. Під вогонь критики Аль-Газалі потрапила фаласіфа — нестрого визначена група філософів, які з 8 по 11 століття черпали мудрість у книгах стародавніх греків. До цієї групи належав, зокрема, Авіцена. Для Аль-Газалі Арістотель, Сократ, Платон та інші грецькі мислителі — невірні, а ті, хто використовує їхні методи й ідеї, служать тільки викривленню й спотворенню віри.

У наступному столітті Аверроес відповів на критику Аль-Газалі працею Непослідовність непослідовності, але на той час загальна антигрецька тенденція серед ісламських мислителів уже утвердилася.

Воскресіння наук про віру

ред.

Воскресіння наук про віру охоплює усі області ісламських наук: юриспруденцію, теологію та суфізм. Книга складається з чотирьох великих частин: Акти поклоніння, Норми щоденного життя, Шлях до загибелі та Шлях до спасіння. Аль-Газалі написав також скорочений виклад змісту книги перською мовою під назвою Алхімія щастя.

Вплив

ред.

Аль-Газалі значно вплинув як на мусульманських, так і на християнських середньовічних філософів.

Маргарет Сміт відзначала у книзі Аль-Газалі: містик (Лондон, 1944): «Немає сумніву в тому, що працям Аль-Газалі судилося бути серед перших із тих, що привернули увагу цих європейських учених… Найвизначнішим із християнських авторів, на яких вплинув Аль-Газалі був св. Тома Аквінський (1225—1274), який вивчав арабську літературу й визнавав, що почерпнув із неї. Він навчався в Неапольському університеті, де в ті часи домінував вплив арабської літератури й культури». Крім того, інтерес Томи Аквінського до ісламської філософії пояснювався також проникненню в Європу, особливо в Сорбонну, аверроїзму.

Аль-Газалі в ісламі можна порівняти з Томою Аквінським в християнстві, хоча вони дуже відрізнялися методами й переконаннями. Тоді як Аль-Газалі відкидав неісламських філософів на зразок Арістотеля через брак у них віри, Аквінський увібрав філософію стародавніх греків та римлян і знайшов для неї місце у власних творах.


Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д Encyclopædia Iranica / N. Sims-Williams, A. Ashraf, H. Borjian et al. — USA: Columbia University, 1982. — ISSN 2330-4804
  2. ↑ а б AA.VV. Encyclopaedia of Islam, Encyclopédie de l’Islam — 1991. — Vol. 2. — P. 1038.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ The Encyclopaedia of Islam. New edition. Prepared by a number of leading orientalists. Edited by B. Lewis, VLMenage, Ch.Pellat and J. Schancht. Volume III: H-Iram. Fascicules 51-52, Al-Husri — Ibn al-Furat. E. J. Brill, Leiden; Luzac & C °, London, 1968, p. 707: «In 489/1096 he performed the Pilgrimage, after which he returned to Baghdad and studied under Abu Hamid al-Ghazali and others».

Джерела

ред.
Аль-Газалі
у сестринських Вікіпроєктах
  Цитати у Вікіцитатах?
  Аль-Газалі у Вікісховищі?
  • Абу Хамид ал-Газали. Правильные весы (ал-Кустас ал-мустаким). — В кн.: Григорян С. Н. Из истории философии народов Средней Азии и Ирана 7–12 вв. М., 1960 (рос.);
  • Керимов Г. М. Газали и суфизм. Баку, 1969 (рос.);
  • Абу Хамид ал-Газали. Воскрешение наук о вере. Избранные главы. М., 1980 (рос.);
  • Игнатенко А. А. Познать непознаваемое (аль-Газали о рациональном познании трансцендентного). — В кн.: Средневековая арабская философия. Проблемы и решения. М., 1998 (рос.)
  • Арістова А. В. Газалі, Абу Хамід аль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Газалі,_Абу_Хамід_аль

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про філософа.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  Це незавершена стаття про особу Ірану.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аль-Газалі&oldid=43774190
  NODES
mac 1
os 2