Асархаддон
Асархаддон, Ашшур-ах-ід-дін (аккад. Ашшур подарував брата) — цар Ассирії, син Синаххеріба від вавилонянки Накії, правив у 680–669 до н. е.[3]. Один з наймогутніших царів Ассирії за усю її історію.
| Асархаддон | |
|---|---|
 | |
| Народився | 8 століття до н. е. |
| Помер | 26 жовтня 669 до н. е.[1] Харран, Парфія |
| Країна | Ассирія Вавилон |
| Діяльність | суверен |
| Знання мов | аккадська[2] |
| Посада | цар Ассирії[d] і Цар Вавилону[d] |
| Батько | Сін-аххе-еріба |
| Мати | Накіаd |
| У шлюбі з | Ešar-ḫamatd[1] |
| Діти | Шамаш-шум-укін, Ашшурбаніпал і Serua-eteratd |
Життєпис
ред.Вже за декілька років до смерті батька був призначений спадкоємцем трону і усі ассирійці присягнули йому на вірність. Усе це викликало обурення з боку старших братів Ассархаддона, які організували замах на свого батька, однак вбивши Синаххеріба, вони пересварилися через те, що кожен хотів бути царем. Цим скористався Ассархадон, який в той час був в одній з західних провінцій. Він повів вірні йому війська на Ніневію і, захопивши владу, проголосив себе царем. Для того, щоб заручитися підтримкою впливових кіл в державі, він вирішив покращити стосунки з жерцями і запровадив спеціальний податок на користь храмів.
На відміну від батька, який знищив Вавилон, Асархадон, навпаки, відбудував та заселив місто[4]. Усі вавилоняни, які знаходилися в рабстві в Ассирії, були звільнені й відправлені на батьківщину. До відновлення Вавилону було залучено десятки тисяч людей та найкращі ассирійські архітектори, серед яких і Арадах-хешу, під орудою якого був збудований знаменитий зикурат Етеменанкі. Тож недарма цар потім хвалився у своїх надписах, що відбудував Вавилон кращим, ніж той був.
Продовжив завоювання свої попередників. У 679 до н. е. уклав угоду про оборону проти кімерійців з урартським царем Русою. Ассирійці зіштовхнулися з кімерійцями в південно-східній Малій Азії і розбили їх.
Уривок з ассирійських джерел, де Ассархаддон говорить про «воїнів гімірра», дав підставу ототожнювати їх з кімерійцями[5].
Потім ассирійці воювали проти повсталого Сидона, який захопили і зруйнували, а його царя Абді-Мількутті — стратили. Після цього Асархаддон уклав договір з царем Тіру Баалом, за яким ассирійці могли використовувати його флот і завдяки цьому встановили свою гегемонію в Східному Середземномор'ї. Міста Кіпру визнали владу Асархаддона і відправили йому подарунки.
У 676 до н. е. здійснив невдалий похід до Аравії.
У 674 до н. е. ассирійці вперше спробували завоювати Єгипет, але були відбиті. В 673–672 до н. е. завоював Шубрію — напівнезалежну область між Ассирією та Урарту, куди тікали раби. Шубрію було підкорено, а рабів повернуто господарям. Але тим часом на сході повстали три області, які пізніше утворили Мідійське царство. Зайнятий підготовкою походу в Єгипет цар не придушив це повстання.
У 671 до н. е. розпочав війну з Єгиптом, приводом для якої став перехід підвладного ассирійцям правителя Сидона під руку фараона Тахарки та їх спільна підготовка до війни з Ассирією. Асархаддон розбив війська фараона Тахарки і зайняв Мемфіс, змусивши самого Тахарку втекти на південь. Ассирійський цар зберіг при владі місцевих правителів дельти, одного з яких, Нехо І, він призначив новим фараоном. Асархадон в своєму надписі розписує як осипав милостями Нехо і залишив у нього «радників і послів для нашого з ним союзу», окрім наглядачів-радників Асархаддон залишив і гарнізони. На Єгипет було накладено щорічну данину в 180 кілограмів золота і 9 тон срібла. Але як тільки ассирійський цар з військом повернувся додому, Тахарка повернув собі владу в Єгипті.
Після повернення з єгипетського походу Асархаддон зайнявся домашніми справами — старшого сина Ашурбаніпала він призначив спадкоємцем ассирійського трону, а молодшого, від вавилонянки, Шамашшумукіна — царем Вавилону.
У 669 до н. е. в Єгипті розпочалося повстання. Асархаддон знову повів війська, які розбили армію фараона і підкорили Нижній Єгипет, але сам помер в дорозі.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в https://gw.geneanet.org/lizennwenn?lang=en&n=d+assyrie&oc=0&p=assarhaddon
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ За іншими джерелами в 681—669 роках до нашої ери
- ↑ Можливо, це стало результатом впливу та виховання його матері вавилонянки
- ↑ Гаврилюк Н. О. Гіміррі [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Джерела
ред.- Amitai Baruchi-Unna, "Crossing the Boundaries: Literary Allusions to the Epic of Gilgamesh in the Account of Esarhaddon's Egyptian Campaign, " in Mordechai Cogan and Dan'el Kahn (eds), Treasures on Camels' Humps: Historical and Literary Studies from the Ancient Near East Presented to Israel Eph'al (Jerusalem, Magnes Press, 2008),
- Erle Leichty, "Esarhaddon's Eastern Campaign, " in Mordechai Cogan and Dan'el Kahn (eds), Treasures on Camels' Humps: Historical and Literary Studies from the Ancient Near East Presented to Israel Eph'al (Jerusalem, Magnes Press, 2008),
- David Damrosch, The buried book: The Loss and Rediscovery of the Great Epic of Gilgamesh (Henry Holt and Co., 2007),
- Barbara N. Porter (1993). Images, power, and politics: figurative aspects of Esarhaddon's Babylonian policy. American Philosophical Society. pp. 62–. ISBN 978-0-87169-208-5. Retrieved 8 June 2011.
Посилання
ред.- A summary of Assyrian kings [Архівовано 8 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- The murderer of Sennacherib [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] — by Simo Parpola
- Vassal treaties and Esharhaddon's «Letter to the God»
- Esharhaddon's Syrio-Palestinian Campaign [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Esarhaddon Chronicle [Архівовано 10 листопада 2016 у Wayback Machine.]