Вікіпедія

Венето

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Венеція (значення).

Ве́нето (італ. Veneto), або Вене́ція — регіон Італії. Розташований на півночі країни. розподілена на провінції: Венеція (VE), Беллуно (BL), Падуя (PD), Ровіґо (RO), Тревізо (TV), Верона (VR) та Віченца (VI).

Венето

вен. Vèneto
італ. Veneto

Герб Прапор
Регіон Італії
Адм. центр Венеція
Найбільше місто Венеція
Країна Італія Італія
Провінції Беллуно,
Падуя,
Ровіго,
Тревізо,
Венеція,
Верона,
Віченца
Межує з: сусідні адмінодиниці
Тіроль, Каринтія, Фріулі-Венеція-Джулія, Емілія-Романья, Ломбардія, Трентіно-Альто-Адідже ?
Комуни 581
Офіційна мова італійська
венеційська
ладинська
німецька
та інші
Населення
 - повне 4 917 521 (5)
 - густота 267 особи/км² (5)
Площа
 - повна 18 407 км² (8)
 - ширина 190 км
 - довжина 205 км
Висота
 - середня 180 м
 - максимальна 3343 м
(гора Мармолада)
 - мінімальна 180 м
Часовий пояс UTC+1 (взимку),
UTC+2 (влітку)
ВВП 167 млрд. євро (2)
 - на душу населення 33 500 євро
Дата заснування 1970
Президент Лука Дзаїя (Ліга Півночі)
з 13.04.2010
Вебсайт www.regione.veneto.it
 - ISO 3166-2 IT-34
 - NUTS ITD3
 - ISTAT 05

Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Венето

Площа 18365 км², населення 4 962 499[1] осіб (2012).

Столиця — Венеція.

Найбільші річки: По (652 км), Адідже (410 км), П'яве (220 км).

Найбільше озеро: Ґарда. Найвищі гори: Мармолада (3342 м), Антелао (3265 м), Тофана ді Медзо (3243 м).

Національний парк Доломіті Беллунезі. Регіональні природні парки: Доломіті д'Ампеццо, Коллі Еуґаней, Ф'юме Сіле, Дельта дель По, Лессінія.

Пам'ятки історії й культури: Площа й собор Сан Марко, палац Дожів, канали, мости (усі — Венеція), Арена, собор Сан Дзено (Верона), базиліка (Віченца), Капелла дельї Скровеньї й церква Сант'Антоніо (Падуя), собор (Тревізо).

Типова страва — різі є бізі (рисовий суп с зеленим горошком та шинкою).

Типові вина — Амароне, Бардоліно, Каберне, Просекко ді Вальдобб'ядене, Соаве, Речото ді Соаве, Речото делла Вальполічелла, Вердуццо.

Уряд та політика

ред.

Венето — президентсько-парламентська представницька демократія. Президент регіону, якого зазвичай називають губернатором чи навіть дожем, в пам'ять про традиційного венеційського голову регіону, також є головою регіонального уряду. Законодавча влада здійснюється регіональною радою. Статут (який вперше був оприлюднений 22 травня 1971 року) використовує термін «люди» посилаючись на венеційців, але, як і у випадку з сардинцями, це не є правовим визнанням будь-яких відмінностей від інших громадян Італії. Більше того регіон не наділений формою автономії, яка порівнянна з рівнем сусідньої Фріулі-Венеція-Джулія та Трентіно-Альто-Адідже.[2] Ось чому багато муніципалітетів провели референдуми для приєднання до цих регіонів.

Традиційно, як дуже католицький регіон, Венето колись був центорм християнсько-демократичної партії, яка виграла рекордні 60.5 % голосів на загальноіталійських виборах 1948 року, а також набирала більше 50 % в опитуваннях на кожних загальнонаціональних і регіональних виборах, і керувала регіоном з моменту її створення в 1970—1994 роках. Після цього Венето була оплотом правоцентристської коаліції, яка керувала регіоном з 1995 року спочатку під керівництвом президента Джанкарло Галана (Forza Italia/People of Freedom) і, починаючи з 2010 року, Лука Дзайя (Ліга Венета-Лега Норд). На регіональних виборах 2015 р. «Ліга Венета-Лега Норд» виграла 40,9 % голосів (сума партійного списку та особистого списку Дзайя). За нею слідували три основні італійські партії того часу: Демократична партія (16,7 %), Рух п'яти зірок (10,4 %) та Forza Italia (6,0 %). На думку Роберта Патнема, «інституційна ефективність» регіонального уряду Венето вище, ніж в Італії, а «Венето» належить до «цивільної Півночі».[3]

Венеційський націоналізм

ред.

Венеційський націоналізм — регіональний/націоналістичний політичний рух, який у 1970-х і 1980-х роках отримав значну популярність у Венето, вимагаючи більшої автономії, спеціального статуту чи навіть незалежності, а також сприяння венеційській культурі, мові та історії. Це політичний фон, на якому «Ліга Венета» була запущена в 1980 році. Виникли й інші націоналістичні угруповання, в тому числі Ліга Венета Републіка, Північно-Східний Проєкт та сепаратистська держава Венето, Венеційська незалежність та Plebiscito.eu, але вони ніколи не були такими популярними як Ліга Венето, яка була членом-засновником Лега Норд у 1991 році.

Венеційська Незалежність та інші подібні групи давно пропонують провести референдум про незалежність Венето від Італії. Після того, як у листопаді 2012 року регіональна рада затвердила резолюцію про самовизначення (з явним посиланням на референдум)[4][5], у квітні 2013 року було запропоновано законопроєкт референдуму.[6]

Plebiscite 2013 організував онлайн референдум без офіційного визнання 16-21 березня 2014 року.[7][8][9] За словами організаторів, участь у голосуванні взяло 63,2 % (2,36 млн виборців), а 89,1 % учасників (56,6 % всіх виборців) проголосували «за» проголошення автономії.[10][11] Проте декілька джерел новин заперечували ці результати, заявивши, що учасники склали не більше 135 000 (3,6 % виборців), ґрунтуючись на незалежній статистиці вебтрафіку.[12][13]

22 жовтня 2017 р. У Венето відбувся референдум з питань проголошення автономії: 57,2 % венеційців брали участь і 98,1 % проголосували «так».

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Демографічний баланс, червень 2012. ISTAT. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 26 лютого 2013.(італ.)
  2. ↑ Consiglio Regionale Veneto - Leggi Regionali. www.consiglioveneto.it (італ.). Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 28 листопада 2018.
  3. ↑ Putnam, R.D. (1993). Making Democracy Work. Civic traditions in modern Italy. Princeton, NJ: Princeton University Press.
  4. ↑ Consiglio Regionale Veneto - Sala stampa. www.consiglioveneto.it (італ.). Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 28 листопада 2018.
  5. ↑ Consiglio Regionale Veneto - Progetti di legge e proposte. www.consiglioveneto.it (італ.). Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.
  6. ↑ Consiglio Regionale Veneto - Sala stampa. www.consiglioveneto.it (італ.). Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
  7. ↑ Bonet, Marco. «Indipendenza, 700 mila voti» Scontro sul referendum digitale. Corriere del Veneto (it-IT) . Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
  8. ↑ Venice votes on split from Rome. BBC News (брит.). 16 березня 2014. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
  9. ↑ Willan, Philip (18 березня 2014). Venetians vote to say arrivederci to Italy. The Times (англ.). ISSN 0140-0460. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2018.
  10. ↑ REFERENDUM DI INDIPENDENZA DEL VENETO: I RISULTATI. Repubblica Veneta, federale, indipendente, libera e sovrana (it-IT) . 22 березня 2014. Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.
  11. ↑ Veneto Libero, Indipendente (nella Nato in Europa e con l'Euro.... Il Problema è lo STATO ITALIANO) - Rischio Calcolato. Rischio Calcolato (it-IT) . 22 березня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.[недоступне посилання з серпня 2019]
  12. ↑ La Stampa - Voti gonfiati al referendum veneto “Un elettore su 10 collegato dal Cile”. 8 квітня 2014. Архів оригіналу за 8 квітня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.
  13. ↑ Il referendum Veneto e quegli strani accessi da Santiago del Cile. ilGiornale.it (італ.). Архів оригіналу за 6 квітня 2014. Процитовано 28 листопада 2018.

Посилання

ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венето

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венето&oldid=42743428
  NODES