Весілля
Весі́лля — комплекс церемоній, обрядів і традицій, пов'язаних з укладенням шлюбу; має етнічні, релігійні, географічні особливості в різних народів.
| Весілля | |
 | |
| Попередник | заручини[d] і заручини |
|---|---|
| Наступник | шлюб, wedding feastd і wedding banquetd |
 | |
| Objects of occurrence have role | частина подружжяd, зарученийd, наречена і наречений |
| Agents of action have role | wedding officiantd |
| Протилежне | розлучення |
 Весілля у Вікісховищі | |
На кінець ХХ ст. зберігалися 2 основні тенденції весіль у світі — з одного боку, під впливом глобалізації весільний обряд набув універсального вигляду (особливо при змішаних шлюбах), з іншого — стійка тенденція до «етнізації» весіль і пов'язаних традицій, навіть у середовищі містян, в тому числі і в Україні.
Організація весіль
ред.Організація і влаштування сучасних весіль змінюються. Якщо ще з часів СРСР у містах з'явилася (з Грузії) традиція запрошувати тамаду, в чиї обов'язки входили забезпечення і підтримання доброго настрою, організація розваг, конкурсів (і тамадою міг бути або родич, або знайомий), то вже з середини 1990-х роль тамади перебрали спеціальні фірми, івент-компанії. Західна тенденція — організація всього весілля спеціалізованими весільними агенціями, що нерідко відповідають за все, починаючи від запрошення гостей і до підбору квітів (зазвичай усі деталі окремо обговорені і прописані в контракті).
Сторонні спонсори можуть оплачувати якісь частини весільної церемонії, рекламуючи так заклад, фірму, виробника, ЗМІ. Фігурує і бажання потрапити у новини. Так, у 2007 американці Джоанн Гемлін і Чарлі Геффеман справили весілля у місці, де познайомилися: відділі молокопродуктів супермаркету. Компанія-власниця крамниці оплатила бенкет для гостей, оздоблення зали відділу і напої для випадкових гостей-покупців[1].
Набуває поширення весільний туризм під час медового місяця. Так, готель «IKEA Sovhotell», розташований у центрі шопінг-центру в Стокгольмі, має номер для молодят.
Весільна обрядовість
ред.У Греції весілля проходило у три етапи, що включали підготовку нареченої до весілля, її приведення до будинку нареченого та весільний бенкет у його домі. Церемонія містила низку різноманітних обрядів. В Україні також багато різних традицій, наприклад хороводи навкруг весільного дерева. Див. Весільні обряди Полтавщини.
Традиційні весільні обряди є формою народного театру.
Освідчення та заручини
ред.Передшлюбні студії
ред.Передшлюбні навчання (студії) включають: а) навчання пари відповідальності; зазвичай процедурою рядить церква чи інша релігійна організація;
б) пара (або бодай одна людина з пари) демонструє обізнаність потенційно цінних у сімейному житті знаннях. В Естонії по зернах і колосках наречена мусить визначити злакові культури, що вирощуються на полях Естонії, розповісти, які страви можна з них приготувати.[2]
Свідки
ред.
Обручки
ред.Вінчання
ред.Реєстрація шлюбу
ред.Весільний одяг
ред.- Весільна сукня, Фата, Чільце — весільний головний убір молодої, Торочини, Циганщина (рядження та обряд).
Весільні пісні і танці
ред.В Україні з весіллям пов'язаний цілий комплекс весільних пісень, що зазвичай виконувалися під час нього. З часу СРСР традиційним супроводом весільної церемонії, зокрема, офіційної реєстрації шлюбу в РАЦС став весільний марш Ф. Мендельсона.
Ритуали викупу
ред.- Посаг, викуп, віно, вносок, дзестра, безпосажна (безприданниця)
Весільне частування
ред.- Весільний коровай, Весільний пряник, Кораб, Курент, Сміїни, Шишки (весільне обрядове печиво), Яловиця (курка).
Шлюбна ніч
ред.До першої шлюбної ночі українки випікали спеціальний хліб для кота, аби задобрити його і посприяти плодючості пари[2].
Весільну сорочка молодої після шлюбної ночі виносять з комори і танцюють навколо столу, стрибаючи по лавах, демонструючи кров на сорочці як доказ дефлорації, і, відповідно, цноти нареченої. Танець називають «сороку скакати». Імовірно, цей обряд має символічний зв'язок із тілесною сорочкою і первісно належав до жіночих ініціальних ритуалів культу Роду.
Медовий місяць
ред.Види весіль
ред.Весілля публічних осіб
ред.
Весілля публічних осіб нерідко стають публічними подіями. Наприклад, восени 2005 року широко висвітлювалося весілля дочки прем'єрки України Юлії Тимошенко Євгенії та англійського рок-співака Шона Карра.
Значну вагу мало, а подеколи досі має (наприклад, у монархіях) весілля владних осіб: весілля монархів є подіями державного значення. Весілля як «історично значуща подія» — це династичні шлюби, в результаті яких нерідко перекроювались кордони цілих держав. Весілля католицьких королів Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастильської у 1469 році призвело до утворення централізованої іспанської держави і втрати незалежності Арагоном і Каталонією.
Повторні весілля
ред.Масові весілля
ред.
Масові весілля — це коли вінчання, весільну церемонію або і святкування проходять багато пар водночас.
В деяких народів масові весілля є традиційними, зокрема і в зв'язку з економією: у відведений традицією час, або весілля родин з великим числом дітей (так, на Кавказі практикувалось одночасне весіолля братів з однієї родини з сестрами з іншої).
Масові весілля мають місце у ряді районів з буддійською релігією, ісламською, почасти — протестантською[3]; у регіонах скупчення незаможного населення, у країнах, що розвиваються.
- 16 жовтня 2008 року в Нагірному Карабасі відбулось одночасне весілля 675 пар, фінансові видатки на яке, а також на щедрі подарунки молодим, узяв на себе російський бізнесмен—земляк.
Оригінальні весілля
ред.«Оригінальні весілля» — маскультні явища, які поширюються в сучасних суспільствах. Такі як «підводні», «повітряні», «на робочому місці», «в потязі», «на велосипедах», одночасні весілля багатьох людей, «пізні» або «повторні». Наприклад, подружжя з Малайзії Чан Сум Бенг (64 роки) і Чу Кіт Гар (61 рік) увійшло до Книги рекордів Гінесса, провівши повторне весілля у його 37-у річницю у формі стрибків з парашутами, як найстарше подружжя, що зважилося на це.[1]
ЛГБТ-весілля
ред.Традиційне українське весілля
ред.
Українські традиційні весільні обряди виникли на основі давньослов'янських, хоча з часом набули ряду локальних відмінностей (наприклад, весільна обрядність у гуцулів на Закарпатті). На процес проведення обрядів, також вплинуло введення християнства.
Українські весілля повсюдно зберігали певні елементи архаїки (зокрема і дохристиянської), являючи собою театралізовані дійства, супроводжувані безліччю обрядів, ритуалів, народних пісень. При розмаїтті весільних обрядів в Україні в них чітко виділяються такі складові:сватання, оглядини (умовини), заручини, запросини, прикрашання гільця, бгання короваю, посад, власне весілля, комора.
Для сватання характерні були традиційна розмова старостів з батьками нареченої, обмін хлібом, перев'язування нареченого хусткою, а старостів — рушниками на знак згоди укласти шлюб.
Згода підтверджувалося під час заручин в присутності всіх родичів молодих.
Поетичним звичаєм українського весілля було гільце — прикрашання зеленої гілки квітами, стрічками, ксолосками, що символізувало красу, молодість та прощання нареченої з дівуванням. За гільцем збиралися пекти коровай — обрядовий хліб.
Безпосередньо у весіллі, крім родичів молодого та молодої, брали участь їхні друзі — бояри, дружки, світилки, приданки. Вони разом з музикантами становили весільний поїзд.
Традиційні весільні обряди України співіснують з релігійним — вінчанням у церкві, яке, однак, як привнесене до народної традиції штучно, не особливо сильно приживалося у народі. До XVII ст. часто практикувалось весілля без вінчання, а вінчання могло проходити значно пізнішу. Після входження українських земель до складу Російської імперії влада визнала вінчання обов'язковим. Ставлення селян до вінчання після цього стало як до податків. Вінчалися в церкві на другий день весілля — у неділю.
Весільним одягом в той час було традиційне вишите українське народне вбрання. На весілля одягали нові речі, які можна було носити пізніше. Традиція вдягати білу сукню масово поширилася лише в середині ХХ століття. На заході України подеколи і досі справляють весілля в традиційному народному одязі. З 2000-х почастішало весілля в традиційному українському одязі і в решті України.[4]
У зв'язку з релігійними традиціями весілля узгоджують з релігійним календарем: сезон весіль починається після Великого посту.
В Криму є весільна традиція, що, ймовірно, походить від татар, пов'язувати на спеціальному «весільному дереві», що стоїть осібно за населеним пунктом, молодими смужечок.
Вплив СРСР
ред.У роки радянської окупації України з огляду панівна ідеологія впроваджувалася у весільну практику: з'явились «червоне весілля», «робітниче/шахтарське весілля», «комсомольське весілля», «безалкогольне весілля» (на початку 1980-х в період «сухого закону»).
Деякі з радянських нововведень увійшли до сучасної весільної обрядності українців:
- функціонування «палаців урочистості (урочистих подій, одруження, шлюбу)», в яких проводиться церемонія офіційної реєстрації шлюбу («розпис»), що за СРСР, конкуруючи з позірно забороненим вінчанням, могла шикарно обставлятися, в тому числі за участі громадськості (подеколи влади), колективу.
- Відвідування, нерідко з покладанням квітів і фото- і відеосесією, пам'ятних місць (центральна площа, музей, пам'ятники, будинок адміністрації чи природний об'єкт). Традиційними для Києва є пам'ятник засновникам Києва, Михайлівський Золотоверхий і Софійський собори, Алея невідомого солдата; у Полтаві — Біла альтанка і пам'ятник Галушці; у Запоріжжі — Хортиця.
Сучасне українське весілля, особливо у великих містах центру і сходу країни (Київ, Дніпро) значно залежить від смаків і достатку. На заході (Львів) значною є роль Церкви у весільних обрядах.
Весілля у християнстві
ред.Правило 53 Лаодикійського собору. Не подобає християнам, що ходять на весілля, скакати чи танцювати, але скромно вечеряти та обідати, як личить християнам[5].
Весілля у мистецтві
ред.Тема весілля є популярною в мистецтві, зокрема, образотворчому (наприклад, у творчості Миколи Пимоненка, «Весілля в Київській губернії», 1891; «Весільна перейма», 1908), і в кіно.
Див. також
ред.- Традиційне українське весілля
- Життя поза шлюбом: «Стара діва», Покритка (Хустка як її ознака), Байстрюки, Безкоровайчук
- Розлучення, Вдівство
Примітки
ред.- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 грудня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б Українське народознавство — Лозко Г.С. Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 10 грудня 2012.
- ↑ існують також масові церемонії хрещення тощо
- ↑ Весільні сукні наречені почали вдягати у 1960-х //Рукотвір. Архів оригіналу за 3 листопада 2010. Процитовано 8 листопада 2010.
- ↑ Правила Святого Помісного Собору Лаодикійського // Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів, і святих отців. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 7 вересня 2019.
Джерела
ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 2., К., 1978, стор. 203
- Шубравська М. М. Весілля., кн. 1; —кн 2., К., 1970.
- Культура і побут населення України, К.: «Либідь», 1991
- Порсова Людмила Брак чудаков // «Сегодня» за 31 жовтня 2008 року (рос.)
Література
ред.- Борисенко. В. К. Весілля [Архівовано 29 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Магрицька І. Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок (Луганська область). Луганськ: Знання, 2003. — 172 с.
- Бабенко Н. Б. Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім'ї [Архівовано 12 березня 2020 у Wayback Machine.] // Український соціум Науковий журнал — 2005 № 1
Посилання
ред.- Весілля // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 142-145. — 1000 екз.
- Обрядовість весільна // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 558—560. — 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1