Вікіпедія

Драгуни

Драгу́ни (фр. dragons, буквально — «дракони»)  — вид кавалерії (переважно вважається середньою кавалерією)[1], який здатний діяти в бою, як у кінному, так і в пішому строю.

Французький драгун із трофейним прусським прапором у битві під Єною (1806).
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Драгун (значення).

Назва

ред.

Назва «драгуни» походить від «дракона» (dragon) — короткоствольного варіанта мушкетона, вживаному французькими кінними піхотинцями[2][3]. Інші версії пов'язують назву з драконом, якого колись зображали на прапорах драгунських підрозділів[4], з давньоримськими драконаріями, або тлумачать як відсилання до страху, що наводили драгуни на неприятеля[5]. Про драконів на прапорах військ маршала Бріссака згадує Вольтер у книзі «Доба Людовика XIV», але неясне, чи з'явився сам термін «драгуни» тоді ж або пізніше, за часів Генріха IV[6].

Терміни «драгуни» і «кінна піхота» можуть вживатися як синоніми[7][8][9]. Проте, частіше за все ці поняття дещо розрізняються: до кінної піхоти відносять не тільки драгунів (при можливості їх використовування в пішому строю), але й інших кінних стрільців, що використовують коней переважно для пересування, а б'ються головним чином пішими[10].

Історія

ред.

Прообразом драгунів можна вважати димахів (грец. διμάχοι) Олександра Македонського, які були навчені дій як у кінному, так і в пішому строю[11].

Слово «драгуни» вперше з'явилося в історії в XVI ст.: маршал Бріссак під час окупації П'ємонту (1550—60) посадив на коней добірних, сміливих піхотинців, дав цьому загону назву «драгуни» і застосовував його для швидких набігів. При зустрічі з противником вони спішувалися і діяли виключно в пішому порядку. Тактика дій кінних стрільців полягала в несподіваних нальотах на супротивника, в ході яких зблизившись з противником на конях, кавалеристи спішувалися, залишаючи коней коноводам, і далі діяли в пішому строю аркебузами, мушкетами або списами. У разі нестачі коней на всіх кінних стрільців, на одного коня сідали по двоє людей[6]. Появі драгунів сприяло те, що станом на XVI ст. кіннота повсюди отримала вогнепальну зброю, перетворившись, таким чином, на кінних стрільців[11].

Але це все ще була лише піхота, посаджена на коней. Перший полководець, що надав драгунам їх сучасне значення, був шведський король Густав-Адольф. Він докорінно змінив погляд на драгунів, прилічивши їх до кавалерії і призначивши для дій у переважно кінному строю. Піший бій був для них радше винятком, ніж правилом. Драгунські полки, правильно організовані, перш за все з'явилися у Франції за Людовика XIV (1668). У XIX в Німеччині, Австрії, Франції і Англії біля ⅓ всієї кінноти складалося з драгунів, в Італії ж їх зовсім не було[12].

У XX столітті майже вся кавалерія де-факто стала драгунською — атакувати верхи на коні піхоту з автоматичною зброєю було б недоцільно через великі втрати. Під час Другої світової війни кавалерія драгунського типу була, образно кажучи, «квазімотопіхотою» — діючи там, де недоцільно чи складно було застосовувати механізовані війська.

Австрія

ред.
Див. також: Драгуни (Австро-Угорщина)

Франція

ред.

У XVIII столітті в уніформу драгунів впроваджують два елементи, що характеризуватимуть їхній образ протягом всього XIX ст.: зелений мундир і «римський шолом» з високим гребенем.

У XX ст. драгунські частини зберігаються, але з механізацією армії вони перетворюються на моторизовані війська. У другій половині XX ст. 13-й драгунський полк парашутистів (13e régiment de dragons parachutistes) є насправді полком спеціального призначення для ведення поглибленої розвідки.

  •  
    Драгуни Людовика XV
  •  
    Драгун Людовика XV
  •  
    Драгуни Наполеона. Реконструкція битви при Ватерлоо
  •  
    Драгун 17-го полка, 1812 р.
  •  
    Атака драгунів Імператорської гвардії у битві при Ватерлоо
  •  
    Французькі драгуни другої половини XIX ст.

Росія

ред.
 
Драгун Російської армії, 1700-33 рр.
 
Драгун і піхотний офіцер, 1718 р.

У московській армії слово «драгуни» вперше з'являється за Михайла Федоровича, коли в 1631 із завербованих іноземців був сформований 1-й драгунський полк, що в 1632 брав участь у бою в складі війська М. Б. Шеїна під Смоленськом.

Потім драгуни стали поповнюватися московськими охочими людьми (добровольцями) і охрещеними татарами. До кінця царювання Олексія Михайловича драгунів було вже понад 11 тис. Тодішні драгуни були озброєні мушкетами, шпагами, бердишами і короткими списами. Цар Петро I при створенні кавалерії нової армії надавав перевагу саме драгунам і на кінець 1708 у Росії було 36 драгунських полків[4]. У 1707 році створюється Лейб-Регімент, у 1719 р. перейменований в Санкт-Петербурзький драгунський полк (назву Лейб-Регіменту тоді отримує полк кінної гвардії). У 1712 році створюються гарнізонні драгунські полки для несення поліційної служби, що проіснували до 1811 р.[4] Російські драгуни початку XVIII століття озброювалися фузіями з багнетами і палашами, пістолетами спочатку було забезпечено тільки половину особового складу. Для виконання фортифікаційних робіт драгунські підрозділи мали шанцевий інструмент[11]. У 1732 р. 3 драгунські полки переводяться в кірасирські. У 1763 році число драгунських полків скоротилося до 7, а їхня тактика стала чисто кавалерійською — зводилася до удару холодною зброєю без спішування[4]. За часів Катерини II драгуни стають переважно гарнізонними військами[11]. На початку XIX ст. значення драгунів як ударної кінноти зростає і на 1812 р. у Росії налічується вже 37 драгунських полків[4]. Обмундирування драгунів того часу відрізняється від кавалерійського, наближаючись до піхотного[11].

У середині XIX ст. кінні драгуни розглядалися в Росії радше як легка кавалерія[5]. З 10 ескадронів кожного армійського драгунського полка 8 вважалися власно драгунськими, 2 — пікінерськими. Перші мали на озброєнні традиційну драгунську зброю (палаш або шаблю і рушницю з багнетом) і в пішому строю діяли як легка піхота, другі — клинкову зброю, піку і карабін[5]. Лейб-Гвардії Драгунський і Лейб-Гвардії кінно-гренадерський полки складалися тільки з 6 ескадронів, а для виконання функцій пікінерів до них були приряджені козаки[5]. З прийняттям на озброєння гвинтівок драгуни озброювалися «драгунськими» їх варіантами, що відрізнялися від піхотних меншою довжиною ствола, від «козачих» — наявністю багнета (напр., гвинтівка Бердана, гвинтівка Мосіна).

Російсько-турецька війна 1877-78 показала перевагу драгунів над іншими видами кавалерії, тому в 1882 р. армійські полки уланів і гусарів переформували в драгунські, але в 1907 р. колишні назви багатьом з них повернули[4] (втім, на початок XX ст. розділення родів кавалерії залежно від задач, підготовки і озброєння вже втратило своє значення і зберігалося тільки в силу традиції)[13]. До початку 1-ї світової війни в російській армії був 1 лейб-гвардії і 21 армійський драгунський полк. На початку 1918 року драгунські полки були розформовані[4].

  •  
    Драгун 1700-1720 рр.
  •  
    Драгуни 1763—1778 рр. і карабінерський унтер-офіцер (крайній ліворуч)
  •  
    Рядові Лейб-Гвардії Драгунського і Санкт-Петербурзкого драгунського полків, 1812 р.
  •  
    Рядовий драгунських полків, 1818 р.
  •  
    Обер-офіцери Тверського і Фінляндського драгунських полків, 1826-1827 рр.
  •  
    Рядовий Кінбурнського драгунського полка, 1834–1843 рр.
  •  
    Рядовий Драгунського Його Імператорської Високості Спадкоємця Цісаревича полка, 1848—1855 рр.

Гетьманщина

ред.

У Козацькому Гетьманаті XVII ст. загони драгунів входили до складу надвірного війська. Особливого поширення драгуни набули за правління Івана Виговського й Івана Мазепи. Обмундирування було західноєвропейського зразку («німецький стрій», через що їх називали «німцями», хоча служили в них переважно українці): приталений каптан-жустокор з широкими вилогами, шийна хустка та ботфорти, типово східноєвропейским елементом була шапка з довгим шликом та хутряною околицею. Озброєння складалося з карабіна, підвішеного на панталері, шаблі та сідлових пістолів. Кінська збруя теж була західноєвропейською, але коней українські драгуни використовували місцевих: непоказних і низькорослих, але витривалих і непримхливих у степових умовах «бахматів»[14].

Примітки

ред.
  1. ↑ Н. Ф. Азясский. Кавалерия // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
  2. ↑ Dragoon. Oxford English Dictionary. A kind of carbine or musket.
  3. ↑ Dragoon. Encyclopædia Britannica. 1911. Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018. ... took his name from his weapon, a species of carbine or short musket called the dragon.
  4. ↑ а б в г д е ж Г. И. Шаповаленко. Драгуны // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
  5. ↑ а б в г Часть 5. СПб., 1841. Деволюционная война — Зенобия // Военный энциклопедический лексикон. — 1841. (рос.)
  6. ↑ а б Марков М. И. Часть 3. Раздел I. «От вооружения конницы огнестрельным оружием до Густава Адольфа» // «История Конницы». — Тверь : Типо-Литография Муравьева Ф. С, 1886. — Т. 2. — С. 51—54.
  7. ↑ Бескровный Л. Г. Словарь военно-исторических терминов // «Хрестоматия по русской военной истории». — М. : Воениздат, 1947. — С. 628.
  8. ↑ Коллектив авторов. «Рубежи ратной славы Отечества: люди, события, факты» [Справочник] / Под ред. Авдеев В. А. — М. : Звонница-МГ, 2002. — С. 377. — ISBN 5-88093-123-4.
  9. ↑ Коллектив авторов. статья «Драгуны» // Военная энциклопедия / Под ред. Грачёв П. С. — М. : Воениздат, 1995. — Т. 3. — С. 131. — 10000 прим. — ISBN 5-203-00748-9.
  10. ↑ Конная пехота // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  11. ↑ а б в г д Драгуны // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  12. ↑ Драгуны // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  13. ↑ Кавалерия // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  14. ↑ Гетьманський драгун XVII ст. // Український тиждень. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 8 лютого 2011.

Джерела

ред.

Посилання

ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Драгуни

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Драгуни&oldid=43982535
  NODES
mac 4