Вікіпедія

Кажани-бомби

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Кажани-бомби (Проект X-Ray) — експериментальна зброя часів Другої світової війни, розроблена Сполученими Штатами Америки. Бомба складалася з кожуха з багатьма відсіками, в кожному з яких перебував мексиканський безхвостий кажан, з невеликою бомбою з запалювальною дією та таймером. Випущена з бомбардувальника бомба випускала парашут на половині висоти після чого відчинялися верхні і нижні відсіки з кажанами. Кажани звільнялися та летіли у ліси та до паперових будинків та інших конструкцій, де запалювальна речовина спричиняла до пожежі. Ціллю та місцями застосування зброї були японські міста.

Носій кажанів-бомб ВПС США, який використовувався для гібернації кажанів. В ідеалі, носій скидався з великої висоти над бойовою ціллю. Коли бомба сповільнювалася відкриттям парашуту кажани прокидалися. На висоті 1000 футів бомба відчиняється і більше тисячі кажанів, кожен з яких несе заведений механізм запалу, розлітаються у радіусі 20-40 миль по японських містах, що збудовані переважно з легкозаймистих матеріалів. Напалмові пристрої спрацюють одночасно, та відразу виникає декілька тисяч малих пожеж.

Передісторія

ред.
 
Мексиканський безхвостий кажан

Використовувати кажанів як зброю першим запропонував стоматолог з Пенсільванії Літл С. Адамс, друг Першої леді Елеанори Рузвельт.[1] Лікар Адамс виклав ідею письмово та звернувся з нею до Білого дому в 1942, де, в результаті, вона була схваленою президентом Рузвельтом[2] за порадою Дональда Гріффіна.[3]

Адамс знав, що інфраструктура Японії було особливо вразливою до запалювальних речовин, адже багато будівель було виготовлено з паперу, бамбуку та інших легкозаймистих матеріалів. План полягав у випусканні кажанів-бомб над містами Японії з багатьма розсіяними промисловими об'єктами. Кажани розліталися б далеко від пункту випускання через значну висоту, на якій це здійснювалося, та ховалися б у будівлях по всьому місту перед сходом сонця, після настання якого вбудовані таймери привели б бомбу у дію, що викликало б масштабні пожежі та хаос.

Сполучені Штати Америки вирішити розвивати проект кажанів-бомб під час ІІ СВ, бо біологічні чинники сприяли цьому. По-перше, кажани живуть великими групами (в чотирьох печерах в Нью-Мексико живе сумарно декілька мільйонів кажанів[4]). По-друге, під час польоту кажани можуть нести вантаж більший за вагу власного тіла (самиці можуть нести молоду двійню кажанів). По-третє, кажани впадають і сплячку, та не потребують їжі чи догляду під час сну. По-четверте, кажани літають у темряві, а вдень ховаються у безпечних місцях (зазвичай будівлях).

Деталі проекту

ред.
 
Пожежа на базі ВПС США в Карлсбаді через втечу кажанів із запалювальною сумішшю.

До березня 1943 були відібрані підходящі види кажанів. До проекту віднеслися надзвичайно серйозно, навіть Луіс Фізер, винахідник військового напалму, розробив 17-ти грамові (0.6 унції) та 28 грамові (1 унція) запалювальні пристрої, які б могли нести кажани. Клітки-носії для кажанів мали 26 окремих комірок, в кожній з яких були відсіки для 40 кажанів. Бомби-носії скидалися з висоти 1525 метрів (5000 футів). На висоті 305 (1000 футів) метрів відкривався парашут розкривається, а комірки залишаються з'єднаними. Вважали, що десять бомбардувальників B-24, які летіли б з Аляски, кожен з яких мав на борту сто бомб-кажанів міг випустити 1040000 кажанів над ціллю — одним з індустріальних центрів узбережжя Осака. Щоб дати відповіді на різні запитання провели серію операційних тестів. Під час одного з них, на додатковій повітряній базі на повітряному військовому полігоні Карлсбад, 32°15′39″ пн. ш. 104°13′45″ зх. д. / 32.26083° пн. ш. 104.22917° зх. д. / 32.26083; -104.22917, стався нещасний випадок. Повітряна база поблизу Карлсбада, Нью-Мексико, 15 травня 1943 року загорілася, коли кажани із запальною сумішшю були випадково випущеними.[5] Кажани пропалили оболонку бомби та забралися під баки з паливом. Після цього, в серпні 1943, випадку проект передали у підпорядкування Військово-Морських Сил США, де його перейменували у «Проект Х-Ray», а в грудні передали до Морських сил. Морські сили перенесли випробування на Повітряну станцію морських сил, в Ель Сентро, Каліфорнія. Після ряду експериментів та оперативних коригувань остаточний тест провели в «Японському селищі» — макеті японського міста побудованого військовою службою хімпрому США на випробувальному полігоні Дагвей, Юта.

Результати експерименту були досить оптимістичними. Керівник випробувань по підпалу Дагвей писав: «Не дивлячись на невелику шкоду, якої завдають одиничні підпали, сумарна шкода може бути значною. Головною перевагою одиниць зброї буде розташування у будівлях ворога, який про це не знає, що дозволяє підпалу відбутися до того як про нього дізнаються».[1] Національний комітет із досліджень оборони констатував: «Робимо висновок що Х-Ray є ефективною зброєю». У звіті голови хімічної лабораторії зазначалося, що вагава ефективність Х-променя є вищою ніж усіх інших запалювальних бомб на той час. «Іншими словами, звичайні бомби викликають від 167 до 400 пожеж на одну касету, в той час як Х-промінь від 3625 до 4748 пожеж».

Більше тестів було заплановано провести влітку 1944, але програму відмінив адмірал флоту США Ернест Дж. Кінг, коли дізнався, що вона не буде готова до бойового застосування до середини 1945 року. За підрахунками до того часу на програму уже витратили 2 мільйони доларів США. Прийнято вважати, що розробка бомб-кажанів просувалася заповільно, і в змаганні за швидке закінчення війни поступилася проекту з розробки атомної бомби.

Лікар Адамс наголошував, що кажани-бомби були б ефективними у застосуванні та не мали б руйнівних ефектів атомної бомби. Йому приписують слова:

  Уявіть як одночасно, кожною скинутою бомбою займаються тисячі пожеж у колі діаметром 40 миль.Японія була б зруйнованою, але людські втрати все ж були малими.[2]  

Пізніше у книзі «Завоювання кажанами» цієї теми торкається доктор Стенлі П. Ловелл, директор відділу досліджень та розвитку Управління стратегічних служб (OSS), якому генерал Донован доручив переглянути ідею, яку називали «фарсом з кажанами».[6] Ловелл також додає, що протягом тестів кажани падали на землю як камінці.[7]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Madrigal, Alexis C. (14 April 2011). Old, Weird Tech: The Bat Bombs of World War II. The Atlantic. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 31 January 2014.
  2. ↑ а б The Bat Bombers C. V. Glines, Air Force Magazine: Journal of the Airforce Association, October 1990, Vol. 73, No. 10. Retrieved 1 October 2006.
  3. ↑ Drumm, Patrick; Christopher Ovre (April 2011). A batman to the rescue. Monitor on Psychology. 42 (4): 24. Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 31 жовтня 2013.
  4. ↑ Today's site : Carlsbad Caverns National Park
  5. ↑ Silverman, Steve (2001). Einstein's Refrigerator: And Other Stories from the Flip Side of History. Andrews McMeel Publishing. с. 122. ISBN 9780740714191.
  6. ↑ Lovell, Stanley P. Of Spies & Stratagems. Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1963, p. 63.
  7. ↑ Waller, Douglas C. Wild Bill Donovan: The Spymaster Who Created the OSS and Modern American Espionage. New York: Free Press, 2011, p. 104.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Кажани-бомби
  NODES
Association 1