Олігоцен

Система/ Період	Відділ/ Епоха	Ярус/ Вік	Вік (млн років)
Неоген, N	Міоцен, N₁	Аквітанський, N₁aqt	молодше
Палеоген, Ꝑ	Олігоцен, Ꝑ₃	Хаттський, Ꝑ₃h	23,03	27,82
	Олігоцен, Ꝑ₃	Рюпельський, Ꝑ₃r	27,82	33,9
	Еоцен, Ꝑ₂	Приабонський(інші мови), Ꝑ₂p	33,9	37,8
		Бартонський(інші мови), Ꝑ₂b	37,8	41.2
		Лютецький, Ꝑ₂l	41,2	47,8
		Іпрський, Ꝑ₂i	47,8	56,0
	Палеоцен, Ꝑ₁	Танетський, Ꝑ₁t	56,0	59,2
		Зеландський(інші мови), Ꝑ₁z	59,2	61,6
		Данський, Ꝑ₁d	61,6	66,0
Крейда, K	Верхня/Пізня, K₂	Маастрихтський, K₂m	древніше
Підрозділи палеогенової системи наведені згідно МКС, станом на 2018 рік^[1].
п о р

Олігоце́н (рос. олигоцен, англ. Oligocene, нім. Oligozän n) — остання геологічна епоха палеогенового періоду кайнозойської ери. Почалася 33,9 мільйонів років тому; завершилася 23,03 мільйонів років тому. Олігоцену передував еоцен, а після нього настав міоцен, що починає неогеновий період^[2].

Виділена в 1855 р. німецьким геологом Генріхом Бейріхом.

Виділяють дві, іноді три частини олігоцену. Розподіл олігоцену на яруси має місцевий характер. Характеризується інтенсивними тектонічними рухами, з якими пов'язана альпійська складчастість і формування гірських систем Карпат, Альп, Гімалаїв та ін. Відклади, що утворилися протягом олігоцену, становлять олігоценовий відділ.

Поділ

Олігоцен поділяють на два віки^[2]:

Пізній олігоцен (хатт)	28,1—23,03 млн років тому
Ранній олігоцен (рюпель)	33,9—28,1 млн років тому

Клімат

Клімат залишається теплим, хоча невелике глобальне охолодження починається наприкінці епохи. Це похолодання веде до плейстоценового льодовикового періоду.

Палеогеографія

Файл:Oligocene geography.jpg

Мапа світу 34 млн р. т.

Протягом цієї епохи континенти продовжують свій рух, формуючи сучасний вигляд планети. Антарктида продовжує ізолюватися і вкривається крижаним шаром.

Флора

Покритонасінні продовжують експансію. Тропічні та субтропічні ліси змінюються листопадними лісами помірної кліматичної зони. З'являються відкриті рівнини та пустелі. Поширюються трави.

Фауна

Мезогіппус

Докладніше: Фауна олігоцену та Антракотерійова фауна

Представників фауни олігоцену знаходять на всіх континентах, крім Австралії. Більш відкриті ландшафти призвели до того, що тварини виростали навіть більшими, ніж у палеогені. Морська фауна вже була схожа на сучасну; так само і наземні хребетні північних континентів. Це сталося через вимирання старих форм, а не появу нових.

Північна Америка була ізольована від інших континентів, тому її фауна була унікальною.

Рептилії були досить поширені в олігоцені. З'явилося багато нових крокодилів, змій, ящірок.

Розвивався і клас Ссавці.

В олігоцені з'явилися деякі сучасні морські двостулкові молюски.

Вусаті та зубаті кити тільки з'явилися, і їхні пращури ще були досить поширені, але їхня чисельність зменшувалася через зміни у кліматі, а також через постійну боротьбу за виживання із представниками сучасних китів та акул. Ластоногі, імовірно, теж з'явилися у той же час. Їхніми попередниками вважають тварин, схожих на ведмедів.

Океани

Океани продовжують охолоджуватися, особливо навколо Антарктики.

Примітки

↑ Chart/Time Scale : [англ.] : [арх. 22 червня 2019 року] // stratigraphy.org. — International Commission on Stratigraphy. — Дата звернення: 22 червня 2019 року.
↑ ^а ^б International Chronostratigraphic Chart (PDF). International Commission on Stratigraphy. 2015-01. Архів (PDF) оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.

Література

Haines, Tim; Walking with Beasts: A Prehistoric Safari, (New York: Dorling Kindersley Publishing, Inc., 1999)
Global Boundary Stratotype Sections and Points (GSSP's)
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олігоцен

[stratigraphy.org-1] Chart/Time Scale : [англ.] : [арх. 22 червня 2019 року] // stratigraphy.org. — International Commission on Stratigraphy. — Дата звернення: 22 червня 2019 року.

[ISC_2015-2] а ^б International Chronostratigraphic Chart (PDF). International Commission on Stratigraphy. 2015-01. Архів (PDF) оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.

[1]

[2]