Путіні́зм — ідеологічна підтечія рашизму, що зародилася в середовищі російської політичної еліти на початку 2000-х років і є домінуючою державною ідеологією в сучасній Росії. Ідеологічно путінізм є химерним поєднанням старіших ідеологій російського націоналізму, таких як панславізм/слов'янофільство, євразійство, націонал-більшовизм та рашизм, й базується на концепції створення та поширення «руского міру» на якомога більшій території, при одночасному бажанні економічного співробітництва з Заходом для збільшення статків російської олігархічної еліти.[4][5]
Карикатура: вплив Путіна на ЗМІ. Автор: Петер Веллеман, Нідерланди.«Кордони Росії ніде не закінчуються» — риторична відповідь на питання, проголошена Путіним[1] та згодом активно розрекламована.[2] Ідея постійної війни й панування, імперіалістична ідеологія — ознаки фашизму.[3]Культ Путіна. Товари у канцелярському відділі крамниці.Офіційний портретСерп і молот (символи СРСР) — під прапором РФ (символом незалежної Росії) — вказують на синкретизм режиму Путіна
Російський політолог Андрій Піонтковський стверджує, що ідеологія російського фашизму багато в чому схожа на німецький фашизм (нацизм), тоді як промови президента Володимира Путіна відображають схожі ідеї з ідеями Адольфа Гітлера.[6][7]
Під час російського вторгнення в Україну Олексій Данілов заявив, що оточення Путіна говорило, що психічний стан президента не нормальний — у нього «потік дах».[8] Раніше американська розвідка заявляла, що їх головне завдання — з'ясувати правду про психічний стан російського лідера. Адже, на думку експертів, поведінка Путіна стає все більш непостійною і нераціональною. А CNN, посилаючись на двох неназваних високопосадовців в адміністрації США, заявив, що президент Росії Путін перебуває у вкрай розлюченому стані через жорсткі санкції Заходу проти російської економіки.[9]
Професор Олег Гринів вважає, що путінізм слід відрізняти від расизму, оскільки расизм стосується ідеологічного виправдання пригод сучасного російського тирана Путіна, столичного імперіалізму, в якому ідеологічні конкуренти (комуністи і шовіністи і антикомуністи) об'єдналися за фінансово-політичний шантаж країн на землях колишньої імперії; більшовизм тепер є лише одним з видів расизму. «У свою чергу канцелярська версія расизму намагається втілити столичного патріарха Кирила, який засвідчує свою теорію „русского світу“». Основою расизму є відсутність прийняття західної цивілізації, яка протилежна певній російській (євразійській) цивілізації. Столичні інтелектуали одностайні з автократичним Путіним, який прагне закінчити королівське і більшовицьке коло. У реальному часі росизм вважається ідеологічною грунтою путінізму. Ситуація, по суті, визнала, що расизм передбачає, що все ліквідація українців як публічного суспільства раніше.
Спочатку термін використовувався в ЗМІ радше не як науковий, а публіцистичний, з негативною конотацією та часто в принизливому сенсі, як поєднання «закручування гайок» і стагнації в неконкурентоздатній, економічно ослабленій Росії[10].
Згодом, внаслідок власної генези та вивчення явища вченими-політологами, поняття «путінізм» набуло наукового значення і стало синонімом сучасного варіанту фашистськоїдиктатури з урахуванням російських обставин і особливостей та фашизоїдної свідомості[11] або паратоталітаризму, який має тенденцію переходу в тоталітаризм[12]. В сучасній путінській Росії помітні значні фашистські тенденції.[13]
Вважається, що термін в англомовних ЗМІ вперше використав Річард Ґвін (англ.Richard Gwyn) у січні 2000 року на сторінках «Toronto Star»[14][15]. Одночасно в російському мовному просторі цей же термін з розширеним означенням використав політолог і публіцист Андрій Піонтковський (газета «Советская Россия», січень 2000)[16].
Листівка з Праги, де навесні 2020-го площу біля посольства РФ в Чехії перейменовано на честь російського політика й правозахисника Бориса Нємцова, у нерозкритому вбивстві якого звинувачували путінський режим.
Ліквідація де-факто конституційного федерального устрою Російської держави («федеративна» РФ тільки за назвою). Призначення наступника президентом: «новорічний сюрприз» Єльцина Путін та «кіндер-сюрприз» Медведєв
«Суверенна демократія» — ліквідація незалежності законодавчої, судової влади та ЗМІ. Вибіркове «судочинство»; де-факто однопартійна система (монізм «Єдиної Росії»)[32]
Профанація та імітація політичного життя, маніпуляція ним за допомогою «політтехнологій»[33]
Беззаконня та масове насильство як повсякденні методи «правоохоронних органів»; переслідування іншодумців, репресії проти опозиції
Інструментарій КДБ-НКВС — провокації, терор та геноцид як «спецметоди» влади. Вбивства в РФ і за кордоном політичних опонентів
Використання агресивних, ідейно мотивованих маргіналів для «брудної роботи» — відверто протизаконних дій, які не можна виконати руками державних органів (фізичне насильство проти інакодумців і опозиціонерів); байдужість влади до злочинів, скоєних таким чином (відсутність фактичного розслідування таких справ, безкарність виконавців); курирування та ідеологічна обробка злочинців представниками спецслужб, надання їм інформації про плани та місцезнаходження «невгодних» осіб[34]
Зрощення держапарату з організованою злочинністю («Ми своїх не видаємо»)
Зрощення церкви з державою, «національна» РПЦ МП на місці ідеологічного апарату ЦК КПРС
Зрощення держчиновництва з економічною олігархією — держолігархізм; трансформація «силового» чиновництва в олігархів
Силовий переділ власності, рейдерські захоплення підприємств та фірм кланом Путіна
«Розпил» держбюджету як повсякденна практика; вивезення грошей в офшори («пацанський общак»), вкладення коштів в яхти, «західні» футбольні клуби та інші «статусні символи»; сім'ї та нерухомість «російських патріотів» за кордоном[50]
Внутрішньополітичні
Створення профашистських державних молодіжних рухів: «Идущие вместе», «Наши», «Местные» та ін., їх фінансування та «промивання мізків» (табір на Селігері); цькування ними закордонних дипломатів, напади на антиурядові організації та партії, «закон про некомерційні організації»
Запозичення політичними інститутами держави принципів організації, психології та етики кримінального угрупування або банди («правильні пацани», «своїх не здаємо», «бояться значить поважають»)
Створення керованої та контрольованої «опозиції»[51]
Зовнішньополітичні
Повернення «наддержави», імперський реваншизм (Путін: «Розвал СРСР — найбільша геополітична катастрофа ХХ ст.»). Перманентна зовнішня агресія проти країн — колишніх республік СРСР[52]
Підтримка антидемократичних, диктаторських, антинародних та терористичних режимів: КНДР, Сирія, Іран, Сектор Гази, Венесуела. Торгівля зброєю в «гарячих точках» планети
Підтримка сепаратистів і створення квазідержав на територіях Молдови, Грузії, України. Територіальні претензії до Казахстану.
Інформаційні
«Програмування» й маніпуляція суспільною свідомістю — «політтехнології»[53][54], державна монополізація ЗМІ, пропаганда (російська пропаганда) та відверта брехня в них — НЛП, закриття опозиційних та незалежних ЗМІ, повернення цензури; контроль інтернету.
Роль «зомбоящика» телебачення: путінський режим як «відеократія», а російський президент — популістська «телезірка» («альфа-самець»)[55]: медіа-спектаклі з «переодяганнями-перевтіленнями» у моряка, льотчика, пірнальника, дельтапланериста тощо. «Спілкування з народом» за допомогою заздалегідь «підготовлених» «телемостів».
Міфологізація минулого, перекручення та фальсифікація історії (закони про «фальсифікацію історії Росії», «єдиний» підручник історії), наратив війни.
Придушення або поступова ліквідація такого незалежного суспільного інституту або «мозку нації», як Російська академія наук.
Мораль, «людські якості»
Систематична, відверта й патологічна брехня «перших осіб» держави[56][57][58]. Згода більшості населення РФ з замовчуванням, перекрученнями та брехнею «в інтересах держави»[59].
1999—2000. Неконституційний прихід до влади в РФ внаслідок «передачі повноважень спадкоємцю» або спецоперація верхівки ФСБ «спадкоємець» на хвилі провокацій і терактів ФСБ («боротьби з тероризмом») та ослаблення старого, хворого й корумпованого президента Єльцина. Масовий воєнний психоз, античеченська істерія; масове вбивство цивільного населення Чечні (геноцид); «чеченізація» війни методом власного ставленика Ахмата Кадирова.
2001—2004 — захоплення контролю над основними ЗМІ. У ніч з 13 по 14 квітня 2001 року сталося силове захоплення телеканалу НТВ, який негативно освітлював політику Путіна. На початку 2002 року закрили канал ТВ-6, потім ТВС. Так усі великі федеральні телеканали опиняються підконтрольними державі. На телебаченні вводять цензуру, освітлення діяльності влади стає однобоким.
2003. Ліквідація залишків незалежності від держави та чиновництва керівників промисловості. Перемога путінсько-сечинської схеми привласнення та «розпилу» нафтогазового комплексу (система «труби»). Удар по «ЮКОСу» та його ліквідація, арешт і засудження М. Ходорковського.
2004, вересень. Антифедеральний та антиконституційний переворот під прикриттям теракту в Беслані. Фактична ліквідація федерального устрою РФ за допомогою указу про призначення Кремлем губернаторів суб'єктів федерації Росії, замість їх виборів, як було до цього.
2004—2005. Помаранчева революція як вододіл генези путінської системи правління. Українські події справили зворотний вплив на російську політику. Завершення наприкінці 2004 року рестриктивної (стримувальної) фази путінського обезсмислення демократичних процедур. З 2005 року вона поступово переходить у стадію, позначену тут як «паратоталітарна». Термін цей вказує не стільки на відновлення радянської практики управління, скільки на ту значущу модифікацію, якої зазнали зміст і стиль регулювання політичних процесів «політтехнологами» Кремля[67].
2007—2008. Стали помітними симптоми поступового і сталого підйому російського квазі-містичного шовінізму, які почали визначати відношеннях Росії з Заходом[68].
2008—2012 номінальне «президентство» Медведєва. Війна проти Грузії в серпні 2008, окупація частини її території.
Кінець 2011—2013 — як реакція на зростання громадського протесту (мітинги 2011—2013 років) починається ґрунтовне «закручування гайок». Приймаються антиконституційні закони, які обмежують свободу слова, інтернет, свободу зібрань, свободу віросповідання, права сексуальних меншостей тощо (цілком підконтрольна Державна дума отримує прізвисько «скаженого принтера»). Покарання стають набагато суворішими. Основною метою цих законів є можливість на «законних підставах» тиснути на незгодних з владою людей. Різке збільшення числа політичних ув'язнених (Болотна справа, справа Pussy Riot тощо).
2014 — початок 2022. Перехід до відвертої путінської власної диктатури, самовладдя та тоталітаризму. Стале падіння економіки та фінансів країни, девальвація рубля, рецесія. Початок «гібридної війни» проти країн Європи, замах на виборчу систему США. «Контрсанкції» проти власного населення. Відкрите збройне втручання в громадянську війну в Сирії. Воєнні злочини російської армії проти сирійського населення. Посилення власної влади шляхом оновлення керівного шару — заміни старої «чекістської гвардії» колишніх колег генералів з КДБ-ФСБ на молодших підлеглих. Поставлена на потік фабрикація кримінальних справ за «екстремістськими» статтями КК (зокрема, тюремні терміни за «лайки» і «репости» в соціальних мережах).
З 2022 року — початок повномасштабного вторгнення в Україну, масові воєнні злочини російської армії на окупованих територіях, руйнування українських міст. Перетворення Росії на країну-ізгоя, що займає перше місце за кількістю введених санкцій, закриття міжнародних ринків, вихід з Росії більшості іноземних компаній. Стрімке падіння рівня життя. Повна ліквідація всіх незалежних ЗМІ в країні, ліквідація всіх незалежних правозахисних організацій, криміналізація будь-якої політичної активності та будь-якого інакомислення, кримінальні справи та тривалі терміни за антивоєнну позицію. Репресії проти активістів та громадян, різке зростання кількості політв'язнів, оголошення будь-яких незгодних «іноземними агентами» та «екстремістами». Розрив державою неформального соціального договору про невтручання в життя громадян в обмін на громадянську пасивність. Повна заборона ЛГБТ. Безпрецедентна еміграція із країни. Полювання на критиків режиму за кордоном. Офіційне визнання Путіна військовим злочинцем Міжнародним кримінальним судом у Гаазі та видача ордера на його арешт[69] Вперше з часів Другої світової війни — воєнні удари по території Росії та бойові дії за участю іноземної держави на її території. Різке зростання числа насильницьких злочинів, диверсій, техногенних катастроф.
Авторитетні визначення
Томас Ґрем (Thomas E. Graham), американський провідний експерт з ядерних озброєнь і дипломат, ексрадник президента Дж. Буша-мол. по Росії:
«Путінізм» - політичний лад декласованих елементів, всіх тих, хто випав зі своїх соціальних ніш або взагалі їх ніколи не мав[75]
Євген Іхлов, російський правник, політолог і журналіст:
Путінізм - це дійсно фактор фашизації ... дійсно імперська реваншистська сила, загрозлива Європі, який будь-які спроби почати з ним діалог сприймає як капітуляцію[76]
Особливе значення державне міфотворчість знайшло в рамках путінізму, оскільки перші його ідеологи ... виходили з такої версії суб'єктивного ідеалізму, згідно з якою пропагандистська картина світу і є єдина реальність для населення.[77]
Путінізм - це війна, це «консолідація» нації на ґрунті ненависті до якоїсь етнічної групи, це — наступ на свободу слова та інформаційне зомбування, це ізоляція від зовнішнього світу і подальша економічна деградація[16]
Убога філософія нижчих чинів КДБ, очманілих від «кришування» меблевих магазинів і розпилювання нафтових компаній[78]
...нова модель уже на порозі. Правда, вона була у нас уже в історії, називалася вона Третій Рейх. Щось подібне на російську Джамахірію дійсно зараз створюється... ні демократії, ні прав людини, ні поділу влади, ні верховенства права в цій системі не буде[79]
Типологічно путінський режим дуже близький до авторитарно-олігархічнихрежимів, які існували в деяких країнах третього світу в другій половині XX століття. Таким, наприклад, як диктатура Маркоса на Філіппінах або диктатура Сухарто в Індонезії на пізньому етапі їх розвитку. Той же периферійний, компрадорський, сировинний капіталізм, та ж корупція як системоутворюючий елемент, та ж імітація деяких окремих демократичних процедур, але у вельми урізаному обсязі[80]
...Ми маємо справу з реально... <не зовсім розумово розвиненими людьми>, що намагалися для себе винайти свій власний вічний двигун, який живиться безкоштовними для них природними ресурсами однієї восьмої частини суші, з рабською працею декількох десятків мільйонів рабів-зомбі[84]
↑Див.: статтю в «New York Times»: «Настає путінізм» ('Putinism Looms') — William Safire (31 грудня 2000). Putinism Looms. New York Times. Архів оригіналу за 27 червня 2013. Процитовано 26 грудня 2008.
↑Згідно опитуванню Фонда «Общественное мнение» (Росія) — 72 % росіян вважають, що є такі суспільно важливі проблеми, при висвітленні яких у ЗМІ допустимо замовчувати інформацію в інтересах держави. А 54 % вважають, що при висвітленні подібних тем можна взагалі спотворювати інформацію в державних інтересах. Див.: ФОМ: О средствах массовой информации (звіт про результати опитування) [Архівовано 30 березня 2014 у Wayback Machine.], 27.03.2014
Ben Judah. Fragile Empire: How Russia Fell in and Out of Love with Putin. — Yale Univ. Pr., 2013. — 379 p. ISBN 9780300181210
Gareth Dale. First the Transition, Then the Crash: Eastern Europe in the 2000s. — Pluto Press Publishing, 2011.- 280 p. ISBN 0745331157
Ronald J. Hill. Putin and Putinism. — Routledge Chapman & Hall, 2009. — 216 p. ISBN 0415499860
M. Mommsen, A. Nußberger. Das System Putin: Gelenkte Demokratie und politische Justiz in Rußland. — C.H.Beck Verlag, 2009. — 224 S. ISBN 9783406547904
Dale R. Herspring. Putin's Russia: Past Imperfect, Future Uncertain. — Rowman & Littlefield Publ., 2006. — 235 p. ISBN 9780742553927
Олександр Еткінд.Внутрішня Колонізація: Дисциплінарні Механізми. [Архівовано 10 квітня 2017 у Wayback Machine.] Переклад з англійської: Ірина Склокіна. // Перекладено за виданням: Alexander Etkind. Internal Colonization. Russia's Imperial Experience. Cambridge: Polity Press, 2011. 289 p. Chapter 7. «Disciplinary Gears», pp. 123–149.
Режим Путіна: перезавантаження-2018 / М. М. Розумний (заг. ред.), Я. В. Бережний, І. В. Валюшко, Р. В. Власенко, Д. М. Горєлов, В. С. Караваєв, А. В. Лепіхов, І. А. Павленко, В. О. Семененко, О. В. Снігир. – Київ : НІСД, 2018. – 480 с.
