Сакси

Сакси
Сакси
Близькі до	англосакси, фризи, юти
Мова	старонижньонімецька мова, давньоанглійська мова
Релігія	німецьке язичництво, пізніше християнство (католицизм)

Са́кси (лат. Saxones, давн-англ. Seaxe, старосаксонськ. Sahson, ниж.-нім. Sassen, нід. Saksen, англ. Saxons, нім. Sachsen) — одне з давніх германських племен.

Протягом VIII і IX століть сакси Старої Саксонії перебували в постійному конфлікті з франками, королівством яких на той час правила династія Каролінгів. Після тридцяти трьох років завойовницьких походів під проводом лорда-короля та імператора Карла Великого, починаючи з 772 року і закінчуючи приблизно 804 роком, франки перемогли саксів, змусили їх прийняти християнство та захопили територію Старої Саксонії, приєднавши її до Каролінгського домену.

Історія

Первинне місце їхнього оселення було в Нордальбінгії — приблизно на території сучасного Гольштейну на північ від річки Ельба.

У 200—400 нашої ери сакси перекочували на південь — на землі, що пізніше стали зватися Вестфалія та Естфалія. Частина саксів разом з англами та ютами у V столітті переселилася на Британські острови, де згодом склалося нове етнічне утворення англосакси.

Сакси в Британії

Англи, сакси і юти в Британії

Сакси разом із англами, фризами та ютами вторглися на острів Британія приблизно в час розпаду Західної Римської імперії. Саксонські рейдери висаджувалися на східні та південні береги Британії століттями раніше, що спонукало до будівництва прибережних фортів під назвою Litora Saxonica. До кінця римського правління в Британії багатьом саксам та представникам інших народів було дозволено оселитися в цих областях як землеробам.

Сакси та інші племена вперше масово прибули до Британії в рамках угоди про захист корінних британців від набігів піктів, ґелів тощо. Історичні джерела Historia Brittonum і Гільдас Мудрий повідомляють, що британський король Вортігерн дозволив германським воєначальникам, пізніше названим ченцем Бедою Преподобним як Генгіст і Горса, поселити свій народ на острові Танет в обмін на їхню службу найманцями. Відповідно до Беде Генгіст маніпулював Вортігерном, щоб той надав більше землі та дозволив прибути більшій кількості поселенців, проклавши таким чином шлях для германського заселення Британії.

Альфред I Великий, король англосаксонського королівства Вессекс (871-899)

Гільдас повідомляє, що сакси були знищені у напівміфічній битві при горі Бадон за 44 роки до того, як він написав свою історію. Тому їхнє завоювання Британії тимчасово припинилося. Тоді ж бере свій початок історія про легендарного короля Артура. Проте англійський історик VIII століття Беда розповідає, як пізніше відновилася саксонська експансія. Він написав, що це призвело до швидкого захоплення всієї Південно-Східної Британії та заснування англосаксонських королівств.

Виникли чотири окремі саксонські королівства:

Східні сакси: створили королівство Ессекс.
Середні сакси: створили провінцію Міддлсекс.
Південні сакси: на чолі з королем Еллою створили королівство Сассекс.
Західні сакси: створили королівство Вессекс.

У період правління від Еґберта до Альфреда Великого королі Вессекса, отримавши статус бретвальди, зуміли об'єднати країну. Пізніше вони реорганізували її в королівство Англія перед вторгненням вікінгів.

Континентальні сакси

Герцогство Саксонія (бл. 1000 р. н. е.), яке було засноване на традиційній батьківщині саксів, обмеженій річками Емс, Ейдер і Ельба.

На початку 6-го століття континентальні сакси оселилися на берегах Рейну. У 531 сакси разом з франками завоювали королівство Тюрингія. Володіння саксів розширилися на південь на схід до річки Унструт.

У 718 мажордом франків Карл Мартел напав на саксів за їх підтримку Нейстрії. У 743 Карломан почав іншу війну з саксами за їх допомогу герцогу Баварії Оділону. Згодом Карл Великий переміг континентальних саксів, навернувши їх до християнства, включив їхні землі у свою імперію після тривалих воєн (772—804).

Етимологія слова «сакси» не до кінця з'ясована. Античні автори, у яких вперше згадується це слово, виводили його від типової зброї саксів — довгого прямого ножа (seax [ˈsæɑks]).

Ареал розселення

З II століття охоплює приблизно Східні Нідерланди, сьогоднішні німецькі землі Вестфалія (Westfalen), Нижня Саксонія (Niedersachsen) (без територій, заселених племенами фризів (Friesen), Гольштейн, Мекленбург і північ Саксонії-Ангальт (Sachsen-Anhalt).

У римських джерелах, починаючи з III століття, трапляються скарги на морський розбій та піратство саксів.

У період III-V століття частина саксів поруч із англами та ютами переселилася в південну частину острова Британії. Унаслідок силового захоплення земель і злиття з англами вони перетворилися на спільність англосаксів, яка стала панівною на Британських островах.

Мова

Мова саксів стала основою англосаксонської мови, з якої розвинулася сучасна англійська мова. Звідси в ірландській та інших кельтських мовах назву племені саксів вживають для позначання сучасних англійців: в ірландській «Sasana» (Англія) і «Sasanach» (англійці), у гельській «Sasunn» (Англія) і «Sasunnach» (англійська); хоча в інших мовах ці назви ведуться від племені англів.

Нинішня узагальнена назва країни «Англія» походить від назви племені англів, а назва таких територій як Вессекс (Wessex, «West-Saxons», західні сакси), Ессекс (Essex, «East-Saxons»), східні сакси), Сассекс (Sussex, «South-Saxons», південні сакси) і Міддлсекс (Middlesex, «Middle-Saxons», середні сакси) вказує на їх походження від саксонських поселенців.

Культура

Соціальна структура

Аж до підпорядкування та навернення в християнство Карлом Великим континентальні сакси зберігали свій стародавній племінний лад. Важливі питання вирішували на щорічних зборах старійшин племені, яке називалося «Тінг» (порівн. нім. «Ding» або англ. «Thing»).

Історик Беда Преподобний у 730 році зазначив, що «старі (тобто континентальні) сакси не мають короля, проте ними керують кілька елдорменів (або сатрапів), які під час війни кидають жереб на лідерство, але хто у мирний час рівні у владі». Територія під контролем саксів була поділена на три провінції — Вестфалію, Остфалію та Ангрію; вони складалися з приблизно ста пагі (англ. pagi) або Гауе. Кожен гау мав свого власного сатрапа з достатньою військовою силою, щоб знищити цілі села, які протистояли йому^[1].

Релігія

Релігійні звичаї саксів були тісно пов'язані з їхньою політичною практикою. Щорічні ради всього племені починалися зверненнями до богів. Вважається, що процедура, за якою князів обирали під час війни шляхом жеребкування, мала релігійне значення: присутня була довіра божественному провидінню, тому сакси керувалися випадковим прийняттям рішень^[2]. Існували також священні ритуали та предмети, такі як стовпи під назвою Ірмінсул. Сакси вважали, що вони з’єднують небо і землю, як і інші схожі приклади дерев або сходів до неба в численних релігіях. Карл Великий наказав зрубати один такий стовп у 772 році поблизу фортеці Ересбург.

Племена в складі саксів

Вестфали

Вестфали жили переважно між Рейном і Везером, їхнє ім'я означало «західні люди», тобто західні сакси.

Остфали

Остфали, «східні люди», жили між Везером і Ельбою.

Енгри

Енгри займали серед саксів центральне положення, як в географічному, так і в культурно-громадському відношенні. У їхніх землях на Везері знаходилося Маркло, місце щорічних зборів.

Див. також

Англосакси

Література

Thompson, James Westfall. Feudal Germany. 2 vol. New York: Frederick Ungar Publishing Co., 1928.
Reuter, Timothy. Germany in the Early Middle Ages 800–1056. New York: Longman, 1991.
Reuter, Timothy (trans.) The Annals of Fulda. (Manchester Medieval series, Ninth-Century Histories, Volume II.) Manchester: Manchester University Press, 1992.
Wallace-Hadrill, J. M., translator. The Fourth Book of the Chronicle of Fredegar with its Continuations. Connecticut: Greenwood Press, 1960.
Stenton, Sir Frank M. Anglo-Saxon England. 3rd ed. Oxford University Press, 1971.
Bachrach, Bernard S. Merovingian Military Organisation, 481–751. Minneapolis: University of Minnesota Press, 1971.
Goldberg, Eric J. "Popular Revolt, Dynastic Politics, and Aristocratic Factionalism in the Early Middle Ages: The Saxon Stellinga Reconsidered." Speculum, Vol. 70, No. 3. (Jul., 1995), pp 467–501.
Hummer, Hans J. Politics and Power in Early Medieval Europe: Alsace and the Frankish Realm 600–1000. Cambridge University Press: 2005.