Вікіпедія

FIM-92 Stinger

переносний зенітно-ракетний комплекс класу «земля — повітря» з інфрачервоною головкою самонаведення розробки американської компанії Gener
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Стінгер.

FIM-92 Stinger (укр.«Сті́нгер»)[a] — переносний зенітно-ракетний комплекс класу «земля — повітря» з інфрачервоною головкою самонаведення розробки американської компанії General Dynamics.

FIM-92 «Стінгер»
FIM-92 Stinger

Пуск зенітної ракети з переносного ЗРК «Стінгер» під час проведення навчань на острові Сан-Клементе. Каліфорнія. 28 липня 2009
Типпереносний зенітно-ракетний комплекс
ПоходженняСША США
Історія використання
На озброєнні1981 — т. ч.
Операторидив. Оператори
ВійниРосійське вторгнення в Україну (2022)
Фолклендська війна
Війна в Афганістані 1979—1989
Громадянська війна в Анголі
Вторгнення США в Гренаду
Громадянська війна на Шрі-Ланці
Лівійсько-чадський конфлікт
Каргільський конфлікт
Югославські війни
Війна за незалежність Намібії
Операція «Непохитна свобода»
Історія виробництва
РозробникGeneral Dynamics
Розроблено1967—1977
ВиробникGeneral Dynamics
Raytheon Missile Systems[en]
EADS
Вартість одиниці$ 38 000 за ракету (1980 р.) $ 119 000 (2021 р.)
Виготовлення1978
Виготовлена
кількість		~ 70 000
ВаріантиFIM-92A, FIM-92B, FIM-92C, FIM-92D, FIM-92G
Характеристики
Вага14,3 кг
Довжина1,52 м (ракета)
Діаметр0,07 м
Обслуга1—2
Дульна швидкість725 м/с
Дальність вогню
Ефективна200—4 500 м
Максимальна4 500 м
Прицілоптичний приціл
БоєголовкаОсколкова
Вага боєголовки3 кг
ДвигунТвердопаливний ракетний двигун
Система
наведення
інфрачервона головка самонаведення
Пускова
платформа
ПЗРК, M6 Linebacker, Eurocopter Tiger, AN/TWQ-1 Avenger, MQ-1 Predator, AH-64 Apache, T-129 ATAK
FIM-92 Stinger у Вікісховищі

Призначений для ураження вертольотів і літаків противника, що низько летять, на зустрічних і навздогінних курсах в умовах впливу природних і штучних теплових перешкод.

Прийнятий на озброєння в США в 1981 році, перебуває на озброєні в понад 29 країнах.

Зенітна керована ракета комплексу була пристосована до пуску з інших платформ: зокрема, з мобільного модуля на автомобільному шасі AN/TWQ-1 Avenger, був створений варіант «повітря — повітря» ATAS для пуску з вертольотів.

Історія

ред.

ПЗРК FIM-92 «Стінгер» розроблявся фірмою «Дженерал Дайнемікс» на заміну американського зенітно-ракетного комплексу 60-х років FIM-43 «Редай» (англ. Червоне Око) і був прийнятий на озброєння Збройних сил у 1981 році. Комплекс перебуває на озброєнні армії США, а також сухопутних військ 28 країн світу і за оцінкою закордонних фахівців, його створення внесло вагомий внесок у розвиток військової ППО США. FIM-92 «Стінгер» є найбільш масовим засобом боротьби з повітряними цілями, що перебувають на озброєнні іноземних армій. За американськими даними на рахунку цього переносного ЗРК є близько 270 збитих літаків та вертольотів за станом на 2014 рік[1].

Вже на початку 1980-тих років радянській розвідці вдалось отримати доступ до таємної технічної інформації стосовно цього ПЗРК[2].

На початок 21 століття FIM-92 «Стінгер» виробляється американською компанією Raytheon Missile Systems[en] і за ліцензією фірмами Airbus Defence and Space у Німеччині та Roketsan[en] у Туреччині. Кількість вироблених ПЗРК «Стінгер» перевищила 70 тисяч одиниць.

Подальший розвиток та заміна

ред.

Звичайні ракети системи «Стінгер» мають контактний підривач. Разом із поширенням невеликих, високоманеврових безпілотних літальних апаратів та ударних систем на їхній основі виникла потреба в підвищенні ефективності ПЗРК типу «Стінгер» боротись з ними. Так, в 2018 році була продемонстрована модифікація зенітних керованих ракет «Стінгер» з неконтактним підривачем[3].

В березні 2021 року компанія Raytheon повідомила, що нею було успішно виконано випробування можливості запуску ракет «Stinger» з новітнього пульту-пускового пристрою англ. Lightweight CLU (полегшений пульт управління, LWCLU) від ПТРК «Javelin». Запущена ракета уразила та знищила безпілотний літальний апарат[4].

В березні 2022 року було оголошено про формальний запит про інформацію міністерства оборони США для розробки заміни ракетам Stinger що отримала назву англ. Maneuver Short Range Air Defense (M-SHORAD) Increment 3. Мета цієї програми — отримати нову ракету з кращими тактико-технічними характеристиками аніж в наявних ракет з неконтактним підривачем[5].

За даними Reuters, уряд США підписав контракт на 1 468 ракет Stinger на загальну суму 687 мільйонів доларів для поповнення запасів, які були надіслані Україні. Генеральний директор Raytheon Грег Гейз 26 квітня 2022 року заявив: «Деякі компоненти більше не доступні на ринку, тому нам доведеться розробити новий дизайн деяких електронних систем у головці самонаведення ракети. Це займе трохи часу»[6].

У січні 2023 року армія США повідомила, що планує збільшити виробництво ракет Stinger до 60 одиниць на місяць до 2025 року, що на 50% більше від поточного рівня. Блок подвійного детектора (Dual Detector Assembly, DDA) буде перепроектовано, оскільки виробництво попереднього компоненту DDA припинено. Старий DDA використовуватиметься у виробництві до вичерпання запасів, що очікується до 2026 року, коли почнуться поставки ракет Stinger з новим компонентом[7].

Модифікації

ред.

англ. The Stinger — Passive Optical Seeker Technique (POST) модифікація, де оригінальна теплова голівка самонаведення замінена на вдосконалену головку з інфрачервоним датчиком зі сканером типу «розетка» та датчиком ультрафіолетового випромінювання і цифровою обробкою даних. Нова головка мала кращі характеристики виявлення цілей а також захист від штучних інфрачервоних контрзаходів та фонових шумів. Розробка Stinger-POST почалась в 1971 році, виробництво тривало з 1981 по 1987 роки. Станом на 1987, коли було завершене виробництво і базової модифікації, було виготовлено 15 000 одиниць базової модифікації, та майже 600 модифікації Stinger-POST[8].

англ. Stinger — Reprogammable MicroProcessor (RMP/FIM-92D) модифікація з потужнішим мікропроцесором та кращим захистом від інфрачервоної протидії. Також істотно спрощено процес оновлення вбудованого програмного забезпечення, завдяки чому з'явилась можливість поліпшувати характеристики системи без складної перепрошивки готових виробів. Після завершення війни в Іраку (Операція «Буря в пустелі») Армія США запропонувала провести подальшу модернізацію в два етапи — Stinger-RMP Block I та Stinger-RMP Block II[8].

Stinger-RMP Block I (FIM-92E) модернізація Stinger-RMP, поліпшує точність та підвищує ефективність. Серед іншого, має новий датчик в голівці самонаведення, меншу батарею, кращий процесор та модуль пам'яті. Завдяки лазерному гіроскопу не потребує значного підвищення лінії прицілювання перед пуском[8].

FIM-92F — подальше вдосконалення версії E з оновленим програмним забезпеченням та поточна версія, що випускається[9].

англ. Stinger-RMP Block II, варіант модернізації, який мав поліпшити як апаратні, так і програмні складові системи. Від нього відмовились в бюджеті 2001 року[8].

англ. Air-to-Air Stinger (ATAS) модифікація ракети ПЗРК до пуску з повітря[8].

англ. Air-to-Air Stinger ATAS Block II будуть створені на основі наявних Stinger RMP. Програма Block II додасть модифікації Block I а також буде встановлено новий інфрачервоний датчик, новий елемент живлення, покращені можливості обробки сигналів[8].

FIM-92J створений внаслідок часткової модернізації та подовження терміну служби комплексів FIM-92E Stinger Block I. Роботи над цим проєктом розпочались в 2014 році. Всього в планах було модернізувати та подовжити термін служби на 10 років 2005 ракет, із них 850 — сухопутних військ США, та 1155 — ВМС США[10].

Допоміжне обладнання

ред.

Тактичний радар виявлення цілей

ред.

англ. Tactical Defense Alert Radar (TDAR) не є частиною системи Stinger, призначений для раннього виявлення цілей малими підрозділами тоді, коли відсутня можливість отримання такої інформації від потужніших РЛС протиповітряної оборони[11].

TDAR мобільний, простий у використанні та транспортуванні. Термінал робочої станції може знаходитись на відстані до 100 метрів від радара[11].

Літаки можуть бути виявлені на відстані не більше 20 кілометрів, вертольоти та БПЛА можуть бути виявлені на відстані до 8-10 км. Висота виявлення цілей — трохи більше 3 км (що відповідає максимальній ефективній висоті ураження ПЗРК)[11].

Dual Mount Stinger

ред.
 
Пускова установка DMS на військово-повітряній базі Тайнань. Тайвань, 2013 р.

англ. Dual Mount Stinger (DMS) — це пускова платформа для ЗРК «Стінгер», що встановлюється на штатив, розроблена компанією Hughes Missile Systems Company в середині 1990-х[12].

Складається зі штативу, на який встановлено дві пускові установки ЗРК «Стінгер»[12].

Ця система забезпечує можливість протиповітряної оборони з фіксованою наземною позицією. Система DMS включає власну систему електропостачання та прицільні пристрої і балони з охолоджувальним агентом (аргоном)[12].

Може діяти як автономно, так і разом із зовнішніми засобами виявлення повітряних цілей[12].

Пускова установка DMS має засоби для отримання контрольних даних каналом передачі даних протиповітряної оборони[12].

Бойове застосування

ред.

Фолклендська війна

ред.
Докладніше: Фолклендська війна

Бойовий дебют «Стінгера» відбувся під час Фолклендської війни, яка велась між Сполученим Королівством і Аргентиною. На початку конфлікту солдати Спеціальної повітряної служби (SAS) британської армії були таємно оснащені шістьма ПЗРК, хоча вони отримали мінімальні інструкції щодо їх використання. Єдиний військовий SAS, який пройшов навчання з цією системою і мав навчати інших солдатів, загинув у вертолітній аварії 19 травня[13].

Однак, 21 травня 1982 року солдат SAS вразив і збив аргентинський штурмовий літак Pucará за допомогою «Стінгера»[14]. 30 травня, приблизно о 11:00 ранку, вертоліт Aérospatiale SA 330 Puma був збитий ще однією ракетою, також випущеною військовим SAS, поблизу гори Кент. Внаслідок цього загинуло шість солдатів спецпідрозділу аргентинської Національної жандармерії, ще вісім отримали поранення[15].

Основною переносною зенітно-ракетною системою (ПЗРК), яку використовували обидві сторони під час Фолклендської війни, була Blowpipe.

Радянсько-афганська війна

ред.
Докладніше: Війна в Афганістані (1979—1989) та Список втрат військової авіації СРСР у Афганістані

Наприкінці 1985 року кілька груп, таких як Free the Eagle, почали стверджувати, що ЦРУ недостатньо підтримує моджахедів у радянсько-афганській війні. Майкл Піллсбері, Вінсент Канністраро та інші чинили величезний бюрократичний тиск на ЦРУ, щоб забезпечити повстанців переносними ЗРК Stinger. Ідея була суперечливою, оскільки до того часу ЦРУ діяло під виглядом того, що США не беруть прямої участі у війні з різних причин. Усі поставлені на той момент озброєння не були американського походження, включаючи штурмові гвинтівки типу Калашникова, виготовлені в Китаї та Єгипті[16].

Остаточне рішення залежало від президента генерала Мохаммада Зія-уль-Хака з Пакистану, через якого ЦРУ передавало все своє фінансування та зброю моджахедам. Президент Зія постійно змушений був оцінювати, наскільки можна «підігріти ситуацію» в Афганістані, не провокуючи радянського вторгнення до своєї країни. За словами Джорджа Края III, стосунки представника США Чарлі Вілсона з Зією відіграли ключову роль у остаточному схваленні введення Stinger[16].

Спочатку Вілсон і його соратники розглядали Stinger як «просто ще один компонент у смертельній комбінації, яку ми будували». Їхня дедалі успішніша стратегія в Афганістані, значною мірою розроблена Майклом Г. Віккерсом, базувалася на широкому поєднанні озброєння, тактики та логістики, а не на «срібній кулі» у вигляді однієї зброї. Крім того, попередні спроби надати моджахедам переносні зенітно-ракетні комплекси, а саме «Стріла-2» та «Blowpipe», не мали великого успіху[16].

Інженер Гаффар з угруповання Ґульбеддіна Хекматіяра «Хезб-і-Ісламі» збив перший вертоліт Мі-24 за допомогою «Стінгера» 25 вересня 1986 року поблизу Джелалабаду[16][17][18]. Результатом стала різка зміна тактики бойового застосування вертольотів радянськими військами. Якщо до появи ПЗРК вертольоти Мі-8 літали на граничній висоті 6 000 м, то з появою «Стінгерів» вони спустилися на малі висоти до 30—60 м, ховаючись у складках місцевості та між сопками.

В рамках операції «Циклон» ЦРУ врешті-решт поставило моджахедам майже 500 ракет Stinger (деякі джерела стверджують, що від 1 500 до 2 500)[19] і 250 пускових установок[20][21].

 
Група радянського спецназу із захопленими «Стінгерами». ПЗРК був представлений на прес-конференції в Кандагарі як незаперечний доказ участі США у конфлікті на боці моджахедів

Вплив «Стінгерів» на результат війни є спірним, особливо в перекладі з тактичного на стратегічний рівень, а також у тому, як перше вплинуло на друге[22]. Доктор Роберт Ф. Бауманн (зі Школи командного складу у Форт-Левенворті) назвав його вплив на «радянські тактичні операції» «безсумнівним»[23]. Цю думку поділяв Йосеф Боданскі[24][22]. Радянські та пізніше російські джерела надають невелику важливість ПЗРК «Стінгер» у стратегічному завершенні війни[20][25][26].

Згідно з щорічником ППО США за 1993 рік, моджахеди використали поставлені ракети Stinger для знищення приблизно 269 літальних апаратів із 340 зафіксованих випадків, що дає ймовірність ураження 79%[27]. Якщо цей звіт є точним, завдяки «Стінгерами» знищили половину літальних апаратів радянської армії в Афганістані[22]. Але ці статистичні дані базуються на самозвітах моджахедів, надійність яких невідома. Селіг Гаррісон відкидає такі цифри, цитуючи російського генерала, який стверджував, що США «значно перебільшили» радянські та афганські втрати авіації під час війни. Згідно з радянськими даними, у 1987–1988 роках лише 35 літаків і 63 вертольоти були знищені з усіх причин[28]. Пакистанська армія випустила 28 ракет Stinger по ворожих літаках, але жодного не знищила. За радянськими даними, до 25 грудня 1987 року було втрачено лише 38 літальних апаратів (літаки, вертольоти), а ще 14 було пошкоджено переносними ЗРК (Blowpipe або Stinger), що дає ймовірність ураження 10,2%[29].

За словами Края, який використовує інформацію від Олександра Проханова, Stinger став «переломним моментом»[16]. Мілт Бірден вважав його «множником сили» та підвищувачем бойового духу. Представник США Чарлі Вілсон, політик, який стояв за операцією «Циклон», назвав перші знищення вертольотів Мі-24 ракетами Stinger у 1986 році одним із трьох ключових моментів свого досвіду війни, сказавши: «Ми ніколи не вигравали жодної великої битви до 26 вересня, а після цього не програли жодної»[30][31]. Йому подарували першу використану пускову установку Stinger, і він тримав її на стіні свого офісу[16][31]. Зараз ця пускова установка виставлена в Музеї ППО армії США у Форт-Сіллі, Оклахома.

Інші військові аналітики схильні зневажливо оцінювати вплив «Стінгерів». За словами Алана Дж. Купермана, «Стінгери» спочатку дійсно мали вплив, але протягом кількох місяців були встановлені спалахи, маяки та вихлопні глушники, щоб дезорієнтувати ракети, а також використовувалися тактики нічних операцій та польоти на низькій висоті, щоб запобігти точним ударам повстанців. До 1988 року, за словами Купермана, моджахеди майже припинили стріляти «Стінгерами»[32]. Інше джерело (Джонатан Стіл) стверджує, що «Стінгери» змусили радянські вертольоти та штурмовики бомбити з більших висот із меншою точністю, але не збили набагато більше літаків, ніж китайські великокаліберні кулемети та інша більш примітивна зенітна зброя.

Останні ракети «Стінгер» були поставлені в 1988 році після зростання повідомлень про те, що бійці продавали їх до Ірану, а також на тлі покращення відносин із Москвою[18][33]. Після виведення радянських військ з Афганістану в 1989 році США спробували викупити «Стінгери», запустивши у 1990 році програму вартістю 55 мільйонів доларів для викупу близько 300 ракет (по 183 300 доларів кожна)[34]. Уряд США зібрав більшість поставлених ракет «Стінгер», але до 1996 року близько 600 з них були втрачені, і деякі знайшли шлях до Хорватії, Ірану, Шрі-Ланки, Катару та Північної Кореї[35][36]. Згідно з даними ЦРУ, вже у серпні 1988 року США вимагали від Катару повернення ракет «Стінгер»[37]. Пізніше Вілсон заявив CBS, що він «жив у страху», що цивільний авіалайнер може бути збитий ракетою «Стінгер», але він не шкодував про те, що забезпечив моджахедів цими ПЗРК для перемоги над СРСР[31].

Історія про Stinger в Афганістані широко висвітлювалася західними ЗМІ, зокрема в книгах «Війна Чарлі Вілсона» Джорджа Края та «Привид війни» Стіва Колла.

Громадянська війна в Анголі

ред.
Докладніше: Громадянська війна в Анголі

Адміністрація Рейгана надала 310 ПЗРК Stinger руху UNITA Жонаса Савімбі в Анголі в період з 1986 по 1989 рік[38]. Як і в Афганістані, спроби повернути ракети в повному обсягу після закінчення бойових дій виявилися невдалими. Акумулятор «Стінгера» працює чотири або п'ять років, тому будь-який акумулятор, наданий у 1980-х роках, наразі був би непрацездатним[39], але під час громадянської війни в Сирії повстанці продемонстрували, як легко вони переходили на інші акумулятори, зокрема звичайні автомобільні, як джерела живлення для кількох моделей ПЗРК[40].

Лівійсько-чадський конфлікт

ред.
Докладніше: Лівійсько-чадський конфлікт

Французька армія використала 15 вогневих позицій і 30 ракет, придбаних у 1983 році, для операцій у Чаді. 35-й парашутно-артилерійський полк здійснив невдалий постріл під час лівійського бомбардування 10 вересня 1987 року і збив транспортний літак «Геркулес» 7 липня 1988 року[41].

Уряд Чаду отримав ракети Stinger від Сполучених Штатів, коли Лівія вторглася на північ країни. 8 жовтня 1987 року лівійський Су-22МК був збитий ракетою FIM-92A, випущеною чадськими силами. Пілот, капітан Дія ад-Дін, катапультувався і був захоплений у полон. Пізніше він отримав політичний притулок у Франції. Під час рятувальної операції лівійський МіГ-23МС також був збитий ракетою FIM-92A[42].

Громадянська війна в Таджикистані

ред.
Докладніше: Громадянська війна в Таджикистані

Таджицькі ісламістські опозиційні сили, що діяли з Афганістану під час громадянської війни в Таджикистані 1992–1997 років, зіткнулися з інтенсивною авіаційною кампанією, розпочатою Росією та Узбекистаном для підтримки уряду в Душанбе. Кампанія включала прикордонні та транскордонні рейди. Під час однієї з таких операцій 3 травня 1993 року Су-24М був збитий опозицією за допомогою «Стінгера». Обидва російські пілоти були врятовані[43].

Громадянська війна в Сирії

ред.
Докладніше: Громадянська війна в Сирії

13 серпня 2012 року опозиційна армія збила винищувач сирійської армії підконтрольній Башару Асаду. За повідомленнями, літак могли збити за допомогою FIM-92 Stinger, які в обмеженій кількості могла передати Туреччина силам Вільної сирійської армії[44].

У 2019 році Туреччина заявила, що США могли передати курдським збройним формуванням на території Сирії ПЗРК Stinger[45].

27 лютого 2020 року, під час наступу на північному заході, розпочатого у грудні 2019 року сирійським режимом (за підтримки Росії, Ірану та Хезболли), російські та сирійські літаки (за різними даними, російські Су-34 і сирійські Су-22) атакували турецьку військову колону поблизу Ідліба, вбивши 36 турецьких солдатів. Того ж дня з'явилися відеоматеріали, на яких, ймовірно, турецькі солдати (які підтримують сирійську опозиційну армію) стріляли з ракети, що виглядала як Stinger, виготовлену компанією Roketsan, проти російських або сирійських літаків (або можливо проти обох)[46].

Повномасштабне російське вторгнення в Україну

ред.
Докладніше: Російське вторгнення в Україну (2022)

Станом на 7 березня 2022 року США повідомили, що разом із союзниками по НАТО відправили в Україну понад 2 000 ракет Stinger[47]. Наприкінці квітня 2022 року генеральний директор Raytheon Technologies Грег Гейз повідомив інвесторам, що компанія стикається з проблемами в ланцюгах постачання і не зможе збільшити виробництво ракет Stinger до 2023 року. Це затримання частково було пов'язане з тим, що Stinger планувалося замінити в 2020-х роках, і тому вони містили застарілі компоненти, які потрібно було перепроєктувати для сучасного виробництва[48][49].

Наприкінці червня 2022 року експерти зазначали, що ПЗРК Stinger відіграли важливу роль у зупинці наступу російських військ, зафіксовано знищення за допомогою ПЗРК Stinger вертольота Мі-24 і як мінімум одного літака Су-34, а також кількох російських БПЛА[50][51][52][53]. Крім того, зафіксовано велику кількість знищених російських ударних вертольотів Ка-52[54].

20 серпня 2022 року Росія поставила Ірану один захоплений ПЗРК Stinger, щоб вони спробували зробити зворотне інженерне дослідження її сучасної версії[55].

30 серпня 2023 року бійцями мобільної вогневої групи з протиповітряної оборони на Київському напрямку було збито російську КР Х-101[56].

Оператори

ред.
 
Країни-оператори FIM-92 позначені синім кольором

Данія

ред.

В 1996 році ПЗРК «Стінгер» були поставлені на озброєння всіх трьох родів військ збройних сил Данії. В 2009 році було ухвалене рішення скоротити видатки на оборону за рахунок зменшення засобів протиповітряної оборони, згідно з ним наявні засоби ППО сухопутних військ мали бути зняті з озброєння, а пункти управління та засоби раннього виявлення передані ВПС[57]

Латвія

ред.

В серпні 2017 року міністр оборони Латвії повідомив про підписання угоди з Данією з придбання наявних ПЗРК «Стінгер». При цьому ані кількість, ані вартість угоди оголошена не була[57].

Литва

ред.
 
Литовські військові вивчають ПЗРК «Стінгер» з установками DMS, 2007 рік.

Наприкінці жовтня 2002 року міністерство оборони Литви повідомило, що було вирішено придбати певну кількість ПЗРК «Стінгер». Як альтернативу міністерство розглядало ПЗРК Mistral проте зупинило вибір на американській розробці[58].

Згодом стало відомо, що було придбано 60 ЗКР «Стінгер» та 8 пускових установок, 2 РЛС та два тактичні пункти управління на суму $31 млн. Всі вони були доставлені в 2007 році[57][59].

Україна

ред.

У листопаді 2021 року американський канал CNN повідомив, з посиланням на джерела в адміністрації Президента США Байдена, що до додаткового пакета американської військово-технічної допомоги Україні можуть увійти протитанкові ракети Javelin, міномети та переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК) типу Stinger[60].

Однак, станом на початок січня 2022 року офіційної інформації по цьому питанню озвучено не було[60].

 
Боєць 30 ОМБр імені князя Костянтина Острозького

Вже в середині січня 2022 року стало відомо, що Державний департамент США погодив дозвіл країнам Балтії передати американську зброю Україні. Це можуть бути ПТРК «Джавелін», а також ПЗРК «Стінгер»[61].

21 січня 2022 року Міністерство оборони Литви повідомило, що невдовзі Литва і Латвія нададуть Україні ПЗРК «Стінгер» американського виробництва[62]. Згодом було продемонстровано, що Україна отримала ЗРК «Стінгер» в модифікації англ. Dual Mount Stinger (DMS)[63].

В лютому 2022 року міністр оборони Данії Мортен Бьодсков повідомив, що країна має певну кількість потрібних Україні ракет ПЗРК «Стінгер», але вони вже застарілі та знаходяться на складах в очікуванні утилізації[64].

12-13 лютого Україна отримала зенітно-ракетні комплекси Stinger та іншу військову амуніцію від Литви[65]

15 лютого до України рушила група бійців батальйону протиповітряної оборони Повітряних сил Литви для навчання українських військових застосуванню переданих комплексів[66].

 
Stinger Dual Mount System на шасі HMMWV

На тлі російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року, уряд Нідерландів ухвалив рішення відправити до України 200 зенітних ракет Stinger[67]. Ще 500 вирішив надіслати уряд Німеччини[68].

Всього, станом на середину червня 2022 року, Сполучені Штати передали Україні понад 1400 ПЗРК Stinger[69].

У культурі

ред.


Галерея

ред.
  •  
    Головка самонаведення ракети: під прозорим ковпаком видно координатор цілі, на гіростабілізованій платформі
  •  
    Тренувальний блок Trainer-BCU встановлюється в рукоятку тренажера M134 Stinger Tracking Trainer
  •  
    Через вібрації на вилиці стрільцю повідомляється про захоплення цілі навіть при сильному шумі
  •  
    Комплекс готовий до пуску. Характерна «Ч»-подібна надбудова зверху — знімна антена радіолокаційного запитувача
  •  
    Американський солдат випробовує Stinger у зимових погодних умовах на Алясці у 1978 році
  •  
    Пускова установка (без ракет) DMS на литовському кораблі N42 Jotvingis, 2014 рік

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Переклад з англ. stinger — жало
    Абревіатура в чинній системі позначень авіації та ракет містить такі індекси:
    • F — піхотна зброя
    • I (interceptor) — ракета проти повітряних цілей
    • M (missile) — керована ракета
  1. ↑ FIM-92 Stinger MANPADS man-portable surface-to-air missile system. Архів оригіналу за 28 лютого 2014. Процитовано 13 лютого 2014. [Архівовано 2014-02-28 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Milt Bearden, James Risen (2003). [FIM-92 Stinger, с. PT52, на «Google Books» The Main Enemy. The Inside Story of the CIA's Final Showdown with the KGB] (англ.). New York: Ballantine Books. с. 29—30. ISBN 0-345-47250-0.
  3. ↑ US Army close to greenlighting extra lethal Stinger missiles. Defense News. 10 вересня 2018.
  4. ↑ Raytheon fires Stinger missile from Javelin launcher. Defence Blog. 11 березня 2021. Архів оригіналу за 29 квітня 2021.
  5. ↑ Joseph Trevitchick (8 квітня 2022). The FIM-92 Stinger Surface-To-Air Missile May Finally Get A Replacement. The War Zone. The Drive. Архів оригіналу за 16 квітня 2022. Процитовано 16 квітня 2022.
  6. ↑ US buys more Stingers to refill stock sent to Ukraine: Report. Al Jazeera. 27 травня 2022. Процитовано 27 травня 2022.
  7. ↑ Stinger missile production to rise 50% by 2025, US Army says. Janes Information Services. 25 січня 2023. Архів оригіналу за 25 січня 2023.
  8. ↑ а б в г д е John Pike, Robert Sherman (9 серпня 2000). FIM-92A Stinger Weapons System: RMP & Basic. Federation of American Scientists. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 21 січня 2022.
  9. ↑ Raytheon FIM-92 Stinger. www.designation-systems.net. Процитовано 10 листопада 2023.
  10. ↑ US Army starts upgrade of FIM-92E Stinger Block I missiles. Army Technology. 2 листопада 2014. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 25 січня 2022.
  11. ↑ а б в Chapter 2. Stinger Weapon System (PDF). LAAD Handbook. Federation of American Sceintists. 24 січня 2022. Архів оригіналу (PDF) за 9 січня 2022. Процитовано 24 січня 2022.
  12. ↑ а б в г д Dual Mount Stinger (DMS) : [арх. 12.03.2022] // GlobalSecurity.org. — Page last modified: 07-07-2011. — Дата звернення: 17.02.2022.
  13. ↑ Britain's Small Wars. Архів оригіналу за 7 листопада 2009 — через Facebook. [Архівовано 2009-11-07 у Wayback Machine.]
  14. ↑ San Carlos Air Battles - Falklands War 1982. naval-history.net. Архів оригіналу за 3 червня 2011. Процитовано 6 квітня 2006.
  15. ↑ Argentine Puma shot down by american "Stinger" missile. — MercoPress. MercoPress. Архів оригіналу за 28 березня 2012. Процитовано 7 листопада 2009.
  16. ↑ а б в г д е Charlie Wilson's War: The Extraordinary Story of the Largest Covert Operation in History, George Crile, 2003, Grove/Atlantic.
  17. ↑ Military engineer recounts role in Soviet-Afghan war [Архівовано 2012-07-10 у Wayback Machine.], By Michael Gisick, Stars and Stripes, Published: 11 September 2008
  18. ↑ а б Successful surface-to-air missile attack shows threat to airliners. HomeLand1. Архів оригіналу за 18 січня 2013. Процитовано 28 грудня 2012. [Архівовано 2013-01-18 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Another Stinger Missile Plot Misfires. Архів оригіналу за 17 квітня 2023. Процитовано 17 квітня 2023.
  20. ↑ а б Malley, William (2002) The Afghanistan wars. Palgrave Macmillan, p. 80. ISBN 0-333-80290-X
  21. ↑ Hilali, A. Z. (2005). US-Pakistan relationship: Soviet invasion of Afghanistan. p. 169. ISBN 0-7546-4220-8
  22. ↑ а б в Alan J. Kuperman (1999). The Stinger missile and U.S. intervention in Afghanistan (PDF). Political Science Quarterly. 114 (Summer 1999): 219—263. doi:10.2307/2657738. JSTOR 2657738. Архів (PDF) оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014. [Архівовано 2014-10-21 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Robert F. Baumann "Compound War Case Study: The Soviets in Afghanistan". In Compound warfare: That fatal knot [Архівовано 2015-09-23 у Wayback Machine.] Thomas M. Huber (ed.) U.S. Army Command and General Staff College Press, Fort Leavenworth, Kansas. pg 296
  24. ↑ Yossef Bodansky. "SAMs in Afghanistan: assessing the impact." [Архівовано 2016-12-06 у Wayback Machine.] Jane's Defence Weekly, vol. 8, no. 03, 1987 pp. 153–154
  25. ↑ Cushman, John H. Jr. (17 січня 1988). The World: The Stinger Missile; Helping to Change the Course of a War. The New York Times. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 7 лютого 2017.
  26. ↑ Scott, Peter (2003). Drugs, oil, and war: the United States in Afghanistan, Colombia, and Indochina. Rowman & Littlefield, p. 5. ISBN 0-7425-2522-8
  27. ↑ Blair Case, Lisa B. Henry. Air Defense Artillery Yearbook 1993 (PDF). US Army Air Defense Artillery Branch. с. 20. Архів оригіналу (PDF) за 25 квітня 2013.
  28. ↑ Hammerich, Helmut (2010). Die Grenzen des Militärischen. Berlin: Hartmann, Miles-Verl. с. 195. ISBN 9783937885308.
  29. ↑ The Limits of Soviet Air Power: The Bear versus Mujahideen in Afghanistan by Edward Westermann. www.allworldwars.com.
  30. ↑ A conversation with Charlie Wilson [Архівовано 2012-03-04 у Wayback Machine.], Charlie Rose, PBS, 24 April 2008, via charlierose.com
  31. ↑ а б в Charlie Did It [Архівовано 2012-10-03 у Wayback Machine.], CBS News, 60 minutes. 19 December 2007 9:51 AM, From 13 March 2001: Former Rep. Charlie Wilson looks back on his efforts to arm the Mujahedeen against the Soviet Union back in the 1980s. Mike Wallace reports.
  32. ↑ Kuperman, Alan J. (January–February 2002). Stinging Rebukes. Foreign Affairs. 81 (1): 230—231. doi:10.2307/20033070. JSTOR 20033070. Архів оригіналу за 20 липня 2015. Процитовано 16 липня 2015.
  33. ↑ Afghanistan PSYOP Leaflet. psywarrior.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2013. Процитовано 7 липня 2013.
  34. ↑ Weiner, Tim (24 липня 1993). U.S. Increases Fund To Outbid Terrorists For Afghan Missiles. The New York Times. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 1 січня 2008.
  35. ↑ Stinger missile system. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. [Архівовано 2007-09-27 у Wayback Machine.]
  36. ↑ Matthew Schroeder (28 July 2010). Stop Panicking About the Stingers. Foreign Policy. Архів оригіналу за 2 August 2017. Процитовано 2 August 2017.
  37. ↑ Middle East brief (deleted) for 2 August 1988: In brief: x—Qatar (PDF). Central Intelligence Agency. 2 серпня 1988. с. 3. Архів оригіналу (PDF) за 23 березня 2012. Процитовано 14 листопада 2010. [Архівовано 2012-03-23 у Wayback Machine.]
  38. ↑ Trade Registers. Armstrade.sipri.org. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 20 червня 2013. [Архівовано 2011-05-13 у Wayback Machine.]
  39. ↑ Silverstein, Ken (3 жовтня 2001). Stingers, Stingers, Who's Got the Stingers?. Slate. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 1 листопада 2015.
  40. ↑ Improvised MANPADS batteries employed in Syria | Armament Research Services. armamentresearch.com. 22 липня 2014. Архів оригіналу за 25 липня 2016. Процитовано 5 серпня 2016.
  41. ↑ Arnaud Delalande, The Ghost Plane of Faya-Largeau [Архівовано 2018-01-10 у Wayback Machine.], 9 January 2018.
  42. ↑ Welcome to the Air Combat Information Group. Архів оригіналу за 21 серпня 2013. Процитовано 5 листопада 2011.
  43. ↑ Human Rights in Tajikistan: In the Wake of Civil War By Escrito por Rachel Denber, Barnett R. Rubin, Jeri Laber. Google Books.
  44. ↑ Syrian Rebels Claim to Have Brought Down a Jet. The New York Times. 13 серпня 2012. Архів оригіналу за 16 серпня 2012. Процитовано 13 серпня 2012.
  45. ↑ US to supply PKK terrorists in Syria with anti-aircraft Stinger manpads. Yeni Safak. April 30, 2019. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  46. ↑ Trevithick, Joseph (28 лютого 2020). Turkey Strikes Back And Calls For No-Fly-Zone After Its Troops Die in Syria Airstrikes (Updated). The Drive.
  47. ↑ Oren Liebermann (7 березня 2022). At a secret airfield in Eastern Europe, a multinational effort to send weapons to Ukraine proceeds at high speed. CNN. Процитовано 7 березня 2022.
  48. ↑ McLeary, Paul (26 квітня 2022). Raytheon chief warns of delays in replenishing Stinger missile stocks. Politico.
  49. ↑ Gould, Joe; Judson, Jen (11 травня 2022). Stinger shortcut: US Army seeks special funding for missile supply chain. Defense News.
  50. ↑ Stavros Atlamazoglou (17 березня 2022). We Think We Know Why Russia Can't Seem to Beat Ukraine. 19FortyFive (амер.). Архів оригіналу за 15 червня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  51. ↑ Brent M. Eastwood (14 червня 2022). Russia's Su-34 Fighter-Bomber On the Brink in Ukraine?. 19FortyFive (амер.). Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  52. ↑ Brent M. Eastwood (7 березня 2022). Death by Stinger: How Russia's Helicopters Are Getting Torched in Ukraine. 19FortyFive (амер.). Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 15 червня 2022.
  53. ↑ Guy McCardle (28 травня 2022). Stinging the Russian Army: Use of US Stinger Missiles in Ukraine. SOFREP (англ.). Архів оригіналу за 28 серпня 2022. Процитовано 28 серпня 2022.
  54. ↑ David Axe. How The Ukrainians Wrecked the Russians’ Best Helicopter Regiments. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 11 грудня 2022. Процитовано 11 грудня 2022.
  55. ↑ Deborah Haynes (9 листопада 2022). Russia flew €140m in cash and captured Western weapons to Iran in return for deadly drones, source claims. Sky News. Архів оригіналу за 20 квітня 2023. Процитовано 10 листопада 2022.
  56. ↑ Військові показали, як зі Stinger збили ракету Х-101 на Київщині. Мілітарний (укр.). Процитовано 10 жовтня 2024.
  57. ↑ а б в Latvia signs deal to buy 'Stinger' missiles from Denmark. LSM.Lv. 21 серпня 2017. Архів оригіналу за 5 лютого 2022. Процитовано 24 січня 2022.
  58. ↑ Lithuania to buy Stinger missiles. The Baltic Times. 31 жовтня 2002. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 24 січня 2022.
  59. ↑ Air Defence Missile System Stinger introduced in Gaiziunai Training Area. Ministry of National Defence. Republic of Lithuania. 5 листопада 2007. Архів оригіналу за 25 лютого 2019. Процитовано 24 січня 2022. [Архівовано 25 лютого 2019 у Wayback Machine.]
  60. ↑ а б Держдеп не знає чи дозволять передачу «Стінгерів» Україні. Ukrainian Military Pages. 9 січня 2022. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 10 січня 2022.
  61. ↑ Україна може отримати «Стінгери» через країни Балтії. Ukrainian Military Pages. 20 січня 2022. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 січня 2022.
  62. ↑ Люксіков Михайло (21 січня 2022). Офіційно: Литва і Латвія нададуть Україні ПЗРК Stinger. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 21 січня 2022.
  63. ↑ Safronov Taras (16 лютого 2022). На Рівненщині військові опановують комплекси Stinger у версії DMS. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 17 лютого 2022. Процитовано 17 лютого 2022.
  64. ↑ Safronov Taras (10 лютого 2022). У Данії не бачать сенсу відправляти ПЗРК “Stinger” Україні. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 10 лютого 2022.
  65. ↑ Україна отримала від Литви ракетні комплекси Stinger. Архів оригіналу за 13 лютого 2022. Процитовано 13 лютого 2022.
  66. ↑ Козацький Саня (15 лютого 2022). Інструктори з Литви навчать ЗСУ користуватися ПЗРК Stinger. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 15 лютого 2022.
  67. ↑ Нідерланди надсилають Україні ракети Stinger, щоби збивати літаки та гелікоптери РФ. Європейська Правда. 26.02.2022. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 1 березня 2022.
  68. ↑ Німеччина дає Україні протитанкову зброю та ракети Stinger. www.eurointegration.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 1 березня 2022.
  69. ↑ Пентагон оприлюднив повний перелік наданого Україні озброєння. Мілітарний. 18 червня 2022.
  70. ↑ "Байрактари й джавеліни" - військова пісня | «Bayractars and Javelins» — song about Ukrainian army (укр.), процитовано 14 червня 2022
  71. ↑ FIM-92 Stinger (англ.). giantbomb. Процитовано 10 жовтня 2024.

Література

ред.
  • O'Halloran James C., and Christopher F. Foss (eds.). Jane's Land-Based Air Defence 2005—2006. Couldson, Surrey: Jane's Information Group, 2005. ISBN 0-7106-2697-5.
  • Ванин М. Боевое применение переносных ЗРК «Стингер» // Зарубежное военное обозрение. — М.: «Красная Звезда», 1985. — № 11. — С. 23-28. — ISSN 0134-921X.
  • Васильев В. Использование ЗУР «Стингер» в ЗРК «Роланд-2» // Зарубежное военное обозрение. — М.: «Красная Звезда», 1983. — № 4. — С. 77-78. — ISSN 0134-921X.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: FIM-92 Stinger
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=FIM-92_Stinger&oldid=44118199
  NODES