Доктор Хто

«Доктор Хто» (англ. Doctor Who) — британський науково-фантастичний телесеріал компанії BBC, що з перервами триває від 1963 року.

«Доктор Хто» — Втілення Доктора : 1-й - 2-й - 3-й - 4-й - 5-й - 6-й - 7-й - 8-й - Воїн - 9-й - 10-й - 11-й - 12-й - 13-й

Супутники : Білл Поттс · Бригадир · Джек Гаркнесс · Донна Ноубл · Емі Понд · Клара Освальд · Марта Джонс · Нардол · Рівер Сонг· Рорі Вільямс · Роуз Тайлер · Сара Джейн Сміт

Вороги : Великий Розум · Далеки · Кіберлюди · Майстер · Плакучі ангели · Рассилон· Тиша

Поняття : Володар Часу · Галіфрей · Звукова викрутка · ТАРДІС

Другий Доктор

Сила Далеків

• (Перші слова після регенерації)
  Доктор: (стогнучи) Повільніше… ПОВІЛЬНІШЕ! Сконцентруватися на одному… на одному!

• Доктор: (про регенерацію) От подумай: чи зможе метелик залізти назад до кокона, вже розправивши крила? От дещо на зразок цього і сталося зі мною.

• Доктор: Коли я скажу «біжи», біжи щодуху… БІЖИ!!!

Горці

• Доктор: (надягши шотландський берет) Хотів би я мати такого капелюха. Як я виглядаю?
  Поллі: Тут є напис: «З нашим хоробрим та милосердним принцем Чарльзом ми благородно загинемо або врятуємо нашу країну».
  Доктор: От уже ж! Романтична бридня!

• Доктор: (з німецьким акцентом) Доктор фон Вер до ваших послуг! (гра слів: «wer» німецькою — «хто»)

Безликі

• Джеймі: (побачивши літак) Ого, літаюче чудовисько!

• Джеймі: Що таке паспорт?
  Доктор: Та щось на зразок офіційного мумбо-юмбо.

Гробниця кіберлюдей

• (Вікторія вперше у ТАРДІС)
  Доктор: От ми й тут. Що скажеш?
  Вікторія: Не знаю. Повірити не можу — вона така велика… Де це ми?
  Доктор: Це ТАРДІС — мій дім. Вона була ним дуже багато років.
  Вікторія: А що це за важелі?
  Доктор: Що, ось ці?
  Джеймі: Це інструменти для керування польотом.
  Вікторія: Польотом?
  Джеймі: Авжеж. Ми мандруємо часом та простором. (Вікторія сміється)
  Доктор: Ні-ні, сміятися не варто, це правда. Твій батько та Макстібль працювали із тим же питанням, але в мене особлива покращена модель, яка дозволяє мандрувати крізь Всесвіт часу.
  Вікторія: Як? Цебто, якщо ви сказали правду, то ви, певне… м-м… Скільки вам років?
  Доктор: Згідно із земними вимірами, вважаю, мені повинно бути близько чотирьохсот… Так, близько чотирьохсот п'ятидесяти років. Так, саме так.

• Джеймі: Будь ласка, спробуйте хоч на цей раз злетіти повільно. Ми ж не хочемо її налякати.
  Доктор: Злетіти повільно? Злетіти повільно?! Які всі нервові!

• Доктор: Ідемо, Вікторіє… Ти виглядаєш гарно у цій сукні.
  Вікторія: Дякую. А вам не здається, що вона трохи…
  Доктор: Занадто коротка? А я б не хвилювався — глянь на Джеймі.

• Доктор: Знайдеться багато чого, про що можна буде подумати та що згадати… Наші життя відрізняються від інших. Це приголомшливо. У Всесвіті немає більше нікого, хто б робив те, що ми робимо.

Огидні снігові люди

• Джеймі: А що взагалі ми шукаємо?
  Доктор: Та я ж сказав, що… (дістає з купи щось схоже на футуристичну статуетку) О господи, я цього вже сто років не бачив.
  Джеймі: А, так це ганта?
  Доктор: Ні-ні. Це… е… незалежно від того, що це, я радий бачити це знову. Ходи-но сюди, Вікторіє.
  Джеймі: (витягає з купи зламану волинку) Агов, Докторе, гляньте! Ви ніколи мені не казали, що в вас є!
  Доктор: Ні, Джеймі.
  Джеймі: Та я б вмить її полагодив!
  Доктор: Оцього я й боюся…

• Джеймі: Якби ти пробула з Доктором стільки ж, скільки я, то ти б знала, що те, про що він говорить, знати неможливо.

• Джеймі: (помітив на екрані сканера якусь волохату тварину) Гов, що це там таке?
  Вікторія: Де?
  Джеймі: Он подивись, отам якась велика пухнаста тварюка! Поверни направо!
  Вікторія: Та ні, ось так! (вдвох вовтузяться із сканером)
  Джеймі: Ось так, вниз… Ой ні. Я помилився. Велика пухнаста тварюка — це Доктор! (обоє сміються)

• Доктор: (гіпнотизує Вікторію) Дивися на мене, дивися мені в очі. Ти почуваєшся дуже втомленою та сонною. Дозволь собі зануритися в сон. Глибше, глибше, глибше, спи… спи… спи… (Вікторія засинає) Та не ти, Джеймі!
  Джеймі: Га? Що?

• (Про «неактивного» Єті)
  Джеймі: Ви вже придумали щось розумне?
  Доктор: Схоже, що так.
  Джеймі: І що ж ви будете робити?
  Доктор: Гепну його каменем.

Ворог світу

• (На морському березі)
  Доктор: Давайте сюди, вода чудова! Ви не знаєте, від чого відмовляєтеся!
  Вікторія: Доктору, ви там дограєтеся!
  (Доктор зараз же вдаряється ногою об камінь)
  Джеймі: А-ха-ха-ха-ха!

• Доктор: Скажіть, панно Феррієр, ви мене ненавидите?
  Астрід Феррієр: Авжеж ні. Для мене ви найчудовіша та найдивніша людина, яка впала з неба.

• Саламандра: (отруївши Федорова) Я ж казав, що в вас був один шанс. Лише один.

Домінатори

• Джеймі: Ви ж не думаєте про те, що я думаю, що ви думаєте?
  Доктор: Я думаю, Джеймі, що це залежить від того, що ти думаєш, що я думаю!

• Доктор: У кожну колбу треба додати по одній ось такій таблетці (кидає таблетку у колбу в себе в руці), але за будь-яких обставин — і це важливо — не тримай їх після цього, адже через 10 секунд вони повинні вибухнути…
  Зої: Сім, вісім, дев'ять… Доктору!
  Доктор: (кидає колбу під стінку, і та вибухає) Ха-ха! Спрацювало! Спрацювало!

• Джеймі: Підемо звідсіля, Докторе, усе от-от вибухне!
  Доктор: Спокійно, Джеймі. Планета у безпеці. Виверження зачепить лише острів.
  Джеймі: Можливо, але прямо зараз ми на острові!
  Доктор: О СЛОВА МОЇ!!!

Викрадач розумів

• Доктор: Ми ніде. Ось отак все просто.

• Доктор: Сейф?.. Авжеж, зачинений. О, і криниця бажань. Хочу… Хочу, щоб я вірив у криниці бажань.

• Джеймі: Та тут ані ручки, ані замка.
  Доктор: Це навіть не двері. Це стінка із намальованими дверми.
  Джеймі: І як відчинити двері, які насправді не двері?
  Доктор: Дай-но подумати.
  Джеймі: Так, те, що треба — це таран. Одне з цих дерев підійде…
  Доктор: Коли двері — не двері?..
  Джеймі: Зараз не час для загадок!
  Доктор: Коли двері — не двері? Коли вони відчинені! (гра слів: слово «ajar» (відчинений) звучить так само, як «a jar» (банка))

Кротони

• Зої: Мені тут не подобається. Усе виглядає вимерлим…
  Джеймі: Та й пахне так само.

• Доктор: (отруйний газ геть знівечив його парасольку) От вандали — ти тільки глянь!
  Зої: З вами могло статися те ж саме!
  Доктор: Моя улюблена парасолька!..

• Селріс: Це найновіші машини. Може, він не здатен відповісти на питання?
  Зої: Авжеж, що здатен. Доктор майже такий же розумний, як я!
  Селріс: Бачу… (показує на стрілку, яка не зрушила з нульового показника)

Воєнні ігри

• Офіцер Люк: Інші планети? Машина часу? Дівчисько з майбутнього та хлопчисько з минулого?..

• Артуро Віллар: (ледве не придушивши Доктора) Ти розібрався з машиною та зробив так, що вона не працює?..
  Доктор: Я розібрався з нею, а ви майже розібралися ЗІ МНОЮ!

• (Останні слова Другого Доктора)
  Доктор: Ні! Припиніть! Голова іде обертом! Ви не можете це зі мною зробити! Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні!..

Дев'ятий Доктор

Роуз

• Доктор: До речі, я Доктор. А ти хто?
• Роуз: Роуз.
• Доктор: Радий знайомству, Роуз. Тікай, рятуй життя!

• Джекі: (фліртує) Нічого, що я в халаті.
• Доктор: Нічого.
• Джекі: В моїй спальні незнайомець.
• Доктор: Так.
• Джекі: Статися може що завгодно.
• Доктор: Ні!

• Доктор: (продивляючись журнал) Не вийде. Він гей, вона прибулець.

• Доктор: (дивиться у дзеркало) Могло бути й гірше. Ох, ці вуха!

• Доктор: (Роуз вперше зайшла у ТАРДІС) З чого почнеш?
• Роуз: Зсередини вона більша, ніж зовні.
• Доктор: Так.
• Роуз: Іншопланетна?
• Доктор: Так.
• Роуз: Ти прибулець?
• Доктор: Так. Це нічого?
• Доктор: Вона має назву ТАРДІС. (TARDIS: Time and Relative Dimension in Space). Слугує для миттєвих переміщень у часі та просторі. Все гаразд.
• (Роуз починає плакати)
• Доктор: Все гаразд, культурний шок. Буває з кращими з нас.

• Роуз: Якщо ти прибулець, чому в тебе північний акцент?
• Доктор: Багато планет мають північ!

• Доктор: (улюблена фраза) Чудово!

Кінець світу

• Доктор: У вас, людей, весь час на думці смерть. Ніби вас уб'ють яйця або м'ясо, глобальне потепління чи астероїди. Але ніколи не замислюєтесь про неможливе — що, може, ви виживете. Це рік 5.5-яблуко-26… і цього дня, чекай-но… Цього дня збільшиться Сонце. (посміхаючись) Ласкаво прошу до кінця світу.

• Роуз: Вона каже гості, отже люди?
• Доктор: Залежно від того, кого маєш на увазі.
• Роуз: Людей, а ти?
• Доктор: Прибульців.

• Роуз: Кажи, хто ти!
• Доктор: Ось хто я, тут і зараз, гаразд? Це все, що має значення: от він — я!

• Доктор: Я якось побував на кораблі, який не міг потонути. У результаті довелося хлюпатися у крижаній воді та чіплятися за айсберг.

• Джейб: То не марнуй хвилин, Володарю Часу.

• Доктор: Все має свій час, все вмирає.

• Доктор: Була війна. І ми програли.
• Роуз: Війна з ким? (мовчання) А твій народ?
• Доктор: Я — Володар Часу. Останній з Володарів. Всіх знищено. Вижив тільки я, і подорожую сам, бо нікого більше немає.
• Роуз: Є я.

Прибульці у Лондоні

• Роуз: Вона тебе гепнула?
• Доктор: Дев'ятсот років у часі і просторі, у житті не діставав ляпасу від чиєїсь матусі.
• Роуз: По писку!
• Доктор: Болить!
• Роуз: Який примхливий!
• Роуз: Ти сказав, «900 років»?
• Доктор: Це мій вік.
• Роуз: Тобі 900 років?
• Роуз: Мама мала рацію — це бісова різниця у віці.

• Роуз: Прибульці, космічні кораблі… А я єдина людина на Землі, яка знає про їхнє існування…
• (над нею пролітає космічний корабель, частково руйнує Біг-Бен та падає у Темзу)
• Роуз: Це просто нечесно…
• Доктор: (сміється)

• Дівчина: (на вечірці; побачивши Доктора з балкона) Красунчику! Повернися на вечірку!

• Тошико: (про свиню-«прибульця») А я вважала, що так виглядає прибулець… То ж кажете, що це звичайнісінька земна свиня?
• Доктор: Як русалка. Вікторіанські комедіанти збирали натовп, приклеюючи череп кішки до риби; називали це «русалка». А тут хтось взяв свиню, розкрив її мозок, напхав туди всілякого. Потім її запхали в корабель, жбурнули немов бомбу. Це, мабуть, її налякало. З цієї тварини зробили жарт.
• Тошико: То це фальшивка, підробка, як русалка… Але ж подібна технологія збільшення мозку аж ніяк не земна. Іншопланетна… Прибульці підробляють прибульців…

• Доктор: Прибульці, підставні прибульці. То ж не додаватиму у суміш ще й цього прибульця.

Третя світова війна

• Доктор: Вам треба знати, що прем'єр-міністр — замаскований прибулець. Це не спрацює, так?
• Поліцейський: Ні.
• Доктор: Справедливо. (біжить геть)

• Доктор: Міккі-бовдур, доля людства у твоїх руках…

• Генерал Асквіт: Згідно юрисдикції Екстрених Протоколів уповноважую вас стратити цю людину.
• Доктор: Ну, то ж так, бачте… справа в тому, маленька порада: на вашому місці, збираючись стратити когось, загнаного в кут… (за ним відкриваються двері ліфту) я не заганяв би його туди, де є ліфт. (заходить у ліфт)

• Доктор: Гаразд. Час питати. Хто є слівіни?
• Гаррієт Джонс: Прибульці.
• Доктор: Це я збагнув, дякую.
• Джокраса Фелфотч Пасамір-Дей Слівін: А ти хто, якщо не людина?
• Гаррієт Джонс: Хто не людина?
• Роуз: (показуючи на Доктора) Він.
• Гаррієт Джонс: Він не людина?
• Доктор: Можна помовчати? (Слівінам) Який план?
• Гаррієт Джонс: Але ж в нього північний акцент!
• Роуз: Багато планет мають північ.

• Джекі: Є щось міцніше?
• Міккі: Ні! Зась я бачив Вас після чарки — не час для гоцалок.
• Джекі: Маємо комусь сказати.
• Міккі: Кому вірити? Все, що нам відомо, всередині всіх великі багнисті монстри… Це він і робить, Джекі, той Доктор! Усюди, куди він іде — смерть та розруха! І він втягнув у це Роуз!
• Джекі: У ньому теж ця велика зелена штука?
• Міккі: Як на мене, може бути й так. Але подобається Вам чи ні, тільки він знає, як здолати цих істот.
• Джекі: Я думала, помру… (плаче)
• Міккі: Ну годі. Якщо хтось і має плакати, то я. Джекі, у мене ти в безпеці. Тут ніхто не шукатиме, особливо зважаючи на твою ненависть до мене.
• Джекі: Ти врятував мені життя. Господи, як соромно!..

• Доктор: Ведіть мене до свого лідера! Ох, давно мріяв це сказати…

Далек

• Ван Статтен: Ти, англієць, наглянь за дівчиськом. Ідіть обійміться, поцілуйтесь, або що ви там, британці, робите? А ти, безіменний Докторе, ходімо поглянеш на мою тваринку.

• Доктор: Слухайте, вибачте. Містер Ван Статтен вважає себе розумним, але не зважайте на нього. Я прийшов допомогти. Я — Доктор.
• Металотрон: …Док…тор?..
• Доктор: (з жахом) Це неможливо…
• Металтрон: Доктор?!
• (Вмикається світло, і стає видно, що Металотрон — насправді Далек)
• Далек: ВИНИЩИТИ! ВИНИЩИТИ!
• Доктор: Випустіть!!!
• Далек: ВИНИЩИТИ!!!
• (Зовні)
• Діана Годдард: Сер, воно його вб'є!
• Ван Статтен: Воно говорить!
• (Всередині)
• Далек: Ти — ворог Далеків! Ти повинен бути знищений! (цілиться у Доктора, але пострілу немає)
• Доктор: Не працює! (сміється) Чудово! О-о, як чудово! Безсилий! Поглянь на себе, великий космічний сміттєбак! То як воно?
• Далек: Не підходь!
• Доктор: Бо що? Що ти мені зробиш? Якщо не можеш убивати, то що ти вмієш, Далеку?! Який у тобі сенс?! Ти ніщо! На біса ти тут?
• Далек: Я чекаю наказів.
• Доктор: Що це означає?
• Далек: Я солдат. Народжений отримувати накази.
• Доктор: Ти ніколи більше не отримаєш жодного.
• Далек: Я вимагаю наказів!
• Доктор: Їх більше не буде! Твоя раса мертва! Всі згоріли, ВСІ! Десять мільйонів кораблів. Всю расу Далеків знищено в одну мить!
• Далек: Брешеш!
• Доктор: Я це бачив! Бо я це зробив!
• Далек: Ти нас знищив?!
• Доктор: (відвертається, деякий час мовчить; на очах сльози) Я не мав вибору.
• Далек: А Володарі Часу?
• Доктор: Мертві. Згоріли з вами. Кінець Останньої Великої Війни Часу. Всі загинули.
• Далек: А боягуз вижив.
• Доктор: (глузливо посміхаючись) О так, і прийняв твій слабенький сигнал: «Допоможіть»! Бідолашко!.. (посмішка зникає) Але більше ніхто не прийде, бо нікого не залишилось.
• Далек: Я один у Всесвіті.
• Доктор: Так.
• Далек: І ти теж… Ми однакові.
• Доктор: Не однакові! Ні… стривай! Може й так! Гаразд, ти маєш рацію! Бо я знаю, що робити. Знаю, що має статися. Знаю, на що ти заслуговуєш… винищити! Винищити! (вмикає струм)
• Далек: (кричить від болю) ЗЖАЛЬСЯ!!!
• Доктор: Чого б це? Ти зроду цього не робив!

• Адам: (про Далека) Він мало що робить: прибулець. Він дивний, ніякої користі. Ніби велика перечниця.

• Доктор: Звільніть мене, якщо хочете жити.

• Доктор: (шукає зброю у купі) Зламане. І це зламане. Фен. (виймає щось схоже на величезну рушницю) О, так! По конях!

• Роуз: Далек вижив. Може, хтось із твоїх теж?
• Доктор: Я б відчув, отут. (стукає пальцем по скроні) Відчуття, що нікого немає.

Довготривала гра

• Доктор: Мандри у часі, Адаме, як візит до Парижу. Не тільки читай провідник, занурся в атмосферу. Їж страви, вимовляй неправильні дієслова, плати подвійну ціну за товар та цілуй незнайомок… чи це лише я так роблю?

• Доктор: Це здається дурістю, але не підкажете, де я?
• Катіка: (за її спиною велетенський знак) Поверх 139. Треба було зробити нам іще більшим?
• Доктор: Поверх чого?
• Катіка: Гарна у вас була гулянка.
• Сукі: Ви на Супутнику-5.
• Доктор: Який Супутник-5?
• Катіка: Годі, як ви могли сюди дістатись, не знаючи, де ви?
• Доктор: Гляньте на мене. Я ж дурко.

• Редактор: Якщо раб не знає, що він раб, він поневолений.
• Доктор: Так.
• Редактор: Я чекав на філософську дискусію. Все, що я отримую, «так»?
• Доктор: Так.
• Редактор: Ви нудні.
• Доктор: Зніми ці кайдани, побачиш, який я веселий.

День батька

• Доктор: Хто сказав, що ви неважливі? Я бував у багатьох місцях, робив речі, які ви й уявити не можете. Але ви… Ріг вулиці, друга година ночі, таксі додому. В мене такого життя ніколи не було.

• Доктор: (маленькій Роуз) Отже, Роуз, ти ж не спричиниш кінець світу, правда?

Порожня дитина

• Доктор: Я шукаю білявку з британським прапором. Конкретну білявку, я не прокинувся вранці з похмілля.

• Джек Гаркнесс: Іще, чи не вимкнеш телефон? Серйозно! Він перешкоджає роботі обладнання!
• Роуз: Знаєш, ніхто ніколи цьому не вірить.
• Джек Гаркнесс: Дякую, набагато краще.
• Роуз: Авжеж, справжнє полегшення! Я мотляюсь у небі під час німецького авіанальоту з британським стягом на весь живіт, але ж мобільний вимкнений!
• Джек Гаркнесс: Буду з тобою за мить. … Тримайся!
• Роуз: За що?!

• Роуз: Пробач. Довелося розповісти все про нас, Агентів Часу.
• Доктор: (невпевнено) Та нічого.
• Джек Гаркнесс: Радий з вами познайомитися, пане Спок. (відходить)
• Доктор: Спок?
• Роуз: А що мені було йому сказати? В тебе ж нема імені. Ти ще не втомився від «Доктора»? Доктор Хто?
• Доктор: Дев'ятсот років я якось вправлявся.

• Ненсі: Як ви мене знайшли?
• Доктор: А це мій ніс. В нього здатність особлива.
• Ненсі: Зрозуміло. Певне, ваші вуха теж мають особливі здатності?

Доктор танцює

• Доктор: («порожнім дітям») Іди до своєї кімнати. Іди до своєї кімнати! Я серйозно. Я дуже сердитий на тебе. Іди до своєї кімнати! («порожні діти» ідуть геть) Дуже добре, що спрацювало — це були б жахливі останні слова.

• Роуз: (про Доктора) Коли в нього стрес, він любить дражнитися.

• Джек: Кому взагалі потрібна звукова викрутка?!
• Доктор: Мені!
• Джек: А хто дивиться на викрутку та думає: «Була б вона трохи більш… звуковою»?
• Доктор: Що, ніколи нудно не було? Не було довгих ночей та не треба було полиці вішати?

• Жінка: В мене дві ноги! Коли я була у лікарні, в мене була одна нога!
• Доктор Костянтин: Була війна. Може, ви не так порахували?

• Доктор: Хутко, не впустіть банан!
• Джек: Чому ні?
• Доктор: Це джерело калію!

Бум у місті

• Міккі: Тобто, хай ти була б із клаповухим…
• Доктор: Гей!
• Міккі: У дзеркало глянь. (Роуз, показуючи на Джека) Але цей, не знаю, він…
• Джек: Красунчик?
• Міккі: Скоріш сальний.
• Джек: На сленгу початку ХХІ сторіччя це добре чи погано?
• Міккі: Погано.
• Джек: Отже «добре», так?

• Джек: Мабуть, їй цікаво, що четверо робили у малій будці з дерева.

• Секретар: Лорд-мер дякує, що зайшли. Вона б із задоволенням потеревенила, але по вуха в документах. Може, схочете перенести зустріч на той тиждень?
• Доктор: Вона лізе з вікна, чи не так?
• Секретар: Лізе.

• Маргарет: Що я вам зробила?
• Доктор: Намагалася вбити мене та знищити планету.
• Маргарет: Крім цього.

Злий вовк

• Лінда: Її виселено… з життя.

• Доктор: І ти це дивишся?
• Лінда: Усі дивляться. А чому ти не дивишся?
• Доктор: Не заплатив за ліцензію.
• Лінда: Господи, тебе ж за це стратять!
• Доктор: Нехай спробують.

• Програмістка: Доступ до архіву-6 закрито.
• Джек: (показуючи два автомати) Я схожий на того, кому закрито доступ?

Роздоріжжя

• Доктор: Так, з мозком як у мене на це треба буде витратити… м-м… три дні. Коли флот прибуде?
• Давич Павелл: За 22 хвилини.

• Голограма Доктора: Я мертвий або близький до смерті без шансів на виживання. І це нічого. Сподіваюся, це гарна загибель.

• Голограма Доктора: І якщо ти хочеш запам'ятати мене, зроби дещо. Всього лише одну річ. Проживи гарне життя. Зроби це заради мене, Роуз. Проживи фантастичне життя. (зникає)

• Доктор: Але це хибно! Ти не можеш контролювати життя і смерть!
• Роуз: Можу. Сонце та Місяць, день та ніч… та чому ж так боляче?
• Доктор: Ця сила вб'є тебе, це я винен!
• Роуз: Я все бачу. Що є, що було… все, що колись могло бути.
• Доктор: Це те, що бачу я… весь час. Хіба це не зводить тебе з розуму?
• Роуз: (мало не плаче) Голова…
• Доктор: Іди сюди…
• Роуз: Розривається!…
• Доктор: Гадаю, тобі потрібен Доктор. (поцілунком забирає енергію Виру Часу з Роуз та повертає до ТАРДІС)

• Роуз: Ніби… був якийсь спів.
• Доктор: Атож. Я заспівав, і далеки втекли.

• (Доктор збирається регенерувати)
• Роуз: Докторе!
• Доктор: Не підходь!!!
• Роуз: Докторе, скажи, що відбувається?
• Доктор: Я поглинув усю енергію Виру Часу, нікому цього не дозволено… кожна клітина мого тіла гине.
• Роуз: Ти не можеш нічого вдіяти?
• Доктор: Так, я дію, зараз. У Володарів Часу є така хитрість, ніби засіб надурити смерть. От тільки… тільки… я змінюся. І ніколи вже не побачу тебе… не таким. Не з цим старим обличчям. Та перед тим, як піти…
• Роуз: Не кажи так!
• Доктор: Роуз… перед тим, як піти, я хочу сказати тобі: ти була чудова, абсолютно чудова! І знаєш що? І я теж! (регенерує)

Десятий Доктор

• (Перші слова після регенерації)
• Доктор: Привіт! Так… (ковтає, оцінює враження) Нові зуби. Дивно. Про що я? О, так — Барселона!

Діти у нужді: спеціальний випуск

• Доктор: (випробовує нове тіло) Волосся! Я не лисий! О-о, багато волосся… Бакенбарди! В мене бакенбарди! Або ж по-справжньому погана шкіра… Трохи худуватий. Це дивно. Дайте мені час, я звикну… Стоп, в мене… родимка. Я її відчуваю. Між лопаток, ось де! Це вірно, я люблю родимки! Так, скажи мені, що ти думаєш?
• Роуз: Ти хто?
• Доктор: (здивовано) Я Доктор!

• Роуз: Ти мене не надуриш. Я бачила різні речі. Наногенів, Гельтів, Слівінів… Господи, ти що, Слівін?
• Доктор: Я не Слівін.
• Роуз: Поверни його. Попереджаю: зараз же поверни Доктора!
• Доктор: Роуз, це я! Чесне слово, я! Я помирав і тому змінив своє тіло. Кожну клітину, але це все ще я.
• Роуз: (ледве не плаче) Це неможливо…
• Доктор: Тоді як я можу це пам'ятати? Найперше слово, яке я тобі сказав… Ти потрапила у пастку у підвалі… Боже, як давно це було!.. Я взяв тебе за руку (бере Роуз за руку) і сказав одне слово. Всього одне: «Тікай!»
• Роуз: (пошепки) Доктор?..
• Доктор: Привіт.

Різдвяне вторгнення

• Міккі: Хто це? Де Доктор?
• Роуз: Це він. Перед тобою. Це Доктор.
• Джекі: Тобто це Доктор? Доктор ХТО?

• Роуз: (прослуховує непритомного Доктора стетоскопом) Б'ються обидва.
• Джекі: Тобто обидва?
• Роуз: В нього два серця.
• Джекі: Не мели дурниць!
• Роуз: Так і є.
• Джекі: Чого в нього ще два?

• Джекі: Мене вб'є різдвяна ялинка!

• Даніель Левеллін: Але якщо вони не з поверхні, можуть бути й не з Марсу. Можливо, вони й не марсіяни.
• Майор Блейк: Авжеж ні! Марсіани мають зовсім інший вигляд.

• Доктор: Як я виглядаю?
• Роуз: М-м-м… По-іншому.
• Доктор: По-іншому добре чи погано?
• Роуз: Просто по-іншому.
• Доктор: Я… рудий?
• Роуз: Ні, ти брунатний.
• Доктор: Я хотів бути рудим! Ніколи не був рудим! А ти, Роуз Тайлер, от молодець: відмовилася від мене!.. Як грубо… Це я зараз такий… грубий?.. Грубий і не рудий.

• Вождь сикораксів: Я наказую відповісти, хто ти!
• Доктор: Я не знаааааю! Ото ж бо й воно: я Доктор, та крім цього нічого не знаю. Дійсно, не знаю, хто я. Все незвідане. Я смішний? Саркастичний? Сексуальний? (підморгує Розі) Старе нещастя? Душа компанії? Правша чи шульга? Я гравець, борець, боягуз, зрадник, брехун, купа нервів? Судячи з усього, пащу таки маю.

Нова Земля

• Доктор: Та якщо точно, це п'ятнадцятий Нью-Йорк після оригіналу, то ж це робить його чотирнадцять разів Новим Нью-Йорком. (Роуз сміється) Що?
• Роуз: Ти зовсім інший.
• Доктор: Новий-новий Доктор.

• Кассандра: (у тілі Доктора) Ти ба… як це по-іншому.
• Роуз: Кассандро?
• Кассандра: Боже мій, я чоловік! Ням-ням! Скільки частин тіла, і не використаних! Оу… Два серця! Крихітко, я вистукую самбу!
• Роуз: Геть із нього!
• Кассандра: Він стрункий. І привабливий. Ти теж так вважала. Я була у твоїй голові. Ти дивилася… Тобі він до вподоби!

• Кассандра: Ти геть шалений! Розумію, чому ти їй подобаєшся!

Ікло та кіготь

• Роуз: Я хочу, щоб вона (королева Вікторія) сказала «мене це не тішить». Закладемося на 5 фунтів, що вона це скаже?
• Доктор: Якщо б я і згодився на таке, це було б зловживання моїм статусом мандрівника у часі.
• Роуз: 10 фунтів?
• Доктор: Згода.

• Доктор: Парадні двері не підійдуть — їх зачинили наглухо. Вибачте, Ваша Величносте, Вам доведеться стрибати з вікна.

• Роуз: (роздивляючись найбільший діамант у світі) Скільки ж він коштує?
• Доктор: Кажуть, зарплатню усієї планети за тиждень.
• Роуз: Добре, що мами тут нема — вона б билася із вовком голіруч за оцю штуку.
• Доктор: І перемогла б.

• Королева Вікторія: Ви також можете про це думати. Мене це не тішить.
• Роза: Ура! (вона виграла парі з Доктором)

Шкільна зустріч

• Доктор: Вірнюще! Ніколи раніше не вживав це слово. Сподіваюсь, ніколи й не вживатиму…

• Сара Джейн: Я гадала, ти загинув. Чекала, та коли ти не повернувся, вирішила, що ти мертвий.
• Доктор: Я вижив. А всі решта загинули.
• Сара Джейн: Тобто?
• Доктор: Всі мертві, Саро.
• Сара Джейн: Повірити не можу, що це ти… (здалеку доноситься переляканий крик Міккі) Гаразд, тепер можу!

• Доктор: І ти вдався до вереску?
• Міккі: Це було зненацька!
• Доктор: Дівчисько?
• Міккі: Було темно! Мене завалило щурами!
• Доктор: Вже бачу кіски та коротеньку спідничку…

• Доктор: Крилітанці.
• Роуз: Це погано?
• Доктор: Дуже. Уяви, наскільки погано може бути, та додай великий пакунок поганого.

• Доктор: Ти можеш провести решту життя зі мною, але я не можу прожити з тобою решту свого життя. Мушу йти далі. Сам. Це прокляття Володарів Часу.

• Роуз: В тебе таке було: він (Доктор) пояснює щось на шаленій швидкості, ти питаєш «Що?», а він гляне так, ніби ти сякнула на майку?
• Сара Джейн: Постійно! Він досі пестить деталі ТАРДІСу?
• Роуз: Так! А я питаю: «Може, хочете побути вдвох?»
• (обидві сміються; заходить Доктор)
• Доктор: Як справи? (Роуз і Сара Джейн не можуть перестати сміятися) Що? Слухайте, я маю знати, яка тут програма… Що?.. Та годі!

• Міккі: Треба вдертися до школи. Маєш якусь відмикачку?
• К-9: Ми у авто.
• Міккі: Може, свердло є?
• К-9: Ми у авто.
• Міккі: З тебе купа користі!
• К-9: Ми у авто!
• Міккі: (дійшло) Зажди-но, ми ж у авто!

• Доктор: Прощавай, старий друже.
• К-9: Прощавайте, хазяїне.
• Доктор: Ти гарний пес.
• К-9: Підтверджую.

• Містер Фінч: Ти поганий пес…
• К-9: Підтверджую.

Дівчинка в каміні

• Доктор: Мабуть, просторово-часовий гіперзв'язок.
• Міккі: А це що?
• Доктор: Гадки не маю. Щойно вигадав. Не хотів казати «чарівні двері».
• Роуз: А з іншого боку «чарівних дверей» Франція XVIII сторіччя?
• Доктор: Ну, вона розмовляла французькою саме того періоду.
• Міккі: Вона говорила англійською. Я чув!
• Роуз: (пошепки) ТАРДІС тебе перекладає.
• Міккі: Навіть французьку?

• Доктор: Поміркуймо. Якби ти цокала та ховалася у чиїсь спальні, то найперше зламала б годинника. Цокання одного не помітить ніхто, а от — двох… Можна замислитись, чи справді ти сама…

• Ренет: (робот ледве не попав лезом Доктору у шию) Мсьє, обережно!
• Доктор: Це лише нічне страхіття, Ренет, не турбуйся. Всі мають страхи. Навіть монстри з-під ліжка. Так, монстре?
• Ренет: Про що страхіття у монстрів?
• Доктор: ПРО МЕНЕ!

• Ренет: Ви, здається, із плоті та крові. Та це абсурд. Розум каже мені, що ви не можете бути справжнім.
• Доктор: Ніколи не треба його слухати…
• Голос з коридору: Мадемуазель! Ваша мати втрачає терпець!
• Ренет: Хвилинку!.. (Доктору) Так багато питань, так мало часу!.. (пристрасно цілує Доктора у губи)
• Слуга: (з коридору) Мадемуазель Пуассон!
• (Ренет вибігає з кімнати, натомість заходить слуга та бачить Доктора)
• Доктор: Пуассон… (погляд просвітлюється) Ренет Пуассон! Ні… ні, ні-ні-ні-ні, не може бути! Ренет Пуассон! Потім мадам Етіолі, згодом — коханка Луї ХV, некоронована королева Франції! Акторка, художниця, музикантка, танцюристка, куртизанка, чудова садівниця!
• Слуга: Хто ви в біса такий?!
• Доктор: (радіючи) Я Доктор. І щойно цілував мадам де Помпадур!

• Роуз: Ти ж не залишиш коня!
• Доктор: Я ж казав тобі лишити Міккі!

• Доктор: (несподівано заходить; схоже, що п'яний) Були знайомі із французами! Боже… оце вміють розважатися!
• Роуз: Погляньте, кого чорти принесли! Наступ бурі.
• Доктор: Кажеш точно, як твоя мати.
• Роуз: Що ти робив? Де ти був?!
• Доктор: Ну що ж… Окрім усього іншого, гадаю, я щойно винайшов банановий дайкірі на пару століть раніше. Уяви, вони ніколи раніше не бачили банан! Завжди бери на вечірку банан, Роуз, банани корисні.

• Ренет: Можна витерпіти світ демонів заради одного янгола.

• Ренет: Це мій коханець, король Франції.
• Доктор: Невже? А я Володар Часу.

Повстання кіберлюдей

• Джон Люмек: Металічна шкіра та тіло, яке не старіє!

• Президент: (заарештований Кіберлюдьми) Містер Люмек…
• Джон Люмек: Містер президент, я думаю, слова «зруйнована вечірка» підходять сюди більш за все.

Сталева ера

• Кібермен: Ти — Пітер Тайлер. Підтверджуй. Ти — Пітер Тайлер.
• Піт: Підтверджую.
• Кібермен: Я впізнав тебе. Я був першим. Мене звуть Жаклін Тайлер.
• Піт: Що?!
• Кібермен: Вони незапрограмовані. Втримати.
• Піт: Ти брешеш! Ти не моя Джекі!

• Пані Мур: Оце — річ, що завше стане у пригоді. (дає Доктору налобний ліхтар)
• Доктор: А хот-дога в вас не знайдеться?
• Пані Мур: З усієї їжі ви мрієте про штучне м'ясо.
• Доктор: Це Кібермен у світі їжі. Але він смачний.

• Міккі: Я одного разу врятував Всесвіт на великому жовтому вантажнику!

Ящик для ідіота

• Мережа: Я Мережа, і я ХОЧУ ЇСТИ!!!

• Доктор: (побачивши Розу без обличчя) Вони забрали її обличчя та викинули її на вулицю. Це призвело до простого діла, дуже-дуже простого. А знаєте, чому? Тому що зараз, інспекторе Бішоп, НЕМАЄ ТОГО НА ЦІЙ ПЛАНЕТІ, ЩО ЗМОГЛО Б МЕНЕ ЗУПИНИТИ!!! Пішли!

• Доктор: (зловивши Мережу у відеокасету) Я просто винайшов домашнє відео на тридцять років раніше.

• Доктор: (вдаючи американця) Не проїдешся зі мною, лялечко?
• Роза: (у тому ж тоні) А інакше не можна, татку? Від гвинта!

• Едді Конноллі: Хвилинку. Королева та країна єдині, але це мій будинок! Якого… Якого дідька я тут роблю! Слухайте, Доктору! Може, ви маєте кваліфікацію, але що ви робите тут у моїх справах?!
• Доктор: З більшістю людей домовитися легше…
• Едді Конноллі: Ти — мене — перебиваєш!!!
• Доктор: (несамовито кричить) А МЕНІ ПЛЮВАТИ!!! Зараз ВИ, містере Конноллі, падаєте у глибоку темну яму, повну проблем, якщо я не зможу допомогти через вас!!! Я наказую вам, СЕР, розповісти, що тут трапилося!!!

• Доктор: (Мережа намагається затягти його у телевізор, але не виходить) Гумові підошви завжди працюють!

• Томмі Конноллі: Що сталося?
• Доктор: Ну… телебачення, створіння з електричного струму та розумний іншопланетянин! До речі, останній — це я!

Неможлива планета

• Доктор: Через мене ти у пастці.
• Роза: Про мене не хвилюйся. (гуркіт) Добре, ми під чорною дірою… на планеті, яка не може існувати… Добре, можеш хвилюватися.

• Доктор: В мене буде будинок! З дверима та килимами, уявляєш? Мене, що живе у будинку?
• Роза: Ти закладеш будинок!
• Доктор: Ні!
• Роза: Так!
• Доктор: Ні, я скоріше помру.
• Роза: Я теж. Або мати один будинок. Ми можемо… не знаю… жити разом. Або ж ні… як хочеш.

• Уд: (одержимий Звіром) Іноді вони звуть мене Люцифер. Іноді — Абаддон, а іноді — Сатана.

Таємниця Сатани

• Доктор: Скажи Розі… скажи їй, що я… о, вона знає.

• Тобі: (одержимий Звіром) Я НІКОЛИ НЕ ПОМРУ! ЛЮДСЬКІ СЕРЦЯ КРОВОТОЧАТЬ У ПРИСТРАСТЯХ ТА НАВ'ЯЗЛИВИХ ІДЕЯХ! НІЩО МЕНЕ НЕ ЗНИЩИТЬ! НІЩО!!!
• Роза: Лети до пекла. (стріляє у вікно, і Тобі вилітає у чорну діру)

• Доктор: Гравітація-шмаритація… Мій народ сам винайшов ці чорні діри.

Кохання і монстри

• Віктор Кеннеді: Я не потискую рук. В мене шкірне захворювання. Ег-зі-ма.
• Елтон: Екзема?
• Віктор Кеннеді: Це жахливо. Просто жахливо. Я вкриваюся гулями від одного дотику. Назад, назад, усі ви, подалі. Дякую.
• Елтон: Не подумайте поганого, але хто ви?
• Віктор Кеннеді: Я ваш рятівник.

• Віктор Кеннеді: (Елтону) Ти бовдур!

• Елтон: Коли ти маленький, тобі кажуть, що життя отаке… вирости, знайди роботу, оженись, купи будинок, май дитину, та й усе. Але правда в тому, що у світі набагато більше дивного, ніж це. Що світ набагато темніший. І набагато безумніший. І так краще.

Бійтеся її

• Роза: Дівчинка!
• Доктор: Звичайно!.. Яка ще дівчинка?

• Роза: (побачивши кота) Привіт! Ну хіба ти не красень?
• Доктор: Дякую. Я експериментував із зачіскою… (бачить кота та робить гримасу) О-о.
• Роза: Що?
• Доктор: Нічого, я просто кішок не люблю. Після того, як тобі раз загрозить одна у чернечій рясі, тобі з ними якось невесело робиться.

• Доктор: О-о, високий рівень енергії! Малі це просто обожнюють.

• Доктор: Я… офіцер поліції, ось хто! В мене є посвідчення, а ще…
• Місцевий мешканець: В нас тут багато копів бігало, а ви не схожі на жодного з них.
• Доктор: (показуючи на Розу) А це мій напарник, Льюїс.
• Місцевий мешканець: Вона ще менше схожа на копа, ніж ви.
• Доктор: Вона новенька. Ще на тренуванні. В неї був вибір: або це, або перукарня.

• Доктор: (про дивну форму, яка напала на Розу) Ось, це графіт. Такий самий матеріал, що й в олівцях.
• Роза: На мене напали… карлючки?

• Доктор: ПАЛЬЦІ НА ГУБИ!

• Роза: Тобі легко казати! В тебе немає дітей!
• Доктор: Одного разу я був батьком.
• Роза: (шокована) Що ти сказав?

• Робітник: Я не жартую — той малюнок рухався! І той, і цей!
• (Роза помічає, що малюнок, на якому зображені Доктор і ТАРДІС, змінився — зараз намальований Доктор показує пальцем на смолоскип, якого раніше на малюнку не було)
• Роза: Це намалювала не вона. Це намалював ВІН!

Армія привидів

• Роза: (голос) Планета Земля. Тут я народилася. І тут я померла. До мого дев'ятнадцятиріччя нічого не траплялося. Зовсім нічого. А потім я зустріла людину на ім'я Доктор. Людину, яка могла міняти своє обличчя. І він забрав мене з дома у своїй чарівній машині. Він показав меня увесь час і простір. Я думала, що це не скінчиться.
• Доктор: Як довго ти будеш зі мною?
• Роза: Завжди. (голос) От що я думала. Але потім прийшла армія привидів. Потім Торчвуд та війна. І все скінчилося. Це історія про те, як я померла.

• Джекі: Ми повинні поспішити, полуденні зміни продовжуються всього лише пару хвилин, вони зараз зникнуть.
• Доктор: Коли це привиди мали зміни? Коли це зміни мали привидів? Що тут у біса таке?
• Джекі: О, він не любить, коли я знаю більше, ніж він, еге ж?

• Доктор: Кому ти збираєшся дзвонити?
• Роза: Мисливцям на привидів!
• Доктор: (танцює та підспівує) Я не боюся жодного привида!

• Джекі: Якщо ми дістанемося Марса, я тебе вб'ю!

• Роза: Доктору, в них зброя.
• Доктор: А в мене — ні. Це робить мене краще, як вважаєш? Вони можуть мене застрелити, але моральна перевага в мене.

• Доктор: Ви знайшли тріщину, через яку проходить сфера. Шістсот футів під Лондоном — БАМ! Вона проробила дірку у матерії реальності. І ця дірка, що ви про неї подумали? «Може, залишити її? Відійти заради безпеки?» Ні, ви подумали: «Давайте зробимо її більше»!

• Івонн Хартман: Ми це робили тисячу разів.
• Доктор: ТОДІ ЗУПИНІТЬСЯ НА ТИСЯЧІ!!!

• Доктор: Це не напад. Надто пізно. Це перемога.

Судний день

• Кіберлідер: Нас п'ять мільйонів. Скільки вас?
• Далек Сек: Четверо.
• Кіберлідер: Ви б винищили Кіберлюдей чотирма Далеками?
• Далек Сек: Ми б винищили Кіберлюдей ОДНИМ Далеком! Ви краще лише в одному.
• Кіберлідер: В чому?
• Далек Сек: Ви краще вмираєте.

• Роза: (Далекам) Ви правда хочете знати, хто він? Це Доктор. (Далеки від'їжджають назад) П'ять мільйонів Кіберлюдей? Легко. Один Доктор? Тепер вам страшно.

• Далек Сек: Доктор відчинить Ковчег!
• Доктор: Ха-ха, Доктор його не відчинить.
• Далек Сек: В тебе немає вибору.
• Доктор: М-м… тут ти правий, але в мене завжди є ось це. (дістає звукову викрутку)
• Далек Фай: Звуковий зонд?
• Доктор: (весело) Викрутка.
• Далек Фай: Вона нешкідлива.
• Доктор: Так. Нешкідлива, тому вона мені так подобається. Не вбиває та не поранює. Але вона робить одне — дуже добре відчиняє двері.
• (двері вибухають всередину)

• Кіберлідер: Ти — доказ.
• Доктор: Доказ чого?
• Кіберлідер: Емоції знищують тебе.
• Доктор: Та-ак. Розумієш, іноді досить лише надії. Надія — непогана емоція. І ось она іде…
• (команда Джейка телепортується у кімнату та вбиває Кіберлідера)

• Доктор: Я спалюю сонце тільки для того, щоб попрощатися.

• Роза: Ти не міг з'явитися повністю?
• Доктор: Світ трісне, Всесвіти зіштовхнуться.
• Роза: Ну то й що?

• Доктор: Роза Тайлер, захисниця Землі. Ти мертва — офіційно — в тому світі. Так багато людей загинули у той день, і ти загубилася серед них. Ти у списку мертвих… Ось ти, живеш своїм життям день за днем. Це єдина пригода, якої зі мною ніколи не станеться.

• (Доктор та Роза прощаються)
• Роза: Я… Я люблю тебе.
• Доктор: Вірно. І я думаю, що це мій останній шанс сказати дещо… Роза Тайлер… (зникає, не встигнувши договорити)

• Доктор: (у ТАРДІС раптово з'явилася жінка у білому платті нареченої) Що?
• Наречена: Ах!
• Доктор: Що?
• Наречена: Ти хто такий?
• Доктор: Але…
• Наречена: Де я?
• Доктор: Що?!
• Наречена: Що це в біса за місце?!
• Доктор: ЩО?!

Наречена-утікачка

• Донна: Де я?
• Доктор: У ТАРДІС.
• Донна: У чому?
• Доктор: У ТАРДІС.
• Донна: У чому?
• Доктор: У ТАРДІС!!!
• Донна: Немає такого слова! Ти просто верзеш дурниці!

• Доктор: Чекай-но, а чого ти так одягнена?
• Донна: Збиралася пограти в боулінг. А ТИ ЯК ДУМАЄШ, БЕВЗЬ?! Я ішла до алтаря! Я все життя цього чекала, залишався один крок, а тут ти… не знаю… чимось мене напоїв!

• Донна: Хто ти такий?
• Доктор: Я Доктор. А ти хто?
• Донна: Донна.
• Доктор: Людина?
• Донна: Так. А що, можу бути кимось ще?
• Доктор: Я — хтось ще.

• Донна: Ніякий ідіотський марсіанин не зупинить моє весілля. Пішов геть!
• Доктор: Але ж я… я… не з Марса!

• Доктор: Дивно. Навіщо ти їм потрібна? Не особлива, не сильна, не пов'язана, не розумна, не важлива…
• Донна: Ця твоя подруга перед тим, як піти, не дала тобі в носа?

• Доктор: Скажімо, ось це (показує чашку) — ТАРДІС. А ось це (бере олівець) — ти. Х'юонні частки у тобі активуються і… (ставить олівець у чашку) от! Ти всередині ТАРДІС!
• Донна: Я — олівець у чашці?
• Доктор: Так. Олівець твердий, як і ти.

• Доктор: Вони використали ріку, і у результаті в них вийшли х'юонські частки у рідкому стані.
• Донна: Це те, що всередині мене?
• Доктор: (трохи відкриває клапан у склянці із рідкими частками, і тіло Донни починає світитися) Геніально… Але х'юонські частки самі по собі не активні, їм потрібно щось живе, щоб активуватися, і це живе — це ти… Ними тебе просякли, а далі… ВЕСІЛЛЯ! Так, ти виходила заміж! Найкращий день в твоєму житті! (скоромовкою) Твоє тіло — поле бою! В тебе всередині хімічна війна! Адреналін, ендорфіни, ацетилхолін, БУМ! Ендорфіни атакують! Ох, як там у тебе все бурлить! Ти мов скороварка, мов мікроволновка, як там у тобі все змішалося! Х'юонські частки доходять до точки кипіння і — вуаля!
• (Донна дає Доктору ляпаса)
• Доктор: (ошелешений) Що я на цей раз зробив?..
• Донна: Тобі що, це все подобається?

• Доктор: Моя рідна планета далеко, її давно немає, але її ім'я продовжує жити… ГАЛЛІФРЕЙ!

• Доктор: Треба б її (ТАРДІС) добре припаркувати, вона може запливти у Середньовіччя…

Сміт та Джонс

• (Марта вперше побачила Доктора)
• Доктор: Ось так. (знімає краватку) Бачиш? (тікає)

• Стоукер: Доброго ранку, містере Сміт. Як ви сьогодні?
• Доктор: Не так і погано, але все ще не дуже.
• Стоукер: Джон Сміт учора поступив з гострим болем у животі. Джонс, ану огляньте його та здивуйте мене.
• Марта: Це було не так і розумно — бігати по вулиці.
• Доктор: Вибачте?
• Марта: Сьогодні вранці на Ченселор-стріт ви підійшли до мене та зняли краватку.
• Доктор: (щиро здивований) Правда? А навіщо я це зробив?
• Марта: Я не знаю. Ви просто зробили це.
• Стоукер: Час іде, а я починаю втомлюватись. Міс Джонс?
• Марта: Пробачте. (прослуховує Доктора; шоковано дивиться на нього, почувши удари двох сердець. Доктор підморгує їй)
• Стоукер: Мені шкода майбутні покоління. Не можете знайти серце, міс Джонс?
• Марта: Можливо… шлункові спазми?
• Стоукер: Це симптом, не діагноз.

• Стоукер: Скоро буде гроза, а блискавки — форма статичної електричного струму, що було вперше доведено… ким?
• Доктор: Бенджаміном Франкліном.
• Стоукер: (здивовано) Вірно.
• Доктор: Мій друг Бен… це зайняло півтора дня. Я натер руки тим повітряним змієм, а потім вщент вимок…
• Стоукер: (схвильовано) Дуже.
• Доктор …а потім мене вдарило струмом.
• Стоукер: Ідемо далі. (одному зі студентів) Вважаю, візит психіатра тут не буде зайвим.

• Марта: Ми на Місяці. На бісовому Місяці!

• Марта: Якщо це поліція, то нас заарештовано? А може, ми незаконно на Місяці?
• Доктор: Мені подобаються твої думки, але не все так просто. Вони реєструють усіх, це значить, що вони шукають не-людину. А для мене це недобре.
• Марта: Чому? (Доктор дивиться на неї) Не смішіть мене! (Доктор припіднімає брову) І досить так дивитися!

• Доктор: Можеш виходити, я поглинув усе випромінювання.
• Марта: Хіба це не смертельно?
• Доктор: Це рентгенівське випромінювання. Ми гралися з ним ще у яслах. Тепер потрібно його видалити. Якщо я сконцентруюся, то зберу його в одну точку… наприклад, у ліву туфлю… у ліву туфлю… (стрибає на місці) Виходь, виходь, виходь! Ой! Ой! Свербить! Свербить! (скаче по кімнаті) Ось так! (зриває з лівої ноги туфлю та викидає у відро)
• Марта: Ви з глузду з'їхали!
• Доктор: Авжеж, я виглядаю дурним в одній туфлі. (викидає праву туфлю) Босий на Місяці!

• Марта: Що це таке?
• Доктор: Звукова викрутка.
• Марта: А ще що в вас є? Лазерний гайковий ключ?
• Доктор: Був, але Еммелін Панкхерст його вкрала. Нахабна жінка.

• Марта: Ти мені так і не сказав, хто ти!
• Доктор: Я Доктор.
• Марта: А твій… біологічний вид? Я ж про таке нечасто питаю.
• Доктор: Я — Володар Часу.
• Марта: Зрозуміло. І дуже скромно.

Код Шекспіра

• Марта: (ТАРДІС кидає на всі боки під час польоту) А щоб літати на цій штуці, треба здавати екзамен?
• Доктор: Так, і я його завалив!

• Марта: Де це ми… Вибач, треба звикнути. Це як нова мова. Коли ми?
• Доктор: Обережно! (тягне Марту назад, і хтось викидає помиї з вікна туди, де вони тільки що стояли) Тоді, коли ще не винайшли туалет. Пробач.

• Марта: А мені можна тут знаходитися? Мене не заберуть у рабство?
• Доктор: Це ще з чого?
• Марта: Я чорношкіра, якщо ти не помітив!
• Доктор: А я навіть не людина. Ну то й що?

• Шекспір: Як можуть бути у такої молодої людини такі старі очі?
• Доктор: Я багато читаю.

• Марта: Магія — оце так сюрприз. Трохи схоже на Гаррі Поттера.
• Доктор: Почекай сьомої книги — я плакав! (сьома книга ще не вийшла)

• Доктор: Як же мені пояснити механіку нескінченного часового потоку… Ага, знаю! «Назад у майбутнє»! Як «Назад у майбутнє».
• Марта: Фільм?
• Доктор: Ні, книга. Так, фільм!

• Ліліт: А щодо тебе, сер Доктор… дивно. В тебе немає імені. Навіщо людям приховувати свої титули у такому відчаї? Ох! Але є одне слово із силою часів…
• Доктор: Це на мене не подіє.
• Ліліт: Та заповняють очі сльози, коли ти чуєш ім'я… «Роза»?
• Доктор: Це була велика помилка! Це ім'я дає мені сили боротися!

• (Ліліт намагалася вбити Доктора «голкою в серце» за допомогою ляльки вуду)
• Марта: Хвилинку… Два серця!
• Доктор: В тебе нова звичка? (різко підводиться та кричить від болю) В мене працює одне серце… Як ви так живете, люди? Треба завести друге, швидше! Вдар мене по грудях! (Марта слухається) Аааай! З іншого боку! (Марта знову вдаряє його) По спині, по спині! Лівіше! (Марта робить, що він каже; Доктор з тріском розпрямляється) Чудово! Те, що треба! Бабадабумба!

Затор

• Валері: Ви з глузду з'їхали!
• Доктор: Вважайте, що я народжую кошенят!

• Обличчя Бо: Ти не один.

• Марта: Він сказав «останній у своєму роді». Що це значить?
• Доктор: Не так і важливо.
• Марта: Ти не казав. Ти взагалі нічого не казав! Чому? (чутно голоси, що співають молитву) Місто… Вони співають.
• Доктор: Я збрехав. Мені це подобалося. Я міг би на секунду уявити, що вони все ще живі під тим помаранчевим небом. Я не просто Володар Часу. Я останній з Володарів Часу. Обличчя Бо помилився, більше нікого немає.
• Марта: Що сталося?
• Доктор: Була війна. Війна Часу. Остання Велика Війна Часу. Мій народ боровся проти раси Далеків заради усього живого. І вони програли. І ми програли — усі програли. Їх немає — моєї сім'ї, моїх друзів… навіть того неба немає. Ти повинна була б це побачити! Ця давня планета… Друге сонце сходить на півдні, гори сяють. Листя на деревах срібне, а коли на нього падає світло, здається, що ліс горить. А потім приходить осінь…

Далеки на Манхеттені

• Танцюристка: Дві хвилини до початку. Де Таллула?
• Інша танцюристка: А ти вгадай. (стукає у двері) Агов, Таллуло, відчепися від нього!

• Далек Каан: Ти думаєш як Далек.
• Діагорас: Я прийму це як комплімент.

• Доктор: Може, якби ти опустила пістолета…
• Таллула: Звичайно! Він несправжній. Бутафорський. Але, крім нього, тут лише спис.

• Таллула: (Марті про Доктора) А тобі пощастило. Твій хлопець — здається, великий розумник, та й костюмчик в нього непоганий.
• Марта: Ти що, він не мій хлопець!
• Таллула: Авжеж! Я ж бачила, як ти на нього дивишся! Це ж очевидно!
• Марта: А от йому — ні.
• Таллула: Як я не здогадалася! Він любить оперу?

• Доктор: (побачивши Далека у каналізаційних трубах) Ні, ні, ні, ні, ні! Вони виживають. Вони завжди виживають, а я програю…
• Таллула: Залізяка якась… Що це?
• Доктор: Це зветься Далеком. І воно не просто металічне, воно живе.
• Таллула: (сміючись) Ви жартуєте!
• Доктор: (розлючений) Я що, схожий на жартівника?! (заспокоївшись) Всередині металічної оболонки — живе створіння, що знає лише ненависть. Його єдина ціль — винищити все, що не є Далеками. Воно не зупиниться, доки не вб'є усіх людей.
• Таллула: Але якщо це не людина… то воно… з космосу. (Доктор мовчить) І знову ви не схожий на жартівника…

• Марта: Це безумство, це не по-людськи!
• Далек Каан: Ми не люди!

Еволюція далеків

• Далек Сек: (після перетворення на напівлюдину-напівдалека) Ти — останній зі своєї раси, а я — перший із своєї.

• Доктор: Я можу пояснити вашу помилку на прикладі оцього радіоприймача.
• Далек Фей: Поясни призначення цього приладу.
• Доктор: Він грає музику. А яке призначення в музики? Багато призначень. Під музику можна танцювати, співати… навіть закохуватись… звичайно, якщо ти не далек. Тоді це просто шум. (посилює роботу приймача звуковою викруткою, оглушивши усіх присутніх)

• Далек Сек: Оце так люди! В них так багато недоліків… але вони такі хоробрі!

• Таллула: А де ви з ним познайомилися?
• Марта: У лікарні. Ну, майже.
• Таллула: Звичайно! Він же доктор!
• Марта: Ні, це я — доктор.
• Таллула: (захоплено) Ти — лікар?
• Марта: Так. Я вчилася. І довчуся, якщо потраплю додому.
• Таллула: Просто чудово! І ви зможете працювати разом! Щоправда… тут є одна проблема. Він надто незвичайний.
• Марта: Ти навіть не уявляєш, який він незвичайний.
• Таллула: Він — чоловік, а значить, вже незвичайний.

• (Свинолюдей вбило струмом після удару блискавки в Емпайр-Стейт-Білдінг)
• Таллула: В тебе вийшло, Марто!
• Марта: Це все були люди… А я їх вбила.
• Лазло: Ні. Їх вбили далеки. Вже давно.

• (Непритомний Доктор лежить на даху Емпайр-Стейт-Білдінг)
• Марта: Доктору! Доктору! Я знайшла ось це (показує звукову викрутку) на шляху сюди… Ти став неуважним…
• Доктор: (стогне та приходить до тями) Голова… Привіт, ви вижили?
• Марта: Так! І ти також!

• Доктор: О Таллула, ім'я із трьома «л»… Сьогодні було багато смертей. Гинули старі та нові істоти… А чи можу я допомогти? Звичайно! Що мені потрібно? Хороша генетична лабораторія! В мене вона є! І я можу впевнено сказати, що більше смертей сьогодні не буде! З дороги, Таллуло — Доктор прийшов!

• Марта: Свиня та красуня. Думаєш, в них щось вийде?
• Доктор: Було б це інше місце та інший час, я б сумнівався, але це Нью-Йорк. Тут навіть свинораб далеків на своєму місці.
• Марта: Значить, кожен може знайти собі пару?
• Доктор: (довга пауза) Можливо.

Експеримент Лазаруса

• Доктор: (мати Марти дала йому ляпаса) Матері. От завжди вони так.

• (Марта, Доктор і Тіш вперше побачили Лазаруса-мутанта)
• Марта: Тіш, ти у нормі?
• Тіш: Та я його ледве не поцілувала!

• Лазарус: Досить, Доктору. Вам мене не зупинити.
• Доктор: Ви були так само впевнені, що з вашою капсулою усе нормально?
• Лазарус: Аякже, впевнений. Не можна стояти на шляху (шипить) прогресссссу…
• Доктор: Їсти невинних людей — прогрес? Ви марите!
• Лазарус: Це необхідна жертва.
• Доктор: Не вам вибирати жертв!

• Лазарус: Знову хованки, Доктору? Я такий розчарований… Чи не хочете подивитись мені в обличчя?
• Доктор: А ви давно у дзеркало дивилися? (підводиться і дивиться на Лазаруса) Хто захоче дивитися на це, га?

• Доктор: Ти що тут робиш?!
• Марта: Прийшла повернути ось це. (віддає Доктору звукову викрутку) Раптом знадобиться!
• Доктор: А ти як?
• Марта: Почула вибух та зрозуміла, що ти тут!
• Доктор: Я підірвав Лазаруса!
• Марта: І вбив його?
• (Лазарус вилазить з дверей)
• Доктор: Ні, скоріше роздражнив!

• Марта: Не розумію, звідкіля взялася ця тварюка. З іншої планети?
• Доктор: Її джерело — тільки сама людина.
• Марта: Людина?! Як таке можливо?
• Доктор: Старі гени у ДНК Лазаруса. Енергетична капсула їх активувала, і тепер вони домінантні.
• Марта: Атавізм?
• Доктор: Еволюція відкинула його мільйони років тому, але інформація у людському геномі залишилася, і от Лазарус випадково її активував.
• Марта: Як скринька Пандори.
• Доктор: Точно… До речі, класні туфлі!

• Марта: (дивлячись на Лазаруса, який здається мертвим) Він здається… людиною. Його навіть шкода.
• Доктор: Еліот теж це бачив. От як скінчиться світ — не вибух, але схлип.

• Лазарус: Я пообіцяв собі, що ніколи не зустріну смерть таким… беззбройним… Я знайду спосіб боротися з нею та перемогти.
• Доктор: Сьогодні ви намагалися це зробити?
• Лазарус: Сьогодні я це зробив!
• Доктор: А інші люди? Померлі?
• Лазарус: Вони — ніщо! А я змінив хід історії!
• Доктор: Будь-хто з них міг це зробити. Хіба історію міняють лише рівняннями? Зустріти смерть — значить бути людиною. І це незмінне.
• Лазарус: Ні, Доктору, уникати смерті — значить бути людиною. Це найсильніший імпульс — з усіх сил чіплятися за життя… Аааай! (згинається від болю)
• Доктор: Подивіться на себе — ви мутуєте, причому безконтрольно! І це успіх?
• Лазарус: Це прогрес. (ще один напад болю) Я став більшим, ніж був!.. Більшим, ніж звичайна людина!..
• Доктор: Звичайних людей не буває.

• Лазарус: Ви такий сентиментальний, Доктору. Певне, ви старший, ніж здається.
• Доктор: Я досить старий, щоб розуміти: довге життя не завжди гарне. Під кінець просто втомлюєшся. Втомлюєшся від боротьби та того, що губиш близьких людей. І бачиш, як усе розсипається на порох. Якщо живеш досить довго, у кінці кінців залишаєшся один.
• Лазарус: Довге життя варте того.
• Доктор: Невже?

• (Доктор остаточно переміг Лазаруса посиленою грою на органі)
• Марта: Я й не знала, що ти граєш.
• Доктор: Спілкування з Бетховеном чомусь навчить.
• Марта: Особливо грати дуже голосно.

Не кліпай

• (Хтось дзвонить у двері)
• Кеті: Що ти робиш? Можливо, це крадій!
• Саллі: Крадій, що дзвонить у двері?

• Доктор: (на відео) Люди вважають, що час — послідовність від причини до наслідку… але насправді з несуб'єктивної точки зору він більше схожий на кулю. Велику кулю усілякої… часової… усячини.
• Саллі: Добре сказав.
• Доктор: (на відео) Так, кінець не вийшов.
• Саллі: Дивно. Ти говориш так, ніби чуєш мене.
• Доктор: Ну, я тебе чую.
• Саллі: (вимикаючи телевізор) Добре, досить!

• Продавець у відеомагазині: (дивиться фільм) Іди у поліцію, дурепа! Чому ніхто ніколи не йде у поліцію?

• Доктор: Я тебе знайшов за допомогою оцього. Це детектор часової усячини. Здінькає, коли щось з'являється. Також може зварити яйце на відстані тридцяти кроків. Хочеш чи ні, я стараюся не наближатися до курей — коли вони вибухають, краще не стояти поруч…

• Саллі: Звідкіля ти знаєш, що я скажу?
• Доктор: (на відео) Подивись наліво.
• Ларрі: (сидить зліва та записує) «Подивись наліво». Ця фраза дійсно загадкова. Я вважаю, що це політичне твердження.

Утопія

• Доктор: Кардіфф!
• Марта: Кардіфф?!
• Доктор: Дещо про Кардіфф — він стоїть на тріщині у просторі-часі, мов… Каліфорнія на розломі Сан-Андреас. Але ця тріщині випромінює енергію, а ТАРДІС може використовувати її як паливо.
• Марта: Так це піт-стоп!

• Марта: Чекай-но. Пару років тому у Кардіффі був землетрус. Це був ти?
• Доктор: Так. Невелика проблема зі сливинами. Давно, ціле життя тому — я тоді інший був.

• (Вибух у консолі ТАРДІС)
• Марта: Ой, що це було?
• Доктор: (намагається керувати ТАРДІС ногою; ще один вибух) Ми прискорюємося… у рік мільярдний, п'ятимільярдний… чотиритрильйонний… п'ятидесятитрильйонний?! Чекай… у стотрильйонний рік?! Але же це неможливо!
• Марта: Що трапилося?
• Доктор: (шокований) Ми летимо у кінець Всесвіту…

• Доктор: Навіть Володарі Часу так далеко не заходили. Нам слід піти. Нам дійсно слід летіти звідси… Нам дійсно слід піти звідсіля… (посміхається, і обидва вибігають з ТАРДІС)

• Джек: (обережно) Доктору…
• Доктор: Капітане.
• Джек: Радий тебе бачити.
• Доктор: Я тебе теж. Виглядаєш так само… тобі що, операцію зробили?
• Джек: Це тобі казати?

• Джек: І от я був там, застряг у році 200100, по коліно у пилу від далеків, а він втік без мене. Але в мене було ось це. (показує прилад на руці) Я колись був часовим агентом, а оце — маніпулятор Вихру. Він не єдиний, хто може мандрувати в часі…
• Доктор: Пробач, це не подорож у часі. Це все одно що в мене спортивний автомобіль, а в тебе стрибунець.
• Марта: Ох, хлопчики та їхні іграшки.

• Професор Яна: Будь-яка людина чула про Утопію. Де ви були?
• Доктор: Я… можна сказати, відлюдник.
• Професор Яна: (скептично) Відлюдник… хм, що має друзів?
• Доктор: Організація об'єднаних відлюдників. Ми зустрічаємося раз у десять років та ділимося історіями. Це весело. Для відлюдників.

• Марта: (знайшла у рюкзаку Джека відрубану руку Доктора) Тут рука. Рука у контейнері! Чорт, в тебе у сумці рука в контейнері!
• Джек: Я ж казав, що в мене є Докторо-детектор.

• Доктор: Ця нова наука далеко за кордонами мого розуміння, але все ж ланцюг розвороту поштовху у будь-який час повинен бути… ланцюгом розвороту поштовху. Так що буде цікаво, якщо я зроблю… ось це. (дістає звукову викрутку, використовує її на машинах, і вони активізуються)
• Чанто: Чан — працює — то!
• Професор Яна: Як ви це зробили?!
• Доктор: Доки ми тут базікали, я забув вам сказати… (посміхається) я — геній!

• Джек: (про своє безсмертя) Що сталося?
• Доктор: Роза… повернулася, відкрила серце ТАРДІС, і Часовий Вихор вселився у неї. Ніхто ніколи не повинен мати таку силу. Якщо б це зробив Володар Часу, він став би богом. Мстивим богом. Але вона була людиною. Все, що вона робила, було по-людськи. Вона повернула тебе до життя, але керувати цим вона не могла, і тому повернула тебе назавжди. І все ж це щось. Останньою дією Війни Часу було життя.

• Марта: Доктору, це професор. В нього є годинник. Кишеньковий годинник, такий самий, як і в тебе. Такі ж написи, усе таке ж саме.
• Доктор: (з жахом) Не глузуй.
• Марта: Я спитала його, він сказав, що в нього завжди він був.
• Джек: Ну то й що, що в нього такий самий годинник?
• Марта: Але це не годинник, це така… хамелеонна штука.
• Доктор: Ні-ні-ні, це така штука, пристрій, що переписує біологію. Перетворює Володаря Часу на людину.
• Марта: Такий самий годинник!
• Доктор: (у відчаї) Неможливо…

• (Доктор згадує останні слова Обличчя Бо)
• Обличчя Бо: Явиться… надія… архисамотньому!
• (З кожним словом на екрані спалахує його перша буква, утворюючи ім'я «ЯНА») (You Are Not Alone — YANA)

• Професор Яна: Усі ці роки ти працювала зі мною та не подумала спитати про годинник? Хоч раз? Ти хоч раз думала, що могла звільнити мене?!
• Чанто: Чан — вибачте — то! Чан — вибачте…
• Професор Яна: Ці твої «чан» і «то» мене з розуму зведуть!
• Чанто: Чан — професоре, будь ласка…
• Професор Яна: ЦЕ НЕ МОЄ ІМ'Я! Професор був всього лише винаходом. Таке добре маскування, що я забув, хто я такий.
• Чанто: Чан — тоді хто ви — то?
• Професор Яна: (пошепки) Я… Майстер.

Звук барабанів

• Джек: Хоча б дісталися. Земля, схоже, що двадцять перше сторіччя. Везіння.
• Доктор: Це не везіння, це я.

• Майстер: (по телевізору) Ця країна хвора. Цій країні потрібне лікування. Ліки. І я б навіть сказав, що цій країні дуже потрібен… Доктор. (хитро посміхається)

• Майстер: Великий день! Даунінг-стріт відбудовано. Кабінет у сесії. Починається робота уряду. (підкидає вгору папки, ніхто не реагує) Давайте ж, посміхніться. Смішно, авжеж? Альберте? Смішно? Ніскільки?
• Альберт Дамфріс: Дуже смішно, сер. Але якби ми повернулися до діла… в нас тема — політика, якої в нас майже немає.
• Майстер: Ні-ні-ні-ні-ні. Перед тим як почати оце все, я хотів би подякувати вам. Кожному окремо. Ви огидні товстолиці зрадники.
• Альберт Дамфріс: Дуже смішно. Але я вважаю…
• Майстер: Ні, ні. Це не було смішно. Знаєте, я не дуже добре висловлююсь. Смішно — це коли отак. (робить сильну посмішку) Не смішно — це ось так. (сильно незадоволений вираз) А зараз я не… (посмішка) я більше… (похмурий вираз) тому що усі ви — зрадники. Так, зрадники! Тільки побачили, що голоси ідуть на мене, і кинули свої партії та стрибнули до мене. Ось ваша винагорода. (надягає повітряну маску)
• Альберт Дамфріс: Вибачте, прем'єр-міністре, що це таке?
• Майстер: (заглушено) Повітряна маска.
• Альберт Дамфріс: Пробачте?
• Майстер: (припіднявши маску) Це повітряна маска. (усміхається та знову надягає її)
• Альберт Дамфріс: Так, але нащо ви її надягли?
• Майстер: (заглушено) Через газ.
• Альберт Дамфріс: Вибачте?
• Майстер: (знову припіднявши маску) Через газ. (надягає)
• Альберт Дамфріс: Який газ?!
• Майстер: (заглушено) Оцей газ.
• (У кімнату пускається газ)
• Альберт Дамфріс: (помирає) Ви збожеволіли!!!
• (Майстер, посміхаючись, показує йому два великі пальці та починає відбивати пальцями барабанний бій на столі)

• Марта: (про «містера Саксона» — Майстра) Я збиралась голосувати за нього.
• Доктор: Та невже?
• Марта: Це було до того, як я зустріла тебе. Він мені сподобався.
• Джек: Мені теж.
• Доктор: Чому ви так кажете? (пауза) Яка в нього була політика? За що він стояв?
• Марта: Не знаю. Це завжди звучало… добре. (сама не розуміючи, що робить, відбиває пальцями барабанний бій) Ніби йому можна довіряти. Просто добре. Він каже про… не можу згадати, але воно було добре. Лише звучання його голоса.

• Доктор: (вириває в Марти телефон та говорить у слухавку) Це я…
• Майстер: (з дуже наляканим виглядом) Доктор.
• Доктор: Майстер.
• Майстер: Мені подобається, як ти це вимовляєш.
• Доктор: Ти ж сам вибрав собі це ім'я. Який простір для психіатрів…

• Джек: (про Майстра) Доктору, хто він такий? Як таке давнє суспільство Володарів Часу могло створити такого психопата?
• Марта: А хто він тобі? Колега чи…
• Доктор: Друг. Спочатку.
• Марта: Думала, що ти скажеш, ніби він твій загублений брат.
• Доктор: Ви надто багато дивитеся телевізор.

• Джек: Усі легенди про Галліфрей роблять його таким… ідеальним.
• Доктор: (згадує) Для погляду він дійсно був ідеальним. Так, він був красивим. Його колись називали Сяючим світом Семи систем. А на континенті Дикої Спроби, у горах Втіхи та Самотності, стояла фортеця Володарів Часу. Найстаріша та наймогутніша раса у Всесвіті. Дивилася на галактики зверху, поклявшись не втручатися, лише спостерігати. Дітей Галліфрея забирали від батьків у вісім років, щоб вони вступили до Академії. Деякі вважають, що почалося це саме тоді, як він був маленьким. Саме тоді Майстер побачив вічність. Як нового, його повели на ініціацію. Він стояв перед Нескоримим розривом. Це діра у реальності, через яку можна побачити увесь Вихор. Ми стояли там, у вісім років, дивлячись у чистий Простір і Час, ще зовсім діти. Деяких це надихало. Деякі тікали. А деякі божеволіли… Я не знаю.
• Марта: А ти?
• Доктор: А я втік! І досі біжу.

• Джек: А якщо я використаю цей фільтр сприйняття, щоб підкрастися до нього ззаду та звернути йому шию?
• Доктор: Оце вже дійсно звучить як Торчвуд.
• Джек: Все одно непоганий план.
• Доктор: Він — Володар Часу, тому я відповідаю за нього. Я тут не для того, щоб вбити його. Я тут, щоб врятувати його.

Останній Володар Часу

• Майстер: Я пам'ятаю часи, коли Доктор, той відомий Доктор… бився у Війні Часу, боровся з морськими дияволами та аксонами… Він сам закрив тріщину у Каскаді Медузи. А тепер подивіться на нього — викрутки викрадає! Як він дійшов до такого?.. А, точно! Я!

• Доктор: Ти міняєш історію. Не лише Землі, але й Всесвіту…
• Майстер: Я — Володар Часу. В мене є право на це.
• Доктор: Але навіть так… навіщо йти так далеко лише для того, щоб нищити?..
• Токлафан: Ми повертаємося назад у часі, щоб побудувати нову імперію, яка буде жити сто трильйонів років!
• Майстер: А я буду їхнім Майстром. (гра слів: слово «master» значить ще й «володар») Володарі Часу разом з людьми. Хіба не про це ти завджи мріяв, Доктору?

• Майстер: Людство. Найбільші чудовиська з усіх.

• Майстер: Коли рахунок скінчиться, Марта Джонс загине. Моя перша кров, ха. Останні слова є? Немає?.. Ой, в цій я розчарований. У минулому, Доктору, твої друзі могли прийняти в себе Вихор Часу… а від цієї сенсу ніякого. (Марті) На коліна. Отож, як Майстер усього, я зобов'язаний встановити нову владу Володарів Часу. З цього дня… (Марта тихенько сміється) Що тут смішного?
• Марта: Зброя.
• Майстер: І що таке?
• Марта: Зброя з чотирьох елементів.
• Майстер: Я її знищив!
• Марта: Зброя з чотирьох частин, розкиданих по світу. Ти що… дійсно повірив?
• Майстер: (невпевнено посміхаючись) Ти про що?
• Доктор: Невже я б захотів, щоб вона стала вбивцею?..
• Майстер: Ну то й що? Різниці немає! Вона там, де мені треба!
• Марта: Я знала, що зробить професор Догерті. Опір знав про її сина. Я розповіла їй про зброю — і от я тут. У потрібний момент.
• Майстер: Ти все одно помреш.
• Марта: Хочеш знати, чим я займалася цілий рік?
• Майстер: (починає сердитися) Розказуй.
• Марта: Я розповідала історію, та й усе. Ніякої зброї, лише слова. Я робила те, що мені сказав Доктор. Ходила по континентах і де б не опинилася, знаходила людей та розповідала їм історію про Доктора… І прохала передати її, щоб усі знали про Доктора.
• Майстер: Віра та надія? Та й усе?!
• Марта: Ні. Я дала їм завдання. Як Доктор і сказав…
• Доктор: (у згадці) Відлік часу…
• Марта: Я сказала їм, що якщо усі люди в один момент скажуть одне слово…
• Майстер: Нічого не буде! Оце твоя зброя? Молитва?!
• Марта: Увесь світ! Одне слово, одна думка у певний момент, посилена п'ятнадцятьма супутниками!
• Майстер: Що?
• Джек: Мережа «Архангел».
• Марта: Телепатичне поле, що об'єднує усіх людей на Землі. Усі люди скажуть в один момент одне слово — «ДОКТОР»!
• (Відлік закінчується, і усі люди у світі починають викрикувати: «Доктор!»)
• Доктор: (приймаючи свій звичайний вид) В мене був цілий рік, щоб налаштуватися на псі-мережу та розібратися у матрицях.
• Майстер: Припиніть! Я наказую: припиніть це!
• Доктор: Ось чого ти не можеш — заважати їм думати. (парить, мов ангел) Скажи, що люди деградували!.. коли вони можуть таке.
• Майстер: (шокований) Ні! (стріляє лазером у Доктора, але безрезультатно)
• Доктор: Мені шкода. Дуже-дуже шкода.
• Майстер: Тоді я знищу їх! (цілиться у Марту, але Доктор підіймає руку, і лазерна викрутка вилітає з пальців Майстра)
• Доктор: Ти не слухав. (наближається до Майстра)
• Майстер: (переляканий) Ні… Ні!..
• Доктор: Ти знаєш, що зараз буде… (Майстер ховається у кутку, прикриваючись руками. Доктор присідає та обіймає його) Я тобі вибачаю.

Мандрівка проклятих

• Рікстон Слейд: Чекайте-но. Хто це вас поставив за головного? І хто ви взагалі такий, чорт забирай?
• Доктор: Я — Доктор. Я Володар Часу. Я з планети Галліфрей у сузір'ї Кастерборус. Мені 903 роки, і я — той, хто врятує ваші життя та життя шести мільярдів людей на планеті під вами. Проблеми є?
• Рікстон Слейд: Немає.
• Доктор: Чудово. Аллонзі!

• Астрід Пет: Ви добре виглядаєте на свої 903 роки.
• Доктор: Побачила б ти мене вранці.
• Астрід Пет: Це пропозиція?

• Доктор: Як тебе звуть?
• Мічман Фрейм: Алонзо.
• Доктор: Ти жартуєш!
• Мічман Фрейм: Е-е… чому?
• Доктор: Я давно хотів дещо сказати. Аллонзі, Алонзо!

• Доктор: Астрід Пет, мешканка планети Сто. Жінка, яка дивилася на зорі та мріяла мандрувати. Тепер ти можеш мандрувати вічно. Ти не падаєш, Астрід… ти летиш!

Співучасники

• Донна: Ти часом не бачив маленьку синю будку?
• Вілфред Мотт: Це що, жаргон якийсь?
• Донна: Ні, я буквально. Якщо коли-небудь побачиш маленьку синю будку, що летить у небі, крикни мені, дідусю. Просто крикни.

• Доктор: (беззвучно через скло, що не пропускає звуку) Донно?!
• Донна: (теж беззвучно) Доктору!!!
• Доктор: Але… що? Що?.. ЩО?!
• Донна: Боже мій!
• Доктор: Але… як?
• Донна: Це я!
• Доктор: Я бачу!
• Донна: Ох, це фантастика!
• Доктор: Але… що ти тут у біса робиш? (Донна посміхається та помахує рукою) Але, але… навіщо, де, коли?
• Донна: Ти! Я шукала тебе!
• Доктор: Нащо?!
• Донна: (жестикулює, а Доктор виглядає все більш і більш розгубленим) Я, прийти сюди, проблеми, читати, Інтернет, думати, проблеми = ти! А це місце дивне! Пігулки! Так що я заховалася. Тут. Повзти. Чути цих. Дивитись. Ти! Вони… (помічає, що охорона та міс Фостер дивляться на неї) Ой…
• Міс Фостер: Ми вам не заважаємо?
• Доктор: (беззвучно) Біжи!

• Донна: (засовуючи у руки Доктору цілу гору сумок) Я зібралася сто років тому. Подумала: тепла погода, холодна погода, ніякої погоди…
• Доктор: В тебе є коробка для капелюхів?..
• Донна: Планета капелюхів, я готова!

Вогні Помпеї

• Донна: (вважає, що вони з Доктором в Римі) Ти тут вже був?
• Доктор: Авжеж, був, і, щоб ти не питала, я не мав ніякого відношення до тієї пожежі… ну, майже ніякого.

• Луцій: Це так і є, людино з Галліфрею?
• Доктор: Що?
• Луцій: Дуже дивне видіння. Твоя батьківщина зникла у вогні, так?
• Донна: Доктору, що вони роблять?
• Луцій: А ви дочка… Лондона!
• Донна: Звідкіля ви це знаєте?
• Луцій: Це дар Помпеїв. Кожний оракул говорить лише правду.
• Донна: Це неможливо.
• Луцій: Доктор, вона повертається.
• Доктор: Хто повертається? Хто вона?
• Луцій: А ви, дочко Лондона… у вас щось на спині.
• Доктор: Що тут коїться?
• Евеліна: Навіть слово «Доктор» — неправда. Ваше справжнє ім'я заховане. Воно горить серед зірок у каскаді Медузи. Ви, пане — Володар. Володар Часу.

• Віщунка: (Доктор погрожує верховній жриці водяним пістолетом) Я читаю його думки. Зброя не може причинити болю.
• Доктор: Так, але вона кусається!

• Донна: Ти переміг їх водяним пістолетом?! Я тебе обожнюю!

• Доктор: Є фіксовані речі, а є ті, що можна змінити. Помпеї — фіксована точка… От як я бачу Всесвіт. Увесь час, кожну секунду. Що є, що було, що може бути, а що ні. У цьому і є ноша Володарів Часу.

• Метелла: Ви тільки подивіться, мій син — доктор!
• Квінт: Я не доктор. Поки що ні. Я вивчаю природничі науки, та й усе.
• Метелла: Для мене доктор. І перед тим, як підеш, не забудь подякувати домашнім богам.
• Квінт: (посміхаючись, підходить до барельєфів на стіні) Дякую, домашні боги…
• (виявляється, що на барельєфі зображені Доктор, ТАРДІС і Донна)

Планета уд

• Донна: (побачивши пролітаючу ракету) Оце я розумію — космічний корабель! В тебе будка, а в нього Феррарі!

• Доктор: (уди наступають на них; скоромовкою) Доктор, Донна, друзі! Доктор, Донна, друзі!

• Уд Сигма: А як щодо вас? Ви залишитесь? У пісні є місце і для вас.
• Доктор: В… в мене своя пісня, дякую.
• Уд Сигма: Я вважаю, що ваша пісня скоро скінчиться.
• Доктор: Що ви маєте на увазі?
• Уд Сигма: Кожна пісня має кінець.
• Доктор: Так…

План сонтаранців

• Доктор: Тільки не лайтеся! Марто, це Донна. Донно, це Марта. Будь ласка, не лайтеся. Не люблю лайок.
• Донна: Ще чого! (Марті) Я чула про тебе.
• Марта: Боюся подумати, що він казав про мене.
• Донна: Ні, ні, ні. Він розповідає гарні речі. Гарні речі! Дійсно гарні речі.
• Марта: Він тобі все розповів!
• Донна: Небагато тобі часу знадобилося, щоб прийти до тями. І хто щасливчик?
• Доктор: Який щасливчик?
• Донна: Вона заручена, бельбасе.
• Доктор: Правда? З ким?
• Марта: З Томом. З Томом Мілліганом. Він педіатр, зараз працює в Африці. Так, доктор, який кудись зникає… я знаю.
• Донна: А він худий?
• Марта: Ні, він… сильний.
• Донна: (показує на Доктора) А цей такий худющий, що просто не описати! Обіймеш його та поріжешся!
• Доктор: Краще б ви побилися!

• Донна: Знаєш, хто ти такий? Великий космічний йолоп.

• Люк Раттіган: (про ідентичну зовнішність сонтаранців) Як ви розпізнаєте один одного?
• Генерал Стаал: Ми те ж саме думаємо про людей.

Донька Доктора

• (ТАРДІС неконтрольовано летить)
• Доктор: Не знаю, куди ми летимо, але моя стара рука просто в захваті!
• Донна: Я думала, це якась бісова іншопланетна штука! Хочеш сказати, що вона твоя?!
• Доктор: Ну-у…
• Марта: Йому відрубали руку, а він виростив нову!
• Донна: Ти просто неможливий!
• Доктор: Я не неможливий, я трохи малоймовірний.

• Донна: (Дженні спокушає охоронця) Подивилася б я, як би тобі це вдалося.

• Дженні: Дивись та вчися, тату. (проходить через кімнату з лазерами, перекидаючись з ніг на руки, щоб дійти до Доктора і Донни)
• Донна: Оце так! Це ж неможливо!
• Доктор: Не неможливо, лише трохи малоймовірно. (обіймає Дженні) Ти була чудова! Просто чудова!

• Доктор: Я вас зупиню, Коббе. Ви це повинні знати.
• Кобб: В мене армія. І скоро буде Подих Бога, Доктору. А що в вас?
• Доктор: (показує на голову) Оце.

Одноріг та оса

• Донна: Забудь про планету Зог! Вечірка у двадцятих — оце круто!
• Доктор: Є проблема. Нас не запросили. (дістає психопапір) Ой, ні — запросили!

• Доктор: Авжеж, я пам'ятаю. Я був у глибині Арденн, намагався знайти Карла Великого. Він був викрадений безумним комп'ютером.
• Агата Крісті: Але ж Карл Великий жив багато віків тому!
• Доктор: В мене дуже гарна пам'ять.

• Агата Крісті: Детективе, ви впустили дуже важливий доказ.
• Доктор: Який? Той клаптик паперу, який ви забрали з вогню?
• Агата Крісті: Ви ж дивилися в інший бік!
• Доктор: Так і є, але я бачив ваше відображення у склі книжкової полиці!
• Агата Крісті: Ви винахідливий!

Тиша в бібліотеці

• Рівер Сонг: (Доктору) Привіт, солоденький!

• Доктор: Я отримав повідомлення на психопапір. (показує напис: «Приходь до бібліотеки, як тільки зможеш. Х»)
• Донна: І хто ж це написав тобі повідомлення із поцілунком у кінці?

• Ларс: А чому лише я у шоломі?
• Рівер Сонг: (з хитрою посмішкою) Ви мені не подобаєтеся.

Ліс мерців

• Рівер Сонг: От що вам потрібно знати: я готова іти з ним (Доктором) на край Всесвіту… і взагалі, ми з ним там вже були!

• Донна: Це не моє справжнє тіло?.. Але ж я була на дієті!

• Доктор: Значить, у майбутньому я просто віддам тобі свою викрутку?
• Рівер Сонг: Так.
• Доктор: Навіщо мені це робити?
• Рівер Сонг: Я ж її не видрала з твоїх холодних мертвих пальців, якщо ти цим переймаєшся.

• Доктор: Рівер, ти знаєш, як мене звуть. Ти прошепотіла моє ім'я мені на вухо. Є лише одна причина, по якій я б комусь розкрив своє ім'я. Лише у певний час.
• Рівер Сонг: Мовчи. Спойлери.

Північ

• Доктор та Скай Сільвестрі: (одночасно) Смажене м'ясо. Банани. Каскад Медузи. (пауза) БУМ! (скоромовкою) Роза Тайлер, Марта Джонс, Донна Нобл, ТАРДІС! (пауза) Шамбл-боббл-діббл-дубл. (пауза) О, Доктор, ви такий гарний. Так, я знаю, дякую.

• Доктор: Професоре, я знаю, що ви маєте абсолютне визначення життя у Всесвіті, але, я гадаю, Всесвіт має свої власні ідеї, га?

Зверни ліворуч

• Віщунка: Поверни праворуч… та зміни світ!

• Різні персонажі: (Донні) У вас щось на спині!

• Рятівники: Ми не встигли. Він потонув. Напевне, не встиг регенерувати.
• (з-під ковдри на носилках висовується рука, з якої випадає звукова викрутка)

• Донна: Доктору, що таке «Поганий вовк»?
• Доктор: Кінець Всесвіту!

Викрадена Земля

• Роза: (бачить двох мародерів у магазині) Так, ви двоє! Або покладіть це на місце, або рятуйте свої життя. (активує свою зброю) Подобається моя пушка?

• Доктор: Каскад Медузи… Я був тут, коли був ще зовсім маленький — всього у дев'яносто років.

• Доктор: Після всього часу, що пройшов… після усього, що ми бачили… після усього, що ми загубили… я хочу сказати тобі лише одне… Бувай!

Кінець мандрівки

• (Після народження клону Доктора)
• Донна: (шокована) Це ти…
• Доктор-клон: Так!
• Донна: Ти голий.
• Доктор-клон: (очі палають) Так!

• (ТАРДІС ледве не було знищено)
• Доктор-клон: Все виправлене, чудово! Ш-ш-ш, ніхто не знає, що ми тут, треба поводитись тихо. Безшумний хід, як на підводних човнах. (вдягає піджак) Мені подобається синій. Що скажеш?
• Донна: Ти з глузду з'їхав?
• Доктор-клон: Щось не так із синім?
• Донна: Ось так роблять Володарі Часу? Відрізують від себе шматок та вирощують інших, мов черв'яки?!
• Доктор-клон: Я єдиний у своєму роді! Такого, як я, ніколи не було! Уся енергія регенерації пішла у руку. Дивись на цю руку — обожнюю її! Але коли ти торкнулася!.. Ш-ш-ш… Миттєва біологічна метакриза. Я виріс з тебе! Але могло бути й гірше.
• Донна: Обережніше, хлопчику-прибульцю!
• Доктор-клон: Обережніше, дівчинко з Землі!.. (розуміє) Я розмовляю, як ти… Я говорю якось… грубо…
• Донна: Тихіше!
• Доктор-клон: Тихіше!.. Мабуть, я перейняв пару твоїх інтонацій. Правда перейняв, так?.. Ти жартуєш. Неможливо!.. Одне серце! В мене одне серце! Це тіло має лише одне серце!
• Донна: Що? (торкається його та відчуває удари одного серця) Ти що, ніби людина?
• Доктор-клон: Це… огидно!
• Донна: Припини!
• Доктор-клон: Ні, чекай-но… я частково Володар Часу… а частково людина! (з нотою страху) Якось це страшнувато…

• Джек: Це лише мені так пощастило? Дві милі повзу по вентиляційних шахтах, шукаючи ознаки життя, і кого знаходжу?.. Міккі-Мауса!
• Міккі: Ти вмієш говорити, красень!

• Донна: (двом Докторам) Гей, ви, не стійте там, худющі хлопчики у костюмах!

• (Після того, як Донна зупинила запуск бомби реальності)
• Доктор: Блискуче! Чому ми до цього не додумалися?
• Донна: Тому що ви всього лише Володарі Часу, йолопи! Вам не вистачає трохи чуття нутром, яке притаманне планеті Земля!

• Джекі: Я була вагітна. Народила хлопчика…
• Доктор-клон: Як ви його назвали?
• Джекі: Доктор.
• Доктор-клон: Правда?..
• Джекі: Звичайно, що ні, дурнику! Його звуть Тоні!

• Роза: Коли я була тут в останній раз… у найгірший день у моєму житті… що останнє ти мені сказав?
• Доктор: Я сказав: «Роза Тайлер»…
• Роза: А як закінчувалася ця фраза?
• Доктор: Хіба це так важливо?
• Роза: (Доктору-клону) А ти, Доктору?..
• (Доктор-клон щось шепоче на вухо Розі, і вона цілує його в губи)

Наступний Доктор

• Розита: (кричить) Доктору!
• Доктор: (здивований) Я? Спокійно, спокійно, відійдіть назад. Що тут у нас? Зрозуміло. Що б там не було за дверима, краще ідіть звідси.
• Розита: Доктору!
• Доктор: Я вже тут. Привіт!
• Розита: Не меліть дурниць! Хто ви такий?
• Доктор: Я Доктор.
• Розита: Доктор Хто?
• Доктор: Просто Доктор.
• Розита: Але вас не може бути два. (до неї підбігає чоловік) Де ти був, чорт забирай?
• Чоловік: Спокійно. Відійди-но. Що тут у нас?
• Доктор: Чекайте-но, хто ви?
• Чоловік: Я Доктор. Просто Доктор, єдиний та неповторний. Розита, давай-но звукову викрутку.
• Доктор: Що?
• Чоловік: А тепер швидко повертайся у ТАРДІС.
• Доктор: Куди?
• Чоловік: Бережіться, сер. Це робота якраз для Володаря Часу.
• Доктор: Для Володаря… чого?
• (з'являється щось схоже на гібрид тварини та Кібермена)
• Чоловік та Доктор: (в один голос) О, це щось новеньке. (вихоплюють кожен свою викрутку) АЛЛОНЗІ!

• (Доктор та Наступний Доктор висять на мотузці, прив'язаній до тварини-Кібермена, що лізе вгору по стіні; Доктор внизу)
• Наступний Доктор: Може, ви потягнете?
• Доктор: Я тягну! В такому положенні важко не тягнути! А ви мене не впізнаєте?
• Наступний Доктор: А звідкіля мені вас знати? Зараз не дуже вчасно буде заглядати у щоденнииииик!.. (на останньому слові тварина-Кібермен зривається з місця, тягнучи обох за собою)

• (Доктор та Наступний Доктор істерично сміються після невдалої погоні за твариною-Кіберменом)
• Розита: Дуже смішно! Ви ненормальні! Обидва! Вас могло вбити!
• Наступний Доктор: (заспокоївшись) Але ж не вбило! Ах, я повинен познайомити вас — це Розита, подруга днів моїх суворих. Завше мене повчає.
• Доктор: Усі вони такі. Розита… Гарне ім'я. Привіт, Розито!
• Розита: Хм! І це я повинна витягати вас з проблем ні за що! І в нас лишилося двадцять хвилин до похорону, не забудь! Повертаємося у ТАРДІС, га? (іде геть)
• Доктор: Похорон?
• Наступний Доктор: Довга історія. Не мій поки що, не мій… (тримається за спину) Оохх, я вже не такий молодий, яким був раніше…
• Доктор: Авжеж, не такий молодий, як коли був мною.
• Наступний Доктор: Коли був КИМ?

• Наступний Доктор: Ми повинні шукати щось незвичайне. Можливо, металічне. (Доктор потихеньку сканує кімнату звуковою викруткою) Що це за шум?
• Доктор: А-а, це я. Я просто… свистів. (свистить, імітуючи гудіння звукової викрутки)

• Джексон Лейк: Я знаю цю людину. Це там, нагорі — Доктор. І я знаю, що він робив це, рятував нас, тисячу разів. Але ніхто та ніколи, жодного разу йому не дякував. Та сьогодні, у цей різдвяний ранок, це не повториться. І я кажу вам (кричить): БРАВО, СЕР!

Планета мертвих

• Кристина: Я готова до будь-чого неочікуваного.
• Доктор: (перетворивши свої окуляри на сонцезахисні звуковою викруткою) Я теж.
• Кристина: А як тебе звати?
• Доктор: Доктор.
• Кристина: Ім'я, не фах.
• Доктор: Доктор.
• Кристина: А прізвище?
• Доктор: (роздивляючись пісок) Доктор.
• Кристина: Ти називаєш себе Доктором?
• Доктор: Так.
• Кристина: Це не ім'я, а психічний стан.
• Доктор: Щось не так з піском, у нього щось домішане… (спробував пісок на язик) Е-е-е, гидота!
• Кристина: Звичайно, це ж пісок.
• Доктор: Ні, на смак він мов… Забудь про це.

• Кармен: Щось повертається, Доктору. Повертається з темряви. А потім, Доктору… потім… він постукає чотири рази.

• Доктор: (поліцейські загрожують заарештувати його) Авжеж, зараз я зайду у он ту поліцейську будку та сам себе заарештую.

Кінець часу (частина перша)

• Доктор: Це смішно, еге ж?.. (пауза; розчаровано) От і спробуй розсмішити уда.

• Майстер: (перші слова після воскресіння; в екстазі) Ніколи, ніколи не помру! Ніколи не помру! НІКОЛИ НЕ ПОМРУ!!!

• Доктор: А охорону не кличте — я їм скажу, що ви носите маску-блимач!
• Вінвотчі-дівчина: Вибачте, яку ще маску-блимач?
• Доктор: Ось цю! (знімає з неї маску-блимач звуковою викруткою)
• Вілфред: О господи! Вона ж кактус!

Кінець часу (частина друга)

• Доктор: (Майстру) Смішно. В тебе тепер шість мільярдів пар очей, але ти все ще такий дурний!..

• Вілфред: (Вінвотчі-чоловік, вдавши з себе охоронця, відключив Майстра) Господи, благослови кактуси!

• Доктор: Є така стара земна приказка. Фраза для спокою душі…
• Вінвотчі-дівчина: Що це за фраза?
• Доктор: АЛЛОНЗІ!

• (Доктор керує космічним кораблем на величезній швидкості)
• Вінвотчі-дівчина: Ви зовсім… повністю… з глузду з'їхали!
• Доктор: Що я вам казав про лазери?
• Вінвотчі-чоловік: Навіщо?
• Доктор: Через ракети!

• Уд Сигма: Ця пісня закінчується, але історія не знає кінця.

• (Останні слова Десятого Доктора)
• Доктор: Я не хочу іти.

Одинадцятий Доктор

• (Перші слова після регенерації)
• Доктор: Ноги. Я все ще маю ноги. Добре… Руки, пальці, є багато пальців… Вуха… Очі, дві штуки… Ніс… бувало й гірше. Підборіддя… чорт забирай! Волосся… Я дівчина! (хапається за шию) Ні, ні, не дівчина. І все ще не рудий! І щось ще. Щось важливе. Я… Я… Я, я, я… (шалений гуркіт) ПАДАЮ!

Одинадцята година

• Доктор: Можна яблучка? Тільки й думаю, що про яблука. Люблю яблука. Це щось новеньке, раніше такого не було. (залазить на край ТАРДІС та дивиться всередину) Ого, тільки подивися!
• Амелія Понд: Ви у нормі?
• Доктор: Провалився вниз аж до бібліотеки. Вилазити було важко.
• Амелія Понд: Ви мокрий як хлющ.
• Доктор: Я був у басейні.
• Амелія Понд: Ви сказали, що були у бібліотеці.
• Доктор: Басейн також там.

• (З рота Доктора вириваються залишки енергії)
• Амелія: Хто ви?
• Доктор: (дивиться на свої руки, які декілька секунд світяться) Не знаю. Я поки що у стані приготування.

• Доктор: Квасоля — це зло! Погана, погана квасоля!

• Амелія: В мене немає батьків, тільки тітка.
• Доктор: А в мене навіть тітки немає.
• Амелія: Щастить вам!
• Доктор: Я знаю.

• Доктор: Знаєш, коли дорослі говорять «все буде добре», а ти думаєш, що вони, скоріш за все, брешуть, щоб ти почувалася краще?
• Амелія: Так.
• Доктор: Ну… все буде добре.

• Доктор: Дай мені п'ять хвилин. Я швидко повернуся.
• Амелія: Люди завше так говорять.
• Доктор: А я що, «люди»? Хіба я навіть схожий на «людей»? Вір мені. Я Доктор.

• Доктор: Чому мене ніхто ніколи не слухає? В мене що, обличчя таке, що мене ніхто не слухає… знову?

• Доктор: Ти Амелія!
• Емі: А ти спізнився.
• Доктор: Амелія Понд, ти була маленькою дівчинкою п'ять хвилин тому!
• Емі: Амелія — це я, а ти спізнився!
• Доктор: Що сталося?
• Емі: Дванадцять років!
• Доктор: Ти мене вдарила крикетною битою!
• Емі: Дванадцять років!
• Доктор: Крикетна бита!
• Емі: Дванадцять років та чотири психіатри!
• Доктор: Чотири?
• Емі: Я їх усіх покусала!
• Доктор: Чому?
• Емі: Вони казали, що ти несправжній.

• Емі: Ти гірший за мою тітку!
• Доктор: Я Доктор, я гірший за будь-чию тітку! (зрозумівши, що саме сказав) І зазвичай я так не кажу про себе.

• Доктор: І ситуація така: ані ТАРДІС, ані звукової викрутки, залишилося дві хвилини… і ХТО КРУТИЙ?! (незручне мовчання) Добре. Більше казати цього не варто.

• Доктор: Чотирнадцять років від рибних паличок та заварного крему. Емі Понд, дівчинка, що чекала… ти чекала достатньо.

• Емі: Мені починає здаватися, що ти просто псих із будкою.
• Доктор: Емі Понд, є дещо, що ти повинна знати про мене. Це важливо. Одного разу від цього може залежати твоє життя… Я безперечно псих із будкою!

Звір унизу

• Емі: Я в майбутньому… Через тисячі років у майбутньому! Та я ж мертва вже декілька сотень років!
• Доктор: Чудово! Ти така оптимістка!

• Доктор: Помічай усе. Щось тут не так, тобі не здається?
• Емі: Велосипеди? Трохи дивно, що на космічному кораблі їздять на велосипедах.
• Доктор: …сказала дівчинка у нічній сорочці.
• Емі: О господи, я ж у нічній сорочці!

• Доктор: (бачить маленьку дівчинку, що плаче) Сотні батьків проходять повз неї та не питають, у чому справа. Це значить, що всі вони знають, чому вона плаче, та не хочуть про це говорити.

• Емі: І що ж ти будеш робити?
• Доктор: Те ж саме, що й завжди — намагатися не потрапляти у неприємності… та, як завше, безуспішно.

• Диктор: Ваша особистість перевіряється базою даних. Ім'я — Амелія Джессіка Понд. Вік — 1306 років.
• Емі: Мовчав би! (сміється)

• Доктор: (про ролик з правдивою інформацією) Проблема в тому, що комп'ютер не хоче його для мене крутити. Він не сприймає мене як людину.
• Емі: Чому? (довга пауза) Але ж ти виглядаєш як людина.
• Доктор: Ні, це ти виглядаєш як Володар Часу! Ми були раніше за вас.

• (Емі та Доктор стоять у ліфті, підлога якого розкривається)
• Доктор: Скажи «УІІІІІ»!
• Емі: АААААА!!!

• (Здалеку чутно рев)
• Доктор: Е-е… Це не підлога, це… Так…
• Емі: Що це?
• Доктор: Наступне слово трошки страшне. Хвилинку. Заспокойся, скажи «омммм»…
• Емі: Омммм…
• Доктор: Це язик.
• Емі: Язик?
• Доктор: Так, язик. Величезний, здоровезний язик!
• Емі: Це рот?! Все це — рот? Ми у роті?!
• Доктор: Так, так, але плюс у тому, що тут багато місця!

• Доктор: Щоб мені провалитися, якщо це рот, хотів би я подивитися на шлунок! (рев) От тільки не зараз.

• Доктор: (все навколо рухається) Ой-йой-йой, це почалося!
• Емі: Що почалося?
• Доктор: Ковтальний рефлекс! (вмикає звукову викрутку)
• Емі: Що ти робиш?
• Доктор: Вібрую хеморецептори!
• Емі: Хемо-що?!
• Доктор: Кнопка для виверження!
• Емі: Як у роті може бути кнопка для виверження?
• Доктор: Сама подумай!
• (навпроти з'являється потік напівперетравлених рештків)
• Доктор: Зрозуміло, що гарного в цьому мало… ДЖЕРОНІМОООО!!!
• Емі: АААААА!!!

• Доктор: Нічого не зламано, немає симптомів струсу мозку… і, звичайно, ти уся у блювотині.
• Емі: Де ми?!
• Доктор: Я вважаю, у трубі для зливу.
• Емі: О господи, воно смердить!
• Доктор: Це не труба…
• Емі: Фу… Ми можемо вибратися звідсіля?
• Доктор: Одні двері, одна кнопка, одна умова: ми забудемо все, що бачили. (на дверях запалюється кнопка «ЗАБУТИ») Знайомо? Оце пряник… (вмикається світло, і стає видно ляльок-смайлерів) А от і батіг. Ця істота всередині корабля, але що вона тут робить? (вирази смайлерів міняються з посмішок на злість) Ні, зі мною цей номер не пройде, так що іди сюди, іди! Великий давній звір живе внизу, і всіх, хто протестує, віддають на корм йому, еге ж? (вирази смайлерів стають лютими) Припиніть, я не піду та не забуду! І що ви тоді зробите, хлопці? Покажете язики?

• Емі: Дивно, так? Увесь цей біль та страждання… та самотність… лише зробили його добрішим.
• Доктор: Але ж ти не могла знати, як він відреагує.
• Емі: Авжеж ні. Але я це вже бачила. Хтось дуже-дуже старий, дуже-дуже добрий та найостанніший. Трохи знайомо, еге ж?

Перемога Далеків

• Доктор: (погрожуючи Далекам «засобом самознищення ТАРДІС») ТАРДІС — ба-бах, Далеки — БУ-УМ!

• Доктор: Я — Доктор, а ви — Далеки!

• Черчілль: Ти спізнився.
• Доктор: Невже?
• Черчілль: Я дзвонив тобі місяць тому.

• Далек: Ти — Доктор. Тебе повинно бути знищено!
• Доктор: Не грайся зі мною, любчику!

• Доктор: (Далеку) Будь я тобою, відчував би себе трансвеститом у такому оформленні.

• Далек: Сканування нічого не показує. Засобу самознищення ТАРДІС не існує!
• Доктор: (відкушує від «засобу» шматочок) Ага. Це печиво із джемом… Але ж мені обіцяли чай!

Час Ангелів

• Рівер: Вони перейшли на гіпершвидкість, ми відстаємо! Швидше!
• Доктор: Намагаюся!
• Рівер: Використай стабілізатори!
• Доктор: Та немає тут ніяких стабілізаторів!
• Рівер: Блакитні кнопки!
• Доктор: Блакитні кнопки нічого не роблять, вони просто… блакитні.
• Рівер: Авжеж, блакитні! Блакитні стабілізатори! (натискає одну з кнопок, і шум двигуна ТАРДІС зникає) Бачиш?
• Доктор: Атож, стало нудно. Це — нуднозатори! Блакитні нуднозатори!
• Емі: Звідкіля вона знає, як керувати ТАРДІС?
• Доктор: ОЦЕ ти називаєш «керувати ТАРДІС»?! ХА!

• Доктор: Ти нас припаркувала? Але ж ми не сіли!
• Рівер: Звичайно, сіли!
• Доктор: Але ж шуму не було!
• Рівер: Якого шуму?
• Доктор: Ну, оцього… (голосно дихає, зображуючи характерний звук ТАРДІС)
• Рівер: Цього шуму бути не повинно, ти гальма не віджимаєш.
• Доктор: Але ж шум чудовий! Обожнюю його!

• Емі: А звідкіля ти знаєш, як керувати ТАРДІС?
• Рівер: О-о, в мене був найкращий вчитель.
• Доктор: (гордо посміхаючись) Ну… так.
• Рівер: А ось ти тоді був зайнятий!

• Емі: Я не знаю, що таке Ангел, що Плаче, але думаю, що це щось недобре.
• Доктор: А ти все ще тут? Що тобі незрозуміло у реченні «чекай у ТАРДІС, доки не скажу „безпечно“»?
• Емі: У, та ти в нас сьогодні Гудвін, Великий та Жахливий?
• Доктор: Ангели, що Плачуть — це найзліша, наймогутніша, найсмертельніша форма життя, яку колись створила еволюція! Одне таке створіння і застрягло у руїнах, і всі чекають, що я полізу туди із викруткою, мене не вб'є радіація та сам корабель не знесе мені кумпола, і зроблю щось розумне, а це «щось» мені ще треба придумати! Є ще питання?
• Емі: Рівер Сонг — твоя дружина? Вона ж із твого майбутнього та говорить з тобою так, як ніхто. Ледве не у кожній фразі: «Підкорися, любий!». Вона пані Доктор з майбутнього, так? І одного разу вона стане твоєю дружиною?
• Доктор: Так. Ти правду говориш — я сьогодні точно не в гуморі…
• Рівер: (перевдягнена в армійську уніформу) Доктору! Доктору!
• Емі: Овва, вона вже у домашнє перевдяглася…

• Доктор: Добре, коли в тебе дві голови — завше є з ким цілуватися.

• Емі: Ай, ти вкусив мене!
• Доктор: Так! І ти жива!
• Емі: Дідько, твої зуби! В тебе космічні зуби?!

Плоть та камінь

• Емі: Доктору, що зі мною таке?
• Доктор: Ти вмираєш.
• Емі: (ледве не плаче) Доктору, мені страшно…
• Доктор: Звісно, ти ж вмираєш.

• Доктор: Ти повинна почати довіряти мені. Це ще ніколи не було так важливо…
• Емі: Але ж ти не завжди говориш мені правду.
• Доктор: Тоді мені б не була потрібна твоя довіра. Слухай, пам'ятаєш, що я тобі сказав, коли тобі було сім років?
• Емі: Що ти сказав мені?
• Доктор: Ні… Ні. Ти повинна згадати сама. (цілує її у чоло та іде геть)
• Емі: Згадати що?

• Доктор: От що я думаю. Одного дня станеться дуже великий трах-бабах, від якого кожна подія у Всесвіті трісне.
• Рівер: Поясни-но для тих, хто не знає базового коду Всесвіту.
• Доктор: (комп'ютер видає числа «26.06.2010») Це дата початку вибуху… Час Емі…

• Емі: А якщо відмовить гравітація?
• Доктор: Я вже думав про це.
• Емі: І що?
• Доктор: І нам усім каюк! Бачиш, я вже думав про це!

• Доктор: (Емі намагається спокусити його) Емі, ти ж людина! А мені 907 років!
• Емі: Що, давно не практикувався?

• Доктор: Амеліє Понд, певне, найважливішою подією в історії буде те, що я тебе зараз викраду…

Вампіри Венеції

• Доктор: Смішно, що іноді до озвучення думка звучить набагато краще.

• Доктор: (перед дзеркалом) Привіт, красень. (робить гримаси, далі виявляється, що позаду нього стоять п'ять дівчат)
• Дівчата: (в один голос) Хто ви?..
• Доктор: (виявив, що вони не мають відображень у дзеркалі) Як це в вас виходить?.. Круто! Як Гудіні! Гудіні у вигляді п'ятьох моторошних дівчат! Тільки він був нижчий… буде нижчий!
• Дівчата: Хто ви, синьйоре?..
• Доктор: От, дивіться! (дістає гаманець, ідентичний тому, у якому психопапір, але в цьому опиняється картка з фотографією Першого Доктора) Бібліотечний абонемент. Вона в цього… (показує довгий ніс, маючи на увазі Рорі) Давно пора дістати запасну…

• Доктор: Скажіть мені весь план! (дівчата шиплять) Мені треба до туалету. Колись це спрацює…

• Емі: Доктору!
• Доктор та Емі: (одночасно, вчепившись один в другого) Я тільки що бачив вампірів! Ми тільки що бачили вампірів!
• Доктор: І дівчат жахливого виду, і так далі!
• Емі: ВАМПІРИ!
• Доктор: У Венеції!
• Рорі: Здається, ми зараз бачили вампіра.
• Доктор: Так-так, я знаю. Емі мені щойно казала про це.
• Емі: Доктор взагалі прийшов до них додому!

Вибір Емі

• Доктор: Ого-го! Ти проковтнула планету!
• Емі: (радіючи) Я вагітна!
• Доктор: Ти величезна!
• Емі: Авжеж, я вагітна.
• Доктор: Ти диви, роздуло, ніби від зіткнення світів… Тільки подумати, п'ять років минуло, а ви не змінилися, якщо не зважати на вік та… розмір.
• Емі: Рада тобі, Доктору.
• Доктор: (дійшло) Чекай-но… ти що, вагітна?

• Доктор: Все можливо! Крига палає, дивани читають!

• Доктор: У снах все нереально. Шукайте дивні деталі. Щось неправдоподібне.
• Рорі: Не забувай, що ми у космічному кораблі, що більше всередині, аніж зовні.
• Емі: Ми разом із прибульцем, що носить метелика.
• Рорі: Так що щодо правдоподібності — це ще велике питання.

• Володар Снів: (Докторові) Транспорт дивний, зачіска дурнувата, одяг мов від безрукого кравця-першокурсника… Чому б тобі не завести фіолетового космічного міні-собачку, щоб повністю було ясно, що ти міжгалактичний блазень?

• Володар Снів: Чудова м'ясна крамничка. Такі місця треба підтримувати… А-а, ти, певне, вегетаріанець. Ти великий патлатий слабак.
• Доктор: (засинає на ходу) Краще вже заткнися.
• Володар Снів: Може, тобі треба… поспати?

• Рорі: Це був не жах, але… ми були одружені.
• Емі: Так… У маленькому селі…
• Рорі: У гарненькому маленькому селі. І ти була вагітна.
• Емі: Так, я була кругла! Мов надувний човен!
• Рорі: Так значить, тобі наснився такий самий сон, чи що?
• Емі: Ти теж порівнюєш мене із надувним човном?

• Рорі: Як таке можливо? В нас один і той самий сон.
• Емі: (Докторові) А тобі взагалі кошмар про нас наснився.
• Доктор: Я що, сказав «кошмар»? Ні-ні, взагалі це був дуже гарний… шмар.

Голодна Земля

• Доктор: Це не я верзу дурниці, це ви не розумієте.

• Доктор: Еліоте, намалюй план. Познач усі деталі.
• Еліот: В мене погано зі словами. Дислексія.
• Доктор: Так, а я не вмію пекти безе! Малюй так, ніби від цього залежить твоє життя!

• Доктор: У якому вусі в мене гудить?

Вінсент та Доктор

• Доктор: (риється у купі речей, кидаючи їх куди попало) Та-ак, ти ж десь тут, еге ж? Пробач, я думав, ти нікчемна штука, усього лише дурнуватий подарунок від двоголової нудної хрещеної матері із її моторошним запахом з рота, га? Двох ротів… Як можна було так помилятися!
• (прикріплює знайдений прилад до панелі ТАРДІС то робить гримасу у дзеркало на ньому; з'являється напис «Знайдена відповідність», роздруковується паперова стрічка із зображеннями усіх інкарнацій Доктора)
• Доктор: Оце так! Працює! А ну ж бо, що ти скажеш про ось це. Що це таке?
• (ставить малюнок Вінсента напроти дзеркала на приладі; з'являється зображення папуги)
• Доктор: Ні-ні, їх тисячі, їх легко помітити!
• (зображення міняється на білого ведмедя)
• Доктор: У цьому і є проблема імпресіоністів. Вони не завше точні. З Гейнсборо або ще з кимось із реалістів цього б не сталося… пробачте, Вінсенте.

• Доктор: (після втечі від погоні заглядає за ріг та несподівано наштовхується на Емі) Ти так більше не роби! Ти мене до чортиків налякала…
• Емі: Пробач, стало нудно. Наскільки можливо захоплюватися його владою над кольором та формою, настільки ж неможливо змиритися із ХРОПІННЯМ Вінсента Ван Гога.

• Доктор: Пам'ятаєте розмову про те, що більше, ніж людина може уявити?
• Вінсент: Так.
• Доктор: Раз так — приготуйся, Вінні. (запускає Вінсента до ТАРДІС)
• Вінсент: І це я безумний?! А ви двоє взагалі нормальні?!

Мешканець

• Доктор: Ні, Емі, це точно не п'ятий місяць Сінда Калліста… Магазин канцтоварів — лише доказ цьому.

• Крейг: Так, треба це просто сказати їй. Я кохаю тебе. Я кохаю тебе… (дзвінок у двері; Крейг, все ще бурмочучи, іде відчиняти) Я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю тебе! (відчиняє двері та бачить на порозі Доктора)
• Доктор: Це дуже доречно, бо я ваш новий квартирант. Знаєте, а це було простіше, ніж я думав!

• (Емі сама застрягла у ТАРДІС і не може вийти; Доктор спілкується з нею через навушник)
• Доктор: Перед тим як піти нагору, треба взнати, що це і як поводитись із цим. Необхідно, щоб людина згори не розуміла, хто я та що я. Так що ніяких викруток та передових технологій, лише ось оце (показує на навушник), так що ми законспіровані. Для того, хто це чує, ми говоримо повні нісенітниці! (Крейг слухає за стіною та чує зовсім інше) Практика проривів у курчат, спіраль Декарде-Ломбарді… (Крейг, здивувавшись, відходить) Все, що я повинен робити — поводитись як звичайна людина. Просто. Що може піти невірно?
• Емі: А ти себе бачив?
• Доктор: Так ти й будеш тільки всілякі капості казати? Ніяких порад?
• Емі: Хмм… Добре, ось тобі одна: позбудься свого метелика.
• Доктор: Метелики — це круто. (Емі робить стетоскопом жест «от бовдур») Ну ж бо, Емі, я хочу бути як усі. Скажи, що роблять звичайні хлопці.
• Емі: Дивляться телевізор, грають у футбола, пропадають у барах.
• Доктор: Це я можу. Не робив, але можу.

• Доктор: (вискочив з ванної кімнати та опинився перед Крейгом майже голяка) Що сталося? Що тут таке?
• Крейг: Це моя зубна щітка!
• Доктор: (зрозумівши, що, поспішаючи, схопив зубну щітку замість звукової викрутки) Ти говорив з людиною нагорі?
• Крейг: Авжеж.
• Доктор: Як вона виглядала?
• Крейг: Та краще, ніж ти! Чого прибіг?
• Доктор: Я думав, ти у небезпеці…
• Крейг: (сміючись) Дякую. Що ж, якщо я колись вскочу у халепу, можеш прибігти та врятувати мене… моєю зубною щіткою.

• Доктор: (про «гниль» на стелі) Крейг, я ж тобі казав не чіпати це! Що це таке? Незнайома та точно отруйна речовина! «В мене є геніальна думка: суну туди руку»!

• Крейг: (прийшовши до тями після отруєння) Я повинен іти на роботу…
• Доктор: Ні в якому разі. Тобі треба відпочити. Давай ще раз. (дає Крейгу попити з чайника)
• Крейг: Сьогодні дискусія щодо планування, це дуже важливо…
• Доктор: Лишитися живим — от що важливо.

• Доктор: (зробивши бозна-що зі знайдених де попало речей) Це мистецтво. Критика сучасного суспільства. Сучасне суспільство жахливе, еге ж?

Пандорика відкривається

• Доктор: В цей час римляни захоплювали Британію.
• Емі: Я знаю. Це була моя улюблена тема у школі. «Гарячі італійські хлопці в Британії»… Авжеж, я знаю — оцінку за назву мені все-таки знизили.

• (Найстаріший наскельний напис у світі виявився посланням Рівер Сонг: «HELLO SWEETIE» — «ПРИВІТ, ЛЮБИЙ»)
• Доктор: Ти зіпсувала найстарішу скелю у Всесвіті!
• Рівер: А ти не відповідав на дзвінки!

• Рівер: Ненавиджу добрих чарівників із казок. У кінці кінців вони кожен раз виявляються Доктором!!!

• Доктор: Твоя улюблена книжка, улюблена тема у школі… не варто ігнорувати те, що співпадає… Хоча варто, якщо дуже зайнятий.

Великий вибух

• Рівер: В мене багато питань, але найперше таке: що ти в біса на голову нап'яв?
• Доктор: Це феска. Тепер я ношу фески. Фески — це круто.

• Емі: (самій собі маленькій) Добре, мала, тепер буде непросто!

• Далек: Тебе буде знищено!
• Рівер: Поки що ні… Твої системи все ще відновлюються, а це значить, що міцність твого щита невисока. Один спалах альфа-мезона у твоє око — і ти покійник.
• Далек: У записах сказано, що ти будеш милосердна. Ти — супутник Доктора.
• Рівер: Я — Рівер Сонг. Перевір свої записи.
• Далек: Змилуйся?..
• Рівер: Скажи ще раз.
• Далек: Змилуйся!
• Рівер: Ще раз…
• Далек: Змилуйся!
• (Постріл)

Різдвяна пісня

• (На екрані падаючого корабля з'являється повідомлення: «COME ALONG POND» — «ПРИХОДЬ, ПОНД»)
• Пілот: Що це значить?!
• Емі: (з триумфом) Це Різдво!

• Доктор: (випавши з каміна) Пробачте, Святвечір на даху зустрічав. Так бабахнувся, що мізки ледве не повилітали! Та не хвилюйтеся, жирний дід звалиться до вас пізніше.

• Доктор: Пора робити ноги звідсіля — я тільки що випадково зробив пропозицію Мерілін Монро…

• Доктор: (на питання про медовий місяць) Є місяць, зроблений зі справжнього меду. Правда, це не зовсім мед та не зовсім місяць, тому що він живий. Але «трохи» не вважається, еге ж?

• Казран: Я тримаю цих людей тут не заради вигоди та не через співчуття — мені на них просто наплювати!
• Доктор: Ти бачив минуле, теперішнє…
• Казран: Тепер ти покажеш мені майбутнє? Ану доведи це!
• Доктор: Я й показую…
• (виявляється, що на них дивиться маленький Казран)

• (Емі у вигляді голограми з'явилася у кімнаті Казрана)
• Емі: Привіт!
• Казран: Ти хто?! Що ти тут робиш?!
• Емі: Думав, що вже все скінчилося? Я — різдвяний привид теперішнього!
• Казран: Привид?
• (голограма міняється на зображення Рорі)
• Рорі: Досить очі тріщити на спідницю!
• (знов з'являється Емі)
• Казран: Ти перетворювалася на римлянина?
• Емі: Так. Я така. А ще я вмію ось так… (зникає)

Неможливий астронавт

• Доктор: Привіт!
• Емі: Доктору!
• Доктор: Привіт, Понди! Понд-раз та Понд-два!
• Рорі: Класний капелюх!
• Доктор: Я тепер ношу ковбойські капелюхи. Ковбойські капелюхи — це круто.
• (раптовий постріл збиває капелюха в Доктора з голови; усі обертаються та бачать Рівер Сонг із пістолетом)
• Рівер: Привіт, любий!

• Емі: А я й не знала, що ти п'єш вино.
• Доктор: Мені 1103 роки, я повинен колись його пити. (відпиває вина прямо з пляшки та зразу ж випльовує) Гидота! Це вино на смак, мов гумові чоботи!

• Рівер: Доктор знав, що помре, і тому розіслав повідомлення. Коли ви знаєте, що це кінець, то кого ви кличете?
• Рорі: Рідних, друзів… Тих, кому довіряємо.
• Рівер: (показує розкритий конверт із номером «1») Номер один. Кому Доктор довіряє більш за всіх?
• (Доктор виходить з туалету і з радісним подивом дивиться на Емі, Рорі та Рівер)
• Рівер: Це огидно. Навіть за твоїми мірками це огидно!
• Доктор: Або привіт, як прийнято у людей!

• Доктор: Доктор Сонг… ах ти ж погане, погане дівчисько… Які неприємності ти приготувала мені на цей раз?
• (Рівер дає Доктору ляпаса)
• Доктор: (збентежено) За що?!.. Певне, це за те, чого я ще не робив?

• Доктор: Я тут показую дива інтелекту, а ніхто цього не помічає! Який тоді сенс у вас?
• Рівер: Ти не могла б хоча б інколи давати йому ляпасів?

• Доктор: Поклянися. Поклянися чимось дуже важливим!
• Емі: (після довгої паузи) Рибні палички та заварний крем!
• Доктор: Понд, моє життя у твоїх руках!

• Річард Ніксон: Хто вони такі? І що це за коробка?
• Доктор: Це поліцейська будка. Ви що, читати не вмієте? Я ваш новий агент по обміну досвідом із Скотленд-Ярда. Кодове ім'я: Доктор. (показуючи на Емі, Рорі та Рівер) А це мої найкращі агенти: Ніжки, Ніс та Пані Робінсон.
• Рівер: Ненавиджу тебе!
• Доктор: А от і неправда.

• Рівер: Все ж таки що тут забула маленька дівчинка?
• Доктор: Гадки не маю. Давайте знайдемо її та спитаємо.
• Рівер: (побачила щось схоже на операційний стіл) Це позаземне. Точно іншопланетне. Можливо, навіть з іншої часової зони.
• Доктор: Це дивно, тому що… дивіться от сюди! (освітлює ящики із обладнанням для космонавтів)
• Рівер: Це земне. Сучасне.
• Доктор: (розглядаючи шолом) Дуже сучасне. Найновіші розробки, це з космічної програми.
• Рівер: Вкрадене.
• Емі: Що, іншопланетянами?
• Доктор: Скоріше за все.
• Емі: Нащо? Якщо можеш дістатися Землі, то навіщо красти технологію, з якою ледве до Місяця долетиш?
• Доктор: (надягши шолом на себе) Ну, може, тому, що вона крутіша? (підіймає забрало) Диви, яка обалдезна штука!
• Емі: Прикольні прибульці?!
• Доктор: А як би ти назвала мене?
• Емі: Прибульцем.
• Рорі: (показуючи на Кантона) Здається, він вже оговтався.
• Доктор: А-а, ти знову з нами, Кантоне?
• Кантон: Класна тачка!..
• Доктор: Оце по-нашому!

• Рівер: Моє минуле — його майбутнє. Ми мандруємо у протилежних напрямках. Кожен раз, коли ми зустрічаємося, я знаю його краще, а він мене — гірше. Я живу заради наших зустрічей. Але я знаю, що із кожним новим побаченням ми будемо ще на крок далі. І прийде день, коли я подивлюся в його очі… очі мого Доктора… і він не буде зовсім нічого знати про те, хто я. І я думаю, що це вб'є мене.

День Місяця

• Доктор: А це моя подруга Рівер. Класне волосся, розумна, озброєна. І, на відміну від мене, вона не проти постріляти у людей. Мені не повинно це подобатись, але це цікаво. Трохи.
• Рівер: Дякую, любий.
• Доктор: Я знаю, що ви — командні гравці і все таке, але вона точно пристрелить перших трьох із вас.
• Рівер: Перших сімох — запросто!
• Доктор: Сімох? Правда?
• Рівер: Для тебе вісьмох, любий.
• Доктор: Припини!
• Рівер: А ти спробуй змусити мене!
• Доктор: Певне, що змушу!
• Емі: (прив'язана до стільця) Флірт — це так важливо? Я почуваюся, ніби я повинна бути першою у списку пріоритетів прямо зараз!

• Доктор: (після того, як хитрістю було піднято повстання проти Тиші) Який здоровезний пендель під зад Тиші! Ви тільки що підняли армію проти себе ж! І тепер на тисячу поколінь ви будете віддавати наказ знищувати вас кожен день. Як швидко ви бігаєте? Тому що сьогодні день, коли людство викине вас зі своєї планети. Вони навіть не будуть знати, що роблять! Думаю, що слово, яке ви підбираєте — «Упс». Тікайте!.. Слухайте, народ, я мав на увазі нас! ТІКАЙМО!

• Рівер: (після поцілунку із Доктором) Що сталося? Ти поводишся так, ніби це вперше.
• Доктор: Т-так… все колись буває вперше. (іде геть)
• Рівер: І востаннє…

• (Невідома дівчинка зі скафандра іде нічною вулицею та сильно кашляє)
• Волоцюга: Гей, дівчинко, як ти почуваєшся?
• Дівчинка: Добре… добре. Я помираю, але можу це виправити. (її руки починають світитися) Насправді це легко. Бачите? (регенерує)

Прокляття чорної мітки

• Емі: Та що ви за паршиві пірати такі? Боїтеся лише оцієї шаблі?

• Доктор: Якщо хтось намагається тебе вбити — добре, що він лишає знак.

• Доктор: (про сирену) Схожа на акулу, співуча, зелена… Зелена співуча акула у вечірньому платті!

• Капітан Евері: (роздивляючись елементи керування ТАРДІС) Штурвал, телескоп, астролябія, компас… Корабель як корабель.

• (Зайшовши у кімнату, де зібрано усіх зниклих людей)
• Капітан Евері: Тобі!
• Емі: Рорі!
• Доктор: ТАРДІС!

• Доктор: (показує на скелет, вкритий чимось слизьким) Це був капітан цього корабля.
• Емі: Що це таке?
• Доктор: (помацавши скелет) Шмарклі… Іншопланетні козюльки.

• Рорі: Я медбрат. Я знаю, що треба робити. Поцілунок життя. Ти сто раз бачила це в кіно.
• Емі: А якщо в мене не вийде?..
• Рорі: Я дуже засмучуся… та помру.

Дружина Доктора

• Ідріс: (ТАРДІС у людському тілі; Доктору) Крадій! Ти вкрав мене! Ні, ти вкрадеш мене! Ні, ти викрадаєш мене зараз!.. Ох, яка плутанина з цими часами!..

• Ідріс: Маленькі коробочки розлютять тебе!

• Дядечко: Обережно з нею. Вона кусається.
• Ідріс: Справді?! (кидається на Доктора та кусає його за вухо)
• Доктор: Аааай! Та що ти виробляєш?!
• Ідріс: Кусатися — це чудово! Схоже на поцілунок, тільки є переможець!

• Ідріс: Ти схожий на хлопчиська, який намагається зібрати мотоцикл у спальні. І ти ніколи не читаєш інструкцій.
• Доктор: Я завжди читаю інструкції.
• Ідріс: На моїх дверях є напис. Ти проходив повз неї сімсот років. Що там написано?
• Доктор: Це не інструкція.
• Ідріс: Внизу є інструкція. Щодо чого?
• Доктор: «Відчиняти на себе».
• Ідріс: А ти що робиш?
• Доктор: Штовхаю.
• Ідріс: Кожен раз, сімсот років. Двері поліцейських будок відчиняються назовні.
• Доктор: Здається, я заслужив право відчиняти свої двері як захочу.
• Ідріс: Свої двері? Ти хоч розумієш, як по-дитячому це звучить?
• Доктор: Ти мені не мама.
• Ідріс: А ти мені не дитина.
• Доктор: Знаєш, зараз ми розмовляємо за допомогою ротів, а це буває нечасто, так що ось що я хочу сказати — ти ніколи не була надто надійною.
• Ідріс: А ти що, був?
• Доктор: Ти не завжди відвозила мене туди, куди я хотів.
• Ідріс: Авжеж, але я завжди відвозила тебе туди, де тобі потрібно було бути.

• Доктор: Е-е… Емі… це… ну… вона — моя ТАРДІС. Крім того, вона жінка. Вона жінка, і вона моя ТАРДІС.
• Емі: Вона — ТАРДІС?
• Доктор: І вона жінка! Вона жінка, і вона ТАРДІС!
• Емі: Ти що, загадав таке бажання?
• Доктор: Мовчи, це не про те.
• Ідріс: Привіт. Я… Сексі.
• Доктор: О-ох… А зараз мовчіть.

• Ідріс: Єдина вода в лісі — це ріка.

• Ідріс: Я шукала слово. Велике та складне слово, але… таке сумне… Я знайшла його.
• Доктор: Що це за слово?
• Ідріс: Жива… Я жива!
• Доктор: Жива — це не сумно.
• Ідріс: Це сумно, коли це закінчується. Я завжди буду тут. Але ми розмовляли… І тепер навіть це закінчується. Є дещо, що я тобі ще не сказала.
• Доктор: Прощавай?..
• Ідріс: Ні, я хотіла сказати… привіт. Привіт, Доктору. Мені дуже, дуже приємно зустрітися з тобою.
• Доктор: (ледве не плаче) Будь ласка, я не хочу, щоб ти… Будь ласка!
• Ідріс: (зовсім тихо) Я люблю тебе. (зникає із знайомим звуком ТАРДІС та яскравим сяйвом)

• Емі: Доктору, а ти не можеш зробити так, щоб вона знову говорила? Це важко-хитромудро?
• Доктор: (щось налаштовує під контрольною панеллю ТАРДІС) Взагалі-то, якщо Володар Часу встановить одинадцятиметрову матрицю ТАРДІС у… (трапляється замикання, і на всі боки бризкають іскри) ТАК, ЦЕ ВАЖКО-ХИТРОМУДРО!

Буремна плоть

• (ТАРДІС безконтрольно мчить із шаленою швидкістю)
• Доктор: Це сонячне цунамі. Приливна хвиля радіації! Велика, велика, ДУУУЖЕ велика!
• Рорі: Доктору, мій шлунок виробляє кренделі!
• Доктор: Блокіратор вимкнувся! А система наведення вирубилася!!!

• Доктор: В мене є деякі справи. Справи із участю інших справ.
• Емі: Ми залишимось із тобою. Ми будемо робити інші справи.
• Доктор: А ось і ні.
• Емі: Що б ти ні задумав, я особисто хочу стати частиною цього.

• Доктор: Для чого усі оці каркаси?
• Рорі: «Майже люди»?
• Емі: Вони ув'язнені, чи медитуючі, чи що?
• Доктор: На даний момент вони найкраще підходять під категорію «чи що».
• Гучномовець: Зупиніться та зберігайте спокій!
• Доктор: Що ж, ми зупинилися. Як справи із спокоєм?

• Доктор: Бачите он той флюгер, «кукуріку»? Це розподілювач енергії. Якщо сонячне цунамі досягне його, буде БАБАХ!

• Рорі: Ой… Точніше — ОООЙ!…

• Джиммі: Це дурдом. Ми б'ємося із собою ж.
• Доктор: Так, це дурдом. І скоро стане ще дурдомніше. Є так слово? А ну покажися! Зараз же!
• Емі: Доктору, ми у пастці, і Рорі десь там із ними. Гов! Ми не можемо дістатися ТАРДІС, і ми навіть не можемо піти з острова.
• (З іншого кінця кімнати чути такий самий голос, як у Доктора)
• Голос Доктора: Вірно з усіх боків, Понд. Це страшно. Несподівано. Чесно кажучи, це повна мокра мішанина на підлозі. Але я впевнений, на всі сто впевнений…
• (З темряви виходить двійник-гангер Доктора — так само вдягнутий і з таким самим голосом, але з напівскладеним желеподібним обличчям нещодавно сформованої плоті)
• Доктор-гангер: …що ми зможемо це вирішити. Вір мені. Я ж Доктор.

Майже люди

• Доктор-гангер: (безумно кричить, намагаючись впоратися із згадками про попередні втілення; голосом Десятого Доктора) Привіт, я Доктор. (голос стає нормальним, але тепер він наляканий) Ні-і-і… Залиш його, підемо далі!
• Доктор: Тримайся, тримайся! Ти можеш!
• Доктор-гангер: (перемішуються фрази Третього та Четвертого Докторів) Я змінив мармеладку нейтронного потоку… Я… не хочете… Доктор, Доктор, я, я…

• (Розмова двох Докторів, один з яких — гангер)
•  — Який план?
•  — Врятувати усіх: і людей, і гангерів.
•  — Високе доручення — звучить чудово!
•  — Це те, про що ти подумав?
•  — Авжеж. Це так надихає — слухати себе ж, який каже це.

• Доктор: Бути «майже Доктором» — це все одно що зовсім не бути Доктором.

• Доктор: Рорі Понд! Роранікус Пондікус!!!

• (Перед горою «зписаних» гангерів, що перетворилися на масу із залишками облич)
• Дженніфер-гангер: От що вони з нами роблять. Стільки разів!.. І хто тут справжні монстри?

• (Доктор та Доктор-гангер розкрили, що вони спеціально зробили так, щоб ніхто не зрозумів, хто з них хто)
• Емі: Я ніколи не думала, що таке можливо. Ти вдвічі більше людина, ніж я думала.

Хороша людина йде на війну

• Рорі: В мене є повідомлення та запитання. Повідомлення від Доктора, а запитання від мене. Де моя дружина?

• Емі: Рорі, вони забрали її… Вони забрали нашу маленьку…
• Рорі: (заходить із Мелоді на руках) А цьому, пані Уїльямс, ніколи не бувати.
• Емі: Господи, де вона була? Що вони з нею робили?
• Рорі: З нею все в порядку. Вона прекрасна… (пробиває на сльози) Щоб йому, я збирався не розкисати… Я хотів бути крутим, а подивися на мене!..
• Емі: Все у нормі. Римлянин, що плаче, із дитиною на руках — це дуже круто!.. Іди сюди! (цілує його; заходить Доктор)
• Доктор: У-у… Цілуються та плачуть… Я повернуся пізніше.
• Рорі: Гов, ти, іди сюди. Зараз же. (Доктор підходить) Моя донька.
• Доктор: (із радісним подивом) Привіт. Привіт… дитинко.
• Емі: Мелоді.
• Доктор: Мелоді? Привіт, Мелоді Понд…
• Рорі: Мелоді Уїльямс!
• Емі: То вчителька географії. А Мелоді Понд — супергероїня!
• Доктор: М-м… здається, вона непогано пахне, хоч я й не дуже нюхав. Певне, не варто. Амеліє Понд, іди сюди! (обіймає Емі) Пробач, що ми так довго.
• Емі: Доктору! Та нічного, я знала, що ви прийдете! Обидва — мої хлопці.
• Доктор: (до Мелоді) Все нормально, вона все одно уся твоя, і тобі варто звати її мамою, а не «великою молочною штукенцією».
• Емі: Так, а що це ти таке робиш?
• Доктор: Розмовляю дитячою.
• Емі: Це неможливо.
• Доктор: Я говорю всіма мовами. Правда ж, Мелоді Понд?.. Ні, неправда. (поправляє краватку-метелика) Вона крута!

• Емі: Ти ніколи нічого не розказуєш. Але це ж наша дитина! Скажи нам щось, хоч крихту!
• Доктор: Вона моя.
• Емі: Хто?..
• Доктор: Колиска. Вона моя. Я спав у ній. (іде геть)
• Емі: (помічає на колисці іграшки у вигляді планет та зірок) О боже! Це ж перші зорі Доктора!

• Рівер: Сконцентруйся. Лінгвістичній матриці ТАРДІС потрібен час, щоб вникнути у написане.
• (Емі та Рорі дивляться на вирізьблений напис на колисці, що не переклався)
• Емі: Я все одно не можу це прочитати.
• Рівер: Тому що це галліфрейською та не перекладається. (бере з колиски хустку із вишитим іменем доньки Емі) Але це перекладеться. Це ім'я твоєї доньки мовою лісу.
• Емі: Я знаю, як звуть мою доньку.
• Рівер: (вкладає хустку у руку Емі) Просто у їхній мові немає слова «Pond», яке значить «ставок», тому що єдина вода у лісі — це ріка, «River». Доктор знайде твою доньку та попри будь-що піклуватиметься про неї — я це точно знаю. (напис на хустці повільно перекладається, відкриваючи слова «RIVER SONG») Це я. Я Мелоді. Я ваша донька.

Давай вб'ємо Гітлера

• Емі: Тепер направо! Ні-ні-ні, я мала на увазі наліво. Ні, вибач, направо, направо! Я точно мала на увазі «направо».

• (Емі та Рорі виїжджають на машині до ТАРДІС. Виходить Доктор із газетою з заголовком «Кола на полях у Лідворті»)
• Доктор: Та невже?!
• (виявляється, що Емі та Рорі вивели на полі велетенське слово «ДОКТОР»)

• Рорі: (роздивляється фотографію у газеті) Щось тут не так. Що це за лінія?
• Доктор: Ану дай! (вихоплює в нього газету та намагається визначити напрям)
• Емі: Це не ми.
• (здалеку чутно шум мотору, і стає видно автомобіль, що несеться по полю прямо на них)
• Емі, Рорі та Доктор: АААААА!!!

• Рорі: А звідкіля в тебе машина?
• Мелс: Вона моя. Ну… майже.
• Рорі: Знов ти за своє!

• (здалеку чутно звук поліцейських сирен)
• Мелс: Овва, а оце за мною. (витягає пістолет та націлює на Доктора) Мені треба робити звідсіля ноги. Зараз же.
• Доктор: Є конкретні пропозиції?
• Мелс: Давай-но подумаємо. В тебе є машина часу, в мене є пістолет. Якого дідька — давай вб'ємо Гітлера!

• Мелс: (крутячи у руках картонну модель ТАРДІС; хитро) Ще побачимося, часовий хлопцю…

• Доктор: «Мелс» — це скорочено від…
• Мелс: «Мелоді».
• Емі: Так. Я назвала свою доньку на її честь…
• Доктор: Ти назвала свою доньку на честь своєї доньки.

• Рівер: (щойно після регенерації) Ану ж бо подивимося. (торкається себе) О-о, тут все як треба… Волосся… (захоплено) Волосся! (підбігає до дзеркала) Воно просто неприборкане, так? Ви тільки подивіться, все змінилося! Так, але мені це подобається! Дуже! Я така… зріла!.. (Докторові) Привіт, Бенджаміне!
• Доктор: (прикривши очі рукою; пошепки) Хто такий Бенджамін?..
• Рівер: Зуби… Зуби! Зуби! О, подивіться на них! (підбігає до Доктора впритул) Бережися, краватко-метелику! Пробачте, але мені треба подивитись на себе. (вибігає з кімнати)
• Емі: Це… Мелоді?
• Доктор: (засмучено) Це Рівер Сонг.
• Рівер: (несподівано виглядає з-за рогу) Хто така Рівер Сонг?
• Доктор: Спойлери.

• Емі: Доктор передав тобі послання для Рівер Сонг. Що він сказав?
• Рівер: (дивиться на мертвого Доктора) Просто скажи мені… він того вартий?
• Емі: Авжеж, вартий! Вартий! (бачить, що руки Рівер світяться) Що тут коїться? Рівер?
• (Рівер кладе руки Доктору на обличчя, і той воскресає)
• Доктор: (тихо) Рівер… що ти робиш?..
• Рівер: (посміхаючись) Привіт, любий.