пан

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	па́н	пани́
Р.	па́на	пані́в
Д.	па́нові па́ну	пана́м
З.	па́н	пані́в
Ор.	па́ном	пана́ми
М.	па́нові па́ні	пана́х
Кл.	па́не	пани́ пано́ве

па́н

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1с за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -пан-.

Вимова

• МФА : [ˈpɑn] (одн.), [pɐˈnɪ] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}

Семантичні властивості

Значення

1. ввічлива форма згадування або звертання, зазвичай до жонатого чоловіка ◆ — Виявляється, товаришу гвардії майор, що ті заводи розбомбили зовсім не німці, а пани американці, — нарешті почав Хома. О. Т. Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 рр. [СУМ-11]
2. ірон. особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою ◆ Тільки чудний номер «Народа» вийшов, якось зовсім неполітичний і не газетний, видно, що панове радикали мають поважнішу роботу. Леся Українка, лист до М. П. та Л. М. Драгоманових, 6 (18) серпня 1894 р. [СУМ-11]
3. звичайно із словом-прикладкою: шаноблива форма звертання до чоловіка в усній народній мові ◆ — Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «Маруся», 1834 р. [СУМ-11] ◆ — Ну, теперечки, пани-молодці, — сказав Марко, зупиняючи їх, […] а ніч наша. О. П. Стороженко, «Марко Проклятий», 1879 р. [СУМ-11]
4. істор. поміщик у старій Польщі, Литві, Україні й Білорусі ◆ Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути. Панас Мирний, «Лихо давнє і сьогочасне», 1897 р. [СУМ-11] ◆ Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само, од сусіда до сусіда. І. С. Нечуй-Левицький, «Старосвітські батюшки та матушки», 1888 р. [СУМ-11] ◆ Поспільству співав він [кобзар] про сувору селянську долю, про панів-орендарів, про важку панщину. З. П. Тулуб, «Людолови», 1934–1937 рр. [СУМ-11] * у порівняннях ◆ — Мовчить!… Та він, мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче; […] поводиться, як той пан з підданками! Марко Вовчок, «Три долі», 1861 р. [СУМ-11] ◆ М’ясце травицею прикрив [Вовк], // А сам спочинуть ліг тим часом. // Неначе пан який — лежить… Л. І. Глібов, «Вовк та Мишеня», 1853 р. [СУМ-11]
5. перен., ірон., зневажл. людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. ◆ — Буди вже своїх панів, — наказав Йонька [батькові]. — А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму. Уже он, прийшов Гаврило, пора виїжджати. Йонька хоч і погрожував, а сам будити гостей не наважувався: боявся не так сина, як невістки. Г. М. Тютюнник, «Вир», 1960—1962 рр. [СУМ-11]
6. істор. той, хто займав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтеліґенції ◆ Настала обідня пора. Син прийшов та й не сам, а з якимсь паном. Панас Мирний, «Рід», I пол. 1870-х рр. [СУМ-11] ◆ От несумнівні сліди присутності чоловіка: якісь рови, котрі в жаден спосіб не можна було би вважати ділом рук природи[…] Всезнаючий Юрчик каже, що се пани тут колись серебра шукали. Г. М. Хоткевич, «Камінна душа», 1911 р. [СУМ-11] ◆ Батько мій навіть продав десятину землі[…] Йому, неписьменному, жилося і тяжко і гірко, і так хотілося «вивчити свого сина на пана». Олександр Петрович Довженко, «Автобіографія», 20 вересня 1940 р. [СУМ-11]
7. той, хто має владу над іншими ◆ — Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мій розум, мою волю і моє серце… М. М. Коцюбинський, «Intermezzo», 1908 р. [СУМ-11] ◆ [Йоганна:] Ні, мій мужу й пане, прошу тебе, забудь мені те слово, — з твоєї волі я повік не вийду. Леся Українка, «Йоганна, жінка Хусова», 1909 р. [СУМ-11]
8. ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі привілейованих верств суспільства ◆ — Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! — заклекотіла громада. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «Конотопська відьма», 1833 р. [СУМ-11] ◆ Несуть пани єсаули // Козацькую збрую. Т. Г. Шевченко, «Хустина», 1847 р. [СУМ-11] ◆ Вона хотіла, щоб татко найняв до нього бонну, а татко найняв пана навчителя. М. М. Коцюбинський, «Дебют», 1909 р. [СУМ-11] ◆ — Господи, пан підполковник! — скрикнув Бараболя, підвів руки вгору і з непідробленою радістю кинувся до Погиби. М. П. Стельмах, «Кров людська — не водиця», 1957 р. [СУМ-11]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

• або пан, або пропав
• бути паном
• великий пан
• жити паном
• невеликий пан
• пане-брате
• пан між панами
• пан над панами
• сам над собою паном бути
• сам свій пан
• сам собі пан
• сам собі паном бути
• ставати паном
• стати паном
• хоч пан, хоч пропав
• чи пан, чи пропав

Прислів'я та приказки

• як пани б'ються — у хлопів чуби тріщать
• не дай боже з Івана пана

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

зменш.-пестливі форми: паненятко, паничик, панночка, паннуня, паннуся, пануньо, панятко згрубілі: панище прізвища: Панич, Паничев, Панчук, Панченко ін. іменники: випанок, недопанок, панва, панвія, паненя, панець, панея, панисько, панич, пані, панійка, панія, панка, панна, панова, панотець, паноша, панство, панча, панчук, панщанин, панщанник, панщар, панщизна, панщина, панщинник, панюга, паня, паняга, панянин, панянка, панянство прикметники: непанщанний, паненський, паничівський, панівний, пановитий, пановливий, панськоватий, панщанний, панщизняний, панщинний, панянський дієслова: впануватися, допануватися, допанькатися, запаніти, опанувати, опануватися, панити, паничувати, паніти, паношитися, панувати, панькати, панькатися, підпанок, полупанок, попаніти, попанячитися, розпаношитися, спанілий, спаніти, спаношитися, упануватися, упанькати прислівники: паневкавито, по-панському, по-панськи

Етимологія

Зводиться до праслов'янської форми *gъpanъ, від котрої також виникли пол. pan, чеськ. pán, словац. pán, н.-луж. pan. — Запозичення з польської мови; праслов. *gъpanъ цілком певної етимології не має; очевидно, запозичення з давньоіранського джерела; ір. *gu-pāna- / *gau-pāna- «коров’ячий пастух, охоронець скоту» склалося з основ ір. gau- «корова, бик, велика рогата худоба» і pāna- «захист, охорона, сторожа», похідної від *pā- «берегти, захищати»; менш переконливе традиційне пов’язування *gъpanъ з жупан «начальник округу (у різних слов’янських землях)» (Фасмер III 195—196; Преобр. II 13; Brückner 393; Holub-Lyer 355); безпідставною була спроба (Соболевский РФВ 71, 442—443) відокремлення *panъ від *gъpanъ і пояснення його як запозичення з дакійської мови; недостатньо обґрунтованою є спроба (Machek ESJČ 531; Holub-Kop. 263) пояснення panъ як вторинного утворення до pani, яке зіставляється з д.-грец. ποτνία «володарка, пані», давньоінд. pátnī «те ж саме». Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.

Переклад

ввічлива форма згадування або звертання, зазвичай до жонатого чоловіка
Російськаru: господи́н (ru) чол., су́дарь (ru) чол.

особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою

шаноблива форма звертання до чоловіка в усній народній мові

поміщик у старій Польщі, Литві, Україні й Білорусі

людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.

той, хто займав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтеліґенції

той, хто має владу над іншими

вічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі перевілейованих верств суспільства
Німецькаde: Herr (de) чол.

Джерела

• Словник УЛІФ: пан